Рішення № 83354319, 30.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

Дата ухвалення
30.07.2019
Номер справи
640/18389/18
Номер документу
83354319
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 липня 2019 року № 640/18389/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомГоловного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюромакс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Басфорд Груп»про визнання недійсним правочинуВ С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Головне управління ДФС у м. Києві (далі також - позивач, ГУ ДФС у м. Києві) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюромакс», код ЄДРПОУ 41509826 (далі також відповідач 1, ТОВ «Бюромакс») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Басфорд Груп», код ЄДРПОУ 41557969 (далі також - відповідач 2, ТОВ «Басфорд Груп»), в якому просило суд: визнати недійсним правочин, укладений між відповідачами за результатами якого складено податкову накладну від 17.05.2018 №53.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що згідно зі змістом податкової накладної №53 від 17.05.2018, виписаної ТОВ «Бюромакс» на адресу ТОВ «Басфорд Груп», першим на адресу другого товариства були ніби-то надані послуги на суму 271 066,50 грн. (в т.ч. ПДВ). При цьому, вироком Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2018 у кримінальній справі №757/26941/18 ОСОБА_1 , - директора ТОВ «Бюромакс» визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України та встановлено факт пособництва обвинуваченого у фіктивному підприємництві, що виразилось у сприянні іншим особам у створенні суб`єктів підприємницької діяльності (в т.ч. ТОВ «Бюромакс») з метою прикриття незаконної діяльності. За наведених обставин позивач вважає, що правочин, який мав місце між відповідачами, за наслідками вчинення яких було складено податкову накладну №53 від 17.05.2018, має бути визнаний недійсними в судовому порядку на підставі вимог ст. 215, 228 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2019 відкрито провадження у справі №640/18389/18 за вказаним позовом Головного управління ДФС у м. Києві та дану справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Копії цієї ухвали суду були направлені відповідачам за адресами, відомості про які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та в силу положень ч.11 ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України вважаються врученими належним чином.

У встановлений судом строк відповідачі відзиви на позовну заяву та жодні додаткові матеріали до суду не подали.

В ході розгляду даної справи жодних заперечень проти розгляду вказаної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) від представників сторін до суду не надійшло, з огляду на що, суд вказує про можливість розгляду даної справи за наявними у ній матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як стверджує позивач з посилання на роздруківку електронного додатку 5 «Розшифровка податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)» до податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ «Басфорд Груп», датованого 20.06.2018, ТОВ «Бюромакс» (як постачальник) виписало на адресу ТОВ «Басфорд Груп» (як покупця) податкову накладну від 17.05.2018 за №53, з обсягом поставки 271 066,50 грн. (з ПДВ). Позивач вважає, що вказана податкова накладна була виписана за господарською операцією щодо надання послуг.

В ході розгляду даної справи судом, позивач всупереч вимог п. 6 резолютивної частини ухвали суду від 11.03.2019 не подав до суду ані засвідченої копії податкової накладної ТОВ «Бюромакс» від 17.05.2018 за №53, ані письмових пояснень про причини відсутності в Головного управління ДФС у м. Києві оригіналу чи копії зазначеного документу.

Також позивач не подав до суду жодних первинних та інших документів по господарській операцій, у зв`язку з якою мала бути виписана податкова накладна від 17.05.2018 за №53, та/або оформлення яких передувало зазначеній подій (як договір), та відомості про обставини існування таких суду не повідомив.

Водночас позивач додав до матеріалів позовної заяви інформацію з автоматизованої інформаційної бази даних органу ДФС стосовно суб`єкта господарської діяльності - ТОВ «Бюромакс». Зокрема, за даними наданої позивачем роздруківки, керівником та бухгалтером ТОВ «Бюромакс» значиться ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Обставина перебування ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «Бюромакс» станом на 17.05.2018 підтверджується відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, позивач подав до суду копію супровідного листа Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2018 вих. №757/26941/18-к з доданою до нього копією вироку цього районного суду від 08.08.2018 у справі №757/26941/18-к. Суд встановив, що відповідно до тексту вироку від 08.08.2018, Печерського районного суду міста Києва: затвердив угоду від 26.02.2018 між прокурором Київської місцевої прокуратури №6 м. Києва Каніковським В.І. та підозрюваним ОСОБА_1 про визнання винуватості; ОСОБА_1 визнав винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358 КК України та призначив йому покарання, з подальшим звільненням названої особи від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.

З огляду на ухвалення районним судом вказаного вироку, Головне управління ДФС у м. Києві звернулось до суду із позовом про визнання недійсним правочину, укладеного між ТОВ «Бюромакс» і ТОВ «Басфорд Груп» та за результатами якого складено податкову накладну від 17.05.2018 №53.

Розглядаючи справу по суті суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до пп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У силу ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями ст. 228 ЦК України, відповідно яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Вказані обставини, відповідно до ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного суду України, входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.

Так, згідно з цією нормою, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з системного тлумачення наведених норм вбачається, що контролюючі органи законодавчо уповноважені звертатися до суду з позовами щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними. Водночас, обов`язковою умовою визнання правочину недійним є встановлення обставин вчинення такого правочину.

Наведене підтверджується, зокрема, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9, у пункті 8 якої визначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Так, Верховним Судом України було наголошено на тому, що, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України, не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє у задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що в якості доказів вчинення відповідачами правочину, недійсність якого просить визнати позивач, останнім до матеріалів справи було долучено лише роздруківку додатку 5 до податкової звітності одного із товариств (ТОВ «Басфорд Груп»). За даними останньої ТОВ «Басфорд Груп» задекларувало у складі податкового кредиту за звітний період травень 2018 року суму ПДВ 45 177,75 грн. на підставі податкових накладних за період травень 2018 року, виписаних постачальником (індивідуальний податковий номер 415098226570). Відомості щодо реквізитів податкових накладних, що були враховані ТОВ «Басфорд Груп» при декларуванні показника податкового кредиту, окрім відомостей про загальні обсяги постачання та суму податку, за даними Додатку 5 визначити неможливо.

У взаємозв`язку з наведеним суд враховує також, що відповідно до вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України, у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

З наведеного вище вбачається, що податкова накладна не дає змоги ідентифікувати правочин, на підставі якого її було складено, оскільки серед її обов`язкових реквізитів відсутні будь-які відомості про його вчинення.

Таким чином, надана позивачем до суду копія Додатку 5 до електронної податкової звітності жодним чином не свідчать про обставини вчинення відповідачами правочину, який просить визнати недійсним контролюючий орган.

Жодних інших документальних доказів, які б могли підтвердити обставини укладання між ТОВ «Бюромакс» і ТОВ «Басфорд Груп» письмового або усного правочину, у зв`язку з яким могла бути виписана конкретна податкова накладна, а також копію податкової накладної №53 від 17.05.2018 позивач до суду без поважних причин не подав.

Між тим, у позивача, як контролюючого органу, в силу положень податкового законодавства наявні можливості збирати необхідні докази з метою підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в тому числі, які б висвітлювали факт вчинення спірного правочину та умови його виконання відповідачами.

Так, згідно зі ст. 61 та 62 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом, в тому числі, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Главою 8 ПК України визначені види та порядок проведення контролюючими органами перевірок платників податків.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Разом з тим, позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльністю відповідачів, що, відповідно, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину, з метою визнання недійсним якого позивач звернувся до суду.

Що стосується наданої позивачем до матеріалів справи копії вироку Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2018 у справі №757/26941/18-к, то за результатами дослідження змісту такого вироку, суд встановив, що в ньому відсутні посилання на встановлення районним судом обставини вчинення ТОВ «Бюромакс» будь-яких правочинів з іншими суб`єктами господарської діяльності (зокрема, з ТОВ «Басфорд Груп»).

Також з текстів супровідного листа від 25.09.2018 та вироку, а також за даними Єдиного державного реєстру судових рішень не вбачається, що вирок Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2018 у справі №757/26941/18-к набрав законної сили. А тому суд не бере до уваги посилання позивача на вказаний вирок як належний доказ у даній адміністративній справі.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову

Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДПОУ 39439980, адреса місцезнаходження: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 38/19) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюромакс» (код ЄДРПОУ 41509826, адреса місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Святошинська, 34) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Басфорд Груп» (код ЄДРПОУ 41557969, адреса місцезнаходження: 04655, м. Київ, вул. Глибочицька, адмін. корпус, буд. 72, приміщ. 309) про визнання недійсним правочину відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок

Попередній документ : 83354318
Наступний документ : 83354320