Ухвала суду № 83378153, 31.07.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

"31" липня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1503/18

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Ковальової Л.В., розглянувши справу за позовом:

Приватного акціонерного товариства «Київобленерго» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, буд.2-Б, код ЄДРПОУ 23243188)

до

Приватного підприємства «Юлком-Сервіс» (09611, Київська обл., Рокитнянський р-н, с. Житні Гори, вул. Гагаріна, буд. 41, код ЄДРПОУ 34856197)

про повернення сплачених коштів у розмірі 164669,06 гривень

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.08.2018 відкрито провадження у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Київобленерго» до приватного підприємства «Юлком-Сервіс» про повернення сплачених грошових коштів у розмірі 173915,00 гривень та сплату штрафу у розмірі 134383,00 гривень.

В обгрунтування позову позивач посилається на те, що на виконання умов договору поставки №4600011117 від 27.11.2015 ним було сплачено відповідачу 173915 гривень згідно виставлених рахунків-фактур №152 від 20.11.2015 та №161 від 04.12.2015 платіжними дорученнями № 20006422189 від 27.11.2015 на суму 136909,16 гривень, №2006443406 від 09.12.2015 на суму 27759,90 гривень, № 2007136787 від 20.10.2016 на суму 8759,94 гривень та № 2007136786 від 20.10.2016 на суму 486,00 гривень. Оскільки поставка замовлених товарів у повному обсязі здійснена не була, видаткові накладні позивачу не надані, позивач просив суд стягнути на його користь 173915,00 гривень сплачених грошових коштів, та додатково просив стягнути 34783,00 гривень штрафу згідно п. 9.2. договору поставки та 99600,00 гривень штрафу згідно п. 9.5. договору поставки.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.10.2018 по справі № 911/1503/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2018 у справі № 911/1503/18 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 22.04.2019 касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Київобленерго» задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2018 у справі № 911/1503/18 скасовано, справу № 911/1503/18 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.06.2019 прийнято позовну заяву до провадження; проведення підготовчого засідання суду призначено на 20.06.2019.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.06.2019 розгляд справи у підготовчому засіданні було відкладено на 10.07.2019 р.

09.07.2019 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач зазначив, що зменшує розмір позовних вимог в частині стягнення 143628,94 гривень, а саме в частині стягнення 34783,00 гривень штрафу згідно п. 9.2. договору поставки, 99600 гривень штрафу згідно з п. 9.5. договору поставки, 8759,94 гривень згідно платіжного доручення № 2007136787 від 20.10.2016 та 486,00 гривень згідно платіжного доручення № 2007136786 від 20.10.2016.

Та остаточно визначив позовні вимоги, на задоволенні яких наполягав, зазначивши, що просить стягнути з відповідача 164669,06 гривень, сплачених за договором поставки №4600011117 від 27.11.2015.

З урахуванням змісту позовної заяви та заяви про зменшення розміру позовних вимог, предметом позову є вимога про повернення грошових коштів у розмірі 164669,06 гривень, які сплачені позивачем на користь відповідача у якості передплати на виконання умов договору поставки № 4600011117 від 27.11.2015, у зв`язку з неповним виконанням відповідачем обов`язку щодо поставки товару, перелік якого міститься в текстах рахунків. Позивачем було визначено, що оплату було проведено на підставі рахунків №152 від 20.11.2015 на суму 1369009,16 гривень та №161 від 04.12.2015 на суму 27759,90 гривень, а всього в розмірі 164669,06 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями: 20006422189 від 27.11.2015 на суму 136909,16 гривень (призначення платежу: передплата За ТМЦ, рах. №152 від 20.11.2015); №2006443406 від 09.12.2015 на суму 27759,90 гривень (призначення платежу: передплата за ТМЦ, рах. №161 від 04.12.2015).

Протокольною ухвалою від 10.07.2019 судом прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог, визначено про продовження розгляду справи щодо позовних вимог у розмірі 164669,06 гривень та цією ж ухвалою оголошено перерву у судовому засіданні до 17.07.2019.

Протокольною ухвалою від 17.07.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 31.07.2019.

Оголошення в судовому засіданні перерви 10.07.2019 та 17.07.2019 було обумовлено наміром сторін дійти мирного врегулювання спору.

В судове засідання 31.07.2019 з`явилися представники сторін. Перед початком судового засідання представником відповідача було подано письмові пояснення від 30.07.2019, до яких було долучено копію постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2019 по справі № 911/399/19, якою залишено без змін рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2019, в межах якою вже розглянуто позов приватного акціонерного товариства «Київобленерго» до приватного підприємства «Юлком-Сервіс» про стягнення 164669,06 гривень.

В письмових поясненнях відповідачем зазначено про встановлення цими судовими рішеннями преюдиційних фактів для розгляду цієї справи, зокрема тих, що сплата грошових коштів у розмірі 164669,06 гривень була здійснена позивачем на користь відповідача не на виконання умов договору поставки №4600011117 від 27.11.2015, а на виконання договору поставки укладеного у спрощений спосіб. Та оскільки строк поставки товару в межах такого договору сторонами визначено не було, а позивач з вимогою про передання товару не звертався, у відповідача не виникло зобов`язання повернути грошові кошти у стягуваному розмірі.

В судовому засіданні судом було досліджено зміст судового рішення по справі № 911/399/19 від 11.04.2019, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2019. Факт набрання зазначеним рішенням законної сили перевірено завдяки інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень.

З тексту рішення Господарського суду Київської області по справі № 911/399/19 від 11.04.2019 вбачається, що приватне акціонерне товариство «Київобленерго» звернулося з позовом до приватного підприємства «Юлком-Сервіс» про стягнення 164669,06 гривень, по якому 11.02.2019 відкрито провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.11.2015 між сторонами був укладений договір поставки №4600011117, згідно якого відповідач поставляє, а позивач купує на умовах цього договору поставки матеріалів для систем протипожежного захисту в приміщеннях. Позивач на виконання умов договору згідно рахунку на оплату №152 від 20.11.2015 та рахунку на оплату №161 від 04.12.2015 здійснив передплату в розмірі 164669,06 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями: 20006422189 від 27.11.2015 на суму 136909,16 гривень (призначення платежу: передплата За ТМЦ, рах. №152 від 20.11.2015); №2006443406 від 09.12.2015 на суму 27759,90 гривень (призначення платежу: передплата за ТМЦ, рах. №161 від 04.12.2015). Однак, поставка передплаченого товару згідно виставлених рахунків-факту №152 від 20.11.2015 та №161 від 04.12.2015 відповідачем здійснена не була. Позивач листом від 06.12.2018 №11/200/8925 повідомив відповідача про розірвання договору поставки від 27.11.2015 №4600011117 з 17.12.2018 та вимагав повернути суму попередньої оплати товару у розмірі 164669,06 гривень.

Рішенням від 11.04.2019 по справі № 911/399/19 відмовлено у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Київобленерго» до приватного підприємства «Юлком-Сервіс» про стягнення 164669,06 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позову, судом у межах справи № 911/399/19 встановлено, що оплата позивачем грошових коштів у розмірі 164669,06 гривень здійснено не на виконання умов договору поставки №4600011117 від 27.11.2015, а на виконання договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, оскільки ані в рахунках на оплату, ані в платіжних дорученнях посилання на договір поставки від 27.11.2015 не було. Та оскільки укладений сторонами договір поставки у спрощений спосіб не передбачав строку поставки товару, а позивач вимог про передання товару відповідачу не заявляв, суд встановив відсутність обов`язку відповідача повернути грошові кошти у розмірі 164669,06 гривень.

Таким чином, як у межах справи № 911/399/19 так і у межах розглядуваної справи № 911/1503/18, після зменшення розміру позовних вимог, предметом позову є вимоги про повернення грошових коштів у розмірі 164669,06 гривень, як передплати за недопоставлений товар згідно договору поставки №4600011117 від 27.11.2015.

В межах обох справ позовні вимоги обґрунтовані посиланням на неналежне виконання відповідачем обов`язку, встановленого договором від 27.11.2015, щодо поставки товару, що стало підставою для пред`явлення вимоги про повернення грошових коштів у розмірі 164669,06 гривень.

В межах обох справ, в підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги позивач посилається на рахунки, що було виставлено відповідачем, а саме №152 від 20.11.2015 на суму 136909,16 гривень та №161 від 04.12.2015 на суму 27759,90 гривень, по яких позивач здійснив передплату у загальному розмірі 164669,06 гривень платіжним дорученням № 20006422189 від 27.11.2015 на суму 136909,16 гривень (призначення платежу: передплата За ТМЦ, рах. №152 від 20.11.2015) та платіжним дорученням №2006443406 від 09.12.2015 на суму 27759,90 гривень (призначення платежу: передплата за ТМЦ, рах. №161 від 04.12.2015).

Отже, предмет розглядуваної справи № 911/1503/18 та предмет справи № 911/399/19 є абсолютно тотожними, адже в обох справах позовні вимоги складають вимоги про стягнення з відповідача 164669,06 гривень, як суми передплати за недопоставлений товар.

Щодо підстав позову, то в обох справах позивач обґрунтовує своє звернення до суду приналежністю йому права на повернення сплачених грошових коштів у розмірі 164699,06 гривень через те, що відповідач не здійснив поставку товару на умовах та в строки, визначені договором поставки №4600011117 від 27.11.2015, а також зазначив, що це право є порушеним та таким, що підлягає судовому захисту у спосіб стягнення зазначеної суми передплати у примусовому порядку.

В судовому засіданні 31.07.2019 на запитання суду, в чому полягає відмінність предмету та підстав позову у зазначених справах, представники позивача посилалися на ту обставину, що позов про повернення грошових коштів у справі № 911/1503/18 було подано в період строку дії договору поставки № 4600011117 від 27.11.2015, коли як позов в межах справи № 911/399/19 було подано після направлення позивачем на адресу відповідача листа від 06.12.2018 №11/200/8925, яким позивач повідомив відповідача про розірвання договору поставки від 27.11.2015 №4600011117 з 17.12.2018 та вимагав повернути суму попередньої оплати товару у розмірі 164669,06 гривень.

Дослідивши матеріали справи, надані суду докази суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 2 частини 1 статті 175 ГПК України).

Зі змісту вказаних норм права можна дійти висновку, що метою запровадження законодавцем зазначених норм є уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо одних і тих самих правовідносин, що виникли між сторонами.

Також зазначені норми виступають запобіжником проти можливості зловживанням стороною своїм правом на доступ до суду у спосіб подання нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідає принципу юридичної визначеності та сталості судового рішення.

З аналізу наведених положень Господарського процесуального кодексу України можна дійти висновку, що передумовою для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, в контексті пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, є наявність двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами. При цьому, обґрунтованим буде судове рішення про закриття провадження у справі лише тоді коли наявні всі три перелічені складові.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Предметом справи № 911/399/19 та № 911/1503/18, що розглядаються судами між тими самими сторонами, є матеріально-правова вимога позивача про стягнення (повернення) грошових коштів у розмірі 164669,06 гривень, які, як стверджує позивач, було сплачено у якості передплати за товар на виконання умов договору поставки №4600011117 від 27.11.2015.

Підставою позову є порушення права на повернення суми передплати у зазначеному розмірі внаслідок настання факту невиконання відповідачем обов`язку поставити товар, за який такі грошові кошти було сплачено.

Отже, суб`єктний склад сторін, предмет та підстави позову у справах № 911/399/19 та 911/1503/18 є абсолютно тотожними, що зумовлює висновки суду про наявність підстав для закриття провадження у розглядуваній справі № 911/1503/18, з підстав, передбачених п.3ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у взаємному зв`язку із п. 2 ч.1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи представників позивача про те, що позов про повернення грошових коштів у справі № 911/1503/18 було подано в період строку дії договору поставки № 4600011117 від 27.11.2015, коли як позов в межах справи № 911/399/19 було подано після направлення позивачем на адресу відповідача листа від 06.12.2018 №11/200/8925, яким позивач повідомив відповідача про розірвання договору поставки від 27.11.2015 №4600011117 з 17.12.2018 та вимагав повернути суму попередньої оплати товару у розмірі 164669,06 гривень судом досліджено але на висновки суду не впливають.

Розірвання договору поставки від 27.11.2015 №4600011117 в односторонньому порядку з 17.12.2018 шляхом направлення позивачем на адресу відповідача листа від 06.12.2018 №11/200/8925 (наявного в матеріалах і цієї справи) не є свідченням виникнення у позивача нової (іншої) підстави для позову.

Адже, відмовляючи у задоволенні позову по справі № 911/399/19, в межах якої, позивач посилався на зазначену обставину, суд встановив дійсні правовідносини, що склалися між сторонами – укладання договору у спрощений спосіб, що відбувся шляхом виставлення відповідачем рахунків №152 від 20.11.2015 на суму 136909,16 гривень та №161 від 04.12.2015 на суму 27759,90 гривень, в яких зазначено перелік товару, прийняття позивачем цих рахунків та проведення їх оплати.

Тобто судом, відмовляючи у позову, було встановлено, що розірвання договору поставки від 27.11.2015 №4600011117, само по собі не є фактом, що впливає на розгляд справи в контексті заявлених позовних вимог, оскільки зобов`язання з поставки товару та перерахування грошових коштів за такий товар відбулося в межах іншої правової підстави – договору поставки, укладеного у спрощений спосіб. Оскільки умови поставки, що визначено в рахунку на оплату, зокрема щодо правил отримання оплаченого товару, передбачають здійснення поставки на вимогу позивача, та оскільки така вимога ним не висувалася, а строк поставки сторонами обмежено не було, у відповідача не виникло обов`язку повернути сплачені грошові кошти, а право позивача на їх повернення не є таким, що порушено.

Таким чином, подання позову в межах справи № 911/399/19, в якому позивачем зроблено посилання на факт розірвання договору поставки від 27.11.2015 №4600011117 не свідчить про відмінність предмету чи підстав позову у межах справи № 911/1503/18, що дозволяло б продовжувати судовий розгляд зазначеної справи.

За змістом ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, обов`язковість судового рішення, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно ч.1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 14 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).

З наведеного вбачається, що завданням господарського судочинства є захист порушеного права та охоронюваного законом інтересу. При цьому повторний розгляд справ між тими ж сторонами про той же предмет та з тих же підстав, унеможливлений п.3ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у взаємному зв`язку із п. 2 ч.1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, що як вже зазначалося, є законодавчим запобіжником уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо одних і тих самих правовідносин, що виникли між сторонами.

Продовження судового розгляду справи № 911/1503/18, без прийняття до уваги факту набрання законної силу рішення суду по справі № 911/399/19 та встановлених ним обставини, було б свідченням наміру переглянути висновки суду по цій справі, що не відповідає принципу юридичної визначеності, як одного із найважливіших елементів принципу верховенства права.

Інше розуміння зазначених обставин призвело б того, що суд, розглядаючи справу № 911/1503/18 мав би лише відтворити зміст рішення у справі № 911/399/19, адже згідно наведених вище приписів Господарського процесуального кодексу України рішення суду є обов`язковим до виконання, а тому суд під час розгляду цієї справи не може ігнорувати той факт, що рішенням по справі № 911/399/19, що набуло статусу остаточного, спір між сторонами вже вирішено.

Позивач, реалізуючи своє право на звернення до суду за захистом порушеного права, хоча і не отримав безпосередньо рішення на свою користь, поряд із цим отримав відповідну кваліфікацію правовідносин, що виникли між сторонами.

Судом у справі № 911/399/19 встановлено належний алгоритм дій, дотримавши якого, позивач може реалізувати свої права або у спосіб отримання замовленого товару, або, у разі якщо його не буде надано відповідачем, у спосіб пред`явлення вимоги про повернення грошових коштів, в тому числі, у спосіб звернення із такою вимогою до суду, якщо такі грошові кошти не будуть повернуті у межах виконання сторонами обов`язків у звичайних умовах у межах правовідносин, що фактично склалися між ними.

Наведене є свідченням того, що звернувшись до суду з позовом в межах справи № 911/399/19 позивачем реалізовано право, що гарантоване, зокрема ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, щодо права на справедливий судовий розгляд його справи.

При цьому зазначена стаття Конвенції гарантує перш за все рівність можливостей для обох сторін, доступність для учасника можливості довести суду свої аргументи.

Як вбачається, позивач у таких можливостях обмежений не був, а тому припинення провадження у справі, в якій позивач, продовжуючи наполягати на задоволенні позовних вимог намагається переглянути, поставити під сумнів висновки, до яких суд прийшов у межах справи № 911/399/19 не може свідчити про порушення його права, гарантованого ст. 6 Конвенції.

Так само, припинення провадження у справі не може розглядатися у світлі позбавлення позивача права на ефективний засіб юридичного захисту, що гарантований ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, адже позивач в межах справи № 911/399/19, не дивлячись на відмову йому в позові, отримав можливість домогтися реалізації своїх прав, у визначений судом спосіб.

Та оскільки, наразі, право позивача не є порушеним, як в контексті обставин, встановлених у справі № 911/399/19 так і в межах розглядуваної справи № 911/1503/18, встановлення судом відповідачу обов`язку повернути грошові кошти, не відповідало б завданням господарського судочинства та інтересам правосуддя в цілому, а продовження розгляду справи № 911/1503/18 після того, як спір між сторонами вирішено було б грубим порушенням принципу верховенства права в аспекті одного із його елементів – правової визначеності, що може призвести до невиправданого порушення інтересів відповідача на справедливий судовий розгляд.

З урахуванням вищевикладеного, провадження у справі підлягає закриттю з підстав, передбачених п.3ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у взаємному зв`язку із п. 2 ч.1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 185, 231, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі № 911/1503/18 за позовом приватного акціонерного товариства «Київобленерго» до приватного підприємства «Юлком-Сервіс» про повернення сплачених коштів у розмірі 164669,06 гривень.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, може бути оскаржена у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення у відповідності до ст. 255, 256 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст ухвали складено та підписано 01.08.2019.

Суддя Р.М. Колесник