Рішення № 83399645, 15.07.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 липня 2019 року Справа № 280/2107/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправним пункту протоколу та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

-визнати протиправним та скасувати пункт 59 протоколу №32 від 15.03.2019 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;

-зобов`язати відповідача у місячний термін призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із настанням інвалідності ІІІ групи, внаслідок травми, контузії, пов`язаних із захистом Батьківщини, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 у розмірі 250 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності в наслідок поранення, травми, контузії та захворювання пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Однак, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла протокольно оформлене рішення №32 від 15.03.2019 щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивачем не надано документу про причини та обставини отриманого поранення. Позивач стверджує, що ним були надані всі необхідні документи. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку із чим просить позов задовольнити повністю.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у поданому до суду відзиві (вх. №23490 від 06.06.2019), зазначивши, що позивач не виконав вимоги Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, та не надав документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, підстав для призначення допомоги не має. Вважає дії Міністерства оборони України правомірними та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 13.05.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 11.06.2019 без виклику сторін.

За приписами ч.1 ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно із пунктом 10 ч. 1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, якій встановлено статус інваліда війни ІІІ групи, що підтверджується посвідченням інваліда війни серії НОМЕР_1 від 31.12.2019 року (а.с.10).

Судом встановлено, з довідок про безпосередню участь особи в антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захист незалежності і суверенітету цілісності України, що ОСОБА_1 в період з 27.01.2015 року по 09.07.2015 року з 24.10.2014 року по 28.12.2014 року та з 27.01.2015 року по 09.07.2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції в складі військової частини пп В6266 та є учасником бойових дій (а.с.11-13).

Також з довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ № 0008845 від 09.09.2015 року встановлено, що позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках в розмірі 10% в сумі 9646,00 грн. (а.с.16).

З довідки військової частини ПП В 6266 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 16.07.2015 року №24 Т вбачається, що 26.06.2015 року позивач одержав травматичний лівого ліктьового суглобу при виконанні бойового завдання та з довідки військової частини ПП В 6266 від 11.09.2015 року №28Т МВТ, ЗЧМТ, струс головного мозку при виконанні бойового завдання (а.с. 14-15).

Відповідно до витягу з протоколу № 2996 від 30.10.2018 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця ОСОБА_2 “Поранення (контузія) та захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії” (а.с.18).

Відповідно до виписки з акту медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 1024089 від 04.12.2018 року позивачу при первинному огляді встановлено ІII групу інвалідності внаслідок травми контузії, пов`язаних із захистом Батьківщини (а.с.17).

Позивач звернувся до Військового комісару Запорізького обласного військового комісаріату із заявою від 05.12.2018 року, та доданими до неї документами про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності (а.с.19).

Позивачем отримано витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової та компенсаційних сум від 15.03.2019 року №32, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, пункт 59 протоколу засідання а саме: старшому солдату ОСОБА_1 (Запорізький ОВК), якому 09.09.2015 року під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 10 % втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, що сталося 26.06.2015 року (довідка МСЕК серія АГ № 0008845 від 09.09.2015 року), а 04.12.2019 року під час огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВ № 1024089 від 04.12.2018 року).

Вказано те, що заявнику групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності, а згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Ступінь втрати здоров`я визначається у відсотках втрати працездатності (групи інвалідності). Ураховуючи, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення ІІІ групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки, нема підстав для призначення одноразової грошової допомоги.

Додатково зазначено, що допомога у зв`язку з встановленням 10 % втрати працездатності виплачена в сумі 9646 грн. (а.с.20).

Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 46 Основного Закону проголошено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно положень ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону №2011-ХІІ дія даного Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до ст. 41 Закону Про військовий обов`язок і військову службу виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Частиною 1 статті 16 Закону №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону №2011-ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п.4 - встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Разом з цим, відповідно до ч.4 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року №21-446а14, від 21 квітня 2015 року №21-135а15, від 10 березня 2015 року №21-563а14.

Як встановлено судом с матеріалів справи та зазначається в оскаржуваному рішенні, допомога у зв`язку з встановленням 10 % втрати працездатності виплачена позивачу в сумі 29646 грн.

Проте, як зазначалось, відповідачем відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності через відсутність правових підстав для виплати, оскільки групу інвалідності встановлено позивачу понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.

Як зазначалось раніше, частиною 4 статті 16-3 Закону №2011- ХІІ визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Надаючи тлумачення положень ст.58 Конституції України, Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд зазначає, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, яким було доповнено ч. 4 ст. 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Суд звертає увагу, що вказана норма не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, оскільки це фактично означатиме, застосування зворотньої дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача, починаючи з 04.12.2018 року (дата встановлення ІІІ групи інвалідності) і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, яку суд в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) враховує при розгляді даної справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок перебування на військовій службі.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 16-2 Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.

Частиною 2 статті 16-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає "Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 (далі - Порядок № 975).

Відповідно до п.6 Порядку № 975 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Згідно із п.8 постанови № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Частиною 2 п.3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Тобто, з огляду на викладене встановлено, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги по ІІІ групі інвалідності виникло з моменту встановлення інвалідності, а саме з 04.12.2018 року.

Також слід вказати, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Згідно із п.21, 24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення ст.1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки закінчився дворічний строк після первинного встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, є помилковими.

Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в п.59 рішення Комісії, оформленого протоколом № 32 від 15.03.2019 року, не наведено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що комісія Міністерства оборони України відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині, оскільки суд не може перебирати за себе дискреційні повноваження цього органу та встановлювати термін призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому суд зазначає, що встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби (захистом Батьківщини) є підставою для виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі, передбаченому ч.1 ст.16-2 Закону № 2011-XII в редакції станом на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності – 04.12.2018, з урахуванням вже отриманої суми допомоги в розмірі 9646,00 грн.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем в порушення частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено правомірності свого рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було протиправно прийнято рішення про відмову у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності ІІІ групи, у зв`язку з чим наявні підстави для часткового задоволенні позову. Так не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу саме у місячний термін, оскільки не грунтуються на Законі, у разі задоволення позовних вимог рішення суду виконується після набрання ним законної сили, та не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу саме у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, оскільки визначення розміру в даному випадку не було спірним питанням, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині заявлені передчасно.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати під час звернення до суду із даним позовом.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр. Повітрофлотський,6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним пункту протоколу та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 59 протоколу №32 від 15.03.2019 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із настанням інвалідності ІІІ групи, внаслідок травми, контузії, пов`язаних із захистом Батьківщини, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 у розмірі, передбаченому ч.1 ст.16-2 Закону № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції станом на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності – 04.12.2018, з урахуванням вже проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення у повному обсязі складено 15.07.2019 року.

Суддя Н.В.Стрельнікова