Рішення № 83375938, 31.07.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/13702/18

Провадження № 2/369/427/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

31.07.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Дубас Т.В.,

при секретарі Мазурик Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовувала наступним.

02.08.2012 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано шлюб.

Від шлюбу мають дочку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

13.04.2012 між сторонами було укладено договір про участь батька у забезпеченні умов життя та участі у вихованні дитини.

Пунктом 1 даного договору встановлено, що місцем проживання дітей є місце проживання матері.

Пунктом 4 визначено, що відповідач зобов`язується сплачувати позивачу на утримання двох дітей аліменти в сумі 1000 дол. США.

Як зазначила позивач, в діях ОСОБА_2 чітко спостерігається небажання займатись вихованням дітей, приділяти їм достатню кількість уваги, прикладати максимум зусиль для їх розвитку віку тощо.

Тому позивач просила позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та стягнути з відповідача аліменти на ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у розмірі 1000 дол. США щомісячно, на двох дітей до досягнення ними повноліття, в еквіваленті на гривні, згідно курсу НБУ, на день сплати аліментів, та понесені судові витрати.

У судове засідання позивач не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. Представником позивача до суду надано заяву про розгляд справи у її відсутності за вх. № 20482, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не відомі.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), враховуючи при цьому, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній докази, приходить до висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судом встановлено, до 02.08.2012 сторони перебували у шлюбі, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу, що було подано до Відділу зі справ громадянського стану міста Бейрут, номер та дата реєстрації - 568, дата - 03.10.2012, номер та дата виконання запису акта: 31, дата: 21.05.2013.

Від шлюбу у сторін народилися діти: донька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_3 від 13.05.2006, та дочка - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 24.10.2017.

13.04.2012 між сторонами було укладено договір про участь батька у забезпеченні умов життя та участі у вихованні дитини. Договір укладено у простій письмовій формі, відповідно до п.4 якого визначено, що відповідач починаючи з січня 2012 року зобов`язується сплачувати позивачу на утримання двох дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - аліменти в сумі 1000 (одну тисячу) у.о. на місяць, а саме першого числа кожного місяця перераховувати позивачу 500 у.о. та 15 числа кожного місяця 500 у.о. до настання дітьми повноліття, а випадку навчання дітей у вищому навчальному закладі сплачувати аліменти на увесь період їхнього навчання.

Згідно з довідкою, виданою медичною клінікою «БЛАГОМЕД» від 29.01.2018 позивач проводить періодичне обстеження та лікування своїх дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в МК «Благомед» з 2013 року. Діти проходять щорічний профогляд та всіх лікарів та лікування за необхідністю у супроводі матері ОСОБА_1 та бабусі ОСОБА_15 .

Малолітні діти разом з матір`ю проживають в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_16 та відповідно до договору позички квартири від 01.10.2014 передана позивачу в безоплатне користування.

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов проживання, складеного спеціалістом служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинського районної державної адміністрації Київської області 19.02.2018, позивачем створено всі необхідні умови для належного проживання, відпочинку та розвитку дітей.

Як вбачається із психолого-педагогічної характеристики, складеної відносно малолітньої ОСОБА_7 , мати - гр. ОСОБА_1 завжди цікавиться навчанням дочки, телефонує класному керівнику з питань навчання, виховання, здоров`я ОСОБА_7 , піклується про зовнішній вигляд дитини, відвідує батьківські збори. Між матір`ю та дитиною існують доброзичливі та теплі стосунки. Батько - гр. ОСОБА_2 батьківські збори жодного разу не відвідував, дитині приділяє мало уваги.

Як вбачається із психолого-педагогічної характеристики, складеної відносно малолітньої ОСОБА_6 , остання навчається в Київській гімназії східних мов № 1. Мати - гр. ОСОБА_1 приділяє належну увагу учбовим досягненням дочки, надає посильну допомогу у вирішенні учбових завдань, відвідує батьківські збори, часто спілкується з класним керівником з питань навчання, виховання, здоров`я ОСОБА_6 . Дід та баба також беруть активну участь у вихованні онуки, про що зазначено у психолого-педагогічній характеристиці відносне малолітньої ОСОБА_6 .

16.04.2018 спеціалістом-психологом проведене психологічні обстеження малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Результаті проведеного обстеження показали, що для дітей емоційно близькими і значимими є обоє батьків. Обидві доньки хочуть і далі спілкуватися батьком, але мають страх, що він може забрати їх та не повернути матері. Діти бажають жити з матір`ю та спілкуватися з батьком на території України

Батько малолітніх дітей ОСОБА_2 є громадянином Ліванської Республіки.

Згідно ст. 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 16 «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв`язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.

Враховуючи, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є громадянами України, особистим законом останніх є законодавство України, відповідно інтереси дітей підлягають захисту згідно норм вітчизняного та міжнародного законодавства.

Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, яка ратифікована Верховною Радою України 27.02.1991, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У відповідності до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно із ч.7 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ч.ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

За ст. 164 СК України мати, батько можуть бути судом позбавленні батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовки до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідним харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умови для отримання нею освіти.

Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, слід розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При розгляді даної справи судом встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не надає належного виховання дітям та не виконує свої батьківські обов`язки.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, забезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей здійснюється лише матір`ю - ОСОБА_1 .

Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області надала до Києво-Святошинського районного суду Київської області висновок № Р137765.361.2 від 07.05.2018 про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю - гр. ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № Р137765.3899.2 від 21.12.2018 визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В судовому засіданні встановлені факти, що свідчать, що відповідач не приймає участі у вихованні дітей, свої батьківські обов`язки відносно малолітніх в повній мірі не виконував та не виконує, а тому позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дочок підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав одночасно вирішує питання про стягнення аліментів на дітей.

Так, згідно ч.1 ст. 67 Закону України «Про міжнародне приватне право» зобов`язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, крім випадків, передбачених ст. 66 цього Закону, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання.

Враховуючи вищезазначену норму, для регулювання аліментних відносин в даному випадку застосовним правом є право України.

Згідно приписів ч. 2 ст. 166 СК України, особа, яка позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку по утриманню дитини.

Відповідно до положення ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1. 3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Як вбачається із копії висновків Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 07.05.2018 та 21.12.2018, ОСОБА_2 має постійне місце роботи та джерело доходу, з 2003 року працює проект-менеджером в офісі ОСОБА_21 , що підтверджується листом від 15.02.2018.

Вищевказаний лист до матеріалів справи позивачем/представником позивача долучений не був, з клопотанням про звернення суду України із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави з метою встановлення розміру доходу відповідача позивач/представник позивача не звертались.

Суд, проаналізувавши наявні в матеріалах справи письмові докази, без наявності документів про розмір доходу/заробітної плати ОСОБА_2 , не може безальтернативно встановити наявність/відсутність можливості відповідача сплачувати на утримання двох дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 аліментів у розмірі 1 000 (одну тисячу) у.о. на місяць.

Наявна в матеріалах справи копія договору про участь батька у забезпеченні умов життя та участі у вихованні дитини від 13.04.2012, по своїй правовій природі та формі не є договором між батьками про сплату аліментів на дитину, укладення якого регулюється ст. 189 СК України, і не може слугувати підтвердженням фінансової можливості відповідача сплачувати аліменти на двох дітей у розмірі 1 000 (одну тисячу) у.о. на місяць.

Враховуючи неможливість встановлення доходу відповідача, суд приходить до висновку про стягнення з останнього аліментів на утримання дітей у мінімально визначеному законодавством України розмірі - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Вимога позивача про стягнення аліментів в більшому розмірі до задоволенню не підлягає, оскільки позивач не надала суду відповідні докази, які б стали підставою для стягнення аліментів відповідно до заявлених вимог.

Згідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Позов пред`явлено 11.06.2018, відтак стягнення аліментів суд присуджує саме з цього дня.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум в розрахунку на місяць на дітей віком від 6 до 18 років встановлений у розмірі 2027 грн.

Відповідно 50 відсотків прожиткового мінімуму на одну дитину віком від 6 до 18 років складає 1 013 грн. 50 коп.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача, на утримання дітей аліменти в розмірі у розмірі 1 013,50 грн., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожного, з 11.06.2018 до досягнення дітей повноліття.

Зазначене в мотивувальній частині позовної заяви прохання про стягнення з відповідача всієї суму аліментних зобов`язань до досягнення дітьми повноліття одним платежем, без зазначення такого в прохальній частині позовної заяви суд не може вжати позовною вимогою, а тому остання розгляду, з наданням відповідного мотивування в рішення суду, не потребує.

На підставі ст. 430 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд вважає, що в силу ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 704,80 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у виді судового збору в розмірі 704,80 грн., сплаченого при подачі позову.

Враховуючи викладене, на підставі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст. ст. 16, ст. 66, 67 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. ст. 164, 166, 180-182, 191 Сімейного кодексу України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 141, 280-282, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин Ліванської республіки, батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1 013 (одна тисяча тринадцять) грн. 50 коп., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожного, з 11 червня 2018 року до досягнення дітей повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянка України, ідентифікаційний номер картки платника податків НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин Ліванської республіки, проживає за адресою: АДРЕСА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Інформація про третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації, код ЄДРПОУ 23570148, юридична адреса: м. Київ, пр-т Перемоги, 126.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя : Дубас Т.В.