Рішення № 83422133, 29.07.2019, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/3906/18

Провадження № 2/740/144/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2019 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої – судді Ковальової Т.Г.,

за участю секретарів судового засідання Полєтавкіної М.О., Кононяко С.А.,

представника позивача – адвоката Івашка В.В.,

представника відповідача - публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - Коротуна О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в ремимі відео конференції за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по сплаті середньомісячного заробітку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, який в подальшому уточнила, та просить стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на її користь середній заробіток за період з серпня 2017 року по грудень 2018 року в сумі 195 482,72 грн.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що вона працювала на посаді головного фахівця Департаменту адміністративного забезпечення ПАТ «Укрзалізниця».

29 червня 2017 року Ніжинським об*єднаним міським військовим комісаріатом її було призвано на військову службу за контрактом строком на 3 роки. Зазначає, що вона вступила на військову службу в особливий період, зумовлений кризовою ситуацією в країні, а тому відповідно до ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» на неї поширюються гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Після укладення нею вищезазначеного контракту відповідач зберігає за нею робоче місце та повідомлений про сплату середнього заробітку, однак, їй призупинено виплату середнього заробітку, починаючи з серпня 2017 року, у зв*язку із добровільним вступом на військову службу за контрактом.

Вона намагалася врегулювати даний спір з відповідачем, але відповідач ігнорує її звернення. Зазначає, що її середня заробітна плата становить 13114,84 грн. Отже, заборгованість за період з 01.08.2017 року по 01.12.2018 року становить: 13114,84 грн. х 16 місяців=209807,34 грн.

Відповідачем було виплачено у вересні 2017 року – 183,72 грн., листопаді 2017 – 3200 грн., грудні 2017 – 3200 грн., січні 2018 – 3723 грн., квітні 2018 – 325 грн., вересні 2018 – 3723 грн., а тому з урахуванням цих виплат заборгованість відповідача становить 195 482,72 грн. При розрахунку середньої заробітної плати вона керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМ України №100 від 08.02.1995 року.

Ухвалою суду від 22 серпня 2018 року провадження у справі відкрито та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 17 вересня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_1 про витребування доказів та зобов*язано ПАТ «Укрзалізниця» надати довідку про заборгованість по заробітній платі та про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 . Ухвала суду не виконана.

Згідно ч.5 ст. 279 ч.5 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

22 січня 2019 року від відповідача надійшли заперечення проти збільшення позовних вимог, в якому зазначено, що ОСОБА_1 безпідставно посилається на неналежні докази, а саме, що розмір її середньомісячної заробітної плати складає 13 114,84 грн.

Зазначає, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» з 18.12.2013 року. В подальшому наказом від 14.06.2017 №1448/ос переведена на посаду головного фахівця відділу опрацювання кореспонденції Департаменту адміністративного забезпечення АТ «Укрзалізниця». Листом Ніжинського обєднаного військового комісаріату від 18.09.2017 на їхню адресу було надіслано копію витягу з наказу військового комісара Козелецького районного військового комісаріату від 03.07.2017 №93 про прийняття ОСОБА_1 на військову службу за контрактом осіб солдатського складу строком на 3 роки та копію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Згідно п.3 та п.11 вказаного контракту його укладено на 3 роки і він набирає чинності 03.07.2017 року.

З дати набрання чинності контракту про проходження військової служби у АТ «Укрзалізниця» відсутній обовя*зок виплачувати ОСОБА_1 заробітну плату, оскільки чинним законодавством передбачено, що заробітна плата повинна зберігатися, а не виплачуватись. Позивачем не надано доказів, що середній заробіток за нею не зберігається.

Крім того, зазначає, що позивачем невірно зазначено розмір середньомісячної заробітної плати, оскільки контракт про проходження служби набрав чинності 03.07.2017, то середньомісячний заробіток слід обчислювати за травень-червень 2017 року. Згідно довідки №1390 від 06.11.2018 середньомісячний заробіток ОСОБА_1 складає 12665,80 грн. У задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю та згідно клопотання від 22.02.2019 року просить залишити без руху позовну заяву, оскільки позивачем не сплачено судовий збір.

14.05.2019 року від представника відповідача надійшло клопотання про врахування підстав звільнення від доказування в порядку ч.4 ст.82 ЦПК України, з якого вбачається, що 27.11.2018 проведено державну реєстрацію Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця» у новій редакції, змінено назву товариства з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на акціонерного товариства «Українська залізниця», реквізити залишилися без змін.

Крім того, як на обставину, встановлену рішенням суду, посилається на постанову Київського апеляційного суду від 08.04.2019 у справі №753/12569/18, якою встановлено обставини щодо відсутності правових підстав для АТ «Укрзалізниця» сплачувати середню заробітну плату працівникам, які перебувають на військовій службі на умовах платнолго контракту із Збройними Силами України, оскільки чиним законодавством України гарантовано збереження середньої заробітної плати, а не щомісячна виплата середнього заробітку такому працівнику. Вважає, що зазначені обставини не підлягають доказуванню відповідно до змісту ч.4 ст.82 ЦПК України.

Ухвалою від 22 лютого 2019 року на підставі ч.5 ст. 279 ЦПК України суд з власної ініціативи постановив розгляд справи проводити в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

29 липня 2019 року в судовому засіданні представник позивача – адвокат Івашко В.В. підтримав позов за викладених в ньому обставин.

Представник відповідача - Коротун О.М. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року у справі №22-ц/824/4752/2019, в якій вони є стороною, та на відсутність імперативної норми в законодавстві про зобов*язання їх виплачувати позивачу середній заробіток за умови проходження нею служби за контрактом з отриманням грошової винагороди.

Дослідивши усі докази по справі та оцінивши їх відповідно до ст.89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що з 18 грудня 2013 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця». Наказом від 14.06.2017 №1448/ос вона переведена на посаду головного фахівця відділу опрацювання кореспонденції Департаменту адміністративного забезпечення АТ «Укрзалізниця». Даний факт ніким не оспорюється.

Відповідно до контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі військового комісара Чернігівського обласного військового комісаріату полковника Криворучка ОСОБА_2 .В. 29 червня 2017 позивач зобов*язана проходити військову службу у Збройних силах України протягом 3 років, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк контракту. Контракт набирає чинності з 03.07.2017 року (а.с.4-5).

27.11.2018 проведено державну реєстрацію Статуту Акціонерного товариства «Українська залізниця» у новій редакції, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2018 №938 «Деякі питання діяльності акціонерного товариства «Українська залізниця», змінено назву товариства з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та Акціонерне товариство «Українська залізниця», інші реквізити АТ «Українська залізниця» залишилися без змін.

За положеннями ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Аналогічні гарантії містяться у ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу».

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України» від 06.12.1991 року № 1932-ХІІ, ( далі - Закон № 1932-XII ) «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII ( далі – Закон № 3543-XII), «Про військовий обов`язок та військову службу, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Статтею другою Закону № 1932-ХІІ встановлюється, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони, а статтею третьою цього Закону передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Статтею першою Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» дано визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації. Зокрема, визначено, що особливий період -, це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Із змісту цього визначення та аналогічного змісту визначення, наведеного у статті першій Закону № 1932-ХІІ, вбачається, що вони дають чітке визначення початку перебігу особливого періоду, але не встановлюють його закінчення.

За таких обставин, висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який за ст.5 Конституції України та відповідно до норм наведених Законів наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.

Крім того, мають бути враховані рішення, які приймаються у таких випадках Радою Національної безпеки та оборони України, яка відповідно до ст.7 Закону № 1932-ХІІ наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зокрема, Рада національної безпеки згідно зі ст.3 Закону України «Про раду Національної безпеки і оборону України» від 05.03.1998 р. № 183/98-ВР (далі - Закон № 183/98-ВР) вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України, а також, у відповідності до ст.4 цього Закону приймає рішення щодо невідкладних заходів із розв`язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зазначені рішення згідно зі ст.10 Закону № 183/98-ВР вводяться в дію Указами Президента України та є обов`язковими до виконання.

Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Тобто, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року згідно з Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. №303/2014, який набрав чинності 18 березня 2014 року, і триває по даний час.

Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 131 /1449/16-ц, від 14 лютого 2018 року в справі № 727/2187/16-ц, від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17, від 10 жовтня 2018 року у справі № 369/14205/17-ц, від 04 лютого 2019 року у справі №426/11214/17.

Гарантії щодо збереження за працівником місця роботи (посад) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, установлені нормами чинного законодавства України, є безумовними.

Отже, у відповідача були відсутні підстави для призупинення виплати позивачу середнього заробітку, оскільки вона була прийнята на військову службу за контрактом про проходження військової служби на посадах осіб рядового складу під час дії в Україні особливого періоду, який на даний час ще триває, та на нього поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, на позивача поширюються гарантії, визначені частиною 4 ст.119 КЗпП України. Дана позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі №131 /1449/16-ц (касаційне провадження №61-4157св18); від 14 лютого 2018 року в справі №727/2187/16-ц (касаційне провадження №61-3951св18).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, з подальшими змінами та доповненнями.

Згідно абзаців 3 та 4 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами та доповненнями), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У даній ситуації така подія — це початок проходження військової служби. Слід зазначити, що початок і закінчення проходження військової служби визначений ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що середня заробітна плата не виплачена за 16 місяців, - за період з 01 серпня 2017 року по 01 грудня 2018 року, - середня заробітна плата складає 13114,84 грн., а заборгованість становить 209 807,34 грн.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем укладено контракт про проходження військової служби 29.06.2017 року, який набрав чинності з 03.07.2017 року, тому для обчислення середньої заробітної плати суд бере попередні два місяці роботи (травень-червень 2017 року).

Згідно даних Ніжинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України розмір заробітної плати позивача за період роботи травень – червень 2017 року складає 42190,86 грн.

Перелік виплат, які можна включати до розрахунку середньоденної (середньогодинної) заробітної плати, наведено в п. 3 Порядку № 100. Не приймаються до розрахунку середньої заробітної плати виплати, перелічені в п. 4 Порядку № 100.

Враховуючи викладене, суд бере до уваги довідку про розрахунок середньомісячної заробітної плати та розрахунковий лист, надані АТ «Українська залізниця», та, керуючись вимогами п.4 Порядку №100, не враховує грошові кошти в сумі 8638 грн., нараховані позивачу в травні 2017 року, та грошові кошти в сумі 6654,17+840,70+8326,00=15820,87), нараховані позивачу в червні 2017 року.

Відповідно до довідки та розрахункового листа АТ «Українська залізниця» заробітна плата позивача за два останні місяці роботи складає 17731,99 грн. (травень 2017 – 13907,18 грн., червень 2017 – 3824,81 грн.) і середньоденна заробітна плата становить 633,29 грн. (відпрацьовано днів в травні та червні 28 днів), (17731,99 : 28 = 633,29 грн.).

Оскільки, заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася з 03.07.2017 року, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток в сумі 226084,53 грн., що визначена за період з 03.07.2017 року по 01.12.2018 року ( 633,29х357 робочих днів = 226084,53грн.).

Відповідно до даних, наданих Ніжинським об`єднаним управління Пенсійного фонду України від 02 листопада 2018 року, ОСОБА_1 виплачено: у липні 2017 – 15638,71 грн., серпні 2017 – 10590,97 грн., вересні 2017 – 183,72 грн., у листопаді 2017 -3200,00 грн., у грудні 2017 – 3200,00 грн., в січні 2018-3723 грн., у квітні 2018 – 325 грн., у вересні 2018 – 3723,00 грн., а всього 40584,40 грн. (а.с.30).

З урахуванням наведеного, на користь позивача підлягає стягненню середня заробітна плата за період з 03 липня 2017 року по 01 грудня 2018 року в сумі 185500,13 грн. (226084,53-40584,40) з урахуванням виплачених сумта визначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Розмір зазначеної заборгованості та факт її невиплати позивачу відповідачем не спростований. Відсутність заборгованості по заробітній платі відповідно до чинного законодавства або її сплата має бути підтверджена відповідними платіжними документами. Таких доказів відповідачем не надано та про наявність таких доказів не заявлено.

На підставі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» №2 від 12.06.2009 року передбачено, що виходячи з принципу рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

У постанові № 127/3429/16-ц ВС, пославшись на практику Європейського суду з прав людини, зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Відповідно до вимог ч.1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлені позовні вимоги на загальну суму 195482,72 грн., судом вирішено до задоволення 185500,13 грн., тобто позовні вимоги задоволені на 94,89% (185500,13 х 100 : 195482,72 =94,89), що є підставою для стягнення на користь позивача з відповідача 1855,00 грн. судового збору (1955 х 94,89 : 100 =1855).

В іншій частині позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 9 982 грн. 59 коп. (195 482,72 – 185 500,13) відмовити.

Докази, що спростовують висновки суду, станом на час розгляду справи відсутні.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись ст.119 КЗпП України, ст.ст. 12, 81, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по сплаті середньомісячного заробітку задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, адреса: 03150 м.Київ, вул.Тверська, 5, на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , заборгованість по сплаті середньомісячного заробітку в сумі 185500грн. 13 коп. (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів)за період з 03 липня 2017 року по 01 грудня 2018 року та 1855 грн. витрат по сплаті судового збору, а всього стягнути 187355 (сто вісімдесят сім тисяч триста п*ятдесят п*ять) грн. 13 коп.

В іншій частині позовних вимог про стягнення заборгованості по сплаті середньомісячного заробітку в сумі 9 982 грн. 59 коп. відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п.15 п.п.15.5 перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через суд першої інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуюча суддя Ковальова Т.Г.