Рішення № 83431013, 05.08.2019, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

05 серпня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/449/19 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

код ЄДРПОУ 14360570, вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001

адреса для листування: а/с 1800, м. Дніпро, 49027

Відповідач: Фізична особа-підприємець Фільченко Ігор Анатолійович,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

Предмет спору: про стягнення 56121,68 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» подало позов до Фізичної особи-підприємця Фільченка Ігоря Анатолійовича, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 56121,68 грн, з яких 27400,01 грн заборгованості зі сплати кредиту, 10654,84 грн заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість згідно пунктів 3.2.8.3.3 та 3.2.8.9.1 Умов за період з 19.04.2018 по 01.04.2019; 7993,74 грн заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії, нарахованої згідно пунктів 3.2.8.3.2 та 3.2.8.9 Умов за період з 18.12.2017 по 18.07.2018; 10073,09 грн заборгованості з пені, нарахованої згідно з п. 3.2.8.10.1 Умов за період з 19.04.2018 по 08.05.2019.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором від 11.07.2017.

До позовної заяви додано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Системний аналіз п. 1 п. 1 ч. 5 ст. 12, ч. 1, 2 ст. 247, ч. 1 ст. 249, ч. 2, 7 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України свідчить про імперативність розгляду судом малозначних справ, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, саме у порядку спрощеного позовного провадження і подання відповідного клопотання у такому випадку не потребується.

Таким чином, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.06.2019 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило.

Також ухвалою від 05.06.2019 встановлено сторонам строк для подання заяв по суті, а саме: відповідачу - п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами; позивачу - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив з доданими до неї документами; відповідачу - п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.06.2019, направлена на адресу відповідача, вказану у позовній заяві, повернулась неврученою з відміткою поштового зв`язку «інші причини, що не дали змоги виконати пересилання поштового відправлення», «адресат відсутній».

Судом зроблено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), відповідно до якого місце проживання відповідача - Фізичної особи-підприємця Фільченка Ігоря Анатолійовича: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Відповідно до ч. 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 4 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до п. 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Водночас суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), ухвала Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2019 про відкриття провадження у справі надіслана до цього Реєстру, 05.06.2019 - зареєстровано, а 06.06.2019 - оприлюднено в Реєстрі.

Таким чином, вищезазначеним Законом та процесуальним законодавством Фізичній особі-підприємцю Фільченку Ігорю Анатолійовичу надано право бути обізнаним про прийняті в його справі судові рішення та можливість його реалізувати шляхом вільного доступу до відповідного реєстру.

Сам лише факт неотримання сторонами поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвали для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив у встановлений строк суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідачем не подано відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановив суд, Публічному акціонерному товариству Комерційному банку «Приватбанк», унесеному до державного реєстру банків 19.03.1992 за №92, Національним банком України видано банківську ліцензію №22 від 05.10.2011 про право надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с. 13).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Статуту Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (нова редакція), погодженого Національним банком України 11.06.2018, затвердженого наказом Міністерства фінансів України (рішенням єдиного акціонера) від 21.05.2018 №519, згідно з рішенням Єдиного акціонера Банку від 21 травня 2018 року №519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк».

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (а.с. 15-16).

Відповідно до заяви про відкриття рахунку та анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ФОП Фільченко Ігор Анатолійович 18.12.2013 підписав зазначені заяви, чим висловив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, що розміщені на сайті банку www.pb.ua, Тарифами банку, які разом з заявою складають Договір банківського обслуговування. Відповідачу відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2 (а.с. 27).

11.07.2017 Фізична особа-підприємець Фільченко І. А. підписав із використанням електронного цифрового підпису Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання послуги «КУБ» (далі - Анкета-заява) (а.с. 17-19).

Підписавши Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ", Фізична особа-підприємець Фільченко І. А. приєднався до розділу 3.2.8 Умов та правил надання послуги «КУБ», що розміщені на сайті ПриватБанку pb.ua, прийняв на себе всі зобов`язання, зазначені в цих Умовах, та уклав кредитний договір (далі - Кредитний договір).

У п. 1 Анкети-заяви визначені істотні умови Кредитного договору, до яких належать: 1.1. Вид кредиту: строковий; 1.2. Розмір кредиту: визначається ПриватБанком, вказується у профайлі позичальника на сайті kub.pb.ua; 1.3. Строк кредиту: 12 місяців з моменту видачі коштів; 1.4. Проценти (комісія) за користуванням кредитом: 2% в місяць від початкового розміру кредиту; 1.5. Порядок погашення заборгованості за кредитом: щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в який було здійснено видачу коштів; 1.6. У випадку порушення строку погашення заборгованості за кредитом, що зазначений в п. 1.5. Заяви, проценти за користування кредитом становлять розмір 4 % на місяць від суми заборгованості. При цьому сплачується неустойка в розмірі і згідно з розділом 3.2.8. Умов та правил надання банківських послуг.

Укладання кредитного договору здійснюється в порядку, визначеному розділом 3.2.8. Умов та Правил надання банківських послуг. Клієнт доручає Банку розмістити у мережі Інтернет відомості про його бізнес-проект, за яким Банк надає кредит.

Умови та правила надання кредиту «Кредит КУБ» затверджені на засіданні Правління АТ КБ «Приватбанк» від 09.02.2017, протокол №10 (а.с. 20-26).

За умовами п. 3.2.8.1 Умов та Правил надання кредиту "Кредит КУБ" (далі - Умови) передбачено, що Банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати Клієнту "Кредит КУБ" для фінансування поточної діяльності Клієнта, в обмін на зобов`язання Клієнта з повернення кредиту, сплати процентів в обумовлені цим Договором терміни. Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, порядок їх сплати) вказуються в Заяві про приєднання до Умов та Правил надання послуги «КУБ» (далі - Заява), а також в системі Приват24.

Клієнт приєднується до Послуги шляхом підписання електронно-цифровим підписом Заяви в системі Приват24 або у сервісі "Paperless" або іншим шляхом, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору. Кредит також може надаватись шляхом видачі кредитних коштів з наступним їх перерахуванням на рахунок підприємства-продавця за товари та послуги. Якість послуг має відповідати законодавству України, нормативним актам Національного Банку України, які регулюють кредитні відносини.

Розмір кредиту, який може бути наданий в рамках Послуги, складає від 50000,00 до 1000000 грн (п. 3.2.8.2 Умов).

Відповідно до п. 3.2.8.3.1 Умов повернення кредиту здійснюється щомісяця шляхом забезпечення Клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених у Заяві.

За умовами п. 3.2.8.3.1.3 Умов Клієнт доручає Банку щомісячно у строки, зазначені у Заяві, здійснювати договірне списання з його рахунків, відкритих у Банку, на погашення заборгованості за Послугою у кількості та розмірі, зазначеному в кредитному договорі. Остаточним терміном погашення заборгованості за кредитом є дата повернення кредиту. Згідно зі ст. 212, 651 ЦКУ при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбачених цим Договором, Банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов`язань, має право змінити умови Договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому Банк направляє Клієнту повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту (Банк здійснює інформування Клієнта на свій вибір або письмово, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку та Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет-клієнт-банк, sms-повідомлення або інших)). При непогашенні заборгованості за цим Договором у термін, зазначений у повідомленні, вся заборгованість за кредитним договором, починаючи з наступного дня від дати, зазначеної в повідомленні, вважається простроченою. У разі погашення заборгованості в період до закінчення 90 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов`язань, терміном повернення кредиту є дата останнього платежу.

Згідно з п. 3.2.8.3.2 Умов за користування Послугою Клієнт сплачує щомісячно протягом всього терміну кредиту проценти за користування кредитом в розмірі та згідно з Графіком, визначених в Заяві та Тарифах. При несплаті процентів у строк, визначений Графіком, вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання Договору згідно з п. 3.2.8.6.2).

При порушенні Клієнтом будь-якого грошового зобов`язання Клієнт сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі, встановленому у Заяві. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань і при реалізації права Банку, передбаченого п. 3.2.8.3.1, Клієнт сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожний календарний день прострочення (п. 3.2.8.3.3 Умов).

Відповідно до п. 3.2.8.5.2, 3.2.8.5.3, 3.2.8.5.5 Умов Клієнт зобов`язується оплатити щомісячні проценти за користування кредитом згідно з п. 3.2.8.3.2; повернути кредит та здійснити інші платежі, передбачені Договором, у терміни і в сумах, як встановлено в п. 3.2.8.3.1, 3.2.8.3.2, 3.2.8.5.14, 3.2.8.6.2, а також зазначені в Заяві, шляхом розміщення необхідних для планового погашення внеску коштів на своєму поточному рахунку; сплатити Банку проценти згідно з п. 3.2.8.3.1, 3.2.8.3.2.

За користування кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дат погашення кредиту згідно з п. 3.2.8.1, 3.2.8.3 цього Договору Клієнт сплачує проценти в розмірі, зазначеному в п. 3.2.8.3.2 (п. 3.2.8.9.1 Умов).

Нарахування прострочених процентів здійснюється щодня, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів у році. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не враховується (п. 3.2.8.9.2 Умов).

Згідно з п. 3.2.8.9.3 Умов сплата процентів за користування кредитом здійснюється в дати платежів, зазначені в Заяві (п. 3.2.8.3.1).

Пунктом 3.2.8.10.1 Умов передбачено, що у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов`язань щодо сплати процентів за користування кредитом та термінів повернення кредиту, передбачених п. 3.2.8.3.2, 3.2.8.3.1, 3.2.8.9, 3.2.8.3.1 цього Договору, Клієнт сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.

Нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язань здійснюється протягом 15 років з дня, коли зобов`язання мало бути виконано Клієнтом (п. 3.2.8.10.3 Умов).

Терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, неустойки, пені, штрафів за цим Договором встановлюється сторонами тривалістю 15 років (п. 3.2.8.10.5 Умов).

На виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачу кредит, перерахувавши 18.07.2017 на рахунок № НОМЕР_2 грошові кошти у розмірі 100000,00 грн, що підтверджується виписками з рахунку за період з 01.01.2000 по 08.05.2019, наявними у матеріалах справи (а.с. 29-30).

Відповідач на погашення спірного кредиту перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 72599,99 грн, що підтверджується виписками з рахунку за період з 01.01.2000 по 08.05.2019.

Доказів повернення позивачу всієї суми наданого кредиту відповідачем суду не надано.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати кредиту становить 27400,01 грн.

22.04.2019 позивач на адресу відповідача направив претензію від 12.04.2019 №I4JCNKUB04795 про сплату заборгованості за Договором у розмірі 57395,22 грн, з яких 27400,01 грн заборгованості зі сплати кредиту; 10654,84 грн заборгованості за відсотками; 7993,74 грн заборгованості зі сплати комісії; 11346,62 грн заборгованості з пені (а.с. 31-33).

Окрім того, позивач надав суду акт-звірки б/д, б/н, у якому зазначено про направлення його на адресу відповідача та вказано, що заборгованість за кредитним договором від 11.07.2017 станом на 08.05.2019 становить 56121,68 грн, з яких заборгованість із простроченого кредиту - 27400,01 грн, прострочена заборгованість зі сплати відсотків - 10654,84 грн, заборгованість по комісії за користування кредитом - 7993,74 грн, пеня - 10073,09 грн (а.с. 11). Вказаний акт-звірки підписано лише представником позивача. Доказів направлення цього акту-звірки відповідачу позивачем суду не надано.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ч. 1-3 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що укладений між сторонами кредитний договір №б/н від 11.07.2017 за своєю правовою природою є договором приєднання та складається із вищевказаних Анкети-заяви та Умов.

В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлює, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як передбачено у ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, з огляду на те, що кошти за кредитним договором б/н від 11.07.2017 відповідачу були надані 18.07.2017, строком на 12 місяців, остаточне повернення кредиту Позичальник був зобов`язаний здійснити в термін до 18.07.2018.

Згідно з п. п. 14 п. 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 04.07.2018 № 75 (далі - Положення), первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.

У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження) (п. 47 Положення).

Відповідно до п. 57 Положення інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі.

Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

У п. 60 Положення визначено, що особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Банк забезпечує ведення синтетичного обліку за допомогою рахунків II, III, IV порядків Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 11 вересня 2017 року за № 89 (зі змінами). Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію фіксується на рівні аналітичного обліку на аналітичних рахунках. Аналітичні рахунки повинні містити обов`язкові параметри, визначені нормативно-правовими актами Національного банку України. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожними відповідним рахункам синтетичного обліку.

Отримання кредиту у розмірі 100000,00 грн та погашення тіла кредиту у розмірі 72599,99 грн підтверджується наданими Банком регістрами синтетичного обліку (виписки по рахункам № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 ) за період з 01.01.2000 по 08.05.2019, а тому суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором та станом на 08.05.2019 заборгованість перед позивачем зі сплати кредиту становить 27400,01 грн.

Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач у порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив своєчасне погашення заборгованості за кредитом у передбачений Договором строк, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 27400,01 грн заборгованості зі сплати кредиту є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Позивач просить також стягнути з відповідача 10654,84 грн заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість згідно пунктів 3.2.8.3.3 та 3.2.8.9.1 Умов за період з 19.04.2018 по 01.04.2019; 7993,74 грн заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії, нарахованої згідно пунктів 3.2.8.3.2 та 3.2.8.9 Умов за період з 18.12.2017 по 18.07.2018; 10073,09 грн заборгованості з пені, нарахованої згідно з п. 3.2.8.10.1 Умов за період з 19.04.2018 по 08.05.2019.

Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У п. 1.4 Анкети-заяви встановлено розмір процентів (комісії) за користування кредитом - 2% в місяць від початкового розміру кредиту.

Таким чином, за домовленістю сторін, відповідач взяв на себе зобов`язання кожного місяця здійснювати сплату процентів (комісії) у розмірі 2% в місяць від початкової суми кредиту.

Позивачем надано розрахунок заборгованості за договором, у якому зазначено, що розмір нарахованих Банком процентів (комісії) за період з 18.07.2017 по 18.07.2018 становить 24000,00 грн, сплачено комісії - 16006,26 грн, залишок заборгованості відповідача зі сплати відсотків у вигляді щомісячної комісії - 7993,74 грн.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 викладена правова позиція, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Водночас у цій же постанові Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання визначена законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, зважаючи на вищевикладене, зміст правової позиції Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, від 18.02.2019 у справі 910/21449/17.

Пунктом 3.2.8.3.3 Умов визначено, що при порушенні клієнтом будь-якого грошового зобов`язання позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленому у Заяві, а саме: 4% на місяць від суми заборгованості, тобто 48% річних (п.1.6 Анкети-заяви).

Таким чином, правова природа заявленої позивачем до стягнення 10654,84 грн суми заборгованості за відсотками є процентами річних.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором, за порушення строку погашення заборгованості за кредитом, у період з 18.07.2017 по 01.04.2019 позивачем нараховано відсотки в сумі 10655,04 грн, сплачено процентів - 0,20 грн, залишок заборгованості за простроченими процентами - 10654,84 грн.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі статті 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до пункту 3.2.8.10.1 Умов у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов`язань щодо сплати процентів за користування кредитом та термінів повернення кредиту, передбачених п. 3.2.8.3.2, 3.2.8.3.1, 3.2.8.9, 3.2.8.3.1 цього Договору, Клієнт сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3.2.8.10.3 Умов сторони погодились, що нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язань здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано Клієнтом.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором розмір нарахованої Банком пені за період з 25.08.2017 по 08.05.2019 становить 13656,94 грн, сума погашеної пені - 3583,85 грн, залишок заборгованості зі сплати пені - 10073,09 грн.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказів сплати відповідачем комісії у розмірі 16006,26 грн, відсотків у розмірі 0,20 грн та пені у розмірі 3583,85 грн позивачем суду не надано.

За своєю природою заборгованість, щодо стягнення якої заявляється позов, це різниця між розміром первісного грошового зобов`язання та сумою, що сплачена боржником на погашення такого зобов`язання до моменту подання позову.

У своїй позовній заяві та розрахунку заборгованості позивач наводить обставини часткового погашення відповідачем заборгованості зі сплати комісії, відсотків, нарахованих на прострочену заборгованість, та пені. При цьому ані будь-яких первинних документів, ані відповідних регістрів аналітичного чи синтетичного обліку банку щодо проведення таких платежів позивач суду не надав.

За відсутності зазначених документів суд позбавлений можливості перевірити достовірність і правильність внесених до розрахунку відомостей, а також встановити фактичні обставини і реальний розмір здійснених взаєморозрахунків. Неможливість встановлення розмірів виконаного грошового зобов`язання тягне за собою неможливість встановлення фактичних розмірів заборгованості, що підлягатиме стягненню судом.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом, який підтверджує сплату відповідачем вказаних у ньому сум комісії, відсотків та пені, оскільки не є документом, що відображає фінансові операції у призмі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 04.07.2018 № 75.

Не може бути доказом, який підтверджує наявність у відповідача заявленої до стягнення заборгованості зі сплати комісії, відсотків та пені, і наданий акт-звірки, оскільки він складений та підписаний лише представником позивача, підпис відповідача на ньому відсутній.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.

Сама лише відсутність заперечень учасника судового процесу щодо тих чи інших обставин (наприклад, неподання відзиву на позовну заяву) не свідчить про визнання ним таких обставин: "мовчазне" визнання обставин зі змісту процесуального закону не випливає.

Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, і встановлено нормами ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України. Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Частина 1 ст. 77 ГПК України містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами розмір наявної заборгованості відповідача за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, у розмірі 10654,84 грн, заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії у розмірі 7993,74 грн, заборгованості зі сплати пені у розмірі 10073,09 грн, зазначених у розрахунку, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення вказаних сум необхідно відмовити.

Судовий збір відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Фільченка Ігоря Анатолійовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, адреса для листування: а/с 1800, м. Дніпро, 49027) 27400,01 грн заборгованості зі сплати кредиту та 937,88 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Шморгун