Рішення № 83399104, 02.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2019 року Справа № 160/4303/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юркова Е.О. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерні Світлотехнічні Технології" до Київської міської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови, -

ВСТАНОВИВ:

11.05.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерні Світлотехнічні Технології» (далі - ТОВ «ІСТ», позивач) до Київської міської митниці ДФС (далі - відповідач) з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UA100000/2019/100080/2 від 23.04.2019 року;

- визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів № UA100030/2019/00226 від 23.04.2019 року.

- стягнути з на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерні Світлотехнічні Технології" (ЄДРПОУ 41648343) судовий збір в розмірі 5 271,30 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що з метою митного оформлення товару, придбаного за умовами договору поставки № 401 від 19.07.2018, укладеного між позивачем/покупцем та іноземною компанією SMART GRACE INDUSTRIAL LIMITED (Flat В, 18/F, Success Commercial Building, 245-251 Hennessy road, Wanchai, Hong Kong), позивач подав до Київської міської митниці ДФС електронну митну декларацію №UA 100030/2019/401447 від 23.04.2019, а також всі передбачені митним законодавством обов`язкові документи, в тому числі: зовнішньоекономічний договір (Контракт) - зокрема, Договір поставки №401 від 19.07.2018 (код документу 4100 у графі 44 ВМД); рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) - зокрема, Invoice №436883-84-85-86-87-88-89 від 17.04.2019 (код документу 0380 у графі 44 ВМД); документ, що містить довідкову інформацію щодо вартості у країні - експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам - зокрема, комерційна пропозиція Commercial offer б/н від 15.04.2019 (код документу 3022 у графі 44 ВМД); рахунок-проформа (Proforma invoice) - зокрема, Proforma-invoice №436883-84-85-86-87-88-89 від 17.04.2019 (код документу 0325 у графі 44 ВМД); автотранспортна накладна (Road consignment note) - зокрема, міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) №0606 від 17.04.2019 (код документу 0730 у графі 44 ВМД); документ про походження товару (Declaration of origin) - зокрема, Invoice №436883-84-85-86-87-88-89 від 17.04.2019 (код документу 0862 у графі 44 ВМД); банківський платіжний документ - зокрема, платіжне доручення в іноземній валюті №80 від 17.04.2019 (код документу 3001 у графі 44 ВМД); висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціальними експертними організаціями - зокрема, Висновок експерта №ГО-852 від 23.04.2019р. (код документу 3016 у графі 44 ВМД); інші некваліфіковані документи - зокрема, лист б/н від 23.04.2019 (код документу 9000 у графі 44 ВМД), про відсутність можливості надання інших додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості за ВМД №UA 100030/2019/401447 від 23.04.2019.

Митна вартість придбаного товару визначена позивачем за основним методом, передбаченим Митним Кодексом України, а саме – за ціною договору на суму 48 765,64 USD (доларів США) загальною вагою брутто 20 702,25 кг.

Проте, відповідач відмовив у митному оформленні товару за заявленою позивачем митною вартістю та виніс рішення № UA100000/2019/100080/2 від 23.04.2019 року про її коригування, за яким митну вартість товару визначено за резервним методом та картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів № UA100030/2019/00226 від 23.04.2019 року.

Змістом винесеного рішення № UA100000/2019/100080/2 від 23.04.2019 року відповідач повідомив про те, що документи, які подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: в інвойсі від 17.04.2019 №436883-84-85-86-87-88-89 та контракті від 19.07.2018 №401 не зазначено умови оплати за товар; до митного оформлення відповідно до пункту 4 частини 2 статті 53 МКУ подано платіжне доручення в іноземній валюті від 17.04.2019 №82 на суму 282 541,15 USD, в призначенні платежу якого вказано «оплата по контракту від 19.07.2018 №401» - в контракті не зазначено загальну суму контракту, а сума інвойсу 17.04.2019 №436883-84-85-86-87-88-89, поданого до митного оформлення, становить 48 765,64 USD; відповідно до пункту 3.7 контракту в ціну товару включені вартість тари та упаковки, а відповідно до пункту 4.1 контракту товар поставляється на умовах DAP-Дніпро (умови поставки DAP означають, що продавець виконав своє зобов`язання по поставці, коли він надав покупцеві товар, випущений в митному режимі експорту та готовий до розвантаження з транспортного засобу, який прибув у вказане місце призначення та покладають на продавця обов`язки нести всі витрати й ризики, пов`язані з транспортуванням товару в місце призначення) - до ціни товару не включено відповідно до умов поставки DAP витрати й ризики, пов`язані з транспортуванням товару в місце призначення; відповідно до пункту 5.1 контракту від 19.07.2018 №401 товар повинен мати належне маркування, тоді як пунктом 3.7 контракту від 19.07.2018 №401 передбачено, що в ціну товару включені вартість тари та упаковки - відомості щодо включення вартості маркування у ціну товару відсутні; декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару на умовах поставки DAP витрат й ризиків, пов`язаних з транспортуванням товару в місце призначення, та вартості маркування.

У зв`язку із зазначеним рішенням, та задля випуску придбаного товару у вільний обіг, відповідно до ч.7 ст.55 МК позивач звернувся до Київської міської митниці ДФС з письмовою заявою та надав митному органу гарантію у вигляді грошової застави відповідно до розділу Х цього Кодексу з визначеним строком її дії, який не перевищує 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Також, позивач додатково зазначив про те, що оскаржувані рішення Київської міської митниці ДФС є протиправними, оскільки вони прийняті з порушенням зазначеного законом порядку, без дотримання основних принципів митного регулювання: законності та визнання рівності і правомірності інтересів усіх суб`єктів господарювання. А тому такі рішення підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 16.05.2019 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 30.05.2019 року, за клопотанням відповідача, розгляд справи було призначено в режимі відеоконференції, проведення якого доручено Шостому апеляційному адміністративному суду.

05.06.2019 до суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що Київська міська митниця ДФС під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття рішення про коригування заявленої позивачем митної вартості діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а отже, у ТОВ "ІСТ" відсутні підстави для задоволення адміністративного позову. Також, зазначено, що відповідно до ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. При цьому, митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Представником відповідача зазначено про те, що оскільки позивачем не було подано усіх додаткових документів (які було наведено у вимозі), що підтверджують митну вартість товару, через відсутність в поданих документах усієї необхідної інформації щодо заявленої митної вартості товару, тому це призвело до невиконання умов застосування основного методу визначення митної вартості товарів, що імпортуються, - за ціною договору. І митна вартість імпортованого товару була визначена ним за резервним методом відповідно до положень ст. 64 МК України.

У судове засідання призначене в режимі відеоконференції на 24.07.2019 року, проведення якого було доручено Шостому апеляційному адміністративному суду, представник відповідача не з`явився та про причини неявки суд не повідомив, проте про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином 16.07.2019 року.

Представник позивача 24.07.2019 року надав до суду письмове клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження та просив задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За викладених обставин, враховуючи подання позивачем заяви про здійснення розгляду справи в письмовому провадженні та те, що в судове засідання прибули не всі особи, що беруть участь у розгляді справи, суд не вбачає підстав для відкладання розгляду справи, та вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній доказами у письмовому провадженні за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, відповідно до частин 3 статті 194 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерні Світлотехнічні Технології» (ТОВ «ІСТ», далі - Покупець) та SMART GRACE INDUSTRIAL LIMITED (Flat В, 18/F, Success Commercial Building, 245-251 Hennessy road, Wanchai, Hong Kong); далі по тексту – Постачальник) 19.07.2018 уклали Договір поставки № 401 на поставку товарів.

Відповідно до укладеного договору, Покупець замовив, а Постачальник, поставив товар у квітні 2019 року на загальну суму 48 765,64 USD (доларів США) загальною вагою брутто 20 702,25 кг., а саме:

- апаратура для приєднання до електричних кіл, для напруги 220-240 Вт, не для коаксіальних кабелів та друкованих схем, в асортименті: вилка - 16788 шт., колодка - 11468 шт., розетка - 108480 шт., розетка з/з + USB - 480 шт., розетка комп`ютерна - 2880 шт., розетка штепсельна - 5600 шт. Не є РЕЗ та ВП. Торговельна марка Lezard, Lexman. Країна виробництва TR.;

- апаратура для комутації електричних кіл (механічна), для напруги 220-240 Вт, в асортименті: вимикач - 33320 шт., димер - 480 шт., кнопка дзвінка - 360 шт. Не є РЕЗ та ВП. Торговельна марка Lezard, Lexman. Країна виробництва TR.;

- апаратура для приєднання до електричних кіл, для напруги 220-240 Вт, для коаксіальних кабелів: розетка телевізійна в асортименті - 4080 шт. Не є РЕЗ та ВП. Торговельна марка Lezard. Країна виробництва TR.;

- ізольовані електричні провідники із з`єднувальними деталями (вилкою та колодкою на різну кількість гнізд): подовжувач в асортименті - 5264 шт. Торговельна марка Lezard. Країна виробництва TR.

Для здійснення митного оформлення вказаного товару позивач подав до Київської міської митниці ДФС електронну митну декларацію (МД) №UA 100030/2019/401447 від 23.04.2019, у якій митна вартість товару визначена ним за основним методом - за ціною договору (метод №1) у відповідності до ст.ст.57, 58 МК України.

Назва товару, кількість, ціна та інші умови обумовлено сторонами в товаросупроводжуючих документах до зазначеного договору. При цьому, за змістом п. 3.5 Договору Сторони погодили, що «товар, який придбано Покупцем згідно з Договором передається на реалізацію на території України з кінцевим строком оплати до кінця дії дійсного Договору».

Загальна вартість товару визначена декларантом (Позивачем) за основним методом - а саме, за ціною, що передбачена Договором поставки, а саме: відповідно до ВМД за №UA 100030/2019/401447 від 23.04.2019 складає суму 48 765,64 USD (доларів США).

Для підтвердження відомостей, заявлених про митну вартість товару у митній декларації №UA 100030/2019/401447 від 23.04.2019, позивачем також були надані відповідачу документи, що заявлені у митній декларації: зовнішньоекономічний договір (Контракт) - зокрема, Договір поставки №401 від 19.07.2018 (код документу 4100 у графі 44 ВМД); рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) - зокрема, Invoice №436883-84-85-86-87-88-89 від 17.04.2019 (код документу 0380 у графі 44 ВМД); документ, що містить довідкову інформацію щодо вартості у країні - експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам - зокрема, комерційна пропозиція Commercial offer б/н від 15.04.2019 (код документу 3022 у графі 44 ВМД); рахунок-проформа (Proforma invoice) - зокрема, Proforma-invoice №436883-84-85-86-87-88-89 від 17.04.2019 (код документу 0325 у графі 44 ВМД); автотранспортна накладна (Road consignment note) - зокрема, міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) №0606 від 17.04.2019 (код документу 0730 у графі 44 ВМД); документ про походження товару (Declaration of origin) - зокрема, Invoice №436883-84-85-86-87-88-89 від 17.04.2019 (код документу 0862 у графі 44 ВМД); банківський платіжний документ - зокрема, платіжне доручення в іноземній валюті №80 від 17.04.2019 (код документу 3001 у графі 44 ВМД); висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціальними експертними організаціями - зокрема, Висновок експерта №ГО-852 від 23.04.2019р. (код документу 3016 у графі 44 ВМД); інші некваліфіковані документи - зокрема, лист б/н від 23.04.2019 (код документу 9000 у графі 44 ВМД), про відсутність можливості надання інших додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості за ВМД №UA 100030/2019/401447 від 23.04.2019.

Відповідач проти факту надання вказаних документів до митного оформлення у відзиві на позов не заперечує.

Дані, наведені у перелічених документах, не суперечать і висновку Дніпропетровської Торгово-промислової палати України №ГО-852 від 23.04.2019р., відповідно до якого дійсна ринкова вартість отриманого товару може дорівнювати контрактній і вказана на умовах поставки DAР-Дніпро.

Під час проведення контролю правильності визначення митної вартості товару, при перевірці повноти включення до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, усіх витрат, передбачених ч.10 ст. 58 МК України, було вивчено договір поставки та інші документи, подані декларантом для здійснення митного оформлення.

Згідно митної декларації ВМД №UA 100030/2019/401447 від 23.04.2019 відповідач повідомив ТОВ «ІСТ» про те, що документи, які подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме:

- в інвойсі від 17.04.2019 №436883-84-85-86-87-88-89 та контракті від 19.07.2018 №401 не зазначено умови оплати за товар;

- до митного оформлення відповідно до пункту 4 частини 2 статті 53 МКУ подано платіжне доручення в іноземній валюті від 17.04.2019 №80 на суму 282 541,15 USD, в призначенні платежу якого вказано «оплата по контракту від 19.07.2018 №401» - в контракті не зазначено загальну суму контракту, а сума інвойсу 17.04.2019 №436883-84-85-86-87-88-89, поданого до митного оформлення, становить 48 765,64 USD;

- відповідно до пункту 3.7 контракту в ціну товару включені вартість тари та упаковки, а відповідно до пункту 4.1 контракту товар поставляється на умовах DAP-Дніпро (умови поставки DAP означають, що продавець виконав своє зобов`язання по поставці, коли він надав покупцеві товар, випущений в митному режимі експорту та готовий до розвантаження з транспортного засобу, який прибув у вказане місце призначення та покладають на продавця обов`язки нести всі витрати й ризики, пов`язані з транспортуванням товару в місце призначення) - до ціни товару не включено відповідно до умов поставки DAP витрати й ризики, пов`язані з транспортуванням товару в місце призначення;

- відповідно до пункту 5.1 контракту від 19.07.2018 №401 товар повинен мати належне маркування, тоді як пунктом 3.7 контракту від 19.07.2018 №401 передбачено, що в ціну товару включені вартість тари та упаковки - відомості щодо включення вартості маркування у ціну товару відсутні; декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару на умовах поставки DAP витрат й ризиків, пов`язаних з транспортуванням товару в місце призначення, та вартості маркування.

- декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару на умовах поставки DAP витрат й ризиків, пов`язаних з транспортуванням товару в місце призначення, та вартості маркування.

Таким чином, на етапі перевірки митної декларації Відповідач повідомив Позивача про відмову у митному оформленні (випуску) товарів в зв`язку із винесенням рішення про коригування митної вартості № UA100000/2019/100080/2 від 23.04.2019 року, а також про виникнення необхідності надання додаткових документів за наведеним нижче переліком з метою підтвердження митної вартості товару, а саме: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару

компанії DERNEK GRUP ELEKTRIK ELEKTRONIK; копію митної декларації країни відправлення.

На вимогу відповідача декларант листом б/н від 23.04.2019, про відсутність можливості надання інших додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості за ВМД №UA 100030/2019/401447 від 23.04.2019 повідомив митний орган про відмову у подачі інших додаткових документів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 382 Господарського кодексу України права та обов`язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.

За загальним правилом, передбаченим нормами ст.692 Цивільного Кодексу України, оплата товару за договором передбачена після передання товару чи товаророзпорядчих документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного Кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), то покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. А якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Така ж позиція знайшла своє відображення у Постанові Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року».

З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої Відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3 ст. 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій – четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч. 2-8 ст. 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу.

Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частиною 7 ст. 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Як вже було зазначено судом, Відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за електронною митною декларацією, встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності, а саме в інвойсі від 17.04.2019 №436883-84-85-86-87-88-89 та контракті від 19.07.2018 №401 не зазначено умови оплати за товар.

Зауваження, що викладені відповідачем у Рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.

Відповідно до змісту п.3.5 Договору поставки від 19.07.2018 №401 передбачено, що: «товар, який придбано Покупцем згідно з Договором передається на реалізацію на території України з кінцевим строком оплати до кінця дії дійсного Договору»).

Пунктом 11.1 Договору визначено, що: «Договір починає діяти з моменту його підписання, та закінчує свою дію 31 грудня 2023 року», таким чином у позивача строк оплати за товар на момент подання митної декларації не закінчився, а тому твердження відповідача проте, що в інвойсі від 17.04.2019 №436883-84-85-86-87-88-89 та контракті від 19.07.2018 №401 не зазначено умови оплати за товар є хибними.

Також при здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за електронною митною декларацією №UA 100030/2019/401447 від 23.04.2019, відповідач встановив, що до митного оформлення відповідно до пункту 4 частини 2 статті 53 МКУ подано платіжне доручення в іноземній валюті від 17.04.2019 №80 на суму 282 541,15 USD, в призначенні платежу якого вказано «оплата по контракту від 19.07.2018 №401» - в контракті не зазначено загальну суму контракту, а сума інвойсу 17.04.2019 №436883-84-85-86-87-88-89, поданого до митного оформлення, становить 48 765,64 USD.

Згідно пункту 4 частини другої статті 53 МКУ документами, які підтверджують митну вартість товарів, є в тому числі і банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, якщо рахунок сплачено.

Проте, як уже зазначалось розрахунки між Постачальником та Покупцем (Позивачем),

відбувались з урахуванням положень п.3.5, п.3.6 зовнішньоекономічного договору, який

сторонами був укладений зі строком його дії до 31.12.2023р.

У додаткових поясненнях до позову Позивач пояснив, що зважаючи на те, що даний договір є тривалим у часі, за наведеним зовнішньоекономічним договором від 19.07.2018 №401 вже відбувались не тільки інші поставки товару, а й інші оплати вартості товару. При цьому, суми безготівкових перерахувань грошових коштів здійснювались позивачем саме згідно зазначеного зовнішньоекономічного договору від 19.07.2018 №401 і у відповідністю з умовами оплати, погодженими його сторонами.

Вищезазначене підтверджується п. 70 платіжного доручення в іноземній валюті від 17.04.2019 №80.

З урахуванням вищезазначеного суд доходить висновку, що платіжне доручення в іноземній валюті від 17.04.2019 №80 на суму 282 541,15 USD є доказом щодо виконання покупцем умов зовнішньоекономічного договору від 19.07.2018 №401.

Стосовно твердження відповідача проте, що до ціни товару позивачем не включено, відповідно до умов поставки DAP витрати й ризики, пов`язані з транспортуванням товару в місце призначення, відомості щодо включення вартості маркування у ціну товару та не подано цих відомостей до митного органу суд зазначає наступне.

Так, офіційні правила Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів, видання МТП № 560, в редакції з 01.01.2011 року Іncoterms 2010, за змістом яких посилання на Іncoterms 2010 в договорі купівлі-продажу чітко визначає відповідні обов`язки сторін та зменшує ризик юридичних ускладнень.

Принципам Іncoterms 2010 чітко регламентують момент передачі прав товар і усі пов`язані з цим ризики, та визначають, зокрема:

- хто і за чий рахунок забезпечується транспортування товарів територіями країн продавця, покупця, транзитних країн, морськими та повітряними шляхами;

- обов`язки продавців у частині пакування та маркування товарів;

- обов`язки сторін щодо страхування вантажів і оформлення комерційних документів;

- місце і час переходу від продавця до покупця ризиків втрати чи пошкодження товарів.

Згідно з Іncoterms 2010 за умовами поставки DAP-Дніпро (Incoterms 2010), визначених Сторонами і в зовнішньоекономічному Договорі поставки від 19.07.2018 №401, і Інвойсі від 17.04.2019 №436883-84-85-86-87-88-89 , саме Продавець несе всі витрати по доставці товару та приймає на себе всі ризики до моменту доставки товару в країну призначення.

Зокрема, термін DAP-Дніпро визначає, що готовий до розвантаження товар передається Покупцю на прибувшому транспортному засобі в погодженому місці призначення, тобто у м.Дніпро. При цьому, саме Продавець несе всі ризики, пов`язані з доставкою товару у погоджений пункт призначення (визначене місце). І саме Продавець зобов`язаний сплатити витрати, пов`язані з доставкою товару до погодженого Сторонами пункту призначення. При цьому, Продавець не має виконувати митні формальності для ввезення, в том числі, по сплаті імпортного мита.

Отже, наведене свідчить про те, що укладаючи даний зовнішньоекономічний контракт. Сторони погодили всі його істотні умови, до складу яких належить в тому числі і ціна товару, що була погоджена ними з урахуванням наведених вище умов поставки (зокрема, РАР-Дніпро). При цьому Сторони виходили з того, що ціна вже включає в себе вартість товару і витрати, пов`язані з доставкою до погодженого ними пункту призначення. Саме тому для цілей визначення митної вартості товару ця вартість не потребує коригування.

Відтак, додаткові витрати на транспортування товару Позивач не поніс.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року».

Суд також зазначає, що окреме додаткове внесення у Договорі від 19.07.2018 №401 інформації про включення у ціну товару вартості тари та упаковки (п.3.7 Договору поставки) здійснене тільки з тих підстав, що питання їх врахування у ціні товару не регулюється використаними Сторонами умовами поставки РАР-Дніпро (Incoterms 2010), але було погоджене ними при укладанні даного Договору.

Крім того судом встановлено, що відповідно до змісту гр.20 Декларації митної вартості до МД№511 (номер якої наведено у гр.7 ВМД №UA 100030/2019/401447),витрати на транспортування до місця доставки по товарам становлять 0,00грн.

При цьому, згідно з Правилами заповнення декларації митної вартості (ДМВ), затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 червня 2012р. за №984/21296, у гр..20 підлягають відображенню витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України, тільки якщо ці витрати відповідно до умов поставки (графа 3 ДМВ) не були включені до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті (графа 14(а) ДМВ).

Отже, відсутність даних у гр.20 ВМД №UA 100030/2019/401447 додатково свідчить про те, що відповідні витрати були враховані Постачальником у ціні товару.

Також, висновок відповідача проте, що відсутні відомості щодо включення вартості маркування у ціну товару суд вважає такими, що не відповідає дійсності з огляду на наступне.

Сторони при укладенні зовнішньоекономічного Договору мають керуватися Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.01 №201, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.09.2001р. за №833/6024 (далі по тексту Положення 201), яке містить перелік основних та додаткових умов зовнішньоекономічного договору.

За змістом пункту 1.9 зазначеного Положення №201 до основних умов віднесена в тому числі інформація щодо упаковки та маркування тощо.

Отже, відповідно до статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», з урахуванням вимог пункту 1.9 Положення №201, зміст, що викладений у пункті 5.1 зовнішньоекономічного Договору поставки, містить саме ті умови, які визначені основними і повинні бути передбачені в зовнішньоекономічному договорі (контракті), зокрема відомості про нанесене відповідне маркування.

Приймаючи до уваги місце укладання даного Договору поставки, необхідно відмітити, що жоден з діючих законодавчих чи нормативних документів не зобов`язує Сторони перелічувати у зовнішньоекономічному Договорі, з яких саме елементів витрат Постачальник склав (обчислив, визначив) ціну, за якою він постачає Покупцю товар. Погоджена Сторонами у Договорі ціна є договірною.

За змістом пункту 2.2 даного Договору «назва товару, кількість і ціна зазначаються у рахунках на кожну партію товару відповідно». При цьому, відповідно до змісту пункту 3.1 Договору «загальна сума Договору складається з суми усіх рахунків за цим Договором.

Згідно з п. 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на страхування товарів.

Таким чином, відповідно до умов поставки за договором поставки від 19.07.2018 №401 та наявними у справі товаросупровідними документами, всі витрати вартості (транспортування, страхування, маркування товару тощо) вже були включені продавцем в ціну товару, відображену у документах, наданих митному органу для митного оформлення. Тому надання додаткових документів, як і необхідність окремого відображення в них вартості витрат зі страхування, митним законодавством не передбачається.

У зв`язку з наведеним суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд прийшов до висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно Постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.03.2017 № 2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року», у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб`єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару (п.п.1.3 п.1). До того ж, декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).

Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України встановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.

На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Проте, відповідачем не було вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення даних складових.

Крім того, як вже було зазначено, суд встановив, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач вказав про те, що визначена ним митна вартість товару ґрунтується на митній вартості товару за: МД від 22.01.2019 № UA100150/2019/102133, МД від 31.01.2019 № UA500020/2019/1045, МД від 16.01.2019 № UA100210/2019/84876, МД від 14.12.2018 № UA500010/2018/22922,. При цьому, відповідач не зазначив, яким саме за якісними характеристиками (подібним чи аналогічним) є товар, митне оформлення якого вже здійснене.

Суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення невизначеного товару не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, і не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.

Згідно з положеннями ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно з положеннями ст.ст. 179, 189, 190 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень та здійснення коригування митної вартості.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у справах №804/16980/14, № 815/2013/15.

За таких обставин, рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UA100000/2019/100080/2 від 23.04.2019 року, а також картка відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів Київської міської митниці ДФС № UA100030/2019/00226 від 23.04.2019 року – є протиправними та підлягають скасуванню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування».

Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерні Світлотехнічні Технології" (ЄДРПОУ 41648343) при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 5271,30 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням №628 від 02.05.2019.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 5271,30 грн. підлягає стягненню з Київської міської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань.

Відповідно до вимог частини 2 статті 193, частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення складено у повному обсязі в межах тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Керуючись статтями: 8, 9, 72-77, 139, 193, 205, 242-244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерні Світлотехнічні Технології" до Київської міської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови - задовольнити.

Визнання протиправним та скасування рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA100000/2019/100080/2 від 23.04.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів Київської міської митниці ДФС №UА100030/2019/00226 від 23.04.2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39422888) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерні Світлотехнічні Технології" (ЄДРПОУ 41648343) понесені позивачем судові витрати в сумі 5271,30 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 02.08.2019 року.

Суддя (підпис) Е.О. Юрков