Рішення № 83399708, 30.07.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2019 р. справа № 300/718/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Главача І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Станішевської В.Р.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Ферштей ОСОБА_2 .М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві про визнання бездіяльності щодо невиконання з 15.12.2017 судового рішення в справі №809/4025/14 протиправною та зобов`язання негайно виконати вказане рішення на суму 366241,39 грн. та відшкодувати інфляційні втрати в розмірі 48845,25 грн. та три відсотки річних в розмірі 14057,65 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, починаючи з 15.12.2017 не виконується рішення суду в справі №809/4025/14, яке набрало законної сили. Так, позивач зазначила, що звернулась до відповідача із заявою про виконання виконавчого листа Львівського апеляційного адміністративного суду №876/10078/17 від 15.12.2017, виданого на підставі зазначеного рішення, яким стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві на користь ОСОБА_1 виплату сум грошової винагороди за період з 21.11.2011 по 25.11.2011 в розмірі 603,64 грн. без врахування податків,зборів та обов`язкових платежів, виплату у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за 69 днів за період з 04.04.2011 по 30.12.2011 в розмірі 19 044, 53 грн. без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23.03.2013 по 29.11.2017 в розмірі 275 901, 37 грн. без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів. Крім вказаного листа нею подано всі документи, необхідні для виконання виконавчого листа, однак відповідачем, всупереч вимогам законодавства, даний документ досі не виконаний, внаслідок чого ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду, в якому, крім зазначених у виконавчому листі №876/10078/17 від 15.12.2017 сум, просить відшкодувати за рахунок відповідача інфляційні втрати та три відсотки річних, нараховані на такі суми.

04.04.2019 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.04.2019 призначено справу до розгляду у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

06.05.2019 Івано-Франківським окружним адміністративним судом за результатами розгляду заяви Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві, продовжено відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позов та надання доказів по справі №300/718/19.

20.05.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с. 70-76). У вказаному відзиві Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві позовних вимог не визнало, просило відмовити у їх задоволенні. Відповідач зазначив, що ним вчинялись активні дії на виконання рішення суду в справі №809/4025/14. Також наголосив на неможливості виконання даного рішення до розгляду Івано-Франківським окружним адміністративним судом заяви від 13.03.2018 про зміну способу і порядку виконання постанови. Вказав на відсутність підстав для стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Також 20.05.2019 відповідачем подано клопотання про залучення до даної адміністративної справи Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м.Києві як другого відповідача, у задоволенні якого ухвалою суду від 04.06.2019 відмовлено.

27.06.2019 позивачем подано клопотання про зупинення провадження у справі №300/718/19 до набрання чинності ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного від 21.06.2019 про зміну порядку і способу виконання судового рішення, у задоволенні якого суд ухвалою від 03.07.2019 відмовив.

Також 03.07.2019 за результатами розгляду клопотання позивача про залишення без розгляду даної позовної заяви, судом постановлено ухвалу про відмову у задоволенні такого клопотання.

Окрім цього, 29.07.2019 позивач, керуючись статтею 48 Кодексу адміністративного судочинства України, подала клопотання про залучення до даної адміністративної справи Державної казначейської служби України як другого відповідача, у задоволенні якого ухвалою суду від 30.07.2019 відмовлено.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила. Суду пояснила, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 має виконуватись в межах бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень на користь суддів та працівників апаратів судів».

Розглянувши матеріали позовної заяви, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши подані сторонами письмові докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом 22.12.2015 прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ голови Солом`янського районного суду м. Києва № 49-о.с. від 14.03.2011 про відсторонення ОСОБА_1 від посади судді без збереження заробітної плати в частині “без збереження заробітної плати”. Зобов`язано Солом`янський районний суд м. Києва нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати заробітної плати (доходу) за період з 14.03.2011 по 08.05.2012 згідно поданих нею листків непрацездатності. В задоволенні решти позовних вимог та до інших відповідачів відмовлено.

Згідно постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2016 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2015 у справі за № 809/4025/14 скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови Солом`янського районного суду м. Києва № 49-о.с. від 14.03.2011 “Про відсторонення від посади судді ОСОБА_1 в частині “без збереження заробітної плати”. Зобов`язано Солом`янський районний суд м. Києва, Територіальне управління державної судової адміністрації в м. Києві, Державну судову адміністрацію України, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати заробітної плати (доходу) за період з 14.03.2011 по 08.05.2012 згідно поданих нею листів непрацездатності та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23.03.2013 по 29.06.2016. Стягнуто з Солом`янського районного суду м. Києва в користь ОСОБА_1 суму в розмірі 2000 грн. за завдану моральну шкоду.

Вищим адміністративним судом України ухвалою від 21 вересня 2017 року скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення належних позивачу до виплати сум грошової винагороди та у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди і направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В решті судове рішення апеляційного суду залишено без змін.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2015 у справі № 809/4025/14 в частині стягнення належних позивачу до виплати сум грошової винагороди та у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди скасовано та прийняти нову постанову, якою позов у цій частині задоволено частково. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві на користь ОСОБА_1 виплату сум грошової винагороди за період з 21 листопада 2011 року по 25 листопада 2011 року в розмірі 603, 64 грн. без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, виплату у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за 69 днів за період з 04 квітня 2011 року по 30 грудня 2011 року в розмірі 19044,53 грн. без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 березня 2013 року по 29 листопада 2017 року в розмірі 270876,28 грн. без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог в цій частині відмовлено.

Ухвалою від 6 грудня 2017 року Львівським апеляційним адміністративним судом виправлено допущену описку в резолютивній частині постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року, згідно якої правильним вважати “середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 березня 2013 року по 29 листопада 2017 року в розмірі 275901,37 грн. (двісті сімдесят п`ять тисяч дев`ятсот одна гривня тридцять сім копійок) без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів” замість “середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 березня 2013 року по 29 листопада 2017 року в розмірі 270876,28 грн. (двісті сімдесят тисяч вісімсот сімдесят шість гривень двадцять вісім копійок) без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів”.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 19.12.2018 постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 809/4025/14 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 809/4025/14 залишено без змін. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року у справі № 809/4025/14 про виправлення описки залишено без змін.

15.15.2017 Львівським апеляційним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі №809/4025/14, згідно якого стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві на користь ОСОБА_1 виплату сум грошової винагороди за період з 21.11.2011 по 25.11.2011 в розмірі 603,64 грн. без врахування податків,зборів та обов`язкових платежів, виплату у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за 69 днів за період з 04.04.2011 по 30.12.2011 в розмірі 19 044, 53 грн. без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23.03.2013 по 29.11.2017 в розмірі 275 901, 37 грн. без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів (а.с. 79).

19.12.2017 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві з заявою про виконання судового рішення від 29.11.2017. До даної заяви позивачем було надано наступні документи: оригінал виконавчого листа Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2017 у справі №876/10078/17; копію постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 по справі №876/10078/17; копію ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 про виправлення описки по справі №876/10078/17 та картку з реквізитами.

21.12.2017 відповідач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві з повідомленням за №9-08/1634-16352 про визначення кодів програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету, економічної класифікації видатків бюджету та рахунків (а.с. 91).

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в м. Києві було надано відповідачу лист від 22.12.2017 № 6-2230/17 про відкладення безспірного списання коштів з рахунків Управління ДСА у зв`язку з зверненням до суду з заявою про роз`яснення судового рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 № 876/10078/17, на підставі якого було видано виконавчий лист від 15.12.2017 № 876/10078/17 та розблокування рахунків спеціального фонду 352201100012089 та загального фонду 35212010012089 за бюджетною програмою КПКВ «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними та вищими спеціалізованими судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» КПКВ 0501020 (а.с.93).

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві листом від 22.01.2018 №6-156/18 повідомило відповідача про наявність у боржника окремої бюджетної програми та необхідності списання коштів саме з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» (а.с. 96).

Також, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві повідомило відповідача про звернення до Львівського апеляційного адміністративного суду з заявою про зміну способу і порядку виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017. Львівський апеляційний адміністративний суд повернув вказану заяву на підставі ч. 1 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв`язку з відсутністю у боржника права звернення до суду з даною заявою, Управління ДСА у вказаному листі просило Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві звернутись до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017, так як виконавчий документ перебуває на виконанні саме у Головному управлінні Державної казначейської служби України у м.Києві.

13.03.2018 Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з заявою від 13.03.2018 № 14-12/427-2599 про зміну способу і порядку виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 (108-110).

Івано-Франківським окружним адміністративним судом за результатами розгляду заяви відповідача 13.03.2018 № 14-12/427-2599 прийнято ухвалу, якою встановлено спосіб і порядок виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 по справі № 809/4025/14 шляхом стягнення коштів за бюджетною програмою 0501150 “Виконання рішень на користь суддів та працівників апаратів судів”, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 “Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів та боржників”.

Однак на час розгляду даної адміністративної справи постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 по справі № 809/4025/14 не виконана, що, на переконання позивача, суттєво порушує її право на доступ до суду, складовою якого є обов`язковість виконання рішення суду, яке набрало законної сили та стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їхнього виконання встановлюються Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.

Частиною 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частиною другою статті 3 Закону №4901-VI встановлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 19.12.2017 до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві надійшла заява ОСОБА_1 про виконання рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017. До даної заяви позивачем було надано наступні документи: оригінал виконавчого листа Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2017 у справі №876/10078/17; копію постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 по справі №876/10078/17; копію ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2017 про виправлення описки по справі №876/10078/17 та картку з реквізитами.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону №4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів і відомостей.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45) затверджений Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок №845).

Пунктом 5 Порядку №845 передбачено, що під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право, зокрема, вимагати від боржників вжиття ними заходів до виконання виконавчих документів і за результатами їх виконання; відкладати, зупиняти безспірне списання коштів і їх перерахування стягувачам у випадках, передбачених законом та цим Порядком; вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

Згідно з пунктом 11 Порядку №845 відкладення безспірного списання коштів здійснюється у разі: 1) звернення до органу, який видав виконавчий документ, за роз`ясненням рішення про стягнення коштів чи зміни порядку і способу його виконання; 2) необхідності отримання від стягувача додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів; 3) звернення до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, щодо підтвердження їх зарахування до бюджету або встановлення залишку сум платежів, що підлягають безспірному списанню, чи узгодження реквізитів рахунків, на яких обліковуються надходження бюджету, кодів бюджетної класифікації тощо; 4) у випадках, передбачених пунктами 31 і 49 цього Порядку.

У разі наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення про стягнення коштів або унеможливлюють його виконання, орган Казначейства може на підставі відповідного рішення органу, який видав виконавчий документ, здійснити відстрочку та/або розстрочку безспірного списання коштів і їх перерахування стягувачам у встановлений таким рішенням спосіб.

Пунктом 24 Порядку №845 встановлено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Відповідно до пункту 25 Порядку №845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів за його платіжними дорученнями здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

У разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому пункти 24-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.

Пунктом 28 Порядку №845 встановлено, що орган Казначейства протягом трьох робочих днів після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (коди тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету і рахунки боржника, з яких проводиться безспірне списання коштів.

З дня визначення таких кодів і рахунків орган Казначейства повідомляє боржникові про здійснення безспірного списання коштів з його рахунків.

Згідно з пунктом 47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Відповідно до пункту 48 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що держава гарантує виконання рішень про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, шляхом здійснення безспірного списання коштів, присуджених судом, на підставі виконавчого документа.

Водночас, частиною 1 статті 3 Закону №4901-VI передбачено способи виконання судових рішень, боржником за якими є державний орган. Так, відповідно до змісту даної норми, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Тобто основним законом, який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень, передбачено, що виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган здійснюється шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, і лише в разі відсутності у державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Суд звертає увагу, що Головним управлінням Державної казначейської служби України у м.Києві не надано суду доказів щодо неможливості, починаючи з моменту звернення ОСОБА_1 19.12.2017 із заявою про виконання рішення, виконати вказане рішення суду шляхом списання коштів з рахунків боржника.

Натомість відповідач, керуючись пунктом 25 Порядку №845, дійшов висновку про можливість виконання рішення суду у справі №809/4025/14 лише з бюджетною програмою боржника, що суперечить положенням частини 1 статті 3 Закону №4901-VI, яка передбачає можливість виконання рішення суду за бюджетною програмою, лише в разі відсутності у державного органу відповідних призначень.

Що стосується посилань представника відповідача на наявності підстав для відкладення безспірного списання коштів з боржника у зв`язку із зверненням боржника з заявою про роз`яснення судового рішення, суд зазначає, наступне.

Відкладення дій по безспірному списанню коштів не є в даному випадку обов`язковим, оскільки по-перше звернення із заявою про роз`яснення рішення, ініційовано боржником, а не відповідачем, отже для Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві таке рішення було зрозумілим, по-друге, для звернення із заявою про роз`яснення рішення суду не було підстав, оскільки таке було чітким та зрозумілим, що підтверджується ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду про відмову в роз`ясненні судового рішення від 31.01.2018 у справі №876/10078/17.

Надаючи оцінку співвідношенню обов`язку відповідача відкласти проведення безспірного списання коштів з рахунків державного органу з обов`язком своєчасно вжити заходів, направлених на виконання рішення суду, суд керується таким.

Обов`язковість судових рішень гарантується статтею 129-1 Конституції України, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та практикою Європейського суду з прав людини. Остання, у силу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Горнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (заява №18357/91) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду.

Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень.

Якщо вбачати у статті 6 Конвенції тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». До того ж ЄСПЛ уже прийняв цей принцип у справах щодо тривалості судового провадження (див. останні рішення у «Ді Педе проти Італі» («Di Pede v. Italy», заява №15797/89) та «Заппія проти Італії» («Zappia v. Italy», заява №24295/94).

У пункті 41 цього ж рішення ЄСПЛ зазначив, що вказані принципи набувають навіть більшої ваги в контексті адміністративного провадження при розгляді спору, результат якого має вирішальне значення для цивільних прав сторони. Ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобов`язані виконати рішення цього суду. У зв`язку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а тому інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 Конвенції стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

Цитуючи висновки щодо тлумачення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), викладені ним у пункті 98 рішення «Бурдов проти Росії» (заява №59498/00), ЄСПЛ у пункті 65 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04) зазначив, що якщо йдеться саме про справи стосовно тривалості проваджень, найефективнішим рішенням є запровадження засобу, який би прискорював провадження і не допускав би надмірно тривалого провадження у справі (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy», заява №36813/97, п. 183). Так само й у справах про невиконання судових рішень: будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. згадане вище рішення у справі «Метаксас проти Греції», п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Акашева, пп. 21-22).

Застосовуючи процедуру «пілотного» рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04) ЄСПЛ у пунктах 85-88 зауважив, що фактори, з яких адміністративними органами України не виконуються рішення перебувають в межах контролю держави, яка досі не спромоглася вжити заходів для покращення ситуації, незважаючи на значну й послідовну практику ЄСПЛ з вирішення таких справ.

З огляду на викладене, ЄСПЛ доходить висновку, що порушення, зазначені в цьому рішенні, не пов`язані з якимсь поодиноким випадком чи особливим поворотом подій у цій справі, але є наслідком недоліків регуляторної та адміністративної практики органів влади держави з виконання рішень національних судів, за які вони несуть відповідальність. Отже, ситуацію у цій справі слід кваліфікувати як таку, що є результатом практики, несумісної з положеннями Конвенції.

Беручи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції.

Суд зазначає, що з заявою та документами, необхідними для безспірного списання коштів з рахунку боржника за рішенням суду в справі №809/4025/14, стягувач (позивач) до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві звернулася 19.12.2017, що не заперечується сторонами.

Суд переконаний, що об`єктивних перешкод для виконання рішення суду в справі №809/4025/14, боржником за яким є державний орган, і яке стосується виплати позивачеві присуджених рішенням суду, яке набрало законної сили, грошових коштів, не було, однак всупереч наведеному вище, відповідачем таке рішення не виконане.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Державної казначейської служби України у м.Києві протиправно допущено бездіяльність, яка виразилась у невиконанні з 19.12.2017 виконавчого листа №809/4025/14 від 15.12.2017, виданого Львівським апеляційним адміністративним судом.

Враховуючи, що даний виконавчий лист №809/4025/14 від 15.12.2017 протиправно не виконувався протягом тривалого часу, що порушує гарантоване Конституцією України право, суд вбачає наявними підстави для стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою 0501150 “Виконання рішень на користь суддів та працівників апаратів судів”, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 “Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів та боржників” кошти, згідно виконавчого листа №809/4025/14 від 15.12.2017.

Що стосується суми, яка підлягає стягненню, суд зазначає наступне.

Так, даним виконавчим листом №809/4025/14 від 15.12.2017 стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві на користь ОСОБА_1 виплату сум грошової винагороди за період з 21.11.2011 по 25.11.2011 в розмірі 603,64 грн. без врахування податків,зборів та обов`язкових платежів, виплату у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за 69 днів за період з 04.04.2011 по 30.12.2011 в розмірі 19 044, 53 грн. без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23.03.2013 по 29.11.2017 в розмірі 275 901, 37 грн. без врахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню згідно виконавчого листа №809/4025/14 від 15.12.2017, виданого Львівським апеляційним адміністративним судом становить 295 549,54 грн. Натомість позивач просить стягнути грошові кошти в розмірі 366 241,39 грн.

Зважаючи на викладене, позовна вимога про стягнення коштів в розмірі 366 241,39 грн. є безпідставною та необґрунтованою, тому підлягає задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 295 549,54 грн.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача негайно виконати рішення суду у справі №300/718/19, суд зазначає.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України, рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць - виконуються негайно.

Як випливає зі змісту зазначеної норми, умовою допущення рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнення за місяць є визначення конкретної суми, що підлягає сплаті.

Дана позиція суду підтверджується і висновками, викладеними у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", підпунктом 10.4 пункту 10 якої, зокрема, визначено, що у рішенні про стягнення з відповідача на користь позивача певної суми грошових коштів суд першої інстанції повинен зазначити дані, в тому числі, розмір грошових коштів, що підлягають стягненню.

Однак, відповідно до позовної заяви та письмових доказів, наявних у матеріалах справи, відсутній конкретний розрахунок суми за один місяць, а тому в суду відсутня можливість визначити грошовий розмір, що підлягає стягненню за місяць.

Таким чином, дана вимога є необгрунтована та не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних нарахованих на суму коштів, присуджених позивачу судовим рішенням в справі №809/4025/14, суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У частині 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тривале невиконання відповідачем рішення суду в справі №809/4025/14 є порушенням грошового зобов`язання, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постановах від 24.10.2011 р. № 6-38цс11, від 01.10.2014 р. № 6-113цс14, згідно з якою боржник у виконавчому провадженні не звільняється від встановленої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України відповідальності за період невиконання судового рішення про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, що є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний суд України у своєму Аналізі судової практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві від 01.07.2014 зазначив, що підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур`єр».

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця,розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.

На відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.

Що стосується доводів представника відповідача щодо неможливості застосування норм Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та відсутності підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд звертає на увагу на позицію Верховного суду, висловлену щодо даного питання.

Так, 16.05.2018 року Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 686/21962/15-ц щодо можливості нарахування 3% річних та інфляційних витрат на грошове зобов`язання, пов`язане із довготривалим невиконанням рішення суду, вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у попередніх постановах, та погодилась із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 щодо можливості застосування положень статті 625 ЦК України до будь-яких грошових зобов`язань незалежно від підстав виникнення.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних нарахованих на суму коштів, присуджених позивачу судовим рішенням в справі №809/4025/14.

Щодо стосується періоду, за який підлягають нарахуванню інфляційні втрати та три відсотки річних, та нарахованих сум, суд вважає за необхідне, стягнути три відсотки річних за період з моменту звернення позивача 19.12.2017 із заявою про виконання виконавчого листа від 15.12.2017 у справі №876/10078/17 та по дату прийняття рішення у даній справі, тобто по 30.07.2019; інфляційні втрати слід стягнути з моменту звернення позивача 19.12.2017 із заявою про виконання виконавчого листа від 15.12.2017 у справі №876/10078/17 та по 30.06.2018, оскільки відсутній індекс інфляції за липень 2019 року.

З урахування викладеного вище, підлягають стягненню з Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 44 088, 13 грн., нараховані з 19.12.2017 по 30.06.2019 та три відсотки річних в розмірі 14 284, 00 грн., нарахованих з 19.12.2017 по 30.07.2019.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій підлягає частковому задоволенню.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, то відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві щодо невиконання з 19.12.2017 виконавчого листа №809/4025/14 від 15.12.2017, виданого Львівським апеляційним адміністративним судом.

Стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві (01601, вул. Терещенківська, буд. 11-А, код ЄДРПОУ 37993783) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою 0501150 “Виконання рішень на користь суддів та працівників апаратів судів”, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 “Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів та боржників” кошти в розмірі 295 549 (двісті дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот сорок дев`ять) гривень 54 копійки згідно виконавчого листа №809/4025/14 від 15.12.2017, виданого Львівським апеляційним адміністративним судом.

Стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві (01601, вул. Терещенківська, буд. 11-А, код ЄДРПОУ 37993783) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою 0501150 “Виконання рішень на користь суддів та працівників апаратів судів”, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 “Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів та боржників” інфляційні втрати в розмірі 44 088 (сорок чотири тисячі вісімдесят вісім) гривень 13 копійок, нараховані з 19.12.2017 по 30.06.2019.

Стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві (01601, вул. Терещенківська, буд. 11-А, код ЄДРПОУ 37993783) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою 0501150 “Виконання рішень на користь суддів та працівників апаратів судів”, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 “Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів та боржників” 3% річних в розмірі 14 284 (чотирнадцять тисяч двісті вісімдесят чотири) гривні 00 копійок, нарахованих з 19.12.2017 по 30.07.2019.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві (01601, вул. Терещенківська, буд. 11-А, код ЄДРПОУ 37993783).

Суддя Главач І.А.

Рішення складене в повному обсязі 02 серпня 2019 р.