Ухвала суду № 83434533, 31.07.2019, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 182/398/18

Провадження № 1-кп/210/648/19

У Х В А Л А

іменем України

"31" липня 2019 р. Колегія суддів Дзержинського районного суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Літвіненко Н.А.

суддів: Сільченко В.Є., Ступак С.В.

за участі секретаря судового засідання: Таранущенко В.С.,

прокурора: Мельниченко С.Ю.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4

захисників обвинувачених - адвокатів Перевертайло Л.Т., Івріної І.Л., Кудлюк О.І.,

Танько Б.О.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 по ст.. 257 ч.4,187 ч.4, 115 ч.2 п.1,6, 289 ч.3, 185 ч.5, 263 ч.1 КК України, ОСОБА_2 по ст.. 257 ч.4, 187 ч.4,115 ч.2 п.1,6, 289 ч.3, 185 ч.5 КК України, ОСОБА_3 по ст.. 257 ч.4, 15 ч.2,115 ч.2 п.6, 289 ч.3, 263 ч.1 КК України, ОСОБА_4 по ст.. 257 ч.4, 187 ч.4, 289 ч.3, 185 ч.5 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040340001896, -

В С Т А Н О В И Л А :

До Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з Апеляційного суду Дніпропетровської області надійшли матеріали кримінального провадження за ОСОБА_1 по ст.. 257 ч.4,187 ч.4, 115 ч.2 п.1,6, 289 ч.3, 185 ч.5, 263 ч.1 КК України, ОСОБА_2 по ст.. 257 ч.4, 187 ч.4,115 ч.2 п.1,6, 289 ч.3, 185 ч.5 КК України, ОСОБА_3 по ст.. 257 ч.4, 15 ч.2,115 ч.2 п.6, 289 ч.3, 263 ч.1 КК України, ОСОБА_4 по ст.. 257 ч.4, 187 ч.4, 289 ч.3, 185 ч.5 КК України для розгляду.

У відповідності до положень ст.35 КПК України, вищевказані матеріали кримінального провадження надійшли у провадження колегії суддів у складі головуючої судді Літвіненко Н.А., суддів Ступак С.В., Сільченко В.Є.

В підготовче судове засідання під вартою доставлені обвинувачені по справі, з`явились їх захисники, прокурор.

До суду не з`явились потерпілі, а також їх представники, які належним чином повідомлені про час та місце проведення підготовчого судового засідання.

Сторони кримінального провадження, кожен окремо, не заперечували проти проведення підготовчого судового засідання без участі потерпілих та їх представників.

У підготовчому судовому засіданні прокурор вважав, що підстав для повернення обвинувального акту немає і він може бути призначений до судового розгляду та по справі можуть бути проведені підготовчі дії.

Обвинувачені - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , захисники обвинувачених - Перевертайло Л.Т., Івріна І.Л., Кудлюк О.І., Танько Б.О., кожен окремо, вважали, що обвинувальний акт не може бути призначений до судового розгляду і підлягає поверненню прокурору, так як не відповідає вимогам КПК України.

Колегія суддів ознайомившись з обвинувальним актом та вислухавши думку сторін кримінального провадження, які з`явились до суду, приходить до наступних висновків.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Положення ч. 4 ст. 110 КПК України визначають, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

В свою чергу, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України регламентує, що обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, до яких віднесені подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; та інші обставини, - покладається на слідчого, прокурора.

Аналіз змісту указаних вимог закону у сукупності свідчить про те, що формулювання в обвинувальному акті обвинувачення, яке за визначенням у п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, є твердженням про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, з достатньою повнотою повинно містити конкретні обставини, що були встановлені органом досудового розслідування, та які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно зі ст. 91 цього ж Кодексу, логічно узгоджуватися та відповідати наведеній правовій кваліфікації кримінального правопорушення, яке ставиться у вину особі, з тією метою, щоб вона мала змогу зрозуміти суть пред`явленого їй обвинувачення та, виходячи з його змісту, обирати власну правову позицію захисту.

Про те, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього, вказано й у підпункті «а» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною.

З даного приводу Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 липня 2000 року у справі «Маттоціа проти Італії» зазначив, що «…обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.».

При цьому, Європейський суд з прав людини також вказав «…межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження.» (рішення: від 9 березня 2011 року у справі «Жупнік проти України», від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»).

З огляду на вищенаведене та враховуючи специфіку судового розгляду, який відповідно ч. 1 ст. 337 КПК України проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, на основі засади змагальності сторін, у підготовчому судовому засіданні суд наділений повноваженнями перевірити повноту і правильність викладених в обвинувальному акті відомостей, які вимагаються ст. 291 КПК України, з правової точки зору, але не вдаючись до їх оцінки, а звідси дійти висновку про можливість чи неможливість здійснення судового розгляду на підставі такого обвинувального акта.

Як вбачається з обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 травня 2017 року за № 12017040340001896, щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , при його складенні та, відповідно, висуненні обвинувачень, орган досудового розслідування положень закону, про які зазначено вище, не дотримався, у зв`язку із чим колегія суддів приходить до висновку про неможливість призначення судового розгляду на підставі такого обвинувального акта внаслідок його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що обвинувальний акт повинен відповідати вимогам ст. 291 КПК України та обов`язково містити:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого

3) анкетні відомості кожного потерпілого;

4) прізвище, ім`я по батькові, займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують покарання чи пом`якшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

8) розмір витрат на залучення експерта;

9) дату та місце його складання та затвердження.

Недотримання вищезазначених вимог ч.2 ст. 291 КПК України згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України є підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

Колегія суддів зауважує, що направлений до суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст.ст.. 257 ч.4, 187 ч.4, 115 ч.2 п.1,6, 289 ч.3, 185 ч.5, 263 ч.1 КК України, ОСОБА_2 за ст.ст. 257 ч.4, 187 ч.4,115 ч.2 п.1,6, 289 ч.3, 185 ч.5 КК України, ОСОБА_3 за ст.ст. 257 ч.4, 15 ч.2, 115 ч.2 п.6, 289 ч.3, 263 ч.1 КК України, ОСОБА_4 за ст.ст. 257 ч.4, 187 ч.4, 289 ч.3, 185 ч.5 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 травня 2017 року за №12017040340001896, не відповідає положенням пункту п`ятого частини другої статті 291 КПК України.

Зокрема, у цьому обвинувальному акті сформульовані обвинувачення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді та вчинюваному нею нападі участь у банді і вчинюваних нею нападах, та наведено правову кваліфікацію кримінального правопорушення за ст. 257 КК України.

За змістом ст. 257 КК України, бандою визнається озброєна організована група або злочинна організація, яка попередньою створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки. Закінчений бандитизм має місце лише у випадках, коли банду було організовано. Тобто, сама по собі організація такого об`єднання, утворює склад бандитизму незалежно від того, чи встигли його учасники здійснити хоча б один із намічених нападів.

Оскільки законом установлено відповідальність за сам факт організації банди, участі у ній чи вчинюваних нею нападах, але при цьому не передбачено конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як обов`язкових ознак складу даного злочину та відповідальності за вчинення її членами під час нападу злочинних діянь, які утворюють інші самостійні склади злочинів, то кожен злочин, вчинений у складі банди підлягає окремій кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Закону України про кримінальну відповідальність.

Вище згадано, що законодавець відносить банду до різновиду організованої групи чи злочинної організації, якій однак притаманні власні специфічні риси. Між тим, банда не позбавлена загальних ознак організованої групи чи злочинної організації.

Тому, при кваліфікації злочинів, вчинених у банді, які не охоплюються диспозицією ст. 257 КК України, слід враховувати правила ст. 29 КК України стосовно кримінальної відповідальності співучасників.

Зокрема, відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 29 КК України, виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.

Організатор підлягає кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливо частини цього Кодексу, яка передбачає злочин вчинений виконавцем.

Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

Разом із цим, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 30 КК України, організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

Однак, такі вимоги кримінального закону не були враховані органом досудового розслідування при формулюванні обвинувачень ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та наведенні правової кваліфікації кримінальних правопорушень.

Зі змісту обвинувального акту вбачається, що обвинувачення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за вчинення бандитизму сформульовані однаково та з викладом однакових обставин кримінального правопорушення.

При цьому, у сформульованих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 обвинуваченнях за інкримінованими злочинними епізодами зазначено про те, що вони діяли у складі організованої ОСОБА_1 банди та за його дорученням, і, відповідно, кваліфіковано їх дії за ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 185 КК України за ознакою вчинення злочинів організованою групою. Крім того, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 інкриміновано злочинні епізоди у складі організованої ОСОБА_1 банди і за ч. 3 ст. 289 КК України

Однак у подальшому, в обвинувальному акті ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 інкриміновано не лише участь у складі організованої ОСОБА_1 банди та участь у вчинюваних нею нападів, а й організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи організації чи на окремих осіб. Поряд із цим, обвинувальний акт не містить викладу фактичних обставин щодо дії самих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в частині організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи організації чи на окремих осіб, хоча вказану ознаку відображено в правовій кваліфікації дій обвинувачених за ст. 257 КК України (Т.1, арк. справи 33, 42, 49).

Такий виклад обвинувачення та правової кваліфікації дій за організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи організації чи на окремих осіб не узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 30 КК України, виходячи із тих фактичних обставин, які орган досудового розслідування виклав в обвинувальному акті.

Таким чином, сформульовані за наведеними обставинами кримінальних правопорушень обвинувачення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є суперечливими і не відповідають правовій кваліфікації дій останніх.

Наряду із викладеним, сформульовані органом досудового розслідування обвинувачення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є неконкретними та містять невідповідності з наведеною правовою кваліфікацією його дій за ст. 257, ч. 4 ст. 187 КК України, ч. 3 ст. ст. 289 КК України.

Зокрема, за обставинами вчинення розбійного нападу на ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а так само і незаконним заволодінням транспортним засобом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у сформульованому обвинуваченні не розкрито у повному обсязі обов`язкової ознаки об`єктивної сторони складу злочину, що передбачений ч. 3 ст. 289 КК України, а саме розміру завданої шкоди. Орган досудового розслідування лише послався на висновок експерта та вартість транспортного засобу, що був предметом злочину. Разом із тим, при формуванні обвинувачення за ч. 3 ст. 289 КК України, залишено поза увагою, що відповідно до частини третьої примітки до статті 289 КК України матеріальна шкода визнається значною у разі заподіяння реальних збитків на суму від ста до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а великою - у разі заподіяння реальних збитків на суму понад двісті п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому, розмір шкоди визначається на момент вчинення злочину.

Відповідно до пункту п`ять підрозділу один розділу ХХ та підпункту 169.1.1. Податкового кодексу України НМДГ становить 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У 2017 році цей розмір становив 800 гривень.

Крім того, орган досудового розслідування залишив поза увагою й те, що відповідно до пункту 17 постанови Пленуму ВСУ від 23.12.2005 за N 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при вирішенні питання про те, чи були збитки реальними, необхідно виходити з положень п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, де зазначено, що такими збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, що вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Якщо транспортний засіб не зазнав ніяких пошкоджень унаслідок незаконного заволодіння, його технічний стан не погіршився і відновлення він не потребує або сума відповідних витрат менша від зазначеної у п. 3 примітки до ст. 289 КК, така кваліфікуюча ознака, як заподіяння значної або великої шкоди, відсутня. У випадках коли особа знищила транспортний засіб, яким незаконно заволоділа, чи призвела до такого стану, що він повністю втратив свою цінність і його вже не можна використовувати за прямим призначенням, розмір реальних збитків дорівнює вартості автомобіля на день учинення злочину. Таким же чином треба вирішувати це питання, якщо транспортний засіб після незаконного заволодіння не знайдено.

Однак обвинувальний акт не містить в сформованому обвинувачені та в частині викладення фактичних обставин як розрахунку шкоди у відповідності до примітки до ч. 3 ст. 289 КК України, а так само відомостей про долю транспортного засобу після вчинення злочину - його повернення чи знищення транспортного засобу, тобто органом досудового розслідування не конкретизовано наявність чи відсутність реальних збитків, що свідчить про суперечливість та неконкретизованість обвинувачення за ч. 3 ст. 289 КК України не містить розрахунку

Такі недоліки, суперечності і протиріччя, допущені органом досудового розслідування при викладі в обвинувальному акті фактичних обставин кримінальних правопорушень, при формулюванні обвинувачень та наведенні правової кваліфікації кримінальних правопорушень, безумовно свідчать про його невідповідність вимогам ст. 291 КПК України, та перешкоджають призначенню його до судового розгляду.

Окрім наведеного, обвинувачення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 сформульовані в обвинувальному акті без дотримання гарантій, закріплених у підпункті «а» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і не узгоджуються з поняттям «обвинувачення» у розумінні п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, про які було згадано вище.

Європейський суд з прав людини зазначив, що «... у тексті підпункту «а» пункту 3 статті 6 Конвенції вказано необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення». «Крім того, право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» пункту 3 статті 6 Конвенції» (рішення: від 9 жовтня 2008 року у справі «ОСОБА_23 проти Росії», від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії», від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції»).

Всупереч наведеному, пред`явлені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 обвинувачення фактично є продубльованими та ідентичними, не містять конкретизації дій кожного обвинуваченого по кожному із інкримінованих їм злочинним епізодам, внаслідок чого є нечіткими та незрозумілими.

А саме, при викладі фактичних обставин кримінальних правопорушень орган досудового розслідування хоча і зазначив про роль зазначених осіб як виконавців, однак при формулюванні кожному із них однакових обвинувачень за ст. 257 КК України навів обставини всіх без виключення злочинних епізодів, при чому не врахував вимоги ч. 2 ст. 30 КК України стосовно кримінальної відповідальності інших співучасників організованої групи, а в даному випадку банди.

Між тим, за версією слідства, усі обвинувачені, окрім того, що брали участь у банді, обвинувачуються і в її організації, про що вже зазначалось колегією суддів.

За викладених органом досудового розслідування обставин, вказані колегіє суддів недоліки перешкоджають чіткому і конкретному розумінню суті пред`явлених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 обвинувачень за ст. 257 КК України та ч. 3 ст. 289 КК України, у зв`язку із не сприяють належному забезпеченню їх права на захист.

Формулювання в обвинувальному акті декількох обвинувачень за хронологією обставин вчинення кримінальних правопорушення не позбавляє орган досудового розслідування необхідності за кожним епізодом зазначати з можливою повнотою відомості, які мають значення для правової кваліфікації злочину, і тим більше якщо вони впливають на обтяжуючі кваліфікуючі його ознаки, а так само навпаки, покращують становище обвинувачених, з тією метою, щоб особа мала змогу чітко розуміти фактичні підстави та обсяг пред`явленого їй обвинувачення, і захищатися від нього.

Таким чином сформульовані обвинувачення є суперечливими як між собою, так і відносно встановлених органом досудового розслідування фактичних обставин кримінальних правопорушень, є не конкретними, не чіткими та заздалегідь незрозумілими, у зв`язку із чим перешкоджають належному забезпеченню права обвинувачених на обрання позиції захисту.

Вимоги ч. 1 ст. 337 КПК України згідно з якими судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, слід розуміти як гарантію засади презумпцію невинуватості, верховенства права і законності.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що реєстр матеріалів досудового розслідування взагалі не містить відомостей про залучення під час досудового розслідування захисників. При цьому, злочини, що інкримінуються ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є особливо тяжкими, та участь захисника є обов`язковою.

Однак реєстр цих даних не містить, що ставить під сумнів законність проведених відносно обвинувачених слідчих дій та дотримання на стадії досудового розслідування гарантій права на захист.

Також колегія суддів звертає увагу на відсутність в реєстрі відомостей про відкриття матеріалів досудового розслідування сторонам кримінального провадження, що у порушенням норм КПК, зокрема ст. 290 КПК України.

У постановах Верховного Суду України від 16 березня 2017 року та Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року зверталась увага на дотримання такої важливої процесуальної дії, як відкриття матеріалів сторонам, безпосередньо перед направлення обвинувального акту до суду. Відсутність в реєстрі вказаних відомостей ставить під сумнів дотримання гарантій прав захисту в частині ознайомлення з матеріалами досудового розслідування і в решті решт може призвести до визнання доказів недопустимими на стадії судового розгляду.

Із системного аналізу положень статті 290 КПК України слідує, що частина 12 цієї статті орієнтує, крім необхідності відкриття всіх матеріалів, які є у розпорядженні сторін при завершенні досудового розслідування, також і на необхідність дотримання встановленого у частинах 2-10 статті 290 Кодексу порядку цього відкриття, у тому числі під час відкриття додаткових матеріалів в ході судового розгляду відповідно до частини одинадцятої статті 290 КПК України. Правозастосовче орієнтування на дотримання процедурних вимог під час відкриття іншій стороні матеріалів насамперед направлене на забезпечення принципу змагальності.

На переконання колегії суддів правова проблема, пов`язана із застосуванням ст.290 КПК України, наявна не лише в цій конкретній справі, а й в багатьох інших, які на даний час перебувають у провадженнях в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Відсутність сталої практики та невизначеність процесуального механізму вирішення наведеної вище ситуації, призводить до формування різної правозастосовчої практики та негативно впливає на реалізацію принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.

Аналогічно, відсутність в реєстрі відомостей про час призначення чи то залучення захисників обвинуваченим унеможливлює виконання обов`язку суду щодо перевірку на стадії підготовчого судового засідання дотримання прав обвинувачених на захист, а так само вжиття відповідних заходів реагування у випадку їх не дотримання.

Також колегія суддів зазначає, що частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі Суд) у справі «Камасінскі проти Австрії» (рішення від 19 грудня 1989 року) та у справі «Абрамян проти Росії» (рішення від 09 жовтня 2008 року) зазначив, що у тексті підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення. Крім того, Суд зазначив, що положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», № 25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», № 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.

Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і об`єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Однак викладені в обвинувальному акті фактичні обставини кримінального провадження порушують презумпцію невинуватості обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , оскільки виклад фактичних обставин містить посилання на конкретні докази: висновки судово - медичних експертиз, висновки балістичних експертизи та інші (Т.1, а.с. 13, 24).

Крім самого посилання на висновки експертиз, обвинувальний акт містить виклад підсумкової частини, тобто детальний опис висновків, до яких прийшли експерти в результаті проведення відповідних досліджень.

Вказаний недолік обвинувального акту є суттєвим порушенням вимог ч.4 ст.291 КПК України, оскільки до початку судового розгляду кримінального провадження по суті розкривається сутність доказової бази обвинувачення, що фактично ставить сторону захисту у нерівноправне у зрівнянні зі стороною обвинувачення становище, що також розцінюється як недотримання однієї з загальних засад кримінального провадження змагальності сторін у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень п.13 та п.14 ч.2 ст.36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, зокрема, затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта,вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання, звертатися до суду з обвинувальним актом.

Враховуючи викладене, повернення обвинувального акту в разі виявлення невідповідностей вимогам КПК України з метою усунення недоліків має здійснюватися прокурору процесуальному керівнику досудовим розслідуванням.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.291, 314, 372 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженню, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040340001896, за обвинуваченням ОСОБА_1 по ст.. 257 ч.4,187 ч.4, 115 ч.2 п.1,6, 289 ч.3, 185 ч.5, 263 ч.1 КК України, ОСОБА_2 по ст.. 257 ч.4, 187 ч.4,115 ч.2 п.1,6, 289 ч.3, 185 ч.5 КК України, ОСОБА_3 по ст.. 257 ч.4, 15 ч.2,115 ч.2 п.6, 289 ч.3, 263 ч.1 КК України, ОСОБА_4 по ст.. 257 ч.4, 187 ч.4, 289 ч.3, 185 ч.5 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040340001896 - повернути прокурору прокуратури Дніпропетровської області Онішко Я.А. для усунення недоліків та проведення необхідних процесуальних дій.

Ухвала суду про повернення обвинувального акту може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Головуючий суддя: Літвіненко Н.А.

Судді: Сільченко В.Є.

Ступак С.В.