Рішення № 83418346, 25.07.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.07.2019 Справа №607/14716/18

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді – Сливки Л.М.

за участі секретаря судового засідання – Хамелко О.Ю.,

представника позивача – адвоката Данилевич Андріани Богданівни, представника відповідача – адвоката Сампара Надії Миронівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії – Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії – Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» пред`явив до суду позов до відповідача ОСОБА_1 , у якому, з урахуванням поданої в процесі розгляду справи заяви про збільшення розміру позовних вимог просить стягнути із відповідача на його користь заборгованість по основному боргу в сумі 594460,66 гривень; заборгованість по пені за несвоєчасну сплату основного боргу та нарахованих відсотках в сумі 420190,68 гривень та заборгованість за процентами в сумі 132974,69 гривень. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 28 листопада 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір відновлюваної кредитної лінії №147, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_1 отримав строковий кредит у розмірі 600 000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,0 % річних, а позичальник зобов`язався повернути кредит не пізніше 27 листопада 2017 року. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за договором відновлюваної кредитної лінії №147 відповідачем ОСОБА_1 було передано в іпотеку належне йому нежиле складське приміщення разом з усіма його принадлежностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань банк звернувся до суду із позовом про стягнення боргу шляхом звернення на предмет іпотеки. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2010 року задоволено позов Банку та вирішено стягнути з ОСОБА_1 в користь Банку заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 147 від 28.11.2007 в розмірі 823 593,19 гривень шляхом звернення стягнення на належне на праві власності ОСОБА_2 та передане ним згідно нотаріально посвідченого 29.11.2007 та зареєстрованого за № 7078 Іпотечного договору нерухоме майно. На підставі вище зазначеного рішення суду 24 січня 2011 року видано виконавчий лист № 2-10319/2010, який перебував на виконанні в відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області. В ході виконавчого провадження державним виконавцем передавалось іпотечне майно на реалізацію та проданим не було. У зв`язку із чим 05.12.2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, зобов`язання яке покладалось на боржника не виконано і заборгованість не сплачено. Рішенням Кредитного комітету витяг з протоколу № 119 від 07 грудня 2017 року) вирішено: надати добровільну реалізацію предмета іпотеки ОСОБА_2 , а саме нежилого приміщення, складського приміщення (літера «А»), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за ціною не нижчою ніж 42 570,00 гривень. Згідно квитанції №27605619 від 18.04.2018 кошти в сумі 42 517,00 гривень поступили на рахунок банку. Банк неодноразово звертався з вимогами про усунення порушення до ОСОБА_1 . Станом на 10 липня 2018 року згідно розрахунків простроченої заборгованості за основним боргом згідно Кредитного договору № 147 від 28 листопада 2007 року заборгованість по тілу кредиту становить 456 880,66 гривень; сума пені за несвоєчасне погашення основного боргу та нарахованих відсотків за період 09 липня 2015 року по 09 липня 2018 року складає 420 190,68 гривень; заборгованість за процентами станом на 12 січня 2018 складає 132 974,69 грн. Остання оплата позичальника здійснена 18 квітня 2018 в сумі 42 571 гривень. Відповідно п. п. 5.1 Договору відновлювальної кредитної лінії № 147 за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договорі становить відповідальність в порядку та на умовах, обумовлених в цьому Договорі та чинним законодавством України. За порушення кредиту та/або сплатити за користування Кредитом Позичальник зобов`язується сплатити користь Банку пеню в розмірі 0,05% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки. З цих підстав просить позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Сампара Н.М. подала відзив на позов, у якому заперечує проти викладених у позові обставин, покликаючись на те, що даним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2010 року достроково стягнуто кредит з позичальника шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на виконання п.3.2.2 Кредитного договору, що не заперечується самим позивачем. Звертаючись із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки для дострокового стягнення боргу у повному обсязі за кредитним договором тіла кредиту, заборгованості за процентами та пені, кредитор у даній справі змінив умови кредитного договору, щодо строку його дії, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а відтак, даним рішенням суду, змінено кінцевий строк повернення кредиту з 27.11,2017 року на 06 грудня 2010 року. З цих підстав вважає, що строк позовної давності для звернення з даним позовом у позивача закінчився 06 грудня 2013 року. Після реалізації предмета іпотеки грошові кошти в сумі 42517 гривень поступили на рахунок банку. Звертаючись із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки для дострокового стягнення у повному обсязі за кредитним договором тіла кредиту, заборгованості за процентами та пені, кредитор у справі №2-10319/2010 змінив умови кредитного договору щодо строку його дії, періодичності платежів, порядку ждати процентів за користування кредитом. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно на погашення такої заборгованості засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо в рішенні суду про звернення стягнення на предмет застави вказана заборгованість за кредитним договором у повному обсязі (дострокове стягнення), то невиконаиня такого рішення не зумовлює виникнення у кредитора права на стягнення процентів та пені, передбачених кредитним договором. У кредитора (стягувача) виникає право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. З цих підстав вважає, що Банком неправомірно нараховано відповідачу пеню в сумі 422 318,85 гривень та відсотки в сумі 175 491,69, що підтверджується розрахунком заборгованості. При цьому вказує, що позивачем не доведено, що позичальником здійснювалося часткове погашення кредиту протягом трьох останніх років, даний факт дає підстави вважати, що Банком пропущено строк позовної давності про стягнення із відповідача коштів в сумі 1010046,03 гривень. За вказаних обставин стверджує, що строк позовної давності на звернення із даним позовом сплинув 06 грудня 2013 року. З цих підстав просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

До вказаного відзиву представником відповідача долучено клопотання про застосування строку позовної давності.

Від представника позивача надійшла до суду відповідь на відзив, згідно якої не заперечують проти викладених представником відповідача у відзиві на позов обставин, покликаючись на те, що відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, однак, коштів від реалізації іпотечного майна, виявилось не достатньо для повного погашення заборгованості за договором, а тому лише після реалізації предмета Іпотеки у банку виникло право на звернення стягнення до суду із заявленим позовом.

Відповідно до п. 5.2 Договору Відновлювальної кредитної лінії №147 Позичальник за порушення взятих на себе зобов`язань по поверненню основної суми Кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування Кредитом, зобов ’язується сплатити на користь Банку пеню в розмірі 0,05 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Оскільки, відповідач несвоєчасно сплачував кошти в рахунок погашення кредитної заборгованості, здійснено нарахування відсотків та пені відповідно до умов Договору. Вважає, що з огляду на те, що відповідач власноруч підписав Договір відновлювальної кредитної лінії №147 від 28 листопада 2007 року, отже він у повному обсязі ознайомлений з умовами Договору та погодився з його умовами в тому числі, щодо порядку та розміру нарахування відсотків. Крім цього, вважає безпідставними та необгрунтованими доводи представника відповідача щодо порушення строків позовної давності оскільки згідно п. 1.6 Договору відновлювальної кредитної лінії № 147 від 28.11.2007 року визначено, що Позичальник зобов`язаний здійснити останнє погашення Кредиту не пізніше 27 листопада 2017 року, отже позов пред`явлено до суду в межах строків позовної давності. З цих підстав просить задоволити позов у повному обсязі.

Представник позивача – адвокат Данилевич А.Б. у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представника відповідача – адвокат Сампара Н.М. у судовому засіданні заперечила проти позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні.

Судом установлено:

28 листопада 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір відновлюваної кредитної лінії №147, за умов якого Банк надав відповідачу кредит у розмірі 600000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16% річних, а відповідач зобов`язався здійснювати погашення заборгованості за кредитом та відсотках за користування ним та повернути кредит не пізніше 27 листопада 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 29 листопада 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, у пунктах 1.1 та 1.2 якого зазначено, що з метою забезпечення зобов`язань, що виникли у позичальника ОСОБА_1 на підставі кредитного договору, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нежиле складське приміщення разом з усім його принадежностями, що знаходиться : АДРЕСА_1 .

У відповідності із п. 6.1 Договору іпотеки у випадку невиконання позичальником або Іпотекодавцем будь-якого із своїх обов`язків, передбачених договором іпотеки та/або кредитним договором, ВАТ «Ощадбанк» набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки.

У 2010 році позивач ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – Тернопільське обласне управління ВАТ «Ощадбанк» звернувся до суду із позовом про дострокове стягнення із відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на іпотечне майно.

Рішенням тернопільського міськрайоного суду задоволено позов відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії — Тернопільське обласне управління ВАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнуто з ОСОБА_1 в користь відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії - Тернопільське обласне управління ВАТ «Ощадбанк» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії №147 від 28 листопада 2007 pоку в розмірі 823593,19 гривень шляхом звернення стягнення на належне на праві власності ОСОБА_2 та передане ним згідно нотаріально посвідченого 29 листопада 2007 року та зареєстрованого за №7078 Іпотечного договору нерухоме майно: нежиле складське приміщення разом з усіма його принадлежностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно викладених у позові обставин, на підставі вказаного рішення суду 24 січня 2011 року видано виконавчий лист №2-10319/2010, який перебував на виконанні в відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області. В ході виконавчого провадження державним виконавцем передавалось іпотечне майно на реалізацію та проданим не було. У зв`язку із чим 05 грудня 2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, зобов`язання яке покладалось на боржника не виконано і заборгованість не сплачено. Рішенням Кредитного комітету №119 від 07 грудня 2017 року вирішено: надати добровільну реалізацію предмета іпотеки ОСОБА_2 , а саме нежилого приміщення, складського приміщення (літера «А»), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за ціною не нижчою ніж 42 570,00 гривень. Майно яке належало на праві власності ОСОБА_2 та передане ним згідно нотаріального посвідченого 29 листопада 2007 року Іпотечного договору, а саме: нежиле складське приміщення разом з усіма його приналежностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 продано. Згідно квитанції № 27605619 від 18.04.2018 року кошти в сумі 42517,00 гривень поступили на рахунок банку. Вказані обставини визнаються стороною відповідача.

При цьому, згідно долучених розрахунків заборгованості, у відповідача ОСОБА_1 станом на 10 липня 2018 року наявна заборгованість за Договором відновлюваної кредитної лінії №147 від 28 листопада 2007 року, зокрема: заборгованість по тілу кредиту у розмірі 456880,66 гривень; сума пені за несвоєчасне погашення основного боргу та нарахованих відсотків за період з 09 липня 2015 року по 09 липня 2018 року у сумі 420190,68 гривень та заборгованість по процентам, яка станом на 12 січня 2018 року складає 132974,69 гривень.

В процесі розгляду справи представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої просить стягнути із відповідача заборгованість по основному боргу в сумі 594460,66 гривень; заборгованість по пені за несвоєчасну сплату основного боргу та нарахованих відсотках в сумі 420190,68 гривень та заборгованість за процентами в сумі 132974,69 гривень. На обґрунтування збільшеного розміру суми заборгованості за основним боргом представник позивача вказує, у поданій ним відповіді на відзив, про те, що у позовній заяві позивачем допущена описка і вказана невірна сума основного боргу у розмірі 456 880,66 гривень, однак, до позовної заяви додається розрахунок суми заборгованості за кредитним договором в якому зазначено, що з січня 2009 року по квітень 2018року здійснюється нарахування відсотків на суму основного боргу 594 460,66 гривень, тобто на більшу суму, тому правильним є нарахування відсотків на суму основного боргу 594 460,66 гривень.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з умовами Договору відновлюваної кредитної лінії №147 від 28 листопада 2007 року за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України» використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Крім цього, у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Таким чином, положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики та нарахування процентів поза межами строку дії договору.

Судом установлено, що позивач скористався своїм правом на пред`явлення вимоги до відповідача про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором , звернувшись до суду із позовом поро стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії №147 від 28 листопада 2007 pоку в розмірі 823593,19 гривень шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, а саме: нежиле складське приміщення разом з усіма його принадлежностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . АДРЕСА_1 , та отримав судовий захист своїх прав.

Виходячи із вищенаведеного, суд приходить до переконання, що звернувшись у 2010 році до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії №147 від 28 листопада 2007 pоку в розмірі 823593,19 гривень шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, а саме: нежиле складське приміщення разом з усіма його принадлежностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який був задоволений рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2010 року позивач АТ «Державний ощадний банк України» втратив право на стягнення процентів, визначених умовами кредитного договору, та у такому випадку має право на стягнення з позичальника коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, однак позивач таких вимог не заявляв.

Разом із цим, суд приймає до уваги заяву представника відповідача про застосування позовної давності.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За положеннями частин 2,3 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Суд критично сприймає твердження представника позивача про те, що перебіг позовної давності починається із дати, коли мало б бути останнє погашення заборгованості згідно умов договору,тобто 27 листопада 2017 року.

Зокрема, виходячи із висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, у зв`язку із реалізацією позивачем свого права на судовий захист порушених прав, ухваленням рішення Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області від 06 грудня 2010 року змінено кінцевий строк повернення кредиту із 27 листопада 2017 року на 06 грудня 2010 року, тобто станом на дату дострокового стягнення заборгованості, яке відбулось ухваленням судового рішення, вважається таким, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

При цьому, слід звернути увагу, що згідно долученого до матеріалів позову розрахунку заборгованості за процентами 31 грудня 2010 року відповідачем ОСОБА_1 здійснено погашення процентів на суму 4153,08 гривень. При цьому наступна сплата коштів на погашення процентів у сумі 1000 гривень здійснена відповідачем 24 квітня 2014 року.

Таким чином, з урахуванням дати ухвалення судового рішення – 06 грудня 2010 року та факту сплати відповідачем коштів на погашення процентів – 31 грудня 2010 року до наступного погашення заборгованості, а саме – 24 квітня 2014 року минуло більше трьох років, що свідчить про пропущення позивачем позовної давності на звернення до суду із вимогою про стягнення заборгованості за тілом кредиту. При цьому позивач звернувся до суду із вказаним позовом лише у 2018 році.

На підставі наведеного вище з урахуванням вимог ст. 267 ЦК України, відповідно до якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 4, 5, 10- 13, 76-83, 141, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду.

Дата складення повного судового рішення 01 серпня 2019 року.

Реквізити сторін:

-Позивач: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії – Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк», адреса місцезнаходження – вул. Майдан Волі, 2, м. Тернопіль,46001, МФО 338545, р/р НОМЕР_1 , ЄДРПОУ 09338500.

-Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області 15 березня 2002 року, ідент. номер НОМЕР_3 .

Головуючий суддяЛ. М. Сливка