Рішення № 83398484, 26.06.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.06.2019Справа № 910/3524/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи"

до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури

про стягнення 1 650 586,00 грн,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 26.06.2019,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "КиївГазЕнерджи" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури про стягнення (далі - відповідач, Академія) 1 650 586,00 грн, з яких 1 505 496,81 грн основного боргу, 111 076,59 грн пені, 9 256,39 грн 3% річних, 24 756,21 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №232259/Е/18/1 від 01.11.2018 постачання природного газу (для споживачів, що фінансуються з державного чи місцевих бюджетів) в частині повної та своєчасної оплати поставленого природного газу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3524/19 для розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 17.04.2019.

17.04.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

15.05.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 продовжено підготовче провадження у справі № 910/3524/19 на 30 днів до 23.06.2019 (включно) та відкладено підготовче засідання у справі на 29.05.2019.

29.05.2019 до канцелярії суду представником позивача було подано відповідь на відзив.

У підготовче судове засідання 29.05.2019 прибув представник позивача та надав пояснення.

За наслідками судового засідання 29.05.2019 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті в судовому засіданні 26.06.2019.

26.06.2019 через автоматизований відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від Академії надійшли додаткові пояснення.

У призначеному судовому засіданні 26.06.2019 судом розглянуті подані відповідачем додаткові письмові пояснення та залишені останні без розгляду в порядку статті 207 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Такий висновок суду ґрунтується на тому, що процесуальним законом передбачено подання заяв та клопотань під час підготовчого провадження. Оскільки 29.05.2019 підготовче провадження було закрите, про що постановлена відповідна ухвала, то подання пояснень відповідачем 26.06.2019 вчинено із порушенням процесуальних строків.

Надалі, 26.06.2019 представник позивача надав пояснення по суті заявленого позову, відповідно до яких позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позові та відповіді на відзив.

Відповідач не направив свого представника для участі в судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням з відміткою про вручення 03.06.2019 поштового відправлення за номером № 0103050079930.

Відповідно статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення у даній справі прийняте в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2018 між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Споживач) був укладений договір № 232259/Е/18/4 постачання природного газу (для споживачів, що фінансуються з державного чи місцевих бюджетів), відповідно до якого позивач зобов`язався передати у власність відповідачу у 2018 році природний газ в об`ємах і порядку, передбачених договором, а останній прийняти та своєчасно оплатити позивачу вартість газу в розмірах, строки та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до пункту 1.2 договору середньодобові, місячні та квартальні планові об`єми постачання газу становлять 71,86 тис. куб. м.

Розрахунки за поставлений Споживачеві газ здійснюється останнім за ціною 14 140,00 грн. з ПДВ за одну тисячу куб.м. Оплата вартості планового об`єму поставки газу здійснюється Споживачем до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (пункт 4.1 та 4.7.3 договору).

На виконання умов договору протягом листопада - грудня 2018 року позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2 137 073,81 грн, що підтверджується актами прийому передачі природного газу за вказаний період.

Відповідач не у повному обсязі виконав свій договірний обов`язок з оплати поставленого природного газу, внаслідок чого за ним рахується заборгованість в розмірі 1 505 496.81 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, умовами укладеного договору сторонами був погоджений обов`язок відповідача здійснювати оплату прийнятого природного газу до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим. Таким чином природний газ прийнятий у листопаді 2018 року мав бути оплачений не пізніше 15.12.2018, а у грудні 2018 року - 15.01.2019 відповідно.

Водночас, відповідачем до матеріалів справи не надано належних доказів повної оплати прийнятого природного газу.

Натомість у матеріалах справи наявний акт звірки № 208 складений та підписаний представниками обох сторін, з якого вбачається, що за спірний період заборгованість Академії перед Підприємством становить 1 505 496,81 грн.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з положеннями статей 78, 79 ГПК кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 1 505 496,81 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 111 076,59 грн пені, суд відзначає наступне.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно пункту 6.2.2 договору сторони передбачили, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, останній сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Водночас, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (пункту 2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення суми пені суд зазначає, що розрахунок позивача є вірним, а тому вимога про стягнення пені в розмірі 111 076,59 грн підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає 8 735,39 грн вказаної компенсаційної плати згідно розрахунку суду.

Щодо заявленого позивачем до стягнення інфляційного збільшення суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Отже, право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції за листопад 2018 року виникло по грудня 2018 року (оскільки оплата до 15.12.2018), тобто у січні 2019 року на підставі повідомлення Державної служби статистики України від 12.04.2018 про індекс споживчих цін у листопаді 2018 року. Аналогічно судом було визначено періоди для нарахування інфляційних втрат за грудень 2018 року.

За перерахунком суду до стягнення з відповідача належить 10 244,68 грн інфляційних втрат.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З системного аналізу вищевикладеного, беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Підприємства підлягають задоволенню частково згідно розрахунку суду.

Водночас, суд відзначає, що в межах розгляду даного спору не було встановлено обставин, з наявністю яких суд передбачає можливість здійснити зменшення штрафних санкцій, а саме пені до 0. Щодо клопотання відповідача про розстрочення розміру заборгованості, суд зазначає, що Академію не надано належних доказів на підтвердження наявності обставин, що унеможливлюють сплату присуджених грошових коштів.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру завдолених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури про стягнення 1 650 586,00 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (04053, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Вознесенський Узвіз, будинок 20; ідентифікаційний код 02214165) на користь Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" (01103, місто Київ, Печерський район, вулиця Михайла Бойчука, будинок 4б; ідентифікаційний код 39835779) 1 505 496,81 грн (один мільйон п`ятсот п`ять тисяч чотириста дев`яносто шість гривень 81 копійку) основного боргу, 111 076,59 грн (сто одинадцять тисяч сімдесят шість гривень 59 копійок) пені, 8 735,39 грн (вісім тисяч сімсот тридцять п`ять гривень 39 копійок) 3% річних, 10 244,68 грн (десять тисяч двісті сорок чотири гривні 68 копійок) інфляційних втрат та 24 533,30 грн (двадцять чотири тисячі п`ятсот тридцять три гривні 30 копійок) судового збору.

3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 01.08.2019.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ