Рішення № 83430258, 05.08.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.08.2019Справа № 910/5626/19Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»

до приватного підприємства «Грім Сервіс»

про стягнення 11 275,32 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства «Грім Сервіс» про стягнення 14 158,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нежитлове приміщення №109 по вул. Кіквідзе, 41 належить відповідачу, оскільки, Будинок №41 по вул . Кіквідзе перебуває на балансі позивача та у обслуговуванні житлово-експлуатаційної дільниці "Печерська брама" власникам приміщень відповідно до законодавства України необхідно укладати з балансоутримувачем договір про надання послуг по утриманню будинку та прибудинкової території.

Станом на 08.04.2019 р. договір з підприємством-балансоутримувачем не укладено, жодних дій для укладення договору відповідачем вчинено не було, хоча позивачем протягом всіх зазначених років неодноразово наголошував на необхідності з`явитися до відділу управління нежитловим фондом для укладання договору та надавав послуги по утриманню будинку, якими відповідач користувався.

У відповідності з розрахунком заборгованість станом на 08.04.2019 р. за відповідачем залишається по експлуатаційним послугам за період з 01.05.2015 по 08.04.2019 р., яка складає 11 275,32 грн. У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду.

Ухвалою господарського суду від 11.05.2019 р. вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

28.05.2019 р. до канцелярії суду позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви та з доданими документами.03.08.2018 р. до канцелярії суду відповідачем подано відзив на позов.

20.06.2019 р. до канцелярії суду відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112, будинок № 41 по вулиці Кіквідзе віднесено до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації та передано на балансове утримання КП УЖГ «Печерськжитло».

В подальшому рішенням Київської міської ради «Про удосконалення структури житлово-комунальним господарством міста Києва» від 09.10.2014 р. № 270/270 створено Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», якому передано на балансове утримання будинки підпорядковані КП УЖГ «Печерськжитло».

У будинку № 41 по вулиці Кіквідзе знаходиться нежитлове приміщення № 109 , загальною площею 90,60 кв.м., яке на праві приватної власності належить приватному підприємству «Грім Сервіс» за договором купівлі-продажу № 820 від 01.07.2005 р.

Відповідно ч.1 статті 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить.

Згідно з ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, власникам квартир та нежитлових приміщень у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.

Згідно ст. 360 Цивільного кодексу України, співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Приписами ст. 208 Цивільного кодексу України визначено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Тобто, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними, а також у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання). При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Як вбачається з матеріалів справи між комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» та приватним підприємством «Грім Сервіс» будь-які договори не укладалися, тобто між сторонами відсутні договірні правовідносини.

Разом з цим, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Суб`єктами вказаного Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

В ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є, зокрема, вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; права та обов`язки сторін; порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору.

В п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що саме на виконавця покладено обов`язок підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Позивачем не надано жодних доказів звернення до відповідача з пропозицією укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, як і доказів ухилення останнього від укладення такого договору в спірний період.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено право споживача на одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

У відповідності з п. 5 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в повному обсязі та у строки, встановлені договором або законом.

Розмір плати за житлово-комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до ст. 162 Житлового кодексу Української PCP плата за комунальні послуги береться крім квартирної за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Складові тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та при будинкових територій, розрахованих згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» від 1 червня 2011 року № 869.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі №6-59цс13.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі не укладення сторонами договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території позивач повинен довести надання таких послуг.

При цьому, факт здійснення господарської операції з надання послуг підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Позивач зазначає, що нарахування за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку 41 по вул. Кіквідзе у м. Києві були розпочаті з 01.05.2015 р. та надавались по 08.04.2019 р.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним особисто послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 41 , власником приміщення № 109 , загальною площею 90,60 кв.м., в якому є відповідач, у період з 01.05.2015 по 08.04.2019 року на суму 11 275,32 грн.

Зокрема, матеріали справи не містять актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), які б підтверджували надання позивачем послуг саме відповідачеві або саме за вищевказаною адресою.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, оскільки згаданою нормою не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження факту направлення ним на адресу відповідача рахунків для оплати експлуатаційних послуг з по будинку 41 по вул. Кіквідзе у м. Києві з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг за відсутності укладеного між сторонами договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22, встановлено, що розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Отже, для проведення розрахунків між юридичними особами необхідним є розрахунковий документ, тобто доручення/вимога особи з зазначенням суми сплати та реквізитів рахунку, на який необхідно перерахувати грошові кошти.

Проте, з огляду на відсутність укладеного між сторонами договору, в якому зазначалися б відповідні дані, а також не направлення відповідачеві рахунків на оплату, останній позбавлений можливості самостійно визначити платіжні реквізити позивача для перерахування коштів.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним послуг саме з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку 2 по вул. Гмирі у м. Києві , власником якого є відповідач, як і не надано доказів на підтвердження факту направлення ним на адресу відповідача рахунків для оплати послуг послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку 2 по вул. Гмирі у м. Києві з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг за відсутності укладеного між сторонами договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2018 року у справі №910/3401/18 та від 27.08.2018 року у справі №910/2006/18.

У зв`язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 11 275,32 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ч.1 ст. 79, ст. 129, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий