Рішення № 83386281, 25.07.2019, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/3757/18

Провадження № 2/361/471/19

25.07.2019

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 липня 2019 року Броварський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Селезньової Т.В. при секретарі Яблонській В.І., з участю представника позивача Борща А.В. , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши в судовому засіданні в м. Бровари цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н, укладеним 26.08.2010р., в сумі 81013,43грн., з яких: 4000,00 грн. - тіло кредиту, 68 741,31грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3939,15 - заборгованість за пенею та комісією, а також штраф (фіксована ставка) - 500,00грн. та штраф (процентна складова) - 3833,97грн., мотивуючи тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 26.08.2010р. між банком і позичальником ОСОБА_3 , відповідач отримав кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, згідно з якими клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь який момент змінити (зменшити чи збільшити) кредитний ліміт. Відповідно до умов кредитного договору позивач виконав свої зобов`язання, надав відповідачу кредитні кошти у розмірі кредитного ліміту, встановленого договором. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, іншими платежамиза умовами договору, внаслідок чого станом на 30.04.2018р. позичальник має перед банком заборгованість у загальному розмірі 81013,43грн.

Відповідач подав відзив, позов не визнав, пославшись на таке:

позивач не надає до позовної заяви в якості доказу кредитний договір від 26.08.2010р., на який посилається в позові, оскільки такий договір між ними взагалі не укладався,

документ з назвою "справка об условиях кредитования", на яку посилається відповідач, подана в непрочитуваній якості, що унеможливлює ї дослідження;

в наданих позивачем документах не вказано дату отримання відповідачем кредитних коштів, відсутні докази видачі картки і кредиту, а посилання на розрахунок заборгованості, який на думку позивача підтверджує надання кредиту і заборгованість позичальника, - то такий "розрахунок заборгованості за кредитним договором" не є належним доказом отримання відповідачем зазначеної суми кредиту, оскільки не є касовим та/або платіжним договором та документом первинного бухгалтерського обліку відповідно до ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність"; крім того,розрахунок не підписаний уповноваженою на його проведення особою, на ньому відсутня розшифровка підпису представника банку, що не дає можливості ідентифікувати особу, яка склала розрахунок і підписала даний документ від імені юридичної особи, тому він взагалі не може братись судом до уваги як доказ ;

в анкеті -заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг , яка є фактично не прочитуваною і крім того, в ній не зазначено дату та номер умов та правил надання банківських послуг, а тому немає підстав стверджувати, що дана заявка відноситься саме до тих умов та правил, на які посилається позивач у позові;

крім того, вказана анкета-заява не є договором, враховуючи її характер і зміст (анкета означає опитування особи, заява- означає звернення особи з певним проханням);

позивачем не надано доказів щодо узгодження сторонами розміру неустойки (штрафу, пені, у відповідності до положень ст. 551 ЦК України;

відсутній належний доказ на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів, факту їх неповернення у разі отримання, і факту наявності заборгованості та її розміру; всі надані документи не є належними доказами;

крім того, подані позивачем фотокопії документів не оформлені належним чином, не посвідчені, не належної якості;

також відповідач послався на те, що якщо і припустити що відпав ач укладав договір з банком і отримав кредитну картку та кредитні кошти і мав заборгованість по кредиту та іншим зобов`язанням перед позивачем, то виходячи з строку дії договору, що збігається з строком дії картки, який у Приватбанку встановлюється на чотири роки (максимальний строк дії картки) , то строк дії кредитної картки відповідача закінчився у 2014 році, і позивач пропустив строк позовної давності як за кожним окремим платежем так і в цілому по всій (якщо така є) заборгованості, як загальний трирічний строк та і скорочений річний строк для вимог щодо неустойки, - оскільки позивач принаймні останні декілька років - значно більше трьох років для позовної давності - не користується карткою, - що також є підставою для відмови у позові навіть і у випадку, якби позивач довів наявність невиконаних грошових зобов`язань у відповідача перед ним.

Позивач, подав відповідь на відзив, в якій, спростовуючи твердження відповідача у відзиві, пояснив, що укладення договору здійснюється по принципу укладення договору приєднання, підписанням заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, розташованим на сайті банку, тарифами банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування; відповідачу було надано для ознайомлення Умови та Правила в письмовому вигляді, ознайомлення з ними він засвідчив власним підписом на заяві про приєднання;зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, Умовах та правилах надання банківських послуг та Тарифах, за якими відповідачу відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 - і ключем до карткового рахунку є пластикова картка, яку отримав відповідач, та його мобільний телефон, який він вказав у заяві; банк забезпечив позичальнику можливість доступу до карткового рахунку різними можливими шляхами, зокрема за допомогою Карти та фінансового телефону, на який приходить динамічний ОТП - пароль. Щодо ознайомлення відповідача з умовами кредитування та видачі кредитних коштів позивач зазначив, що з анкети заяви від 26.08.2010р. вбачається, що останній особистим підписом засвідчив свою згоду з тим, що заява разом із пам`яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг;з довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду, яка власноруч підписана відповідачем, встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), вказано розміри комісії тощо.Позивач послався на те, що відсутність оригіналу кредитного договору не є підставою для відмови у позові за наявності його копії та інших доказів, які свідчать про укладення договору.Щодо надання кредиту позичальнику і щодо виконання позичальником договору як підтвердження факту його укладення та отримання кредитних коштів, позивач послався на те, що з моменту оформлення кредитного договору пройшло 8 років, позичальник в банк не звертався за фактом неправильності нарахування відсотків, що свідчить про те, що він знав про розмір процентних ставок та інші умови обслуговування і повністю з ними погоджувався;доказом підтвердження факту виконання умов кредитного договору та здійснення погашення заборгованості може слугувати розрахунок заборгованості, який не є бухгалтерським документом, та виписка по рахунку. Позивач послався на те, що розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу; відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-бухгалтерської експертизи з метою з`ясування питання наявності або відсутності заборгованості відповідача за кредитним договором не проведено, тобто відповідач на думку позивача не довів відсутності у нього заборгованості, і тому розрахунок є неналежним доказом.Щодо строку позовної давності , то позивач послався на таке:довідкою про видачу кредитних карток позивач доказує факт отримання відповідачем кредитних карток № 54570829955113145, № НОМЕР_2 , остання з яких має термін дії до останнього дня місяця 06.2018р., тобто позов подано в межах дії строку другої картки.Щодо подання доказів, то позивач зазначив, що всі письмові докази він подав суду у належному вигляді, а посилання відповідача на те, що йому було надано неякісні копії документів, є необґрунтованими, оскільки відповідач мав право ознайомитися з документами в суді.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти такої відповіді і позиції позивача , звернув увагу суду на те, що незважаючи на наданий позивачу час і можливість подати суду належним чином оформлені письмові докази, позивач таким правом не скористався і не подав суду письмових доказів, які б відповідали вимогам ЦПК і які б були належної якості - можливої для їх дослідження, та які б доказували як факт укладення договору кредиту, такі факт видачі (перерахування на картковий рахунок) відповідачу кредитних коштів та їх розміру, і також факт невиконання позичальником грошових зобов`язань , наявності заборгованості та її розміру, а також доказів на підтвердження поважних причин пропуску строку позовної давності; а при таких обставинах, враховуючи, що оригінали документів протягом тривалого часу (достатнього для їх відшукання, підняття з архіву і подання суду на огляд) позивач суду не надав, і не надав належним чином посвідчені копії з таких документів, то є всі підстави піддавати сумніву достовірність таких документів і не брати їх до уваги. Просив у позові відмовити.

Розглядаючи дану справу, суд виходить з наступного:

Згідно ст.12 ЦПК України ц ивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Ч.3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Ч.4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Ч. 5. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: зокрема, 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно ст.13 ЦПК (принцип диспозитивності) - Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. ч.2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.43 ЦПК, ч.2. Учасники справи зобов`язані: зокрема, 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно ч.8 ст.43 ЦПК - якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).

Згідно ст.44 ЦПК учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ст.76 ЦПК - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 2. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст.78 ЦПК - (допустимість доказів) - суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Ч. 2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.79 ЦПК (достовірність доказів) - д остовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст.80 ЦПК (достатність доказів)- достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Ч. 2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. ч.6: Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Ч.7: Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 82 ЦПК - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Згідно ст. 83 ЦПК - сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. 2. Позивачповинен подати докази разом з поданням позовної заяви.4. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Ч.8. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Ч. 9. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Згідно ст.84 ЦПК, ч.10. у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ст.89 ЦПК - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. 3. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Згідно ст.95 ЦПК письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.Ч. 2. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ч. 3. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.Ч. 4. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Ч.5. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Ч. 6. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно ст.120 ЦПК строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно ст.121 ЦПК, ч.1 -суд встановлює розумні строки для вчинення процесуальних дій. 2. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.

Згідно ст.126 ЦПК право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Згідно ст.175 ЦПК (вимоги до позовної заяви): ч.1. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. ч. 3. Позовна заява повинна містити: зокрема 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Згідно ст.177 ЦПК - позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Згідно ст179 ЦПК - у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення. Ч. 3. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - п`ятою статті 178 цього Кодексу. (Стаття 178 ч.4: Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.ч. 5: До відзиву додаються: 1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем).

Згідно ст.179 ЦПК, ч.4: Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

За змістом статті 222 ЦПК - в судовому засіданні суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або до першого судового засідання у справі, що розглядається у спрощеному провадженні.

За змістом статей 229 та 235 ЦПК - суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: зокрема, ознайомитися з письмовими доказами, оголосити їх за клопотанням учасника справи. Ч. 2. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Згідно ст.264 ЦПК - при ухваленнірішення суд вирішує такі питання: зокрема, 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Розглядаючи дану цивільну справу, суд виходить з того, що саме на позивача покладено обов`язок подати суду всі наявні у нього докази на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує позовні вимоги, для даної справи, враховуючи предмет позову майнового характеру, позивач повинен довести суду шляхом подання відповідних доказів:

факт укладення договору кредиту між сторонами, та його істотні умови (щодо розміру кредиту, строку , на який видається кредит, умови повернення кредиту, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, наслідки невиконання/неналежного виконання позичальником умов договору, зокрема неустойка - у разі якщо на наявність такої умови посилається кредитор; умови та підстави внесення змін до договору, зокрема його умов;

факт видачі (перерахування) позичальнику кредитних коштів і їх розміру;

факт наявності заборгованості, наявності порушень умов договору та підстав для застосування неустойки (якщо заявлена така вимога;

розмір заборгованості по кожній з вимог майнового характеру;

уразі пропуску строку позовної давності - наявність поважних причин для поновлення.

Позивач до позову долучив: копію заяви позичальника;Витяг з умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою; копію паспорту позичальника; документи, що стосуються юридичної особи позивача;копію довіреності на підтвердження повноважень представника.

У подальшому, подаючи відповідь на відзив, позивач стверджував, що ним надано суду належні, достовірні і достатні докази, які підтверджують факт укладення кредитного договору, видачу кредиту, наявність невиконаних відповідачем кредитних зобов`язань, і що такими доказами, які позивач подав суду, є: кредитний договір, розрахунок заборгованості, копія паспорта відповідача, за яким був оформлений кредитний договір, та виписка по рахунку.

Аналізуючи надані позивачем документи, на які позивач посилається як на докази своїх вимог, суд встановив такі обставини і робить такі висновки:

Щодо анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, то вказаний документ поданий у фотокопії у частково непрочитуваному вигляді; на копії є відтиск штампу з датою, назвою банку, з записом «згідно з оригіналом, юрисконсульт Гаренко Н.В., однак дана копія не містить засвідчення підписом особи, що її виготовила і яка несе відповідальність за правильність і достовірність документу, що подається суду. Даний документ неодноразово подавався позивачем суду у фотокопії такої самої частково або повністю непрочитуваної якості, і жодна з копій не оформлена у відповідності до вимог статті 95 ЦПК України- щодо посвідчення копії документу, що подається суду. Суд своєю ухвалою витребував у позивача оригінали документів або належним, у відповідності до вимог ст.95 ЦПК, посвідчених копій, неодноразово звертав увагу позивача на необхідність оформити копії письмових доказів у відповідності до вимог статті 95 ЦПК; на дану обставину неодноразово посилався і представник відповідача, заявляючи клопотання про зобов`язання позивача подати належної якості і належним чином оформлені докази для того, щоб їх можна було дослідити і підготувати по ним відзив; у передостанньому судовому засіданні безпосередньо представнику позивача, за його клопотанням, надавався для цього час понад один місяць. Станом на день останнього судового засідання позивачем не подані оригінали документів, на які він посилається як на письмові докази, і не надано належним чином оформлені їх копії.

Виходячи з наведених вище норм процесуального права, суд не може приймати як посвідчення належним чином копії документу уповноваженою посадовою особою та/або представником позивача такі копії, в яких відсутній підпис особи, що посвідчила копію, з записом прізвища і рукописним підписом цієї особи біля прізвища. Відтиск штампу на одному з поданих екземплярів копій містить прізвище юрисконсульта , але не містить його підпису. Дійсно на такій копії міститься певний слід від чорнила, який не має жодних ознак підпису особи, і до того ж який розташований в іншому місці і на значній відстані від вказаного штампу з прізвищем - що унеможливлює їх співвіднесення один до одного, - такий значок чорнилом не може розглядатись судом як підпис особи, що посвідчила копію документу і яка несе відповідальність за його достовірність і відповідність оригіналу. Таким чином, вказана фотокопія не відповідає вимогам до письмового доказу у цивільній справі. Позивачу надавався час для подання оригіналу з метою можливості його ретельного дослідження, але протягом тривалого часу розгляду справи оригінал поданий не був, що взагалі дає підстави для обгрунтованого сумніву щодо наявності такого документу і достовірності. Тому доводи відповідача з цього приводу є обгрунтованими.

Крім того за змістом даної копії (якщо його проаналізувати ) видно, що в анкеті-заяві наведені дані про особу-заявника (відповідача), після чого є припис друкованим шрифтом (бланк) такого змісту: «ознайомившись із умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами Приватбанку, прошу надати мені перераховані нижче послуги» після чого йде перелік послуг з місцем для відмітки у вигляді білого квадрату (платіжна картка, кредитка універсальна, зарплатна картка, картка голд, пенсійна картка, ощадкнижка (депозит), дебетова особиста картка, ідентифікація з паспортом; в жодному полі, відведеному для позначки-вибору послуги - відмітки відсутні, принаймні ті копії, які надані суду, - таких відміток у полях вибору послуг не містять, - що не дає можливості зробити висновок, по - перше щодо обраної заявником послуги, по-друге не дає підстав для висновку, що заявник просив надати саме послугу у вигляді кредиту, кредитної картки з кредитним лімітом. У графі «бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою універсальна» позначка також відсутня, сума відсутня. Тому нема підстав для висновку, що заявник просив видати йому саме кредит/кредитну картку з конкретно визначеним кредитним лімітом (кредитом), а не надати іншу послугу (відкриття рахунку, видачу платіжної картки, зарплатної, тощо).Нижче міститься друкований (бланковий) припис наступного змісту: «Я згоден з тим, що підписана заява разом з пам`яткою клієнта, "Умовами та правилами надання банківських послуг" , а також "Тарифами", становить між мною та банком договір про надання банківських послуг. Я ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правил надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку www.privatbank.ua. Я зобов`язуюсь виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті Приватбанку www.privatbank.ua.», Клієнт, дата: 16.08.2010, підпис. Нижче в графі «Відмітки банку» є припис щодо перевірки працівником банку правильності наданих відомостей і ідентифікації клієнта.

Таким чином, інформація, яка міститься в Анкеті-заяві, на яку посилається позивач як на договір, - в дійсності не вказує на укладення договору, а може розглядатись (при відсутності інших письмових доказів на підтвердження укладення договору і його умов) виключно як пропозиція укласти договір: надати/спожити певні банківські послуги. Якщо і погодитись з позивачем, що за даною заявою дійсно був укладений договір приєднання, то даний договір міг би розглядатись як договір про надання банківських послуг (виходячи з наявної в заяві інформації і з того, що саме так називає договір і сам позивач), - що не є тотожним з договором кредиту чи, зокрема, договором на відкриття кредитного ліміту (лінії) на картковий рахунок; а видача платіжної картки і відкриття звичайного карткового рахунку не означає автоматично укладення договору кредиту, оскільки спектр банківських послуг є ширшим, ніж кредитування, а до укладення договору кредиту закон встановлює особливі вимоги.

До даної анкети-заяви долучено фотокопію невизначеного документу без назви, з заголовком «до договору № 55000035130011, ИНН НОМЕР_3 , ОСОБА_3 ». Сам позивач даний «документ» не визначає ніяк; на ньому є дата 26.08.2010р. і ознаки підпису у графі «підпис» внизу аркуша. Але він не мітить у собі ідентифікуючих ознак які б віднеслийого до анкети -заяви: дані аркуші мають різні ідентифікуючи номери, зазначені на бланках; вказаний у другому документі номер договору не слідує з інформації, наявної в анкеті - заяві, де взагалі відсутній номер договору, якщо такий і укладався з відповідачем, і що могло б поєднати обидва документи у ту сукупність, про яку стверджує позивач як про сукупність письмових доказів укладення договору кредиту з відповідачем. Крім того вказана копія взагалі фактично непрочитуваної якості, що виключає можливість дослідити її зміст, а, враховуючи приписи процесуального закону, що доказом є інформація, яка міститься у документі, - то відсутні підстави для прийняття даної копії як письмового доказу і з цих підстав,а сам підпис на цьому «документі» не доводить укладення договору кредиту, та досягнення згоди з усі істотних умов договору кредиту. До того ж, дана копія так само не відповідає вимогам ст.95 ЦПК України щодо її оформлення і подання суду, оригінал для дослідження також не був наданий протягом тривалого часу. Тому посилання позивача на дані копії як на докази укладення договору кредиту, розміру кредитування, про процентну ставку - є такими, що не відповідають вимогам як матеріального права так і процесуального закону.

Щодо наданого позивачем Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 6.03.2010р. №СП-2010-256 (на 46 сторінках, або на 23 аркушах)- на який позивач посилається як на ще один документ, що у сукупності з анкетою-заявою складає договір кредиту з відповідачем, то суд виходить з наступного:

Даний документ так само поданий у фотокопії, яка не оформлена у відповідності до вимог статті 95 ЦПК України щодо посвідчення копії документу (письмового доказу), тому не може розглядатись як письмовий доказ. Даний недолік позивач протягом тривалого часу не усунув, діючи недобросовісно.

Якщо все ж про аналізувати вказаний документ, то він не містить підпису відповідача, не містить інших ознак того, що саме з вказаним документом був ознайомлений відповідач (про що йдеться в анкеті - заяві). Враховуючи обсяг документу, - детальне ознайомлення з таким документом є сумнівним, а виходячи з того, що в ньому прописані правила і умови надання всіх запропонованих банком банківських послуг, не лише кредиту, то в жодному з наведених «документів» відсутнє визначення, з умовами саме яких послуг банку клієнт ознайомлений і їх прийняв, та до отримання яких послуг він приєднався підписанням анкети-заяви. Тому крім всього іншого даний документ- як такий, що не містить підпису сторони договору, не може розглядатись як письмовий доказ укладення договору приєднання/договору про банківські послуги - як його назвав сам позивач, а також як доказ укладення договору кредиту, для якого закон встановлює обов`язкову письмову форму,

З цього приводу суд бере до уваги наступне:

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 638 ЦК Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться.

Згідно статті 634 ЦКУ Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно с татті 639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно статті 208 ЦК у письмовій формі належить вчиняти: зокрема, 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно статті 1055 ЦК Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. 2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно статті 218 ЦКУ заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

З аналізу наведених норм закону, що регулює договір кредиту, суд робить такі висновки:

Договір кредиту має бути укладений у письмовій формі, а це означає, що у разі укладення договору кредиту у спосіб, який передбачає сукупність документів, то кожен з таких документів має бути підписаний позичальником, і така сукупність підписаних ним документів має складати домовленість сторін з приводу всіх істотних умов договору, для договору кредиту - про суму кредиту, строк повернення та умови повернення, процентну ставку, порядок внесення змін до умов договору, наслідки не виконання договору (неустойку, тощо).

Позивач таких доказів не надав, а враховуючи, що це є обов`язком позивача, і що рішення не може грунтуватись на припущеннях, то суд вважає, що позивач не довів укладення з відповідачем договору кредиту і укладення договору саме на тих умовах, які зазначені у вказаних Умовах та правилах надання банківських послуг, на які посилається позивач.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані Витяг з Тарифів та з Умов були пред`явлені відповідачу для ознайомлення, і що саме з такими умовами погодився відповідач, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг; і відповідач погодився саме на укладення договір кредиту на таких умовах. Посилання позивача на розміщення Умов та правил на сайті не є вказівкою на належний доказ і не є таким доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зокрема, такі висновки зробив Верховний Суд у Постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), а також у Постановівід 03 липня 2019 року (Провадження № 14-131цс19).

Як зазначено у названій Постанові Верховного Суду, такі Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені- в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним.

Посилання позивача на те, що у даному випадку мав місце договір приєднання, тому всі умови такого договору і є умовами, зазначеними у наданому Витягу, судом до уваги не беруться, оскільки до договору приєднання так само закон пред`являє вимогу письмового підтвердження сторони, що приєднується, з тими умовами договору, на яких вона приєднується і укладає договір.

В названій Постанові Верховний Суд роз`яснив, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений під підпис.За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Як зазначив Верховний Суд, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Таким чином, позивач не довів самого факту укладення з відповідачем кредитного договору і його істотних умов, зокрема про розмір кредиту, строки його повернення, процентну ставку, зобов`язання у випадку прострочення (неустойку), порядок внесення змін.

Суд дійшов також висновку, що позивач не довів і самого факту видачі відповідачу кредиту. З цього приводу позивач посилається як на докази на розрахунок заборгованості, зроблений представником, на виписку по рахунку, довідку про видані картки.

Щодо поданого позивачем розрахунку заборгованості, то суд не вважає його належним письмовим доказом, оскільки такий розрахунок зроблений представником позивача і не є первинним чи вторинним (зведеним, звітним) бухгалтерським документом. Він може розглядатись виключно як складова частина позовної заяви.

Крім того, якщо розглядати даний розрахунок (як стверджує позивач) у якості письмового доказу, то він так само не поданий у відповідності до вимог, що встановлює закон до оформлення документу (печатка установи, підпис посадової особи, відповідальної за достовірність викладеної у документі інформації, з зазначенням посади, прізвища, та інші реквізити, що ідентифікують такий документ як офіційний документ, виданий установою.). Наданий розрахунок не підписаний посадовою особою, не посвідчений печаткою підприємства. Крім того , він оформлений і поданий не у відповідності до вимог статті 95 ЦПК України, що пред`являються до письмового доказу, який подається суду в оригіналі чи в належним чином оформленій і засвідченій копії.

Як роз`яснив Верховний Суд у Постанові від 30 січня 2018 року (справа №61/16891/15-ц провадження № 61-517св18), - доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

З урахуванням того, що позивач не надав належних доказів на підтвердження видачі відповідачу кредиту та наявності у відповідача заборгованості по кредитним зобов`язанням (у випадку, якщо такий договір все ж був між ними укладений), то суд не вбачає підстав для того, щоб робити висновок про доведеність наявності у відповідача невиконаних (тим більше прострочених) грошових зобов`язань перед позивачем та про їх розмір.

Виходячи з правової позиції Верховного Суду, - Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку , які не визнаються відповідачем та не містять його підпису, - не можуть розцінюватись як частина кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. І у такому разі відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача АТ КБ «Приватбанк» неустойки (пені, штрафів) за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу в анкеті-заяві. А посилання на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг і посилання на інтернетресурс не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору.

Враховуючи, що позивач не довів досягнення згоди з клієнтом щодо такої умови договору як процентна ставка за користування кредитними коштами, і не надав належного письмового доказу на підтвердження цього, а також не довів самого розміру і наявності кредитної заборгованості, то взагалі відсутності підстави для нарахування та стягнення вказаних позивачем процентів.

Оскільки не доведено позивачем наявності простроченого зобов`язання у боржника як підстави для нарахування неустойки, а також не доведено ні розміру простроченого грошовогозобов`язання ні умов договору, якими б передбачалось нарахування пені/штрафу, то відсутні будь-які правові підстави для нарахування та стягнення неустойки у вигляді вказаної позивачем пені чи штрафу.

Щодо поданої позивачем так званої «виписки по рахунку» (аркуші справи 71-77) - то дана «виписка» надана суду у такому вигляді, що не дозволяє не лише дослідити зміст такого «документу», а навіть встановити його назву (фактично білі аркуші). Так само вказані аркуші не відповідають вимогам статті 95 ЦПК України щодо оформлення письмових доказів, які подаються суду. Подання «документів» у такому вигляді можна розцінити хіба що явною неповагою до інших учасників справи і зокрема до суду.

Щодо поданої позивачем «виписки по рахунку» (аркуші справи 104-107) - то дана виписка так само не відповідає вимогам статті 95 ЦПК України щодо оформлення і подання суду письмових доказів, вона не підписана посадовою особою, відповідальною за її достовірність; дана виписка не має ознак оригіналу документу, не є електронним документом, підписаним електронним підписом, а у разі, якщо вона є копією, то не посвідчена належним чином- у відповідності до вимог ст.95 ЦПК, не зважаючи на неодноразові роз`яснення суду щодо необхідності дотримання таких вимог і надання позивачу часу для усунення даних недоліків. Наявність одної позначки чорнилом на одному з декількох аркушів такої «виписки» не означає підписання документу відповідальною посадовою особою і не означає посвідчення копії документу належним чином.

Щодо поданої позивачем «виписки за договором» (аркуші справи 134-143, аналогічна а.с.170-178, 189-193) - то не зрозумілий зміст і вид даного документу, не визначено його походження і назву і чим передбачено такий вид документу, крім того, дана «виписка за договором» так само не відповідає вимогам статті 95 ЦПК України щодо оформлення і подання суду письмових доказів, вона не підписана посадовою особою, відповідальною за її достовірність, не містить печатки установи, що її видала, тому не може бути прийнята судом ні як офіційний документ, виданий підприємством (установою), ні як належний, достовірний письмовий доказ, що подається у цивільній справі на підтвердження наявності договору кредиту, видачі кредиту відповідачу, наявності простроченого зобов`язання , заборгованості та її розміру: як по кредиту, так і по процентам та неустойці.

Щодо наданих позивачем суду так званих «довідок про видачу карток» (аркуші справи 79, 133, 169, 188), то дана «довідка» так само не доказує як факту укладення між сторонами договору кредиту, так і умов такого договору чи факту видачі/перерахування відповідачу кредиту на одну з цих карткових рахунків, які в ній зазначені. Крім того, суд не приймає дані«довідки» як належні і належним чином оформлені письмові докази, оскільки такі «довідки» не відповідають вимогам щодо оформлення офіційних документів, які видаються підприємством (установою), вони не містять підпису відповідальної за її достовірність посадової особи та інших необхідних для документу реквізитів. Також дані «довідки» не відповідають вимогам статті 95 ЦПК щодо подання суду письмового доказу, а є виключно аркушами паперу з надрукованою неперевіреною і непосвідченою належним чином інформацією, -яка взагалі не може бути взята до уваги і піддана аналізу, а може лише свідчити про певний рівень правової культури особи, що їх подала суду.

Суд своєю ухвалою від 16.11.2018р. витребував від позивача за клопотанням відповідача оригінали документів чи належним чином посвідчені їх копії, але дана вимога суду так і не була виконана позивачем. На вимогу суду позивач не надав оригіналів документів, що стосуються укладення договору кредиту, і навіть належним чином посвідчених копій таких документів, які б у своїй сукупності чи окремо кожний доказували укладення договору кредиту і умови, на яких він був укладений; не надав належних доказів отримання відповідачем кредиту чи перерахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача. Відповідач проти цього заперечував і тому дані обставини підлягали обов`язковому доказуванню позивачем. Тому відсутні для визнання позову обгрунтованим і для його задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходить з того, що позивач у порушення вимог ст.83, 84, 95 ЦПК України не довів належними доказами (письмовими доказами) факт укладення договору кредиту з відповідачем і видачу/перерахування йому кредитних коштів, а також не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») отримання відповідачем кредитних коштів і наявність заборгованості по кредиту; і відповідно не довів наявності підстав для нарахування та стягнення процентів за користування коштами (що є істотною умовою договору кредиту), і підстав для нарахування неустойки (оскільки не подав належних доказів укладення договору саме на таких умовах).

Крім того, відповідач, заперечуючи проти позову, послався і на пропуск позивачем строку позовної давності, виходячи з дати видачі картки клієнту - дати заповнення анкети-заяви.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За статтею 257загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.За статтею 258 спеціальна позовна давністьв один рік застосовується, зокрема, до вимог:1) про стягнення неустойки (штрафу, пені). За статтею 266 зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно ст.261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.3, ч.4 ст.267 ЦК - Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з встановленого законом строку позовної давностітри роки (і скороченого для вимоги про стягнення неустойки: один рік), і з дати подання позову до суду (червень 2018 року), а також виходячи з максимального строку дії картки (до чотирьох років), то можна погодитись з такою логікою відповідача , що у разі , якби і було доведено отримання відповідачем кредитних коштів на відкритий йому у серпні 2010 року картковий рахунок і видачу картки (за твердженням позивача - кредитної) з строком дії чотири роки, тобто до серпня 2014 року, то у будь-якому разі такий кредит мав би бути повернутий позичальником разом з закінченням строку дії виданої йому картки. І у такому разі позивач пропустив строк позовної давності як за кожним поточним простроченим зобов`язанням так і в цілому за таким договором кредиту (у разі його укладення).

Позивач як на доказ дотримання строку позовної давності посилається на видачу другої картки клієнту в 2014році з строком дії до серпня 2018року і як на доказ цього посилається на надані ним довідки про видачу карток. Щодо наданих позивачем «довідок про видачу карток» (аркуші справи 79, 133, 169, 188), то суд не приймає дані «довідки» як належні і належним чином оформлені письмові докази, про що вже зазначено в даному рішенні.

Відповідач не надав ніяких належних доказів видачі відповідачу картки в 2014 році, а також доказів того, що якщо вона і була видана, то що вона пов`язана з анкетою-заявою від серпня 2010року ( з договором 2010року) , а не є наслідком укладення іншого договору чи не видана з інших підстав. Більш того, навіть у разі видачі клієнту картки в 2014році, це не доказує, що дана картка є продовженням кредитних відносин, що виникли в 2010році. А будь-яких доказів укладення договору кредиту в 2014р., чи будь-якого іншого договору, з якого б у відповідача виникли перед позивачем грошові зобов`язання , позивач не надав. Зі змісту даної «довідки» - в ній зазначено про видачу відповідачу двох карток з зазначенням їхніх номерів, але відсутня будь-яка інформація, яка б пов,язувала такі картки з заявою-анкетою позичальника, чи з укладеним договором (якщо такий і був укладений). Наявність в довідці посилання на строк дії останньої виданої картки до червня 2018 року не є належним, достовірним і достатнім доказом на підтвердження того, що та заборгованість, яку просить стягнути позивач з відповідача, виникла у нього (якщо виникла) - в межах строку позовної давності.

Позивач не довів поважних причин пропуску строку позовної давності, а відповідач просив його застосувати. Пропуск строку позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові. І така підстава для відмови у позові в даній справі встановлена.

Разом з тим, встановивши недоведеність відповідачем самого факту укладення договору кредиту з відповідачем, видачі йому кредитних коштів і факту невиконаних грошових зобов`язань та наявності заборгованості, суд вважає за доцільне відмовити у позові саме з цих підстав- необгрунтованості позовних вимог, а не з причини пропуску строку позовної давності.

Оскільки суд у позові відмовляє, то згідно ст.141 ЦПК України відсутні підстави і для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 208, 218, 267, 549, 638, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 12,13, 43, 44, 81, 76-81, 84, 89, 90, 95, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У позові Акціонерного Товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 26.08.2010р. відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його складення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга буде ним подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії повного рішення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду безпосередньо, або - згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через суд першої інстанції, який розглянув справу.

Повне рішення складено 31 липня 2019 року.

Суддя Т.В. Селезньова