Рішення № 83400339, 02.08.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1224/19

02 серпня 2019 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі – ГУ ДФС у Тернопільській області), в якому просить визнати протиправними дії ГУ ДФС у Тернопільській області щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-50934-54 та скасувати вимогу ГУ ДФС у Тернопільській області від 14.05.2019 № Ф-50934-54 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 9267,06 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивач з 22.04.2002 зареєстрований як фізична особа-підприємець. З кінця 2002 року підприємницькою діяльністю не займається і жодних доходів від такої діяльності не отримує. З 28.04.2000 ОСОБА_1 є пенсіонером МВС України та отримує пенсію за вислугу років. Позивач досяг 60 річного віку 25.11.2012, а тому на підставі статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VІ) є звільненим від сплати єдиного внеску. Водночас відповідач здійснив нарахування позивачу єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю за 2017 рік та січень 2018 року у сумі 9267,06 грн. Таке нарахування єдиного внеску ОСОБА_1 вважає неправомірним, а тому просить визнати протиправними дії ГУ ДФС у Тернопільській області щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-50934-54 та скасувати вимогу від 14.05.2019 № Ф-50934-54.

Ухвалою суду від 06.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 25.06.2019 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін справи за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) відмовлено.

У встановлений судом строк до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.31-37), у якому зазначено, що на момент винесення податковим органом оскаржуваної вимоги про сплату боргу позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, факт неотримання ним доходів у звітному періоді не є підставою для звільнення від сплати єдиного внеску. Позивач отримує пенсію за вислугу років згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ» №2262-XII від 09.04.1992. При досягненні пенсійного віку не реалізував право на отримання пенсії за віком, тому не був звільнений від сплати єдиного внеску відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VІ в редакції, чинній до 01.01.2018. ОСОБА_1 зобов`язаний був визначити базу нарахування єдиного внеску у відповідності до вимог Закону №2464-VІ у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску та сплатити його у строки, визначені Законом.

З 01.01.2018 з урахуванням змін, внесених Законом №2464-VІ від 03.10.2017, фізичні особі-підприємці, які досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003, звільняються від сплати єдиного внеску. Разом з тим, відповідно до положень пункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ, таке звільнення має відбуватися з лютого 2018 року, тобто місяця, що наступив за базовим.

Представник відповідача у поданому до суду відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами у строк, визначений статтею 258 КАС України.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 з 10.04.2002 зареєстрований як фізична особа-підприємець (а.с.11), на податковому обліку перебував з 13.09.2002 як фізична особа-підприємець, з 28.05.2004 взятий на облік як платник єдиного внеску, 23.05.2019 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача (номер запису 26460060002022215), що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 26.06.2019 (а.с.40-43).

З 28.04.2000 ОСОБА_1 є пенсіонером МВС України та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується копіями: пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 (а.с.15) та довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 24.05.2019 № 559 (а.с.12).

За даними зворотного боку інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 станом на 30.04.2018 загальна заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 9267,06 грн, що виникла за 2017 рік та січень 2018 року (а.с.39).

14.05.2019 ГУ ДФС у Тернопільській області сформовано та направлено позивачу вимогу № Ф-50934-54 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 9267,06 грн (а.с.10).

Не погоджуючись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) та діями щодо її винесення, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

З 01.01.2017 діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» це положення має таку редакцію: «У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску». Ця редакція чинна з 01.01.2018.

Пунктом 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску незалежно від того, на якій системі оподаткування перебувають. Розмір єдиного внеску для платників-підприємців, що перебувають на загальній системі оподаткування, залежить від розміру отриманого підприємцем доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Разом з тим, законодавцем передбачено обов`язок платника єдиного внеску сплатити єдиний внесок навіть при умові неотримання ним доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. І в будь-якому разі сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відтак, наведені вище положення спростовують посилання позивача на те, що необхідною умовою для сплати єдиного внеску є отримання доходу від підприємницької діяльності та здійснення підприємницької діяльності, адже статтею 7 Закону № 2464-VI передбачено випадки, за яких сплачується єдиний внесок навіть у разі неотримання підприємцем доходу (прибутку).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (частина друга статті 25 цього Закону).

Разом з тим, Закон №2464-VI передбачає випадки звільнення фізичних осіб – підприємців від обов`язку сплати за себе єдиного внеску з урахуванням певних умов, передбачених частиною четвертою статті 4 цього Закону.

До 01.01.2018 дана норма діяла в такій редакції: «Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування».

З 01.01.2018 відповідно до змін, внесених Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», ця норма викладена у такій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У пункті 4 та 51 частини першої статті 4 передбачано таких осіб – платників єдиного внеску:

4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

51) члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;

Вік, встановлений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», - 60 років.

Судом встановлено, що позивач з 28.04.2000 є пенсіонером МВС України та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», 25.11.2012 досяг 60 річного віку.

У даному випадку позивач вказує, що досягнення ним 60 річного віку та отримання пенсії за вислугу років є підставою для звільнення його від сплати за себе єдиного внеску. Однак представник відповідача підставою для нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску вказує перебування позивача на пенсії за вислугу років, а не на пенсії за віком, що є не одне і те ж.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом (абзац 22 статті 1 цього ж Закону).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 державними пенсіями є трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Розглядаючи у системному взаємозв`язку вказані норми та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») є загальним страховим ризиком, який вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

У зв`язку з цим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.

Однак визначення статусу «пенсіонера за віком» передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов`язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.

Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону № 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виключно на добровільних засадах.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначається одна пенсія за її вибором.

Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.

Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.

Крім того, редакція частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI з урахуванням внесених змін Законом України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги.

Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.

Таким чином, якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію за вислугу років, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2019, прийнятій у справі № 814/779/17, який відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України є обов`язковим для врахування судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 25.11.2012 досяг пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (60 років) у період, у якому була нарахована йому недоїмка. В цей період він не втратив право на пенсію за віком, а лише скористався правом вибору виду отримуваної пенсії. Після 25.11.2012 заяву про добровільну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 не подавав, а тому не повинен сплачувати єдиний внесок.

Отже, суд погоджується з позицією позивача, що з досягненням 25.11.2012 60-річного віку він, як фізична особа - підприємець мав право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тому оскаржувана вимога ГУ ДФС у Тернопільській області від 14.05.2019 № Ф-50934-54 є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги в частині скасування вимоги від 14.05.2019 №Ф-50934-54 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 9267,06 грн. підлягають до задоволення. Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, передбачені частиною другою статті 245 КАС України, оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень слід визнати протиправним та скасувати.

Також позивач просить визнати протиправними дії відповідача, які полягають у винесення спірної вимоги, яка є предметом судового розгляду у цій справі. Суд відмовляє у задоволенні цієї позовної вимоги з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Отже, виключно результат реалізації повноваження суб`єктом владних повноважень (а саме - рішення такого суб`єкта), а не процес реалізації його повноважень (як-то, дії по прийняттю рішення) може бути предметом судового оскарження. А дотримання суб`єктом владних повноважень вимог актів законодавства щодо порядку та способу прийняття рішення входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність рішення, прийнятого таким суб`єктом.

Оскільки, здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб`єктом владних повноважень і в цій справі правові наслідки для позивача виникають на підставі оскаржуваної вимоги ГУ ДФС у Тернопільській області від 14.05.2019 № Ф-50934-54 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску, щодо якої суд вже надав правову оцінку, то в частині позовних вимог про визнання протиправними дій ГУ ДФС у Тернопільській області щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) слід відмовити.

Позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач сплатив судовий збір у сумі 768,40 грн, що підтверджуються квитанцією від 29.05.2019 №0.0.1367606249.1 (а.с.5).

Оскільки суд задовольняє позов частково, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто 384,20 грн.

Керуючись статтями 72-77, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області від 14.05.2019 № Ф-50934-54 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 9267,06 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області (вулиця Білецька, 1, місто Тернопіль, 46003, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39403535) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.), сплачений відповідно до квитанцій від 29.05.2019 №0.0.1367606249.1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління ДФС у Тернопільській області (вулиця Білецька, 1, місто Тернопіль, 46003, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39403535).

Повний текст рішення складено та підписано 02.08.2019.

Суддя Чепенюк О.В.

З оригіналом згідно:

Суддя Чепенюк О.В.