Рішення № 83378012, 31.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2019Справа № 910/3970/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А1979, Житомирська обл., смт. Чуднів

до відповідача: Корпорації «ТАСКО», м. Київ

про стягнення 433 650,87 грн, -

За участю представників:

прокурор: Шпірук М. В.

від позивача 1: Македонський К. В.

від позивача 2: не з`явився

від відповідача: Пономаренко О. В.

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Житомирського гарнізону звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А1979 з позовом до Корпорації «ТАСКО» про стягнення 433 650,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором зберігання № 05/1/ОРІС від 14.01.2016 в частині оплати наданих послуг, що стало підставою для нарахування 3 % річних в сумі 97 795,87 грн та інфляційних втрат в сумі 335 855,00 грн. При цьому, як на підставу позовних вимог прокурор посилається на обставини, встановлені судом в межах справи № 910/3169/18 про стягнення з Корпорації «ТАСКО» основної заборгованості за договором зберігання № 05/1/ОРІС від 14.01.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 15.05.2019.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, який подано до суду 24.04.2019, проти задоволення позову заперечив, посилаючись на відсутність правових підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом, оскільки, за твердженнями відповідача, військова частина не позбавлена можливості самостійно здійснювати захист своїх інтересів як кредитор у спірних правовідносинах.

10.05.2019 на адресу Господарського суду міста Києва надійшли заперечення прокурора на відзив відповідача, в яких прокурор зазначає, що Міністерство оборони України та керівництво Військової частини А1979 не виконували своїх обов`язків щодо контролю за своєчасністю та повнотою виконання Корпорацією «ТАСКО» договірних зобов`язань та не вживали заходів щодо стягнення бюджетних коштів, чим заподіяно шкоди інтересам держави.

15.05.2019 підготовче засідання, за клопотанням представника відповідача, відкладено на 05.06.2019.

16.05.2019 судом отримано відповідь Військової частини А1979 на відзив відповідача, за змістом якої позивач підтримує позовні вимоги, заявлені прокурором, та посилається на наявність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в межах даного спору.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив (заперечення) прокурора, які отримано судом 20.05.2019, зазначає, що до постановлення постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 у Корпорації «ТАСКО» не було зобов`язання щодо сплати послуг, оскільки дійсна вартість послуг була визначена лише судом. Відповідач вказує, що йому не направлялись акти прийому-передачі послуг та рахунки на оплату з показниками, які б відповідали дійсним обставинам, а розрахунок ціни позову є необґрунтованим.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив Військової частини А 1979, які отримано судом 27.05.2019, додатково вказує, що подані позивачем копії супровідних листів та фіскальних чеків не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки були подані з пропуском строку для подання доказів, встановленого частиною 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

04.06.2019 відповідач звернувся до суду з клопотанням про залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю у прокурора процесуальної дієздатності на подання даного позову.

У підготовчому судовому засіданні 05.06.2019 судом розглянуто клопотання відповідача про залишення позову без розгляду та відмовлено у його задоволенні з підстав, викладених у мотивувальній частині даного рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.06.2019.

26.06.2019 судом, за клопотанням представників відповідача, відкладено судове засідання на 31.07.2019.

10.07.2019 прокурором подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, які не були подані разом з позовом. При цьому, в обґрунтування підстав для пропуску строку для подання доказів прокурор посилається на відсутність у нього можливості подати такі докази раніше, у зв`язку з їх перебуванням разом з іншими матеріалами на вивченні в Оперативному командуванні «Захід» та були передані прокурору лише з супровідним листом від 03.07.2019.

У судове засідання прокурор та представник позивача 1 з`явились, позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Розглянувши клопотання прокурора про поновлення строку для подання доказів, з метою повного та всебічного з`ясування фактичних обставин справи, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вказаного клопотання в порядку статті 207 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову надав заперечення.

Представник позивача 2 в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву від 30.07.2019 про розгляд справи за відсутності представника Військової частини А1979.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги пояснення учасників справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

14.01.2016 між Військовою частиною А1979 Міністерства оборони України як зберігачем та Корпорацією «ТАСКО» як поклажодавцем укладено договір зберігання № 05/1/ОРІС (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого поклажодавець передає, а зберігач приймає та зобов`язується зберігати вироби, надалі - майно, та повернути майно поклажодавцеві у схоронності згідно з умовами цього договору. Передача зберігачу майна здійснюється за актами приймання - передачі.

Згідно з пунктом 1.1 Договору передача зберігачу майна здійснюється за актами приймання-передачі.

Вартість послуг зберігача по зберіганню майна встановлюється відповідно до кількості майна та розраховується сторонами згідно з додатком №1 до цього договору (пункт 3.1 Договору).

Відповідно до пункту 3.2 Договору поклажодавець зобов`язався сплачувати щомісячно вартість послуг по зберіганню майна в 10-денний термін з дня затвердження сторонами акту приймання-передачі наданих послуг із зберігання майна та надання зберігачем рахунку на оплату цих послуг.

Поклажодавець здійснює оплату послуг по зберіганню майна з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна за цим договором до моменту його повернення (п. 3.2 Договору).

Згідно з пунктом 4.3 Договору майно вважається поверненим поклажодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору зберігач прийняв від поклажодавця на зберігання майно, визначене умовами договору, що підтверджується підписаними сторонами у 2017 році актами прийому-передачі боєприпасів.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 у справі № 910/3169/18, яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 23.04.2019, стягнуто з Корпорації «ТАСКО» заборгованість за прострочення оплати послуг зберігання за договором № 05/1/ОРІС від 14.01.2016 за період з лютого по грудень 2017 року в розмірі 2 078 100,35 грн.

Спір у даній справі виник у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором зберігання № 05/1/ОРІС від 14.01.2016 в частині оплати наданих послуг, що стало підставою для нарахування 3 % річних в сумі 97 795,87 грн та інфляційних втрат в сумі 335 855,00 грн.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Особливості участі прокурора в розгляді справ визначено статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, за змістом положень якої у разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересу держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У даній справі прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А1979, які набули статусу позивачів 1 та 2 у справі.

В обґрунтування правильного визначення кола позивачів прокурор посилається на положення Закону України «Про оборону України», Закону України «Про Збройні Сили України», Закону України «Про господарську діяльність в Збройних Силах України».

Частиною першою статті 10 Закону України «Про оборону України» визначено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Згідно із частиною третьою статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

За приписами статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Згідно з нормами ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про господарську діяльність в Збройних Силах України» господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов`язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України.

Порядок обліку коштів, одержаних від господарської діяльності у Збройних Силах України, визначається Міністерством фінансів України та Міністерством оборони України.

У положеннях частин 1, 2 статті 17 Конституції України проголошено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Зважаючи на викладені вище норми прямої дії, які закріплені в Конституції України, та відповідні норми Законів України, обґрунтованими є доводи прокурора про те, що невиконання, порушення строків виконання умов договору та/або неякісне виконання передбачених у договорі послуг призводить до ненадходження коштів до державного бюджету, що впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та завдає шкоди її інтересам.

При цьому, питання щодо наявності чи відсутності інтересів держави у спірних правовідносинах та, відповідно, правомірності звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі позивачів досліджувалось раніше господарськими судами в межах справи № 910/3169/18, предметом спору в якій були вимоги про стягнення з Корпорації «ТАСКО» на користь Військової частини А1979 основної заборгованості за договором зберігання № 05/1/ОРІС від 14.01.2016.

Як вбачається з мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 910/3169/18, встановивши фактичні обставини справи та перевіривши обґрунтованість наведених прокурором доводів як підстав для звернення його з позовною заявою, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що звернення прокурора викликано саме захистом інтересів держави, оскільки кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України.

При цьому, судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що прокурор безпідставно звернувся до суду з даним позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в інтересах Військової частини А1979, яка є окремою юридичною особою та суб`єктом господарювання, а тому, на думку відповідача, остання зобов`язана самостійно здійснювати захист своїх майнових прав в господарських правовідносинах.

У даному випадку відповідачем не враховано, що хоча спірні правовідносини і є господарськими, однак виникли у специфічному полі правового регулювання державою діяльності відповідної військової частини.

Як зазначалось судом вище, наразі прокурор звертається до суду саме в інтересах держави, оскільки спірні правовідносини виникли внаслідок здійснення військовою частиною специфічної діяльності - господарської діяльності у Збройних Силах України, що в силу положень частини 2 статті 1 Закону України «Про господарську діяльність в Збройних Силах України» здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності та впливає на боєготовність та боєздатність держави в цілому.

При цьому, прокурор, який звернувся до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не був позбавлений права заявити такі вимоги як разом з вимогами про стягнення основної заборгованості, так і в окремому позові.

Враховуючи вищевикладене, звернення прокурора до суду з даним позовом є обґрунтованим та відповідає функції представництва прокуратурою інтересів держави, у зв`язку з чим клопотання відповідача від 04.06.2019 про залишення позову без розгляду було залишено без задоволення.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до частини першої статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що вартість послуг зберігача по зберіганню майна встановлюється відповідно до кількості майна та розраховується сторонами, згідно з додатком №1 до цього договору.

Відповідно до пункту 3.2 Договору поклажодавець зобов`язався сплачувати щомісячно вартість послуг по зберіганню майна в 10-денний термін з дня затвердження сторонами акту приймання - передачі наданих послуг із зберігання майна та надання зберігачем рахунку на оплату цих послуг.

Поклажодавець здійснює оплату послуг по зберіганню майна з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі майна за цим договором до моменту його повернення (п. 3.2 договору).

Згідно з пунктом 4.3 Договору майно вважається поверненим поклажодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі майна (4.3 договору).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 у справі № 910/3169/18 стягнуто з Корпорації «ТАСКО» 2 078 100,35 грн боргу за прострочення оплати послуг зберігання за договором № 05/1/ОРІС від 14.01.2016.

Cуд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок розрахунків оплати на зберігання виробів, що передані відповідачем на зберігання за договором № 05/1/ОРІС, підписаних сторонами актів та частково визнаних відповідачем обсягів майна, що перебувало на зберіганні, а також зазначених обсягів переданих на зберігання за договором виробів та відповідно загальної завантаженості військової частини, а також зміни заробітної плати працівників загону ВОХР з 01.01.2017, встановив, що за договором №05/1/ОРІС за надані у лютому послуги зі зберігання 758,246 т підлягає сплаті 39699,08 грн (з урахуванням часткової оплати), за надані у березні послуги зі зберігання 665,108 т підлягає сплаті 386233,69 грн, за надані у квітні послуги зі зберігання 665,108 т підлягає сплаті 386233,69 грн, за надані у травні послуги зі зберігання 360,594 т підлягає сплаті 364990,84 грн, за надані у червні послуги зі зберігання 360,594 т підлягає сплаті 364990,84 грн, за надані у липні послуги зі зберігання 486,804 т підлягає сплаті 122241,40 грн, за надані у серпні послуги зі зберігання 415,884 т підлягає сплаті 96654,41 грн, за надані у вересні послуги зі зберігання 415,884 т підлягає сплаті 70202,15 грн, за надані у жовтні послуги зі зберігання 627,914 т підлягає сплаті 91102,31 грн, за надані у листопаді послуги зі зберігання 627,914 т підлягає сплаті 78737,85 грн, за надані у грудні послуги зі зберігання 612,087 т підлягає сплаті 77014,09 грн, що загалом складає 2 078 100,35 грн.

При розгляді даної справи господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, обставини неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором зберігання № 05/1/ОРІС від 14.01.2016 в частині оплати наданих послуг на загальну суму 2 078 100,35 грн були встановлені в межах справи № 910/3169/18 та не підлягають повторному доведенню в межах даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною першою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Враховуючи, що господарським судом в межах справи № 910/3169/18 були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг зберігання, які є преюдиційними для даної справи, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

При перевірці наданого прокурором розрахунку суми 3 % річних судом встановлено, що останнім не враховано положення статті 530 Цивільного кодексу України та зміст пункту 3.2 Договору, у зв`язку з чим невірно визначено початок періоду прострочення.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось судом, у пункті 3.2 Договору сторони погодили, що поклажодавець зобов`язується сплачувати щомісячно вартість послуг по зберіганню майна в 10-денний термін з дня затвердження сторонами акту приймання - передачі наданих послуг із зберігання майна та надання зберігачем рахунку на оплату цих послуг.

Матеріали справи містять копії супровідних листів та відповідних фіскальних чеків, якими підтверджується факт направлення Військовою частиною А1979 на адресу Корпорації «ТАСКО» актів наданих послуг за Договором за період з лютого по грудень 2017 року та відповідні рахунки на оплату, а саме:

супровідним листом від 27.04.2017 вих. № б/н відповідачу направлено акти та рахунки на оплату за лютий та березень 2017 року (фіскальний чек від 28.04.2017);

супровідним листом від 18.05.2017 вих. № 119Ф відповідачу направлено акт та рахунок на оплату за квітень 2017 року (фіскальний чек від 19.05.2017);

супровідним листом від 15.06.2017 вих. № 157Ф відповідачу направлено акт та рахунок на оплату за травень 2017 року (фіскальний чек від 19.06.2017);

супровідним листом від 15.06.2017 вих. № 157Ф відповідачу направлено акт та рахунок на оплату за травень 2017 року (фіскальний чек від 19.06.2017);

супровідним листом від 14.07.2017 вих. № 192Ф відповідачу направлено акт та рахунок на оплату за червень 2017 року (фіскальний чек від 14.07.2017);

супровідним листом від 06.10.2017 вих. № 257Ф відповідачу направлено акти та рахунки на оплату за липень, серпень та вересень 2017 року (фіскальний чек від 06.10.2017);

супровідним листом від 06.11.2017 вих. № 288Ф відповідачу направлено акт та рахунок на оплату за жовтень 2017 року (фіскальний чек від 06.11.2017);

супровідним листом від 08.12.2017 вих. № 288Ф відповідачу направлено акт та рахунок на оплату за листопад 2017 року (фіскальний чек від 13.12.2017);

супровідним листом від 22.01.2018 вих. № 15Ф відповідачу направлено акт та рахунок на оплату за грудень 2017 року (фіскальний чек від 23.01.2018).

Підписаних відповідачем актів наданих послуг суду надано не було.

При цьому, посилання відповідача на ненадання зберігачем актів рахунків на оплату отриманих послуг з правильними кількісними показниками як на підставу для відмови в позові господарський суд відхиляє. Відсутність саме рахунків на оплату не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не звільняє відповідача від обов`язку, який виник на підставі закону та договору, сплатити у визначений договором строк плату за послуги, надані позивачем. Рахунок є лише документом, що містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.05.2018 у справі № 923/760/16, від 18.06.2018 у справі № 910/18827/17, від 13.07.2018 у справі № 905/915/17, від 10.10.2018 у справі № 910/21406/17, від 17.07.2019 у справі № 910/14282/18.

Отже, зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів направлення зберігачем на адресу поклажодавця актів виконаних послуг та відповідних рахунків на оплату, що свідчить про обізнаність поклажодавця зі змістом пред`явлених до нього вимог з оплати наданих послуг зберігання за Договором, обґрунтованими є доводи прокурора та позивача 2, що відповідач зобов`язаний був оплачувати такі послуги в 10-денний термін з дня отримання відповідного рахунку та акту, керуючись умовами Договору та встановленою вартістю послуг.

При цьому, існування між сторонами договору судового спору щодо визначення розміру заборгованості не звільняє відповідача від обов`язку виконувати умови договору та від відповідальності за порушення його умов. Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем жодних оплат наданих йому послуг у строк, встановлений пунктом 3.2 Договору.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, які затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ вказаних Нормативів та нормативних строків при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

За перерахунком суду, зважаючи встановлений нормативний строк пересилання рекомендованого поштового відправлення між населеним пунктом Чуднів Житомирської області та містом Києвом (Д+5+1), приймаючи до уваги визначену в позові кінцеву дату періоду прострочення (18.02.2019) та з урахуванням вихідних днів, сума 3 % за прострочення оплати вартості послуг на суму 2 078 100,35 грн становить 96 629,39 грн, з яких:

2 078,49 грн - сума 3 % річних, нарахована за період з 23.05.2017 по 18.02.2019 за прострочення оплати 39 699,08 грн за лютий 2017 року;

20 221,71 грн - сума 3 % річних, нарахована за період з 23.05.2017 по 18.02.2019 за прострочення оплати 386 233,69 грн за березень 2017 року;

19 682,05 грн - сума 3 % річних, нарахована за період з 09.06.2017 по 18.02.2019 за прострочення оплати 386 233,69 грн за квітень 2017 року;

17 729,56 грн - сума 3 % річних, нарахована за період з 08.07.2017 по 18.02.2019 за прострочення оплати 364 990,84 грн за травень 2017 року;

16 919,58 грн - сума 3 % річних, нарахована за період з 04.08.2017 по 18.02.2019 за прострочення оплати 364 990,84 грн за червень 2017 року;

4 822,67 грн - сума 3 % річних, нарахована за період з 27.10.2017 по 18.02.2019 за прострочення оплати 122 241,40 грн за липень 2017 року;

3 813,22 грн - сума 3 % річних, нарахована за період з 27.10.2017 по 18.02.2019 за прострочення оплати 96 654,41 грн за серпень 2017 року;

2 769,62 грн - сума 3 % річних, нарахована за період з 27.10.2017 по 18.02.2019 за прострочення оплати 70 202,15 грн за вересень 2017 року;

3 377,03 грн - сума 3 % річних, нарахована за період з 25.11.2017 по 18.02.2019 за прострочення оплати 91 102,31 грн за жовтень 2017 року;

2 873,39 грн - сума 3 % річних, нарахована за період з 02.12.2017 по 18.02.2019 за прострочення оплати 78 737,85 грн за листопад 2017 року;

2 342,07 грн - сума 3 % річних, нарахована за період з 13.02.2018 по 18.02.2019 за прострочення оплати 77 014,09 грн за грудень 2017 року.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 97 795,87 грн підлягають частковому задоволенню на суму 96 629,39 грн.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

За перерахунком суду, сума інфляційних втрат за прострочення відповідачем оплати вартості послуг на суму 2 078 100,35 грн становить 8 839,33 грн, з яких:

7 391,47 грн - сума інфляційних втрат, нарахована за період з червня 2017 року по січень 2019 року за прострочення оплати 39 699,08 грн за лютий 2017 року;

71 911,82 грн - сума інфляційних втрат, нарахована за період з червня 2017 року по січень 2019 року за прострочення оплати 386 233,69 грн за березень 2017 року;

64 696,93 грн - сума інфляційних втрат, нарахована за період з липня 2017 року по січень 2019 року за прострочення оплати 386 233,69 грн за квітень 2017 року;

60 288,04 грн - сума інфляційних втрат, нарахована за період з серпня 2017 року по січень 2019 року за прострочення оплати 364 990,84 грн за травень 2017 року;

60 713,75 грн - сума інфляційних втрат, нарахована за період з вересня 2017 року по січень 2019 року за прострочення оплати 364 990,84 грн за червень 2017 року;

15 880,96 грн - сума інфляційних втрат, нарахована за період з листопада 2017 року по січень 2019 року за прострочення оплати 122 241,40 грн за липень 2017 року;

12 556,83 грн - сума інфляційних втрат, нарахована за період з листопада 2017 року по січень 2019 року за прострочення оплати 96 654,41 грн за серпень 2017 року;

9 120,30 грн - сума інфляційних втрат, нарахована за період з листопада 2017 року по січень 2019 року за прострочення оплати 70 202,15 грн за вересень 2017 року;

10 917,36 грн - сума інфляційних втрат, нарахована за період з грудня 2017 року по січень 2019 року за прострочення оплати 91 102,31 грн за жовтень 2017 року;

8 562,64 грн - сума інфляційних втрат, нарахована за період з січня 2018 року по січень 2019 року за прострочення оплати 78 737,85 грн за листопад 2017 року;

6 362,88 грн - сума інфляційних втрат, нарахована за період з березня 2018 року по січень 2019 року за прострочення оплати 77 014,09 грн за грудень 2017 року.

Відтак, вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 335 855,00 грн підлягають частковому задоволенню на суму 328 402,98 грн.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог заступника військового прокурора Житомирського гарнізону та стягнення з Корпорації «ТАСКО» на користь Військової частини А1979 3 % річних в сумі 96 629,39 грн та інфляційних втрат в сумі 328 402,98 грн.

Інша частина позовних вимог (про стягнення 3 % річних в сумі 1 166,48 грн та інфляційних втрат в сумі 7 452,02 грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь Військової прокуратури Центрального регіону України підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 6 375,49 грн. Інша частина сплаченого судового збору в сумі 129,27 грн залишається за прокуратурою.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини А1979 до Корпорації «ТАСКО» про стягнення 433 650,87 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Корпорації «ТАСКО» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 5/2-Б; ідентифікаційний код 22866094) на користь Військової частини А1979 (ідентифікаційний код 08392525) 3 % річних в сумі 96 629 (дев`яносто шість тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн 39 коп. та інфляційні втрати в сумі 328 402 (триста двадцять вісім тисяч чотириста дві) грн 98 коп.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 1 166,48 грн та інфляційних втрат в сумі 7 452,02 грн - відмовити.

4. Стягнути з Корпорації «ТАСКО» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 5/2-Б; ідентифікаційний код 22866094) на користь Військової прокуратури Центрального регіону України (01014, м. Київ, вул. Болбочана Петра, буд. 8; ідентифікаційний код 38347014) судовий збір в сумі 6 375 (шість тисяч триста сімдесят п`ять) грн 49 грн.

5. Залишити за Військовою прокуратурою Центрального регіону України судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в розмірі 129,27 грн.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 02.08.2019.

Суддя В. В. Князьков