Рішення № 83430475, 05.08.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.08.2019Справа № 910/6152/19Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс"

до акціонерного товариства "Українська залізниця"

про відшкодування 103 500,21 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" до акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування 103 500,21 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем не виконано свого обов`язку щодо збереження схоронності вагонів при здійснені перевезення, що призвело до збитків позивача.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.05.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

18.06.2019 року до канцелярії суду відповідачем подано пояснення, відповідно до яких просить суд відмовити ТОВ "Металургтранс" у задоволенні позовних вимог до залізниці.

26.06.2019 року та 19.07.2019 року позивачем подано клопотання про долучення документів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" є орендарем та власником вантажних вагонів, в тому числі вагонів № 53092557 (договір оренди №48А від 21 серпня 2013 р.), № 59606897 (договір оренди № 63А від 24.06.2011 р.), 57601288 (договір оренди №63А від 24.06.2011 р.), №61603437 (договір оренди №48А від 21 серпня 2013 р.), № 57925208 (договір фінансового лізингу № LC5928-10/11 від 25 жовтня 2011 р. ), № 57922817 (договір поставки №71 від 07 липня 2011 р.), № 55841555 (договір фінансового лізингу № LC5928-10/11 від 25 жовтня 2011 р.).

Для забезпечення курсування вагонів залізничними коліями позивачем (замовник) було укладено договір № ПР/М-15103/НЮі про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування від 09.11.2015 року з державним підприємством "Придніпровська залізниця" (виконавець).

Відповідно до додаткових угод №2 від 05.12.2016 року №3 від 23.11.2017 року до договору про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування № ПР/М-15103/НЮі від 09.11.2015 року укладених між публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (виконавець) в особі виконуючого обов`язки начальника структурного підрозділу «Служба комерційної роботи та маркетингу» регіональної філії «Придніпровська залізниця» публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та позивачем строк дії договору про надання послуг від 09.11.2015 № ПР/М-15103/НЮі було продовжено до 31.12.2018.

Відповідно до п. 1.2 договору, сторони керуються цим договором, законами України, Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України, Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, Соглашением о международном железнодорожном грузовом сообщении (СМГС), «Правилами експлуатації власних вантажних вагонів», іншими нормативними документами.

Позивачем зазначено, що:

- 12.11.2018 року між сторонами укладено договір перевезення у вигляді залізничної накладної СМГС відповідно до якої вагон № 53092557, орендарем якого є позивач прямував до пункту призначення.

Прямуючи до пункту призначення, зі станції Кривий Ріг-Головний на станцію Славков ЛХС , у період знаходження вагонів на відповідальності відповідача, на станції Ковель був відчеплений вагон № 53092557, причина відчеплення - розукомплектована головна частина повітророзподільника (Акт загальної форми від 15.11.2018 р. ГУ-23).

- 12.11.2018 року між сторонами укладено договір перевезення у вигляді залізничної накладної СМГС відповідно до якої вагон № 59606897, орендарем якого є позивач прямував до пункту призначення.

Прямуючи до пункту призначення, зі станції Кривий Ріг-Головний на станцію Славков ЛХС, у період знаходження вагонів на відповідальності відповідача, на станції Ковель був відчеплений вагон № 59606897, причина відчеплення - розукомплектована головна частина повітророзподільника (Акт загальної форми від 15.11.2018 р. ГУ-23).

- 13.11.2018 року між сторонами укладено договір перевезення у вигляді залізничної накладної СМГС відповідно до якої вагон № 57601288, орендарем якого є позивач прямував до пункту призначення.

Прямуючи до пункту призначення, зі станції Кривий Ріг-Головний на станцію Славков . ЛХС, у період знаходження вагонів на відповідальності відповідача, на станції Ковель був відчеплений вагон № 57601288, причина відчеплення - розукомплектована головна ф частина повітророзподільника (Акт загальної форми від 17.11.2018 р. ГУ-23).

- 12.11.2018 року між сторонами укладено договір перевезення у вигляді залізничної накладної СМГС відповідно до якої вагон № 61603437, орендарем якого є позивач прямував до пункту призначення.

Прямуючи до пункту призначення, зі станції Кривий Ріг-Головний на станцію Славков ЛХС, у період знаходження вагонів на відповідальності відповідача, на станції Ковель був відчеплений вагон № 61603437, причина відчеплення - розукомплектована головна частина повітророзподільника (Акт загальної форми від 15.11.2018 р. ГУ-23).

- 13.11.2018 року між сторонами укладено договір перевезення у вигляді залізничної накладної СМГС відповідно до якої вагон № 57925208, орендарем якого є позивач прямував до пункту призначення.

Прямуючи до пункту призначення, зі станції Кривий Ріг-Головний на станцію Славков ЛХС, у період знаходження вагонів на відповідальності відповідача, на станції Ковель був відчеплений вагон № 57925208, причина відчеплення - розукомплектована головна частина повітророзподільника (Акт загальної форми від 17.11.2018 р. ГУ-23).

- 17.12.2018 року вагон № 57922817 знаходячись на станції Подольськ (договір перевезення у вигляді залізничної накладної № 42635748) у період знаходження вагонів на відповідальності відповідача, на станції Подільськ був відчеплений, причина відчеплення - розукомплектована головна частина повітророзподільника (Акт загальної форми від 15.11.2018р.. ГУ-23).

- 13.11.2018 року між сторонами укладено договір перевезення у вигляді залізничної накладної СМГС відповідно до якої вагон № 55841555, орендарем якого є позивач прямував до пункту призначення.

Прямуючи до пункту призначення, зі станції Кривий Ріг-Головний на станцію Славков ЛХС , у період знаходження вагонів на відповідальності Відповідача, на станції Ковель був відчеплений вагон № 55841555, причина відчеплення - розукомплектована головна та магістральна частини повітророзподільника (Акт загальної форми від 17.11.2018 р. ГУ-23).

Позивачем зазначено, що оскільки пошкодження вагонів №53092557 №59606897 №57601288, №61603437, №57925208, №57922817, №55841555 відбулось саме під час знаходження вагону на залізничній колії загального користування після укладання договору перевезення, то із наведених норм та правил слідує, що відповідальність за дотримання якості проведеного технічного обслуговування та ремонту, безпеки руху вагонів несе відповідач.

Спір у справі виник внаслідок того, що, як стверджує позивач, він зазнав матеріальних збитків у сумі 103 500,21 грн., які зобов`язаний відшкодувати відповідач, оскільки він не забезпечив збереження цілісності вагонів під час здійснення вантажних перевезень силами Української залізниці. Вартість таких збитків позивач розрахував, виходячи з ціни придбаних деталей і запасних частин для полагодження вагонів, а також вартості ремонтних робіт.

Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під`їзні колії) (ст. 3 Статуту).

Згідно статті 4 Статуту перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

Частинами 1 та 2 статті 3 ГПК України передбачено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Частиною 1 статті 19 ГПК України передбачено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється, зокрема, відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі СМГС), яка є чинною для України відповідно до Закону України «Про правонаступництво в Україні» та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, перевезення вагонів: №53092557, №59606897, №57601288, №61603437, №57925208, №55841555 здійснювалось за СМГС накладними.

Тобто, вищезазначені договори перевезення вантажу укладено саме на умовах СМГС.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви та зазначено самим позивачем, ним не вживалися заходи досудового врегулювання спору.

Відповідно до ч.1 статті 315 ГК України до пред`явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред`явлення йому претензії.

Щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (ч.6 статті 315 ГК України).

Оскільки перевезення по відправці вагонів №53092557, №59606897, №57601288, №61603437, №57925208, №55841555 здійснювалось у міжнародному вантажному сполучення, то для даної категорії перевезення застосовуються положення СМГС.

§ 1 статті 47 СМГС передбачено, що позов може бути пред`явлений тільки після пред`явлення відповідної претензії і тільки до того перевізнику, до якого була пред`явлена претензія. Право пред`явлення позову на підставі цієї Угоди належить тій особі, яка має право пред`явити претензію до перевізника.

У § 2 статті 47 СМГС зазначено, що право пред`явлення претензії і позову виникає: про відшкодування за недостачу, пошкодження (псування) вантажу, а також за перевищення терміну доставки - з дня видачі вантажу одержувачу.

§ 3 статті 46 СМГС встановлює, що претензія пред`являється щодо кожної відправки окремо, за винятком:

1) претензії про повернення переборів провізних платежів. Така претензія може пред`являтися за кількома відправками;

2) випадків, коли за кількома відправками складено один комерційний акт. У таких випадках претензія пред`являється на всі види відправок, зазначені в комерційному акті.

Згідно з § 5 статті 46 УМВС заявник зобов`язаний додати до претензії документи, що обґрунтовують претензію, зазначені в Правилах перевезень вантажів. Накладна і комерційний акт прикладаються в оригіналах.

Відповідно до § 6 статті 46 УМВС якщо претензія оформлена з порушенням приписів § 3 і § 5 цієї статті, вона повертається заявнику без розгляду в строк не пізніше 15 днів з дня її надходження перевізнику із зазначенням причини її повернення. В таких випадках не настає призупинення перебігу строку давності, передбачений § 3 статті 48 "Строки давності". Якщо перевізник повертає заявнику претензію пізніше 15-денного терміну, то перебіг строку давності зупиняється з наступного дня після закінчення цього терміну до дня відправлення перевізником претендателю даної претензії. Повернення перевізником заявнику такої претензії не є її відхиленням і не дає заявнику права звернутися з позовом до судових органів.

Перевізник зобов`язаний в 180-денний строк з дня отримання претензії розглянути її, дати відповідь заявнику і при повному або частковому визнанні претензії сплатити заявнику належну суму.

При частковому або повному відхиленні претензії перевізник повідомляє заявнику підставу відхилення претензії і одночасно повертає документи, прикладені до претензії (відповідно до § 7, 8 статті 46 УМВС).

Таким чином, судом встановлено, що позивачем по накладним СМГС ( щодо перевезення по відправці вагонів №53092557, №59606897, №57601288, №61603437, №57925208, №55841555) не дотримано процедури досудового врегулювання спору в порядку передбаченому ст.. 46 СМГС.

Тобто, в матеріалах справи щодо вищезазначених накладних відсутні докази, які б підтверджували б порушення прав позивача.

Так, у розумінні приписів ст. 15, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника. При цьому, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено того, що станом на момент звернення з позовом до суду, відповідачем порушено права позивача, а отже в суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог за вказаних позивачем підстав.

При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення до суду в разі порушення відповідачем його прав, зокрема, шляхом необґрунтованого відхилення претензій позивача по накладним СМГС (щодо перевезення по відправці вагонів №53092557, №59606897, №57601288, №61603437, №57925208, №55841555) та дану обставину слідувало-б вважати новою та належною підставою для звернення позивача до суду з позовом про захист його порушених прав.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення збитків в розмірі 91 121,18 грн. не підлягають задоволенню.

Щодо перевезення здійсненого на підставі залізничної накладної № 42635748, суд зазначає наступне.

Так, 17.12.2018 року вагон № 57922817 знаходячись на станції у період знаходження вагонів станції Подільськ був відчеплений. з причини розукомплектовування головної частини повітророзподільника, про що складено акт загальної форми від 15.11.2018 року ГУ-23.

Як зазначає позивач, головна частина повітророзподільника є частиною гальмівного обладнання вагону, призначена для забезпечення роботи гальм при різних режимах гальмування та є вкрай важливим елементом для забезпечення безпеки руху рухомого складу.

23.11.2018 року у відповідності до Акту від 23.11.2018 р. вагон № 57922817, зі станції Подільськ через станцію Растуща було відправлено до ВП «Експлуатаційного вагонного депо Подільськ» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» для проведення ремонту та технічного огляду.

Згідно Дефектної відомості форми ВУ - 22 при проведенні ремонтних робіт на вагон було встановлено головну частину повітророзподільника, що підтверджується актом встановлення № 1 від 17.12. 2018 року.

По факту виконання поточного ремонту вагону № 57922817 було складено акт виконаних робіт № 506 від 15 березня 2019 року та додаток до Акту № 506 від 15 березня 2019 року з розшифровкою наданих послуг з ремонту вагону.

15.03.2019 року позивач прийняв на підставі акту виконаних робіт № 506 та оплатив поточний ремонт вагону, вартість якого складає 12 379,03 грн. з урахуванням ПДВ.

Таким чином, за весь час, коли вагон Позивача знаходився на шляху прямування залізничними коліями загального користування та перебував у володінні Відповідача, Позивачу було завдано збитків на загальну суму 12 379,03 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Згідно з ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем.

Відповідно до п. 6.4. Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 28.09.2004 №856, порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких в графі 20 "Найменування вантажу" вказується "Власний вагон (найменування власника) направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)".

Судом встановлено, що публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" здійснювалось перевезення вантажного вагону № 57922817 товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс".

Обставини щодо перебування вищезазначеного вагону в оренді ТОВ "Металургтранс" відповідачем не спростовано.

Згідно з ст. 8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.

За приписами п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.

Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред`явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред`явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).

Як встановлено судом, 17.12.2018 року на станції Подольськ було виявлено пошкодження (розкомплектування) вагону позивача, яке полягало у відсутності головної частини повітророзподільника.

Відповідно до п. 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затверджена наказом Укрзалізниці №264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно наказом №312-Ц від 07.06.2001) забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальм не обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей:

несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз`єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.

Згідно п. 6.2.1. зазначеної інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.

Таким чином, відсутність головної частини повітророзподільника є саме пошкодженням вагону, а їх несправність є забороною для поставки такого вагону в состав поїзду.

За фактом встановлення відсутності вищезазначеної деталі, орендований вагон №57922817 позивачем був направлений на технічне обслуговування, про що свідчать оформлені відповідні повідомлення форми ВУ-22.

Для усунення пошкоджень позивач змушений був використати необхідні деталі та запасні частини для їх встановлення замість відсутніх деталей на розукомплектованому вагоні, що підтверджується описаними вище актом виконаних робіт, складеними за участю виконавця - товариства з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг". Понесення витрат з оплати виконаних робіт та використаних запасних частин і деталей підтверджується актами звіряння взаєморозрахунків станом на 31.12.2018 та 31.01.2019 та платіжними дорученнями за листопад 2018 року.

Відповідно до п. 4.6. Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, затверджених, наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, обов`язок охорони вагонів і вантажів на під`їзній колії покладається на підприємство. Якщо під`їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під`їзної колії організовує залізниця.

Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.

Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, сума збитків за пошкодження вагона складається з:

витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 N 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.99 за N 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;

вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;

витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;

плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.

Отже, загальна сума витрат понесених позивачем на ремонт розукомплектованого вагону №57922817 склала 12 379,03 грн.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.06.2010 № 6-469св10).

Як зазначено у п. 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" від 29.11.2007 № 01-8/91, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов`язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 №904/4195/16, від 17.01.2017 № 904/3013/16.

Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

За приписами п. 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Відповідно до п. 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.

Згідно з п. 2 ст. 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складової частини вагону, та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагону під час його перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, врахувавши принцип диспозитивності та змагальності, суд дійшов висновку, що оскільки при перевезенні належного позивачу вагону залізницею не було дотримано вимог щодо його збереження (схоронності), внаслідок чого позивачем були понесені витрати на оплату вартості ремонту, з урахуванням вартості замінених деталей та вартості транспортування розукомплектованих вагонів, на загальну суму 12 379,03 грн., покладення відповідальності на відповідача за заподіяні позивачу збитки є правомірним та справедливим, а тому позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" про стягнення збитків в розмірі 12 379,03 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотриманням вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.01.2018 року між адвокатським об`єднанням «Сота» (об`єднання) та товариством з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» (клієнт) укладено договір №09012018/МТ про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого об`єднання за завданням клієнта зобов`язується здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги клієнту на підставі заявки на отримання юридичних послуг, підписаної сторонами.

Відповідно до п.5.1 договору, гонорар об`єднання визначається виходячи із загальної вартості послуг, наданих клієнту за його завданнями (дорученнями), на підставі виставлених об`єднанням рахунків, які є невід`ємними частинами цього договору, якщо інше не буде узгоджено сторонами.

22.04.2019 року між сторонами укладено додаткову угоду №22042019 до договору №09012018/МТ про надання правничої допомоги від 09.01.2018 року, відповідно до умов якої клієнт доручає та оплачує, а об`єднання приймає на себе зобов`язання надати послуги, саме послуги з правничої допомоги щодо стягнення коштів з АТ «Українська залізниця», щодо відшкодування збитків спричинених розукомплектацією вагонів №53092557, №59606897, №57601288, №61603437, №57925208, №57922817, №55841555 на користь клієнта.

Відповідно до п.2 додаткової угоди період надання послуг за додатковою угодою: з 22 квітня 20919 року по 13 травня 2019 року.

Кількість годин затраченого часу - 52,5 (п.1.1 додаткової угоди).

Також, 13.05.2019 року між сторонами підписано акт приймання-передавання наданих послуг до додаткової угоди №22042019 до договору №09012018/МТ про надання правничої допомоги від 09.01.2018 року на загальну суму 44 625,00 грн.

Проте, до матеріалів справи надано рахунок-фактуру №130519 від 13.05.2019 року на суму 44 625,00 грн. за послуги з правничої допомоги згідно із додатковою угодою №15042019 від 15.04.2019 року до договору №09012018/МТ про надання правничої допомоги від 09.01.2018 року.

А також, надано оригінал платіжного доручення №44960 від 16.07.2019 року на суму 44 625,00 грн. з призначення платежу: «сплата послуги з правничої допомоги згідно із дод.угодою №15042019 від 15.04.19р. до дог. №09012018/МТ від 09.01.18р. по рах. №130519 від 13.05.2019р.».

Тобто, фактично позивачем не надано докази оплати за надані послуги з правничої допомоги по додатковій угоді №22042019 від 22.04.2019 року до договору №09012018/МТ про надання правничої допомоги від 09.01.2018 року щодо надання послуг з правничої допомоги щодо стягнення коштів з АТ «Українська залізниця», щодо відшкодування збитків спричинених розу комплектацією вагонів №53092557, №59606897, №57601288, №61603437, №57925208, №57922817, №55841555 на користь клієнта.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

А тому, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 44 625,00 грн. є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 123, 129, ч.9 ст. 165, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з акціонерного товариства "Українська Залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" (49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд. 1, ідентифікаційний код 33074226) збитки у розмірі 12 379 (дванадцять тисяч триста сімдесят дев`ять) грн. 03 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 229 (двісті двадцять дев`ять) грн. 75 коп.

3. В іншій частині позову відмовлено.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий