Рішення № 83416393, 02.08.2019, Кремінський районний суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2019 року Справа № 414/1961/19 Провадження № 2-а/414/39/2019

Кремінський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Безкровного І.Г.,

за участю секретаря с/з Нагорянської О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кремінна Луганської області за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 , до інспектора сектору реагування патрульної поліції Кремінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області лейтенанта поліції Гетьманцова Максима Юрійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 , звернувся до Кремінського районного суду Луганської області з позовом до інспектора сектору реагування патрульної поліції Кремінського ВП ГУНП в Луганській області лейтенанта поліції Гетьманцова М.Ю. про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позову зазначається, що постановою відповідача серії ДПО18 № 092423 від 04.07.2019 на позивача було накладене адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 грн, відповідно до якої 14.07.2019 о 19:30 год. позивач ОСОБА_3 , рухаючись по вул. Садовій с. Попівка Кремінського району Луганської області, керував трактором Т-40 з реєстраційним номером НОМЕР_1 , не маючи при собі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив п. 2.1 (б) Правил дорожнього руху України.

Проте така постанова, на думку позивача, не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Так, позивач зазначає, що його дійсно було зупинено працівниками поліції, однак не у с. Попівка, а у с. Червонопопівка Кремінського району Луганської області та на момент зупинки позивач вже мав при собі необхідні документи, у тому числі свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Під час розмови з поліцейськими позивач пояснював, що як тільки виїхав з дому, то згадав, що забув документи на транспортний засіб, зокрема посвідчення тракториста-машиніста та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, які постійно знаходяться в його портмоне, однак поліцейські, незважаючи на те, що документи у позивача вже були, склали постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Позивач вважає, що правопорушення є надуманим, оскільки в постанові вказуються дані посвідчення тракториста-машиніста ОСОБА_3 , бо постанова складалася на місці зупинки і дані були взяті виключно з посвідчення. Крім того, позивач зазначає, що його транспортний засіб був зупинений працівниками поліції без наявності передбачених законом підстав, а тому відповідач взагалі не мав права перевіряти документи позивача.

Відповідачем було порушено процедуру розгляду справи, оскільки останній не оголошував посадову особу, яка розглядає справу, не проводив підготовку до її розгляду, не були вирішені клопотання та не досліджувалися докази. Тим самим позивач був позбавлений можливості скористатися у повному обсязі наданими законом правами, зокрема, в частині отримання правової допомоги.

Також позивач вважає, що в порушення вимог діючого законодавства справу було розглянуто на місці вчинення правопорушення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого розглядати так справу.

Таким чином, позивач просив скасувати винесену відповідачем постанову серії ДПО18 № 092423 від 04.07.2019 про накладення на позивача адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП, а також стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Позивач у судове засідання не з`явився, його представник ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та надав пояснення, зміст яких збігається із викладеними у позовній заяві, зазначивши, що відповідачем під час розгляду справи були допущені численні порушення норм матеріального та процесуального права, про які йдеться у позові, зокрема під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачем навіть не були роз`яснені позивачу його права.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував, зазначивши, що на час зупинки позивач не мав документів, зокрема свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, про що ОСОБА_3 сам зазначив у постанові про накладення адміністративного стягнення, винесеній відповідачем. Так, після зупинки транспортного засобу позивача з`ясувалося, що останній проживає поряд і згодом він дійсно приніс необхідні документи, однак на час зупинки автомобіля цих документів він при собі не мав, у зв`язку з чим і був притягнутий до адміністративної відповідальності. Щодо зазначеного у постанові місця правопорушення відповідач пояснив, що на ділянці місцевості, де був зупинений автомобіль позивача, стоїть дорожній знак із зазначенням населеного пункту «Попівка», тому саме цей населений пункт був вказаний у постанові. Під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_3 поводив себе агресивно, зазначаючи, що негативно ставиться до органів поліції та в будь-якому випадку буде оскаржувати їх дії. Коли відповідач намагався зачитати позивачу його права, той перебивав працівника поліції, наголошуючи, що йому нецікаво це слухати і він поспішає. Відеофіксація дій працівників поліції та позивача нагрудними камерами не здійснювалася через дефіцит технічних засобів, яких не завжди вистачає на всіх працівників поліції, що залежить від кількості одночасно працюючих екіпажів поліції.

Заслухавши представника позивача та відповідача, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням всі надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до постанови серії ДПО18 № 092423 від 04.07.2019 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, водій ОСОБА_3 04 липня 2019 року о 19:30 год. керував трактором Т-40 з реєстраційним номером НОМЕР_2 , не маючи при собі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив п. 2.1 (б) Правил дорожнього руху України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, внаслідок чого інспектором сектору реагування патрульної поліції Кремінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області лейтенантом поліції Гетьманцовим Максимом Юрійовичем була винесена вказана постанова, відповідно до якої на ОСОБА_3 було накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн (а.с. 14).

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 293 КУпАП і роз`яснень, викладених у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» № 6 від 24.06.1988 орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред’явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, – страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).

Відповідно до п. 2.1 (б) Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі реєстраційний документ на транспортний засіб.

Згідно з п. 2.4 ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується.

Повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.

У той же час, з позовної заяви та пояснень представника позивача у судовому засіданні вбачається, що на момент зупинки автомобіля позивача та складання стосовно нього постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП ОСОБА_3 мав при собі всі необхідні документи на транспортний засіб, у тому числі свідоцтво про його реєстрацію.

Однак відповідач жодних доказів, що спростовували б зазначені обставини, суду не надав.

Посилання відповідача на те, що позивач нібито власноручно зазначив у постанові, що забув документи вдома, суд оцінює критично, оскільки у цих поясненнях не зазначається, про які саме документи йде мова, натомість позивач у цих поясненнях зазначає, що з постановою він не згоден (а.с. 14).

З огляду на вищевикладене та встановлені у справі обставини, суд вважає, що стороною відповідача не доведено правомірності винесення оскаржуваної постанови, оскільки викладені у ній обставини належними та допустимими доказами в розумінні ст. 251 КУпАП та ст. 72 КАС України не підтверджені.

Суд погоджується з позицією позивача щодо того, що населений пункт Попівка у Кремінському районі Луганської області відсутній, а отже місце вчинення адміністративного правопорушення належним чином у постанові відповідача в порушення вимог ст. 283 КУпАП не зазначене. Суд критично оцінює пояснення відповідача у судовому засіданні щодо того, що місце правопорушення було вказане у постанові з огляду на наявність на відповідній ділянці місцевості дорожнього знаку із зазначенням «Попівка», оскільки дорожніми знаками назви населених пунктів не визначаються.

Крім того, відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем Правил дорожнього руху України, що свідчить про неправомірність вимоги відповідача до позивача про пред`явлення документів, в тому числі реєстраційного документу на транспортний засіб.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2019 у справі № 686/11314/17, який суд першої інстанції враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій адміністративній справі з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України.

Також суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку – інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює,а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16-а, який суд першої інстанції враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій адміністративній справі з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України.

Однак з позовної заяви судом встановлено, що відповідачем було порушено процедуру розгляду справи, оскільки останній не оголошував посадову особу, яка розглядає справу, не проводив підготовку до її розгляду, не були вирішені клопотання та не досліджувалися докази, тим самим позбавивши позивача можливості скористатися у повному обсязі наданим законом правами, зокрема в частині отримання правової допомоги.

Будь-яких доказів щодо спростування допущення відповідачем зазначених у позовній заяві порушень процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення останнім надано не було, а тому суду не залишається нічого іншого, крім як констатувати, що відповідні порушення з боку відповідача мали місце.

Щодо посилання позивача на порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення в частині розгляду справи на місці вчинення правопорушення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У п. 2.3 свого рішення від 26 травня 2015 року у справі № 5-рп/2015 Конституційний Суд України, аналізуючи положення ст. 258 КУпАП, вказав на існування так званого «скороченого провадження» у справах про адміністративні правопорушення, тобто провадження за адміністративними правопорушеннями, накладання стягнення за якими відбувається саме на місці вчинення адміністративного правопорушення. І перелік таких випадків прямо передбачений статтею 258 КУпАП, тобто коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення.

З часу прийняття цього рішення Конституційним Судом України ст. 258 КУпАП була змінена законодавцем і станом на 17 липня 2018 року відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.

Згідно зі ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів, в тому числі про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 126 КУпАП.

При цьому згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, постанова у справі про адміністративне правопорушення, зокрема передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 258 КУпАП якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1853 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.

Так, зазначене у ч. 5 ст. 258 КУпАП правило не поширюється на правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, до якого відноситься правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Також відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07.11.2015, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Таким чином, у разі вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, розгляд якого відповідно до ч. 1 ст. 222 КпАП віднесено до компетенції Національної поліції, протокол про адміністративне правопорушення не складається і розгляд таких справ здійснюється на місці вчинення правопорушення, незалежно від того, чи оспорюватиме особа під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення допущене порушення і адміністративне стягнення.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 750/8192/16-а, який суд першої інстанції враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій адміністративній справі з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України.

За таких обставин, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що відповідачем під час розгляду справи в порушення вимог закону справа розглядалася на місці вчинення правопорушення, оскільки в цій частині відповідач діяв відповідно до вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на встановлені судом обставини, оскільки відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем інкримінованого останньому адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП, крім того, відповідачем були допущені суттєві порушення процедури розгляду справи, що, в свою чергу, призвело до порушення прав позивача, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а відповідна справа про адміністративне правопорушення – закриттю, що з огляду на положення ч. 2 ст. 9 та ч. 3 ст. 286 КАС України буде належним та ефективним способом захисту прав позивача.

Крім того, позивач просив суд стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

На думку суду, ця вимога підлягає задоволенню з огляду на наступне.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, який суд першої інстанції враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій адміністративній справі з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так з матеріалів справи вбачається, що позивач 07.07.2019 уклав з адвокатом Прохватіловим М.Ю. договір про надання правової допомоги, повноваження останнього підтверджуються свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 823 та ордером серії АА № 057356 від 07.07.2019 (а.с. 15-16, 17, 18).

Із розрахунку витрат, що міститься в матеріалах справи вбачається, що позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу, а саме: за надання консультацій – 200 грн (за 1 годину); за пошук судової практики та ознайомлення з судовою практикою та новелами законодавства України, практики ЄСПЛ – 2500 грн (за 5 годин); за складання позовної заяви – 1800 грн (за 4 години); за представництво інтересів у суді – 500 грн (за 1 годину), а всього 5000 грн, – сплата яких підтверджується відповідною квитанцією від 07.07.2019, а також розрахунком погодинної вартості правової допомоги (а.с. 19, 20). Розмір витрат на оплату послуг адвоката суд вважає співмірним з огляду на положення ч. 5 ст. 134 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про необхідність повного задоволення позову, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 5000 грн суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, посадова особа якого виступала відповідачем у справі – Головного управління Національної поліції в Луганській області.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 6, 9, 14, 16, 72-77, 79, 132, 134, 139, 229, 241-246, 286 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ), до інспектора сектору реагування патрульної поліції Кремінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області лейтенанта поліції Гетьманцова Максима Юрійовича (місцезнаходження: Луганська область, м. Кремінна, площа Кооперативна, 12) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення – задовольнити повністю.

Скасувати постанову серії ДПО18 № 092423, винесену 04 липня 2019 року інспектором сектору реагування патрульної поліції Кремінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області лейтенантом поліції Гетьманцовим Максимом Юрійовичем про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 гривень, а відповідну справу про адміністративне правопорушення – закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області (ідентифікаційний код 40108845; місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`яти тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду безпосередньо або через Кремінський районний суд Луганської області протягом десяти днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана ним протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя І.Г.Безкровний