Рішення № 83352715, 02.07.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/4628/16-ц

Провадження № 2/201/284/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Іващенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,

В С Т А Н О В И В:

30.03.2016р. ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна (а.с. № 3 - 5).

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Батманової В.В. від 31.03.2016р. позов залишено без руху у зв`язку із неповною сплатою судового збору (а.с. № 11).

Після усунення позивачем недоліків шляхом додаткової сплати судового збору, ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Батманової В.В. від 12.04.2016р. відкрито провадження у справі і справу призначено до судового розгляду (а.с. № 14), яка за результатами її оскарження ОСОБА_2 ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.08.2016р. залишена без змін (а.с. № 50).

У зв`язку з перебуванням судді Батманової В.В. у декретній відпустці, 16.08.2016р. здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за наслідками якого справу передано в провадження судді Наумової О.С. (а.с. № 54).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 16.08.2016р. справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в судове засідання (а.с. № 55).

Ухвалою суду від 02.09.2016р. провадження по справі зупинено до набрання законної сили рішенням по справі № 201/8500/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факт належності земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним державного акта на земельну ділянку (а.с. № 74-75).

Ухвалою суду від 07.12.2016р. провадження у справі було поновлене за заявою позивача ОСОБА_1 у зв`язку із набранням законної сили рішенням по цивільній справі № 201/8500/16-ц (а.с. № 80-82).

Ухвалою суду від 11.01.2017р. провадження у справі вдруге зупинено до набрання законної сили рішенням по цивільній справі № 201/8500/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факт належності земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним державного акта на земельну ділянку, яка переглядається апеляційним судом Дніпропетровської області (а.с. № 104).

Ухвалою суду від 13.02.2017р. провадження у справі було поновлене за заявою позивача ОСОБА_1 у зв`язку і набранням законної сили рішенням по справі № 201/8500/16-ц, на підтвердження чого було надано копію ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.02.2017р. (а.с. № 106-107).

02.03.2017р. відповідачка звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя (а.с. № 110-131).

У зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну повноважень судді Наумової О.С., 13.03.2017р. здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за наслідками якого справу передано в провадження судді Ткаченко Н.В. (а.с. № 133-134).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 14.03.2017р. справу прийнято до свого провадження (а.с. № 135).

Ухвалою суду від 17.07.2017р. провадження у справі було втретє зупинене до набрання законної сили рішенням по справі № 201/8500/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (треті особи - Вишгородська районна ДНК, приватний нотаріус ДМНО Іщенко Н.Д.) про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності в порядку спадкування, скасування державної реєстрації, яка була повернута на новий розгляд до суду першої інстанції ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.06.2017р. (а.с. № 172-176, 179).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 14.03.2019р. провадження у справі було поновлене за заявою позивача ОСОБА_1 у зв`язку із набранням законної сили рішенням по справі № 201/8500/16-ц (а.с. № 187-196).

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначив, що перебуває з відповідачкою ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 29.04.1992р. 05.08.1998р. ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої на території Жовтневого району м. Дніпропетровська ( АДРЕСА_1 ), загальною площею 0,0617 га, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Іщенко Н.Д., зареєстровано в реєстрі за номером 4549.

На підставі договору купівлі-продажу було оформлено Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 від 03.12.1998р., про що зроблено запис в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №022217.

Земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, однак сторони не можуть дійти згоди щодо її поділу.

На підставі вищевикладеного, просив поділити майно, що є об`єктом права сумісної власності подружжя шляхом визнання за сторонами по Ѕ частці у праві власності на земельну ділянку.

Відповідачка позовні вимоги не визнала, що видно з її клопотань про зупинення провадження по справі, з огляду на те, що існує спір про право на земельну ділянку і розташований на ній будинок (а.с. № 170-171).

Враховуючи вищевикладене, просила відмовити в задоволенні позивних вимог.

За вищезазначеного, суд вважає, що по даній справі можливо винести рішення на загальних підставах, оскільки відсутня сукупність умов для винесення заочного рішення суду відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України (з клопотань відповідачки про зупинення провадження по справі, а також з заяви її представника від 02.07.2019р. вбачається, що останньою позовні вимоги заперечуються і цій позиції буде дана належна оцінка поряд з іншими обставинами у справі, які підлягають з`ясуванню).

Позивач 02.07.2019р. надав суду заяви, в яких просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, розглянути справу без його участі, просив повернути його зайве сплачений судовий збір, заперечував проти чергового зупинення провадження по справі (а.с. № 233, 234, 235-236).

Представник відповідачки - адвокат Бардаченко В.В. (діє на підставі договору про надання правової допомоги та ордеру від 05.07.2018р. - а.с. № 227, 228) 02.07.2019р. надав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, задовольнити клопотання про зупинення провадження по справі. Також зазначив,що позовні вимоги стороною відповідачки не визнаються в повному обсязі (а.с. № 226).

З урахуванням поданих до суду заяв позивача та представника відповідачки Бардаченко В.В. від 02.07.2019р., суд розглянув справу за правилами ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності сторін (їх представників) та без фіксування судового процесу технічними засобами.

Ухвалою суду від 02.07.2019р. відмовлено у задоволенні клопотання відповідачки ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням по справі № 201/17405/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , державного нотаріуса Вишгородської нотаріальної контори Єременко Т.М., ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання спільною сумісною власністю подружжя будівельних матеріалів, у зв`язку з не взаємопов`язаністю її з результатами розгляду по даній справі.

Ухвалою суду від 02.07.2019р. (винесена без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) відмовлено у прийняття зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя з огляду на те, що позовні вимоги не взаємопов`язані, а також приймаючи до уваги те, що при подачі зустрічного позову порушені правила виключної підсудності (вимоги ч.6 ст. 30 ЦПК України).

При розгляді справи, суд враховує норму п. 9 ч. 1 Розділу XI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017р., згідно якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами встановленими ст. 89 ЦПК України, вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 і відповідачка ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.04.1992р. (а.с. № 8).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22.03.2016р. шлюб між ними розірвано (а.с. № 70).

Перебуваючи у шлюбі, а саме 05.08.1998р. ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої на території Жовтневого району м. Дніпропетровська, ( АДРЕСА_1 ), загальною площею 0,0617 га, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д., зареєстрований в реєстрі за номером 4549 (а.с. № 9).

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 було видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку 03.12.1998р., про що зроблено запис в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №022217 (а.с. № 10).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.06.2018р. по справі № 201/8500/16-ц, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26.02.2019р., відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (треті особи - Вишгородська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д.) про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності в порядку спадкування та скасування державної реєстрації (а.с. № 187-195).

У зв`язку із розглядом указаної справи, провадження у справі, що розглядається неодноразово зупинялося (а.с. № 104, 106-107, 172 -176, 179, 187-196).

Як вбачається зі змісту рішень у справі № 201/8500/16-ц, ОСОБА_8 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, визнати за собою право власності в порядку спадкування, посилаючись на те, що їй ( ОСОБА_8 ) на праві власності належить житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Коли позивачка вирішила приватизувати земельну ділянку, на якій знаходилось вказане домоволодіння, вона дізналася про те, що земельна ділянка належить на праві власності іншій особі, а саме ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.08.1998р. Позивачка вважала, що такими діями відповідачів порушено її права, оскільки згідно із положеннями ст. 30 ЗК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю, споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.06.2018р., прийнятим за результатами нового розгляду після повернення справи з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 07.06.2017р., в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено, у зв`язку із тим, що хоч і спірним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05.08.1998р. було порушено права позивачки, однак вона звернулася до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявив ОСОБА_1 , оскільки вона мала об`єктивну можливість дізнатися про купівлю земельної ділянки, саме її донькою ОСОБА_2 у серпні 1998р., з часу отримання права власності на розташований на земельній ділянці будинок у 2009 році.

Судом у цій справі було встановлено, що 26.06.1998р. між ОСОБА_4 і ОСОБА_10 був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_4 на користь ОСОБА_10 відчужила належний їй на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09.06.1995р. житловий будинок з господарчими будівлями, розташований на земельній ділянці площею 605 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

26.06.1998р. ОСОБА_10 склала заповіт, за яким все своє майно заповідала ОСОБА_2

05.08.1998р. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку площею 0,0617 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_10 померла, після її смерті відкрилася спадщина, яка складалася з: житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ; майнового паю на загальну суму 778 грн.; земельної ділянки площею 4,34 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ), яка розташована на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області; грошового внеску, який знаходиться на зберіганні в ощадному банку села Лютіж № 8151/020 на рахунку № 1973.

11.11.2008р. ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_10 , але заявою від 02.03.2009р. відкликала попередню заяву та відмовилася від належного їй спадкового майна після померлої ОСОБА_10

11.11.2008р. ОСОБА_3 подала до Вишгородської районної державної нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини після померлої ОСОБА_10 , але заявою від 02.03.2009р. відкликала цю заяву та звернулася із заявою про прийняття спадщини, де серед іншого спадкового майна зазначила житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , майновий пай на загальну суму 778 грн.; земельну ділянку площею 4,34 га; грошовий внесок.

При цьому, ОСОБА_3 не зазначала спірну земельну ділянку, яка розташована за спірною адресою.

Встановлено, що ОСОБА_3 набула право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 ) на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_10 , виданого Вишгородською районною державною нотаріальною конторою Київської області 07.08.2009р.

З матеріалів спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_10 , вбачається, що ОСОБА_3 , окрім зазначеного свідоцтва про право на спадщину на домоволодіння АДРЕСА_1 , були видані свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, розташовану на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, та на майновий пай на суму в розмірі 778,00 грн.

Встановлено, що ОСОБА_2 є колишньою дружиною ОСОБА_1 і та донькою ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 30 ЗК УРСР (у редакції чинній станом на 26.06.1998р.) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

Встановивши дані обставини справи, суд дійшов висновку, що 05.08.1998р. ОСОБА_4 здійснено продаж спірної земельної ділянки всупереч вимогам ст. 30 ЗК УРСР.

Між тим, ОСОБА_1 в ході вирішення справи заявлено про застосування строку позовної давності, що відповідає змісту ч. 4 ст. 267 ЦК України.

ОСОБА_3 посилалася на те, що лише у лютому 2016р. із довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вона дізналася, що земельна ділянка, на якій розташований її будинок, належить на праві власності ОСОБА_2 . Проте судом було встановлено, що ОСОБА_2 є онукою ОСОБА_10 та вони були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 . Вказана квартира належала ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25.12.1997р., а також на підставі договору дарування від 25.02.1998р. У подальшому вищезазначена квартира була відчужена ними на підставі договору купівлі-продажу від 26.061998р. У цей же день ОСОБА_10 уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу житлового будинку з господарчими будівлями, розташованого на земельній ділянці площею 605 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із копіями паспортів ОСОБА_3 була зареєстрована за указаною адресою 08.08.1998р.

Згідно із відповіддю Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 14.07.2017р. ОСОБА_2 є платником земельного податку, у власності якої перебуває земельна ділянка площею 0,0617 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Акту від 20.11.2017р., складеного сусідами ОСОБА_2 та затвердженого головою квартального комітету, ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає з 2004р.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 та ОСОБА_1 пояснили, що ОСОБА_3 від самого початку була обізнана про укладення спірного договору купівлі-продажу її донькою ОСОБА_2 .

Приватний нотаріус ДМНО Іщенко Н.Д. пояснила, що при посвідченні договору купівлі-продажу домоволодіння були присутні ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , а також сама ОСОБА_3 , а при посвідченні спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки були присутні ОСОБА_2 з чоловіком, ОСОБА_3 і ОСОБА_4

ОСОБА_4 підтвердила, що всі перемовини з приводу придбання житлового будинку вела ОСОБА_3 , а також остання була присутня при укладенні спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Встановивши, що ОСОБА_3 стала титульним власником розташованого на ній нерухомого майна ще у 2009 році, до цього проживала там та була зареєстрована у ньому, є близьким родичем особи, яка протягом останніх 20 років володіє земельною ділянкою та сплачує земельний податок, після оформлення права власності на будинок у порядку спадкування не вживала будь-яких заходів для встановлення дійсного стану щодо оформлення права володіння земельною ділянкою, на якій розташований належний їй будинок, отримала право власності на цей будинок після смерті своєї матері, а також те, що при посвідченні спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки була присутня, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 з підстав пропуску останньою строку позовної давності, про застосування наслідків якої було заявлено відповідачем у цій справі - ОСОБА_1 .

До спірних правовідносин повинно бути застосовано Кодекс про шлюб та сім`ю УРСР, оскільки спірна земельна ділянка набута за час шлюбу у 1998 році, на момент дії цього Кодексу.

Згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ст. 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

У відповідності до ч. 1 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Отже, указаною правовою нормою права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію).

Відповідно до роз`яснень, наданих у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм кодексу про шлюб та сім`ю України» від 12.06.1998р. № 16 (зі змінами і доповненнями), вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час придбання зазначеного майна.

При цьому, належить виходити із того, що відповідно до ст. 22, 25, 27-1 КпШС України, спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними за час шлюбу нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності.

Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до або було одержано ним під час шлюбу в дар, в порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС).

Таке ж роз`яснення містить й постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007р., яке діє на час вирішення спору (п. 23).

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 22 КпШС України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч 4. ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За наслідками розгляду спору у справі № 201/8500/16-ц договір купівлі продажу від 05.08.1998р. земельної ділянки, яка є предметом поділу у цій справі, судом не визнаний недійсним, а тому ОСОБА_1 залишається її власником, право власності якої підтверджено належними і допустимими доказами - договором купівлі-продажу від 05.08.1998р. і державним актом на право власності.

На користь того, що земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, свідомо придбана була у шлюбі, свідчать і установлені судом обставини у справі № 201/8500/16-ц про те, що при посвідченні договору купівлі-продажу земельної ділянки обидві сторони - ОСОБА_2 і ОСОБА_1 були присутні у нотаріуса.

Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування зазначеного та те, що спірне майно відповідно до положень статті 24 КпШС України було отримане відповідачкою у дар чи у порядку спадкування, що могло би бути підставою для спростування презумпції спільності майна подружжя відповідачем не надано.

Оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про те, що земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0617, є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки придбана відповідачкою в період шлюбу, а тому суд вважає за необхідне в порядку поділу майна подружжя, виділивши кожному по 1/2 частини земельної ділянки.

Обговорюючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що позовні вимоги задоволені повністю, а також приймаючи до уваги, що 11.01.2017р. позивачем наданий звіт про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки, то судові витрати слід розподілити наступним чином.

Загальна вартість земельної ділянки, розташованої на території Соборного району м. Дніпра за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0617га, кадастровий номер: НОМЕР_2 становить 172 939грн., тобто вартість Ѕ частини, на яку позивач просить визнати право власності, становить 86 469грн. 50коп. (а.с.№88-94).

Таким чином, розмір судового збору, який би мав сплатити позивач при подачі позову за ставками на 2016р. дорівнює 864,70грн. і саме цю суму слід стягнути з відповідачки на користь позивача.

З огляду на те, що позивачем судовий збір при подачі позову сплачений в більшому розмірі ніж потрібно, а саме, 710,30грн. та додатково 6 179,70грн. (а.с.№13, 34), і від нього надійшла заява про повернення надмірно сплаченого судового збору, то відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір» позивачу слід повернути сплачену в більшому розмірі суму судового збору - 6 025,30 грн. по квитанції №0.0.533765039.1 від 11.04.2016р. (6 890грн. - 864,70грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 24, 25, 28 КпШС України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм кодексу про шлюб та сім`ю України» від 12.06.1998р. № 16, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 82, 89, 141, 223, ч. 2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, п. 9 ч. 1 Розділу XI «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017р.), суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна - задовольнити.

Визнати земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на території Соборного району м. Дніпра за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0617 га, кадастровий номер: НОМЕР_2 , спільним майном колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Поділити спільне майно колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділивши кожному по 1/2 частині земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на території Соборного району м. Дніпра за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0617 га, кадастровий номер: НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на території Соборного району м. Дніпра за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0617 га, кадастровий номер: НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на території Соборного району м. Дніпра за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0617 га, кадастровий номер: НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 864грн. 70коп.

Судовий, сплачений ОСОБА_1 по квитанції №0.0.533765039.1 від 11.04.2016р. в сумі 6025,30грн. на розрахунковий рахунок 31219206700005, Код банку отримувача 805012, код отримувача 37989269, отримувач Відділення державної казначейська в Жовтневому районі м. Дніпропетровська, банк отримувача ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, призначення платежу - судовий збір - повернути ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: Ткаченко Н.В.