Рішення № 83379124, 29.07.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2019 р. Справа № 922/1586/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Косенко К.Д.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідім", м. Дніпро до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Панютинський вагоноремонтний завод" АТ "Українська залізниця", смт. Панютине, Харківська обл. про стягнення 47215,68 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - Леньшина О.В. (довіреність № 691 від 19.06.2019).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мідім", м. Дніпро (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Панютинський вагоноремонтний завод" АТ "Українська залізниця", смт. Панютине, Лозівського р-ну, Харківська обл. (далі за текстом - відповідач) 47215,68 грн., з яких:

25030,46 грн. пені;

18013,48 грн. інфляційних;

4171,74 грн. 3% річних.

Позов обґрунтовано з посиланням на прострочення виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленого товару за укладеним між сторонами договором поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.425)ю від 09.06.2018.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено розгляд справи по суті на 24.06.2019.

Протокольними ухвалами господарського суду Харківської області від 24.06.2019, 10.07.2019 та від 22.07.2019 розгляд справи відкладався.

В процесі розгляду справи відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх. № 15000 від 19.06.2019), в якому просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з посиланням на те, що відповідач не може вважатися таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, оскільки позивач не надав суду доказів реєстрації податкової накладної як однієї з передумов для здійснення відповідачем оплати поставленого товару відповідно до умов договору. Крім того відповідач вказує, що позивач невірно визначив розмір штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, та безпідставно вимагає стягнення витрат на правову допомогу, оскільки такі витрати вже фактично стягувалися з відповідача в межах іншої господарської справи № 922/3485/18.

Позивач своїм правом щодо надання відповіді на відзив не скористався.

Ухвалою господарського суду від 10.07.2019 в порядку, визначеному ст. 161 ГПК України надано позивачу та відповідачу можливість надати суду письмові пояснення (з посиланням на відповідні докази) стосовно того, чи здійснювалася позивачем реєстрація податкової накладної щодо поставки товару за видатковою накладною № 58 від 18.12.2018 (дату реєстрації, докази її здійснення), та чи здійснювалася передача цієї податкової накладної Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі Філії "Панютинський вагоноремонтний завод" АТ "Українська залізниця" у відповідності до умов п. 4.2 договору поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.425)ю від 09.06.2018. Крім того, надано відповідачу можливість надати суду письмові пояснення (з посиланням на відповідні докази) стосовно правових підстав для проведення розрахунків за отриманий товар відповідно до договору поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.425)ю від 09.06.2018 з огляду на можливе нездійснення позивачем реєстрації податкової накладної.

Відповідач своїм правом щодо надання письмових пояснень не скористався.

Позивач надав суду клопотання про надання доказів (вх. № 18064 від 25.07.2019) в якому зокрема повідомив, що 27.12.2018 позивачем була здійснена реєстрація податкової накладної № 60 від 18.12.2018 що стосується поставки товару за видатковою накладною № 58 від 18.12.2018. На підтвердження зазначених обставин, позивачем надано відповідні докази які він просить суд залучити до матеріалів справи.

З огляду на вимоги ч. 1-2 ст. 2 ГПК України, а також враховуючи, що зазначені пояснення та докази в їх обґрунтування позивачем надавалися в порядку ч. 4 ст. 161 ГПК України та на виконання ухвали господарського суду від 10.07.2019, суд залучає відповідні докази до матеріалів справи, та приймає рішення з їх урахуванням.

На судове засідання 29.07.2019 прибув представник відповідача, який підтримує доводи, викладені у відзиві на позов.

Позивач на судове засідання 29.07.2019 свого уповноваженого представника не направив, проте звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без участі позивача (вх. № 15362 від 24.06.2019).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки неявка на судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справи за відсутності останнього, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбачено ст. 202 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 09.06.2018 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.425)ю (далі за текстом – договір; а. с. 14-17), за умовами якого (п. 1.1.) постачальник зобов`язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупця певну продукцію, надалі товар, відповідно до специфікації №1 (додаток №1) у виконаній частині, специфікації № 2 (додаток № 2), які є невід`ємними частинами договору, а покупець зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.

Згідно з п. 3.1. договору, покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації №1 (додаток №1) у виконаній частині, специфікації № 2 (додаток № 2).

Згідно з п. 3.4. договору, ціна цього договору становить: 10141561,02 грн. з урахуванням ПДВ 20% 1690260,17 грн.

Згідно з п. п. 4.1-4.2 договору форма розрахунків: у безготівковій формі. Покупець оплачує постачальнику кожну партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку - фактури, видаткової накладної, Товарно-транспортної накладної, податкової накладної, документів якості на поставлений товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, Товарно-транспортній накладній, податковій накладній повинен бути код товару згідно УКТ ЗЕД. Вид розрахунків - безготівковий.

Відповідно до п. 7.3 договору, покупець за даним договором несе наступну відповідальність: за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

Пунктом 10.1. договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018, а частині розрахунків – до повного виконання.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання умов даного договору поставив відповідачу товар за видатковою накладною № 58 від 18.12.2018 на суму 995220 грн.

Крім того, 27.12.2018 позивачем була здійснена реєстрація податкової накладної № 60 від 18.12.2018 що стосується поставки товару за видатковою накладною № 58 від 18.12.2018.

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати товару у передбачений договором строк прострочив, сплативши позивачу борг в сумі 995220 грн. лише 22.02.2019 платіжним дорученням № 1479111.

В зв`язку з простроченням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем нараховано відповідачу 25030,46 грн. пені та 4171,74 грн. інфляційних за період прострочення з 03.01.2019 по 22.02.2019 та 18013,48 грн. інфляційних за період прострочення грудень-січень 2019 року.

Обставини щодо стягнення зазначених нарахувань стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1 та 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. ст. 691, 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Умовами укладеного між сторонами договору (п. 4.2.) передбачено, що покупець оплачує постачальнику кожну партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку - фактури, видаткової накладної, Товарно-транспортної накладної, податкової накладної, документів якості на поставлений товар.

Товару було поставлено за видатковою накладною № 58 від 18.12.2018.

27.12.2018 позивачем була здійснена реєстрація податкової накладної № 60 від 18.12.2018 що стосується поставки товару за видатковою накладною № 58 від 18.12.2018.

Таким чином, відповідно до умов договору відповідач мав сплатити отриманий товар до 03.01.2019 (що становить 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю), однак таку оплату провів лише 22.02.2019, тобто прострочив виконання своїх зобов`язань.

Суд зазначає, що відповідач вважається таким, що прострочив оплату отриманого товару за видатковою накладною № 58 від 18.12.2018 саме з 04.01.2019 по 21.02.2019.

Посилання позивача на можливість нарахування річних та пені за 03.01.2019 є безпідставними, оскільки це кінцева дата, коли відповідач мав здійснити платіж, а тому цей день не може вважатися днем прострочення.

Так само безпідставними є доводи позивача про те, що 22.02.2019 також є днем прострочення, оскільки зазначений день є днем оплати товару а тому не може вважатися також днем прострочення.

За таких обставин позивач має право на нарахування пені, інфляційних та річних за весь період прострочення виконання, тобто з 04.01.2019 по 21.02.2019.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

При розрахунку інфляційних суд керується правилами щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа розміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

В зазначеному листі Верховного суду України зокрема зазначено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – липня.

Як вже було зазначено вище, позивач в позовній заяві нарахував до стягнення з відповідача інфляційні за період з грудня 2018 по січень 2019, хоча період прострочення становить з 04.01.2019 по 21.02.2019.

За змістом ст. 14 ГПК України формування позовних вимог є диспозитивним правом особи, яка звернулася до суду з відповідним позовом, а суд розглядає справу в межах заявлених нею вимог.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок інфляційних, суд вважає безпідставними вимоги останнього про нарахування інфляційних за грудень 2018 року, оскільки прострочення виконання зобов`язання в даному місці відповідач не вчинив.

Разом з тим, оскільки в січні 2019 відповідач прострочив виконання зобов`язання на 28 днів (а загальний строк прострочення становить взагалі 49 днів), є підстави для нарахування інфляційних за зазначений місяць прострочення, оскільки вказане відповідає як загальним засадам цивільного законодавства, а водночас принципам судочинства (зокрема добросовісності, розумності, справедливості, та судовому захисту цивільних прав та інтересів) а такий розрахунок відповідає правилам нарахування інфляційних, розміщених в вищевказаному листі Верховного Суду України.

Посилання відповідача на п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, суд вважає такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за порушення зобов`язання, та спростовуються вищевикладеним. До того ж, надані в даній постанові роз`яснення носять рекомендаційний характер.

Здійснивши з урахуванням вищевикладеного відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4008,15 грн. 3% річних за період прострочення з 04.01.2019 по 21.02.2019 та 9952,20 грн. інфляційних за період прострочення січень 2019 року.

В решті позову про стягнення інфляційних та річних слід відмовити у зв`язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вже зазначено вище, п. 7.3 договору встановлено, що за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

Оскільки відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань з оплати отриманого товару, доводи позивача про притягнення його до відповідальності у вигляді сплати пені за таке прострочення є також правомірними.

Здійснивши з урахуванням вищевикладеного відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 24048,88 грн. пені за період прострочення з 04.01.2019 по 21.02.2019

В решті позову про стягнення пені слід відмовити у зв`язку з безпідставністю її нарахування до стягнення.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України, зокрема, передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, в зв`язку з порушенням відповідачем прав та інтересів позивача, останній звернувся до адвоката Хілько А.С. з метою надання останнім правової допомоги, в т.ч. пов`язаної зі зверненням до суду з позовом у даній справі.

Зокрема, матеріали справи свідчать про те, що між позивачем (далі за текстом – клієнт) та адвокатом Хілько А.С. (далі за текстом – адвокат) укладено договір про надання правової допомоги № 29 від 03.12.2018 (а. с. 27), предметом якого є зобов`язання у наданні клієнту правової допомоги, пов`язаної із захистом його прав та законних інтересів в судах всіх інстанцій, що діють в системі судоустрою України, на підприємствах, установах і організаціях усіх форм власності незалежно від підпорядкування у справі про стягнення заборгованості, пені та 3% річних за договором поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.425)ю від 09.06.2018, укладеним між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Філії "Панютинський вагоноремонтний завод" АТ "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мідім".

Актом виконаних робіт від 22.05.2019 до договору сторони узгодили, що адвокат Хілько А.С. надав юридичні послуги на суму 2000 грн. (а. с. 33).

Також позивачем надано детальний опис робіт (наданих послуг), які адвокат Хілько А.С. надав позивачу. Згідно з даним описом, адвокат здійснив підготовку позовної заяви з додатками, на що витратив 2 (дві) години. Вартість послуг, визнаних в даному описі, становить 2000,00 грн. без ПДВ.

Позивач сплатив на користь адвоката Хілько А.С. 2000,00 грн. за надану правову допомогу в рамках договору № 29 від 03.12.2018, що підтверджується платіжним дорученням № 408 від 22.05.2019 (а. с. 32).

Суд констатує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Посилання відповідача на стягнення з нього в межах справи № 922/3485/18 вже стягнуто витрати на професійну правничу допомогу, надані за договором про надання правової допомоги № 29 від 03.12.2018, суд вважає безпідставними оскільки по-перше чинним законодавством не заборонено укладання одного договору на надання адвокатом послуг в різних господарських справах, по-друге, факт надання адвокатом послуг в межах даної справи та їх оплати позивачем підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростовано.

До того ж, акт приймання-передачі, детальний опис робіт (наданих послуг) та оплата юридичних послуг адвоката Хілька А.С., які стосуються надання останнім адвокатських послуг в межах даної справи, відбулись 22.05.2019, тобто вже після винесення судового рішення від 02.04.2019 по справі № 922/3485/18.

За таких обставин суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, за відповідною заявою останнього.

Крім того, з урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 1546,46 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, вул.. Єжи Гедройця, 5 м. Київ; код ЄДРПОУ: 40075815) в особі Філії "Панютинський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (адреса: 64660, Харківська обл., м. Лозова, смт. Панютине, вул. Заводська, 5; код ЄДРПОУ 40081305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідім" (адреса: 49010, м. Дніпро, вул. Європейська, буд. 30; код ЄДРПОУ 41565393):

24048,88 грн. пені;

9952,20 грн. інфляційних;

4008,15 грн. 3% річних.

2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

1546,46 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних Положень ГПК України.

Повне рішення складено "01" серпня 2019 р.

Суддя О.І. Байбак