Рішення № 83397693, 01.08.2019, Теофіпольський районний суд Хмельницької області

Справа № 681/794/18

Провадження № 2/685/8/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2019 року смт Теофіполь

Теофіпольський районний суд Хмельницької області

в складі головуючого Бурлак Г.І.

з участю секретаря Казмірчук І.Ю.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Теофіполь

справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна 2001» про стягнення невиплаченої заробітної плати і відшкодування моральної шкоди

встановив:

позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення невиплаченої заробітної плати і відшкодування моральної шкоди, мотивуючи його тим, що ОСОБА_2 інженер-будівельник ТОВ «Україна 2001» найняв його для виконання робіт, а саме демонтажу (розбори, завантаження) чотирьох тваринницьких ферм, які належать ТОВ «Україна 2001» , що розташовані на території бувшого колгоспу в с.Радошівка Ізяславського району Хмельницької області. Умовами усного договору між ним та ОСОБА_2 було те, що він разом із працівниками, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 мають виконати обсяг робіт по демонтажу (розборці) комплексу чотирьох ветхих тваринницьких ферм великої рогатої худоби в с.Радошівка Ізяславського району Хмельницької області загальною площею 17280 кв. м., а роботодавець, ОСОБА_2 зобов`язується виплатити заробітну плату згідно з калькуляцією узгодженою між робітниками та роботодавцем за його підписом від 24.04.2017 року. ОСОБА_2 пообіцяв, що пізніше оформить письмовий договір та трудові книжки із позивачем та іншими працівниками, оскільки йому необхідно оформити дозволи на проведення небезпечних висотних робіт. При цьому ОСОБА_2 гарантував, що у випадку отримання позивачем чи робітниками при виконанні робіт якихось травм він оплатить лікування. Позивач разом із робітниками фактично приступили до роботи 28.04.2017 року, інструментами та необхідною технікою їх забезпечував ОСОБА_2 , проживали та харчувалися безкоштовно у приміщеннях підприємства. ОСОБА_2 за квітень та травень 2017 року за демонтаж корівника №4 розрахувався повністю та вчасно сумою 123280 грн., при цьому переплатив 9800 грн. в рахунок демонтажу корівника №3. 10 серпня 2017 року йому та працівникам було виплачено ОСОБА_2 за виконання демонтажу ще 110180 грн. Станом на 24 серпня 2017 року було виконано всі роботи, а саме: демонтовано чотири корівника, однак ОСОБА_2 повного розрахунку із ним та працівниками за виконану роботу не проведено, заборгованість за виконані роботи на п`ятьох чоловік склала 178780 грн. (кожному по 35756 грн.). Оскільки корівник №1 мав аварійність першої категорії розрахунок проводився по додаткових фінансових тарифах, заборгованість становить 15000 грн. за невраховані роботи, а саме: збір з дахів та пакування в мішки скловати об`ємом 40 метрів кубічних, збирання уламків шиферу-сміття. На неодноразові звернення позивача до відповідача про повний розрахунок за виконані роботи, відповідач не реагував, тому позивач звернувся до Ізяславського ВП Славутського ВПГУНП в Хмельницькій області із завою про те, що в ході виконання ним будівельних робіт в с. Радошівка Ізяславського району, замовники маючи шахрайський умисел не розрахувалися за виконану ним роботу. На підставі заяви відкрито кримінальне провадження №12017240150000478 від 06.10.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, постановою слідчого від 17.05.2018 року провадження закрито за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. На підставі викладеного, просить стягнути з відповідачів на його користь заборговану, але не виплачену заробітну плату за виконані будівельно-монтажні роботи за період з 28.04.2017 по 24.08.2017 року в розмірі 38756 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, пояснив, що дійсно, літом 2017 року він домовився з ОСОБА_4 про демонтаж приміщень в с.Радошівка Ізіславського району Хмельницької області, які належали ТОВ «Україна 2001» . Жодного договору він з ОСОБА_4 не укладав, а домовився з ним, що заплатить біля 250000 грн за виконану роботу. Оплату робіт він проводив частинами: приїжджав в с.Радошівка, підраховував виконані роботи та оплачував їх готівкою особисту ОСОБА_4 . Після демонтажу приміщень, ОСОБА_4 повідомив, що він має доплатити ще, оскільки роботи було багато, та забрав його особистий інструмент, повідомивши, що віддасть лише після того, які він виплатить додаткові кошти. Для того, щоб забрати свій інструмент, він погодився на умови ОСОБА_4 та доплатив йому ще ту суму, яку той сказав. Через деякий час позивач знову почав вимагати у нього гроші, однак він не згідний їх сплатити, оскільки повністю розрахувався за виконані роботи. Додав також, що організував демонтаж будівель, які перебувають у власності ТОВ «Україна 2001» за власною ініціативою, оплачував проведені роботи з власних коштів, оскільки хотів використати будівельний матеріал на власний розсуд. Жодних доповідних записок на ім?я керівництва ТОВ «Україна 2001» він не писав, та жодним чином документально не оформлював демонтаж будівель в с. Радошівка.

Представник відповідача ОСОБА_2 . ОСОБА_3 позов не визнав та зазначив, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не існувало трудових відносин і будь-яка заборгованість по заробітній платі у відповідача перед позивачем відсутня. ОСОБА_2 ніколи не виступав роботодавцем і не повідомляв Державну фіскальну службу про прийняття працівників на роботу, між позивачем та ОСОБА_2 не укладався трудовий договір, в тому числі у письмовій формі. ОСОБА_2 дійсно працює в ТОВ «Україна 2001» на посаді інженера-будівельника, але він не має права представляти товариство перед третіми особами, укладати договори, наймати працівників та видавати будь-які накази чи розпорядження, товариство його не уповноважувало наймати працівників для демонтажу будівель. Вважає надані позивачем документи (схему демонтажу, службову записку ген директору ТОВ «Україна 2001» про об`єми виконаних робіт, розрахунок по об`єкту, акт огляду, розрахунок вартості робіт) на підтвердження позовних вимог неналежними та недопустимими доказами. Зазначає, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дійсно була усна домовленість щодо надання послуг часткового демонтажу будівель в с.Радошівка Ізяславського району, дані будівлі належать ТОВ «Україна 2001» і перебували у напівзруйнованому та не придатному для використання стані. ОСОБА_2 без відома керівництва ТОВ «Україна 2001» вирішив самовільно розібрати і використати будівельні матеріали після демонтажу у власних цілях, а ОСОБА_4 погодився провести роботи з демонтажу, залучивши до роботи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Після завершення робіт з демонтажу ОСОБА_2 повністю розрахувався з позивачем.

Відповідач ТОВ «Україна 2001» про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, подав заяву в якій зазначив, що позовні вимоги не визнає, оскільки ОСОБА_4 ніколи не перебував у трудових відносинах з товариством, тому жодної заборгованості по заробітній платі перед позивачем підприємство не має. Просить у позові відмовити, розгляд справи проводити у відсутності його представника.

Суд вважає можливим проводити розгляд справи у відсутності представника відповідача ТОВ «Україна 2001».

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про те, що у позові необхідно відмовити.

В судовому засіданні встановлено, що позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 28 квітня 2017 по 24 серпня 2017 в сумі 38756 грн на підставі ст. 47, 115, 116, 117 КЗпП України. В судовому засіданні визнано сторонами, що з весни по серпень 2017 року ОСОБА_4 за домовленістю з ОСОБА_2 здійснював демонтаж приміщень, розташованих в с.Радошівка Ізяславського району, які належать ТОВ «Україна 2001» .

ст. 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Вирішуючи справу по суті, суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст.2, 21 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст.24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу. При чому, при укладені трудового договору з фізичною особою обов?язкова письмова форма укладення трудового договору.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст.97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно з ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України " Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" N 2 від 12.06.2009 року передбачено, що виходячи з принципу рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Як доказ наявності заборгованості відповідачів перед позивачем по заробітній платі, позивач надав суду опис матеріалів від 24.04.2017 та схему демонтажу від 10.08.2017, однак суд визнає їх неналежними доказами, оскільки в зазначених документах не вказано, що вони стосуються демонтажу приміщень, належних ТОВ «Україна 2001» в с.Радошівка Ізяславського району та не підтверджують факт наявності між позивачем та відповідачами трудових відносин. Також суд визнає недопустимим доказом надану позивачем службову записку по факту виконаних робіт станом на 28.08.2017, акт виконаних робіт та хронологічні роботи, оскільки у вказаних документах відсутній підпис ОСОБА_2 , тому вони не можуть бути доказом узгодження виконаних робіт та їх оплати.

В судовому засіданні позивач зазначив, що домовлявся про роботу особисто з ОСОБА_2 , жодних переговорів з керівництвом ТОВ «Україна 2001» про прийняття на роботу, заробітну плату та правил внутрішнього трудового розпорядку не проводив, ОСОБА_2 пропонував укласти договір на виконання робіт, однак він відмовився. З ОСОБА_2 вони також не узгоджували правила внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, а домовилися про конкретний обсяг роботи.

Суд також критично оцінює покази в судовому засіданні свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , оскільки позивач після їх допиту в судовому засіданні зазначив, що вказані особи також мають намір подавати позови до відповідачів про стягнення заборгованості по заробітній платі, тому їх покази суд не може вважати безсторонніми.

Також суд вважає неналежними доказами наявності заборгованості по заробітній платі покази в судовому засіданні свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , оскільки вони підтвердили факт виконання ОСОБА_4 робіт по демонтажу приміщень в с.Радошівка, однак жодного доказу на підтвердження існування саме трудових відносин не надали.

Відповідно до ст.49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Оскільки предмет і підстави позову формує лише позивач, який предметом позову вказав стягнення заборгованості по заробітній платі, підставою позову зазначив норми, що регулюють трудові відносини, суд, оцінюючи докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що суду не надано доказів існування між позивачем та відповідачами саме трудових відносин та заборгованості по заробітній платі, тому в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі необхідно відмовити.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладено Верховним Судом у постанові від 10.07.2019 у справі №472/449/16-ц, провадження №61-16657св18.

Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди також необхідно відмовити.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.2, 21, 24, 94 КЗпП України, ст. 12, 81, 89, 265 ЦПК України, районний суд

ухвалив :

в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна 2001» про стягнення невиплаченої заробітної плати і відшкодування моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня проголошення рішення до Хмельницького апеляційного суду через районний суд.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 статті 358 цього Кодексу.

Головуючий