Постанова № 8339959, 25.02.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія 2.32

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2010 року Справа № 2а-27205/09/1270

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Ігнатович О.А., Глазунової О.О.

та

представників сторін

від позивача начальник Станично-Луганської районної

лікарні державної ветеринарної медицини

Сикало В.І. (наказ від 19.11.2007 № 12)

Гірченко Є.Ю. (довіреність від 02.12.2009 б/н)

Кушнарьов О.О. (довіреність від 24.11.2009 б/н)

від відповідача начальник контрольно-ревізійного відділу

у Станично-Луганському районі

Контрольно-ревізійного управління в Луганській області

Пономарьова А.О. (довіреність від 13.01.2010 № 145)

головний спеціаліст-юрисконсульт відділу правової

роботи Мусюра Г.О. (довіреність від 13.01.2010 № 136)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

Станично-Луганської районної лікарні державної ветеринарної медицини

до контрольно-ревізійного управління в Луганській області

про визнання протиправними дій та

скасування пункту 2 вимоги від 03 грудня 2008 року № 320-14/951,

ВСТАНОВИВ:

29 жовтня 2009 року Станично-Луганська районна лікарня державної ветеринарної медицини звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про доповнення й уточнення позовних вимог від 02 грудня 2010 року б/н (арк. справи 36), просить:

- визнати протиправними дії контрольно-ревізійного відділу у Станично-Луганському районі Контрольно-ревізійного управління в Луганській області, які полягають у встановленні під час ревізії фінансово-господарської діяльності Станично-Луганської районної лікарні державної ветеринарної медицини за період з 01 січня 2006 року по 01 жовтня 2008 року (акт від 21 листопада 2008 року № 320-21/010) порушення законодавства з фінансових питань в частині «незаконні видатки: покриття видатків спеціального фонду за рахунок загального на суму 166854,88 грн.»;

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 вимоги контрольно-ревізійного відділу у Станично-Луганському районі Контрольно-ревізійного управління в Луганській області від 03 грудня 2008 року № 320-14/951 «Про усунення виявлених порушень» щодо вжиття заходів по відшкодуванню незаконно витрачених сум загального фонду на оплату праці працівників установи, задіяних в наданні платних ветеринарних послуг, шляхом поновлення видатків загального фонду за рахунок спеціального в сумі 166854,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що Станично-Луганська районна лікарня державної ветеринарної медицини є бюджетною установою та відноситься до неприбуткових установ, складовою частиною бюджету на рік є загальний і спеціальний фонд бюджету. Витрати спеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, яке дає право проводити їх виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду згідно із законодавством. Передача коштів між загальним і спеціальним фондом бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України». Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Станично-Луганська районна лікарня державної ветеринарної медицини відповідно до Закону України «Про ветеринарну медицину» надає платні послуги юридичним та фізичним особам. Оплата за надання цих послуг зараховується на спеціальний фонд підприємства, який є невідємною складовою кошторису та затверджується разом з кошторисом Головним розпорядником. Відповідно до пункту 1 статті 97 Закону України «Про ветеринарну медицину» фінансування і матеріально-технічне забезпечення державної служби ветеринарної медицини здійснюється за рахунок коштів загального і спеціального фондів Державного бюджету України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 659 «Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрямів використання» власні надходження Станично-Луганської районної лікарні державної ветеринарної медицини (підгрупа 1 першої групи) використовувались на покриття витрат, повязаних з організацією і наданням зазначених у підгрупі послуг. Згідно з Бюджетним кодексом України заробітна плата повинна виплачуватись із загального фонду. У випадку, якщо на загальному фонді є нестача грошових коштів, то закон дозволяє підкріпити загальний фонд спеціальним фондом.

Таким чином, позивач вважає, що при проведенні ревізії та складанні акта перевірки та вимоги, ревізором була допущена помилка, відповідно до якої він необґрунтовано прийшов до висновку про те, що неприбуткова державна установа, яка надає населенню та юридичним особам платні послуги, повинна нараховувати заробітну плату своїм робітникам, які виконують платні послуги, виключно із спеціального фонду, що є неприпустимим та суперечить чинному законодавству.

У письмових поясненнях від 02 грудня 2010 року б/н (арк. справи 37-38) позивач зазначив, що ані у пунктах 23, 46, 49 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», ані у пункті 3 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрямів використання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 659, на які посилається відповідач як на правове обґрунтування виявленого порушення, не має законодавчого застереження (припису) щодо виплати заробітної плати працівникам бюджетної установи за рахунок власних надходжень цієї установи (тобто коштів з спеціального фонду), а не за рахунок загального фонду кошторису.

Крім того, відповідно до пункту 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, на який безпідставно посилається відповідач задля обґрунтування правильності своїх висновків, передбачає, що видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобовязань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, повязаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. Тобто, зазначає у письмових поясненнях позивач, власні надходження (спеціальний фонд) установа повинна використовувати на проведення заходів, повязаних з виконанням нею своїх основних функцій у разі наявності дефіциту бюджетних коштів (загального фонду). Крім цього, вимога відповідача, на думку позивача, є незаконною і з тих підстав, що відповідно до частини 6 статті 13 Бюджетного кодексу України передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України.

У судових засіданнях представники позивача позов підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові та письмових поясненнях від 02 грудня 2009 року б/н.

Відповідач позовні вимоги не визнав, про що подав суду заперечення проти позову від 02 грудня 2010 року б/н (арк. справи 65-69), в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, в обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилається на те, що акт ревізії контрольно-ревізійного управління не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії та носить лише інформаційний характер, а тому не може бути оскаржений в порядку адміністративного судочинства. Щодо оскаржуваних позивачем порушень, відповідач зазначив таке. Позивачем надавались платні ветеринарні послуги. Відповідно до калькуляції собівартості послуг, до складу тарифів включено: основна заробітна плата, нарахування на заробітну плату (32,2 %) та накладні витрати (264,7 %), до складу яких входять витрати на: неосновну заробітну плату з нарахуваннями, придбання товарно-матеріальних цінностей, видатки на відрядження, сплата комунальних послуг та енергоносіїв. При цьому, питома вага заробітної плати з нарахуваннями на неї в тарифах на надання платних послуг, відповідно до калькуляції, становила до 16 серпня 2007 року 52,5 %, після 16 серпня 2007 року 34 %. Протягом періоду, що підлягав ревізії, за рахунок штатних посад лікарів ветеринарної медицини, які введено для виконання повноважень установи за державним замовленням, із загального фонду кошторисів установи за 2006-2007 роки та 10 місяців 2008 року проводилась виплата заробітної плати лікарям ветеринарної медицини за роботу, яка виконувалась на платних умовах. Відповідач вважає, що в порушення вимог пункту 3 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрями використання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 659, видатки, повязані з наданням платних послуг, проводились позивачем за рахунок коштів загального фонду кошторисів установи, а не за рахунок власних надходжень. Відповідно до пункту 3 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрями використання власні надходження бюджетних установ (підгрупа 1 першої групи) використовуються на покриття витрат, повязаних з організацією та наданням зазначених у підгрупі послуг, в тому числі і на оплату праці осіб, що надають ці послуги, що, на думку відповідача, є також порушенням пунктів 23, 46, 49 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228.

Таким чином, зазначає у запереченнях проти позову відповідач, позивачем за період з 01 січня 2006 року по 01 листопада 2008 року здійснено покриття видатків із надання платних послуг за рахунок коштів загального фонду кошторису в сумі 166854,88 грн. На суму проведених видатків за загальним фондом, кошти спеціального фонду на покриття видатків не направлялись. Операцію з нарахування заробітної плати в меморіальному ордері № 5 «Зведення розрахункових відомостей із заробітної плати та стипендій» за період з 01 січня 2006 року по 01 листопада 2008 року за загальним фондом відображено за дебетом рахунку 801 «Видатки з державного бюджету на утримання установи та інші заходи», кредитом рахунку № 661 «Розрахунки із заробітної плати».

Також, у запереченнях проти позову відповідач звертає увагу суду та той факт, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2009 року у справі № 2а-22129/09/1270 позовні вимоги контрольно-ревізійного управління в Луганській області до Станично-Луганської районної лікарні державної ветеринарної медицини про зобовязання виконати вимогу від 03 грудня 2008 року № 320-14/951 задоволені повністю, що свідчить про законність вимоги, а відповідно до вимог статті 15 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає, що всі доводи позивача, викладені у позовній заяві, законодавчо недоведені, безпідставні та є такими, що не відповідають дійсності, а тому у задоволенні позову відповідач просить відмовити.

У судових засіданнях представники відповідача заперечення проти позову підтримали.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України від 26 січня 1993 року 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України. Контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі підпорядковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і районах у містах (стаття 4 Закону України від 26 січня 1993 року 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»).

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби відповідно до статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Порядок проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550.

Згідно із статтею 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах, серед іншого, надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

За приписами частини 2 статті 15 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

З 27 жовтня 2008 року по 21 листопада 2008 року контрольно-ревізійним відділом у Станично-Луганському районі Контрольно-ревізійного управління в Луганській області в межах наданих законом повноважень проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Станично-Луганської районної лікарні державної ветеринарної медицини за період з 01 січня 2006 року по 01 жовтня 2008 року, за наслідками якої складено акт ревізії від 21 листопада 2008 року № 320-21/010 (арк. справи 70-101).

Вибірковою ревізією утворення та використання власних надходжень за період з 01 січня 2006 року по 01 жовтня 2008 року встановлено (арк. справи 95-97), що відповідно до статті 99 Закону України від 25 червня 1992 року № 2498-XII «Про ветеринарну медицину» та розпоряджень начальника Управління ветеринарної медицини в Станично-Луганському районі, лікарі ветеринарної медицини районної лікарні надають послуги з лікування, клінічного огляду, консультації та інші послуги на платних умовах.

Згідно з наказом начальника Управління ветеринарної медицини в Станично-Луганському районі від 11 квітня 2003 року № 6, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1994 року № 733 «Про ціноутворення в умовах реформування економіки» та Механізму формування тарифів за ветеринарні роботи і послуги, затвердженого наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України від 19 лютого 1996 року № 51, в лікарні для визначення вартості робіт та послуг, які здійснюються на платній основі, розроблені тарифи, які 08 липня 2005 року зареєстровані в Станично-Луганському управлінні юстиції. Вказані тарифи діяли до 16 серпня 2007 року.

Розпорядженням начальника Управління ветеринарної медицини в Станично-Луганському районі від 31 липня 2007 року № 5 були введені нові тарифи, які зареєстровані в Станично-Луганському управлінні юстиції 17 січня 2008 року за № 4/231 та погоджені 11 січня 2008 року в представництві Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Луганській області.

Відповідно до калькуляції собівартості послуг, до складу тарифів включено: основна заробітна плата, нарахування на заробітну плату (36,2 %) та накладні витрати (264,7 %), до складу яких входять витрати на: неосновну заробітну плату з нарахуваннями, придбання товарно-матеріальних цінностей, видатки на відрядження, сплата комунальних послуг та енергоносіїв. При цьому, питома вага заробітної плати з нарахуваннями на неї в тарифах на надання платних послуг, відповідно до калькуляції, становила до 16 серпня 2007 року 52,5 %, після 16 серпня 2007 року 34 %.

Поряд з цим, протягом періоду, що підлягав ревізії, за рахунок штатних посад лікарів ветеринарної медицини, які введено для виконання повноважень установи за державним замовленням, і відповідно до фонду оплати праці, із загального фонду кошторисів установи за 2006-2007 роки та 10 місяців 2008 року проводилась виплата заробітної плати лікарям ветеринарної медицини за роботу, яка виконувалась на платних умовах.

В порушення вимог пункту 3 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрями використання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 659, видатки, повязані з наданням платних послуг, проводились позивачем за рахунок коштів загального фонду кошторисів установи, а не за рахунок власних надходжень. Згідно з частиною 1 пункту 2 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрями використання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 659, зазначені платні послуги відносяться до підгрупи 1 першої групи «Плата за послуги, що надаються бюджетним установами згідно з їх функціональними повноваженнями».

В акті ревізії зазначено, що в ідповідно до пункту 3 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрями використання, власні надходження бюджетних установ (підгрупа 1 першої групи) використовуються на покриття витрат, повязаних з організацією та наданням зазначених у підгрупі послуг, в тому числі і на оплату праці осіб, що надають ці послуги, що, на думку відповідача, є також порушенням пунктів 23, 46, 49 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228.

В акті ревізії відповідач робить висновок, що Станично-Луганською районною лікарнею державної ветеринарної медицини за період з 01 січня 2006 року по 01 листопада 2008 року здійснено покриття видатків із надання платних послуг за рахунок коштів загального фонду кошторису в сумі 166854,88 грн. На суму проведених видатків за загальним фондом, кошти спеціального фонду на покриття видатків не направлялись. Операцію з нарахування заробітної плати в меморіальному ордері № 5 «Зведення розрахункових відомостей із заробітної плати та стипендій» за період з 01 січня 2006 року по 01 листопада 2008 року за загальним фондом відображено за дебетом рахунку 801 «Видатки з державного бюджету на утримання установи та інші заходи», кредитом рахунку № 661 «Розрахунки із заробітної плати». Порушення допущено з вини начальника та головного бухгалтера Станично-Луганської районної лікарні державної ветеринарної медицини, згідно пояснень яких лікарі ветеринарної медицини надавали не тільки платні послуги, а й виконували свої основні функції.

За результатами проведеної ревізії на підставі пункту 7 статті 10, статті 15 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» контрольно-ревізійний відділ у Станично-Луганському районі Контрольно-ревізійного управління в Луганській області направив Станично-Луганській районній лікарні державної ветеринарної медицини вимогу від 03 грудня 2008 року № 320-14/951 «Про усунення виявлених порушень», в якій пунктом 2 зобовязав її вжити заходів по відшкодуванню незаконно витрачених сум загального фонду на оплату праці працівників установи, задіяних в наданні платних ветеринарних послуг, шляхом поновлення видатків загального фонду за рахунок спеціального в сумі 166854,88 грн. (арк. справи 102-103).

Суд вважає, що Станично-Луганською районною лікарнею державної ветеринарної медицини не вчинялося порушення, зазначене в акті ревізії від 21 листопада 2008 року № 320-21/010, - незаконне витрачання сум загального фонду на оплату праці працівників установи, задіяних в наданні платних ветеринарних послуг, а тому вимога контрольно-ревізійного відділу у Станично-Луганському районі Контрольно-ревізійного управління в Луганській області від 03 грудня 2008 року № 320-14/951 «Про усунення виявлених порушень» в частині зобовязання Станично-Луганської районної лікарні державної ветеринарної медицини вжити заходів по відшкодуванню незаконно витрачених сум загального фонду на оплату праці працівників установи, задіяних в наданні платних ветеринарних послуг, шляхом поновлення видатків загального фонду за рахунок спеціального в сумі 166854,88 грн., є протиправною та підлягає скасуванню з огляду на таке.

Згідно із статтею 4 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, відповідно до частини 2 статті 13 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» затверджуються одночасно з бюджетом.

Відповідно до статті 97 Закону України від 25 червня 1992 року № 2498-XII «Про ветеринарну медицину» фінансування та матеріально-технічне забезпечення державної служби ветеринарної медицини здійснюються за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету України.

Згідно із статтею 99 Закону України від 25 червня 1992 року № 2498-XII «Про ветеринарну медицину» оплата проведення заходів щодо профілактики і ліквідації хвороб тварин (крім випадків, передбачених у статті 98 цього Закону), процедур контролю, інспектування та ухвалення, надання інформації, лікування тварин, які страждають на хвороби та недуги, лабораторних досліджень, ветеринарно-санітарної експертизи товарів, видача відповідних ветеринарних документів, послуг при експортно-імпортних операціях та транспортуванні територією України обєктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду здійснюється за рахунок їх власників (операторів потужностей) згідно з тарифами.

Оплата експертизи та випробування з метою реєстрації в Україні ветеринарних препаратів, кормових добавок, преміксів та готових кормів здійснюється за рахунок коштів заявника згідно з прейскурантом, затвердженим відповідно до законодавства.

Оплата послуг спеціалістів ветеринарної медицини, які провадять ветеринарну практику, за виконання обовязкових або необхідних протиепізоотичних заходів згідно з переліком та у розмірах, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законом.

Пунктом 2 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрямів використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 659, регламентовано, що власними надходженнями бюджетних установ, в тому числі, є плата за послуги, що надаються бюджетними установами (підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх функціональними повноваженнями, тобто це кошти, які надійшли бюджетним установам як плата за послуги, надання яких пов'язане з виконанням основних функцій та завдань бюджетних установ). Надходження цієї підгрупи формуються за видами, визначеними переліками послуг, що можуть надаватися бюджетними установами за плату, затвердженими Кабінетом Міністрів України для відповідної галузі.

Таким чином, плата, отримана позивачем від надання платних ветеринарних послуг з лікування, клінічного огляду, консультацій та інших послуг, є власними надходженнями позивача (підгрупа 1 першої групи).

Відповідно до підпункту «а» пункту 3 Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрямів використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 659 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), власні надходження бюджетних установ використовуються відповідно до закону про державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет за такими напрямками: підгрупа 1 першої групи - на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням зазначених у підгрупі послуг.

Пунктом 16 статті 11 Закону України від 20 грудня 2005 року№ 3235-IV « Про Державний бюджет України на 2006 рік» установлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2006 рік у частині доходів є власні надходження бюджетних установ (у тому числі наукових установ Національної академії наук України і галузевих академій наук), які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі плата за оренду військового майна, майна Національної академії наук України і галузевих академій наук та 50 відсотків плати за оренду іншого майна, що належить бюджетним установам, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету.

Аналогічно, пунктом 16 статті 8 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про державний бюджет України на 2007 рік» та пунктом 15 статті 7 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» передбачено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2007 та 2008 роки у частині доходів, серед іншого, є власні надходження бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету.

Порядок та вимоги щодо використання коштів спеціального фонду Державного бюджету України встановлені Бюджетним кодексом України, Порядком обслуговування державного бюджету за видатками (згідно наказу Державного казначейства України від 16 квітня 2008 року № 129 назву порядку викладено в новій редакції Порядок обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету), затвердженим наказом Державного казначейства України від 25 травня 2004 року № 89 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 червня 2004 року за № 716/9315, Порядком складання, розгляду, затвердження та основними вимогами до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, та Переліком груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрями використання, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року № 659.

Стаття 23 Бюджетного кодексу України регулює бюджетні призначення. Відповідно до частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобовязання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Згідно із частиною 2 статті 23 Бюджетного кодексу України бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 23 Бюджетного кодексу України витрати спеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду згідно з законодавством, якщо законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

Порядок здійснення операцій за рахунок власних надходжень спеціального фонду врегульовано главою 11 Порядку обслуговування державного бюджету за видатками (згідно наказу Державного казначейства України від 16 квітня 2008 року № 129 назву порядку викладено в новій редакції Порядок обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету), затвердженого наказом Державного казначейства України від 25 травня 2004 року № 89 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 червня 2004 року за № 716/9315.

Відповідно до пункту 11.1 глави 11 Порядку обслуговування державного бюджету за видатками (Порядку обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету) на спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів, відкриті в органах Державного казначейства, зараховуються кошти, що надходять як кошти за платні послуги та кошти від вищих і підвідомчих установ, від будь-яких інших юридичних та фізичних осіб на утримання, виконання певних доручень, здійснення певних видатків, поновлення касових видатків тощо. Власні надходження бюджетної установи мають бути спрямовані на ті бюджетні програми, які передбачені призначеннями спеціального фонду державного бюджету з урахуванням вимог законодавства.

Кошти спеціального фонду державного бюджету, що надійшли як власні надходження установ, відповідно до пункту 11.4 глави 11 Порядку обслуговування державного бюджету за видатками (Порядку обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету) зараховуються на спеціальні реєстраційні рахунки без конкретного віднесення до кодів економічної класифікації видатків, однак здійснення видатків проводиться відповідно до кошторису за конкретними кодами економічної класифікації видатків шляхом оплати рахунків за надані послуги, виконані роботи, отримані товари з урахуванням довідок про внесення змін. Надання фінансової підтримки підприємствам (установам, організаціям) не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 пункту 49 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, видатки або надання кредитів з бюджету спеціального фонду бюджету провадяться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до цього фонду на підставі кошторисів з урахуванням внесених до них змін.

Відповідно до частини 1 пункту 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, в идатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобовязань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, повязаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

Позивачем складається кошторис бюджету спеціального фонду бюджету, відповідно до якого і здійснюються видатки у повному обсязі.

Будь-яка з норм, на які посилається відповідач в обґрунтування правомірності свого висновку про вчинене позивачем порушення, не визначає обовязку включення до видатків спеціального фонду видатків на виплату заробітної плати працівникам бюджетних установ, задіяних в наданні платних послуг.

Порядком складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, взагалі не передбачено, що до видатків бюджету спеціального фонду мають включатися видатки на виплату заробітної плати працівникам бюджетних установ, задіяних в наданні платних послуг.

Розділення робочого часу працівника бюджетної установи на час, витрачений на надання платних послуг, передбачених законодавством, та інший час, законодавством не передбачено.

Також, чинне законодавство не передбачає здійснення погодинного розрахунку для оплати праці. Як наслідок, неправильно здійснювати погодинний розрахунок при виконанні працівниками бюджетних установ своїх обовязків, поділяючи їх на надання послуг, які оплачуються фізичними та юридичними особами бюджетній установі, та які такими особами не оплачуються. Відповідно, неправильно поділяти і здійснення видатків на оплату праці таким працівникам з загального та спеціального фондів бюджету. Чинне законодавство не визначає обовязку здійснення видатків на оплату праці працівникам бюджетних установ, задіяних в наданні платних послуг, частково з загального, частково зі спеціального фондів бюджету.

З огляду на вищевикладене, суд вважає висновки відповідача за перевіркою в частині незаконного витрачання сум загального фонду на оплату праці працівників установи, задіяних в наданні платних ветеринарних послуг, безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству , а тому пункт 2 вимоги контрольно-ревізійного відділу у Станично-Луганському районі Контрольно-ревізійного управління в Луганській області від 03 грудня 2008 року № 320-14/951 «Про усунення виявлених порушень» щодо вжиття заходів по відшкодуванню незаконно витрачених сум загального фонду на оплату праці працівників установи, задіяних в наданні платних ветеринарних послуг, шляхом поновлення видатків загального фонду за рахунок спеціального в сумі 166854,88 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій контрольно-ревізійного відділу у Станично-Луганському районі Контрольно-ревізійного управління в Луганській області, які полягають у встановленні під час ревізії фінансово-господарської діяльності Станично-Луганської районної лікарні державної ветеринарної медицини за період з 01 січня 2006 року по 01 жовтня 2008 року (акт від 21 листопада 2008 року № 320-21/010) порушення законодавства з фінансових питань в частині «незаконні видатки: покриття видатків спеціального фонду за рахунок загального на суму 166854,88 грн.», задоволенню не підлягають з таких підстав.

Вчинення дій субєктом владних повноважень є способом реалізації наданої субєкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій субєкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії вимога про усунення виявлених порушень, саме вона має вплив на його права та обовязки. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає обєкту порушеного права.

Крім того, дії відповідача, які призвели до внесення до акту ревізії та вимоги необґрунтованих висновків, не можуть бути визнані судом неправомірними/протиправними, оскільки дії ревізорів з проведення ревізії відповідають вимогам Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні». Той факт, що до акта ревізії та вимоги були внесені необґрунтовані відомості, є підставою для визнання правових актів індивідуальної дії, прийнятих за наслідками таких дій, протиправними та їх скасування.

Доводи заперечень відповідача щодо того, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2009 року у справі № 2а-22129/09/1270 позовні вимоги контрольно-ревізійного управління в Луганській області до Станично-Луганської районної лікарні державної ветеринарної медицини про зобовязання виконати вимогу від 03 грудня 2008 року № 320-14/951 задоволені повністю, що свідчить про законність оскаржуваної вимоги, відхиляються судом через те, що, по-перше, при розгляді зазначеної справи предметом позову було зобовязання вчинити певні дії, а не правомірність та законність вимоги про усунення виявлених порушень, а по-друге, зазначена постанова не набрала законної сили, оскільки оскаржена Станично-Луганською районною лікарнею державної ветеринарної медицини в апеляційному порядку.

Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 25 лютого 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 вимоги контрольно-ревізійного відділу у Станично-Луганському районі Контрольно-ревізійного управління в Луганській області від 03 грудня 2008 року № 320-14/951 «Про усунення виявлених порушень» щодо вжиття заходів по відшкодуванню незаконно витрачених сум загального фонду на оплату праці працівників установи, задіяних в наданні платних ветеринарних послуг, шляхом поновлення видатків загального фонду за рахунок спеціального в сумі 166854,88 грн. (сто шістдесят шість тисяч вісімсот пятдесят чотири гривні вісімдесят вісім копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Станично-Луганської районної лікарні державної ветеринарної медицини (ідентифікаційний код 00710316, місцезнаходження: Луганська область, Станично-Луганський район, смт. Станиця Луганська, вул. 5-та Лінія, буд. 28) судові витрати зі сплати судового збору в 01 грн. 70 коп. (одна гривня сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена у повному обсязі 02 березня 2010 року.

Суддя Т.І. Чернявська