Рішення № 83371368, 29.07.2019, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/3355/19

Провадження № 2/210/1722/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"29" липня 2019 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Сільченко В. Є. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (надалі - Відповідач) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням його здоров`я. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Довідкою МСЕК №025117 від 23.04.2008 року позивачу встановлено безстроково 40% втрати професійної працездатності та 3 групу Інвалідності. Тривалий процес лікування захворювання позбавляє Позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання проф. захворювання, Позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, Позивач, в наслідок отриманого захворювання, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. У зв`язку з викладеним, позивач просить суд стягнути з Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я у розмірі 178704,00 гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Сторони в судове засідання не викликались.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Так, у відзиві, поданому представником відповідача, зазначено, що останній заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, в обґрунтування чого зазначає, що законодавством України припинено обов`язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від дати настання страхового випадку. Тому, відділення Фонду є неналежним відповідачем по справі. Крім цього, при влаштуванні на роботу Позивач був попереджений про шкідливі та небезпечні умови праці. Він добровільно обрав саме цю роботу. Тому позивач був готовий до негативних наслідків свого здоров`я, і не міг не розуміти, що стан його здоров`я буде погіршуватися.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що Позивач з 07.11.2000 р. по сьогоднішній день перебуває в трудових відносинах з Публічним акціонерним товариством «Криворізький залізорудний комбінат» (а.с.9-11).

21 квітня 2003 року, Позивачу первинно встановлено довідкою МСЕК №00018822 професійне захворювання - 40% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності (а.с.4).

Довідкою МСЕК №025117 від 23.04.2008 року позивачу встановлено безстроково 40% втрати професійної працездатності (35% вібраційна хвороба, 5% нейросенсорна прихлуховатість ) та 3 групу Інвалідності (а.с.6).

Вина відповідача підтверджується п.17 акта розслідування професійного захворювання за формою П-4 (а.с.7-8).

Приймаючи рішення у спірному питанні, суд керується ст. 46 Конституції України де визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Згідно зі ст. 23 ч.1, ч.2 п. 1 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Крім того, Верховний Суд України в п. 5 постанови Пленуму № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Так, одним із завдань ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким регулювались правовідносини на момент події нещасного випадку, а також встановлення факту втрати професійної працездатності позивача, закріплювалось правило відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, застрахованим і членам їх сімей від нещасних випадків.

20 березня 2007 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 23 лютого 2007 року (далі - Закон № 717-V), згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 2371 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

За змістом відзиву відповідач вважає, що зазначене рішення Конституційного Суду України слід розуміти як таке, яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом № 717-V відповідальність за заподіяння моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку покладена на роботодавця як за ті нещасні випадки на виробництві, які можуть трапитися після набрання чинності вказаним Законом, так і за ті, які трапилися до набрання ним чинності.

Тобто, відповідач стверджує, що Закон № 717-V має зворотну дію, встановлюючи цивільно-правову відповідальність роботодавця за нещасні випадки, які трапилися до набрання ним чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).

З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Тому суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд. А відтак необґрунтованими є твердження представника відповідача про те, що Фонд не є належним відповідачем у справі.

Аналогічні висновки викладені в Постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 61-10990св18.

Отже, факт встановлення ступеня втрати професійної працездатності позивача відбулось у 21.04.2003 році та безстроково - у 2008 році.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що при виконанні трудових обов`язків здоров`ю позивача ОСОБА_1 була заподіяна шкода, у зв`язку з чим він отримав ушкодження здоров`я, втратив 40% працездатності. У зв`язку з захворюванням було порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабістю, втомою, болями. Все це призвело до вимушених змін і порушень в життєвих, особистих, побутових і виробничих відносинах.

Згідно вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Доводи представника Відповідача про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, спростовується наступним чином.

Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 листопада 1995 року № 212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт «д» пункту 1.1).

Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає. Крім того, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суд не має встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди.

Отже, наявність у МСЕК вказаного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо.

Тому необґрунтованими є доводи представника відповідача про те, що позивач не довів моральні страждання.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (касаційне провадження 14-463цс18).

Крім того, доводи представника Відповідача, в тій частині що при влаштуванні на роботу Позивач був попереджений про шкідливі та небезпечні умови праці, тому був готовий до негативних наслідків свого здоров`я, і не міг не розуміти, що стан його здоров`я буде погіршуватися суд не бере до уваги оскільки, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст.153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.

При вирішенні питання в частині відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги пояснення представника позивача про те, що у зв`язку з захворюванням було порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабістю, втомою, болями.

Вирішуючи питання щодо розміру грошової компенсації з відповідача, беручи до уваги обставини характеру спричиненої шкоди, відсоток втрати професійної працездатності, вину особи позивача у обставинах, що відбулись, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає можливим стягнути на його користь 25000,00 гривень, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які позивач переживав протягом тривалого часу та які переносить на теперішній час.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави. У відповідності до ст. 5 ч. 1 п. 18, судові витрати підлягають зверненню в державний бюджет за рахунок держави.

Керуючись ст.3, 8, ч.3 ст.22 Конституції України, ст.ст. 3, 7, 10, 11, 60, 86, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 41418493, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , суму моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я у розмірі 25 000 /двадцять п`ять тисяч/ гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом десяти днів з часу його проголошення через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В. Є. Сільченко