Рішення № 83389699, 01.08.2019, Київський районний суд м. Одеси

___________________

Справа № 520/4524/19

Провадження № 2/520/2750/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Куриленко О.М.

за участю секретаря - Баранової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в прядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до ОСОБА_1 про виселення із гуртожитку,

ВСТАНОВИВ:

05 березня 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив виселити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 19.03.1997 року Новоушицьким РВ УМВС України в Хмельницькій області, ІН НОМЕР_2 ) із житлового приміщення в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ОСОБА_1 , не будучи ані військовослужбовцем, ані працівником ЗСУ, ані членом сім`ї таких, не знаходячись на обліку військовослужбовців потребуючих поліпшення житлових умов, без правових підстав (ордер на заселення не видавався) до сьогодні займає дану житлову площу у гуртожитку, а тому згідно вимог житлового законодавства підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 06.03.2018 року провадження у справі було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Представник позивача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси у судове засідання не з`явився, від представника ОСОБА_2 до суду надійшло клопотання про розгляд справи у їъ відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце його проведення сповіщався належним чином, причини неявки суду не повідомив, надав суду відзив на позовну заяву в якому у задоволенні позову просить відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що будівлі військового містечка АДРЕСА_1 є нерухомим військовим майном, яке належить Міністерству оборони України та знаходиться на балансі КЕВ м. Одеса.

Квартирно-експлуатаційний відділ (далі - КЕВ) м. Одеса веде облік казармено-житлового фонду, в порядку, визначеному Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, наказом МОУ від 03.07.2013 № 448 «Про затвердження Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» та Положенням про КЕВ м. Одеса, а також здійснює контроль за використанням жилого фонду Міністерства оборони України в порядку ст. 29, 30 ЖК України.

Порядок заселення в службові житлові приміщення регулюється відповідними нормами житлового законодавства ст.ст. 127, 128 ЖК України, а особливості передбачені Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністра оборони України №737 від 30.11.2011 року.

Відповідно до ст. 127 Житлового кодексу України, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватися гуртожитки.

Відповідно до Наказу МОУ №737 від 30.11.11р. «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень»: «Гуртожитки МОУ призначені для тимчасового проживання курсантів (слухачів) і військовослужбовців рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом і перебувають у шлюбі, лід час навчання у військових навчальних закладах МО України або проходження ними військової служби, за умови відсутності в них місця проживання за місцем служби».

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 заселився у трикімнатний блок АДРЕСА_1 , під час проходження військової служби на підставі рапорту від 22.10.2009 року.

Як вбачається з витягу з наказу командира військової частини 3008 МВС України № 251 від 06 грудня 2012 року. ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у запас Збройних Сил України за станом здоров`я без права носіння військової форми одягу.

Проте, 12 грудня 2013 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси та ОСОБА_1 було укладено Договір № 204 про надання житлово-комунальних послуг, який проживає в кімнаті у гуртожитку військового містечка АДРЕСА_1 загальною площею 50 кв.м.

Відповідно до довідки Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси № 845 від 20 лютого 2019 року встановлено, що ОСОБА_1 разом з членами родини в узагальнених списках військовослужбовців Одеського гарнізону, які потребують поліпшення житлових умов не перебуває.

Натомість з довідки голови житлово-побутової комісії Південного територіального управління Національної гвардії України Мельник В.І. № 147 від 17.04.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 з 02.08.2005 року по теперішній час перебуває на квартирному обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, у Південному територіальному управлінні (в/ч 3003) Національної гвардії України, житлом від Національної гвардії не забезпечувався.

Згідно ст. 127 ЖК України гуртожитки використовуються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. За вимогами ст. 129 ЖК є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу у гуртожитку є спеціальний ордер.

Інструкція з організації забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом МОУ № 380 від 31.07.18р. (як і раніше діюча № 737 від 30.11.11р. - розділ V), зокрема розділ IV регламентує організацію надання жилої площі в гуртожитках військових частин, установ, організацій ЗСУ та МОУ:

За умови відсутності місця проживання за місцем служби, жила площа в гуртожитках (сімейних гуртожитках) надається військовослужбовцям та членам їх сімей, на час проходження служби (навчання, роботи) в межах одного гарнізону, також в них можуть розміщуватись інші особи на час трудових відносин зі Збройними Силами України.

Підлягають виселенню з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення особи, зокрема, які самоправно зайняли жилу площу та інші особи у випадках, встановлених законодавством. Виселення з гуртожитку (сімейного гуртожитку) без надання іншого жилого приміщення здійснюється відповідно до статей 116. 132 Житлового кодексу Української РСР.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 13 ч. 3 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до частини 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В порушення даних вимог, Позивач не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, а саме: не надано доказів того, що відповідач ОСОБА_1 самоправно вселився в кімнату у гуртожитку військового містечка АДРЕСА_8 загальною площею 50 кв.м., оскільки матеріали справи свідчать про те, що йому було надано вказане приміщення у порядку визначеному законом та його проживання протягом майже 10 рокыв було погоджено з позивачем.

Більш того, статтею, 125 ЖК Української РСР передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12ААА № 922854 ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності де зазначено, що його травма пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Таким чином, на відповідача розповсюджується вимоги ст..125 ЖК України: неможливість виселення без надання іншого приміщення.

Також, у відповідності до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Перевіривши відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, судом встановлено, що за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсутні відомості про реєстрацію речових прав на будь-яке нерухоме майно.

Відповідно до ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Таким чином можливо зробити висновок, що вищевказана кімната є постійним та єдиним місцем проживання відповідача ОСОБА_1 в якій він проживає впродовж майже 10 років, іншого нерухомого майна у нього немає.

Як вбачається з довідки Малиновського районного військового комісаріату м. Одеси від 12 квітня 2017 року № 3/780 , ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку з 16.01.2013 року по теперішній час.

Відповідно до правових позицій Європейського суду з прав людини, а саме до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України, кожна особа має право на вільний вибір місця проживання.

Місце проживання - це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Крім того, за змістом пункту другого статті 8 Конвенції втручання у право на повагу до житла «має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою… Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відтак, навіть якщо припустити, що позивач діє з метою задоволення інтересів військовослужбовців і членів їх сімей, які згідно з абзацом третім частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» мають право бути забезпеченими службовими житловими приміщеннями, а відповідач, на їх думку, втратив право на користування службовим приміщенням у зв`язку з звільненням з військової служби, то пропорційність цій меті виселення відповідача, який має ІІІ групу інвалідності отриману в наслідок виконання обов`язків військової служби та у якого не має іншого жилого приміщення - не відповідає співрозмірністю з наслідками.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

У зв`язку з вищевикладеним, на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, через їх необґрунтованість.

Враховуючи, що суд дійшов обґрунтованих висновків, щодо відмови у задоволенні позовних вимог, то з урахуванням положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, відшкодування судових витрат, у разі відмови у позові не підлягають.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 16, 356, 358, 365 Цивільного кодексу України, . ст.ст. 76- 81, 263-265, 268 ЦПК України, ст.. 9, 116, 127, 128, 132 ЖК України , суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до ОСОБА_1 про виселення із гуртожитку - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.