Рішення № 83350419, 29.07.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1152/19

29 липня 2019 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі судді Осташа А. В. за участю: секретаря судового засідання Гавіловської Х.М., представника позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Мурованої І.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.05.2016 №0018421302,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) 20.05.2019 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області (далі - відповідач, Головне Управління ДФС у Тернопільській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ Головного Управління ДФС у Тернопільській області від 17.05.2016 №0018421302 в частині збільшення суми грошового зобов`язання та донараховано грошове зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 124125,00 грн., та штрафними санкціями в сумі 62077,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказане податкове повідомлення-рішення є безпідставним та порушує чинне законодавство, оскільки воно винесене на підставі акта перевірки, висновки якого базуються на припущеннях і не враховують докази та відомості щодо господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 у періоді, який перевірявся, та відповідно донарахування податкових зобов`язань та покладення на позивача відповідальності у вигляді штрафних санкцій є безпідставним та таким, що суперечить нормам Закону. Зазначає, що неможливість державної реєстрації транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями не позбавляє права таких осіб на податковий кредит, якщо були дотримані умови його формування, визначені статтею 198 Податкового кодексу України та не позбавляє права такого платника податків на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Ухвалою суду від 22.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначене судове засідання.

Представником відповідача подано 19.06.2019 відзив на позовну заяву в якому зазначає, що за результатами документальної планової виїзної перевірки позивача виявлено, серед іншого, заниження суми податку на додану вартість всього в сумі 132308,00 грн., про що зафіксовано в акті перевірки №1679/19-15-13-02/ НОМЕР_1 від 29.04.2016. За результатами розгляду акту перевірки за вказаними порушеннями Тернопільською ОДПІ Головного Управління ДФС у Тернопільській області прийнято податкове повідомлення-рішення від №0018421302 від 17.05.2016 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 186232,50 грн. (в тому числі 124155,00 грн. основного платежу та 62077,50 грн. штрафних санкцій). Представник відповідача вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно. Також зазначив, що придбаний напівпричіп-цистерна може бути приватною власністю лише фізичної або юридичної особи, та в дальшому використовуватись на власний розсуд у підприємницькій діяльності. Натомість законодавство України не передбачає вважати майно, яке знаходиться у приватній власності фізичної особи, основними фондами суб`єкта господарювання, а відтак, у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту.

В судовому зсіданні представник позивача позов підтримала та просила задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД №250132, ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем, зареєстрований як платник податку на додану вартість. Вид економічної діяльності: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний вид діяльності на момент перевірки), 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

На підставі пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75, ст.77 Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», наказу Тернопільської ОДПІ Головного Управління ДФС у Тернопільській області від 01.04.2016 №394 та плану-графіка проведення планових перевірок суб`єктів господарювання на 2 квартал 2016 року, проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності ФОП ОСОБА_2 зокрема з питань дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2015 по 31.12.2015, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2015.

За наслідками перевірки складено акт №1679/19-15-13-02/ НОМЕР_1 від 29.04.2016, відповідно до висновків якого встановлено порушення:

- пп. 198.5 п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України з урахуванням ст. 325 Цивільного кодексу України, у зв`язку із заниженням податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 132 308 грн., з них по періодах: в січні 2015 року в сумі 55983 грн., в лютому 2015 року в сумі 38887 грн., в березні 2015 року в сумі 71 грн., в квітні 2015 року в сумі 16667 грн., в травні 2015 року в сумі 73 грн., в серпні 2015 року в сумі 15 грн., у вересні 2015 року в сумі 20600 грн., в листопаді 2015 року в сумі 12 грн. (аркуш справи 12-36).

За результатами вказаної перевірки Тернопільською ОДПІ Головного Управління ДФС винесено податкове повідомлення-рішення від 17.05.2016 №0018421302, яким збільшено суму грошового зобов`язання та донараховано ОСОБА_2 грошове зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 124 125, 00 грн., та штрафними санкціями в сумі 62077, 50 грн. (аркуш справи 11).

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення від 17.05.2016 №0018421302 протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, відповідні податкові накладні за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Пунктом 199.1 статті 199.1 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суть податкового кредиту полягає у тому, що суб`єкти господарювання, які придбали або виготовили товари; придбали (збудували) основні фонди (основні засоби та інші необоротні активи) мають право зменшити власні податкові зобов`язання з ПДВ відповідного звітного (податкового) періоду, на суму ПДВ, сплачену (нараховану) у зв`язку з придбанням товарів; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, незалежно від того, чи почали ці товари/основні фонди використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, а датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), придбання (спорудження) основних фондів.

Залежно від напрямку використання товарів/основних фондів, при придбанні яких платником податків був сформований податковий кредит, податкові зобов`язання та податковий кредит такого платника податків підлягає коригуванню у наступних податкових (звітних) періодах.

Приймаючи рішення про завищення позивачем сум податкового кредиту та суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню з податку на додану вартість, посадові особи відповідача виходили з того, що придбаний позивачем напівпричіп-цистерна зареєстрований на фізичну особу, тому, враховуючи вимоги статті 325 Цивільного кодексу України, така обставина не дає можливості вважати майно, яке перебуває у приватній власності фізичної особи, основними фондами суб`єкта господарювання - фізичної особи, будь-яких документів, які б підтверджували використання вказаного транспортного засобу у господарській діяльності ФОП ОСОБА_2 не надано.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що фактичним видом діяльності позивача є вид діяльності: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний вид діяльності на момент перевірки), 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

Згідно з договором поставки від 05.11.2014 ФОП ОСОБА_2 придбав у ТОВ «Еверласт» напівпричіп-цистерну, що підтверджується договором поставки №51 від 05.11.2014, видатковою накладною, гарантійною угодою, довіреністю, технічним завданням, випискою з рахунку (аркуш справи 37-50).

Згідно зі свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного засобу від 27.03.2015, останній зареєстрований за ОСОБА_2 (аркуш справи 51).

Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 (далі - Правила) встановлено єдиний на території України порядок державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.

Відповідно до пункту 6 вказаних Правил транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами.

Таким чином, чинним законодавством не передбачено порядку реєстрації (зазначення в технічному паспорті) транспортного засобу на фізичну особу-підприємця.

У постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №819/710/17 сформовано правову позицію, відповідно до якої встановлені вказаними Правилами особливості реєстрації транспортних засобів не впливають на право фізичної особи-підприємця на податковий кредит за операціями з придбання транспортних засобів, якщо були дотримані умови його формування, визначені Податковим Кодексом України.

За висновками Верховного Суду особливих умов для формування податкового кредиту та визначення дати виникнення права на податковий кредит для фізичних осіб - суб`єктів господарювання, зареєстрованих платниками ПДВ, Податковим кодексом України не передбачено, а тому здійснена реєстрація транспортних засобів на фізичну особу, а не на суб`єкта підприємницької діяльності жодним чином не впливає на право позивача на податковий кредит, оскільки реєстрація права власності на фізичну особу не може розглядатися як підстава для неможливість укладення договорів фізичною особою - підприємцем у межах її підприємницької діяльності, яка відповідно до ч. 2 ст. 128 Господарського кодексу України відповідає всім майном, що належить їй на праві приватної власності, за своїми обов`язками в сфері підприємництва, та ідентифікаційний - номер якої як платника податків та інших обов`язкових платежів належить фізичній особі - громадянину.

Аналогічну правову позицію було потім викладено у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №803/1021/17, від 08.08.2018 у справі №813/4630/13-а, від 30.10.2018 у справі №807/537/17.

Доводи відповідача зводяться до того, що позивач не веде облік транспортних засобів в якості основних фондів, а отже включення ним до податкового кредиту сум податку на додану вартість за придбані транспортні засоби є неправомірним, то суд зазначає наступне.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, умови щодо формування податкового кредиту визначаються Податковим кодексом України, який право на віднесення сум податків до податкового кредиту ставить в залежність від 2-х обставин: використання придбаних основних засобів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, та наявність податкової накладної.

Судом встановлено, що позивачем у встановленому законом порядку придбано та зареєстровано спірний транспортний засіб - напівпричіп-цистерна, сплачено суму податку на додану вартість, вказаний транспортний засіб використовуються в межах господарської діяльності платника податків, що підтверджується товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти) (аркуш справи 86-123), відтак позивач мав право на включення сплачених сум податку на додану вартість за придбаний транспортний засіб до складу податкового кредиту.

Доводи відповідача, щодо невикористання придбаного позивача напівпричіпа-цистерни в господарській діяльності спростовуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме: рядом товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (аркуш справи 86-123). Зі змісту даних документів видно, що саме ФОП ОСОБА_2 здійснював поставку нафтопродуктів різним юридичним особам та фізичним-особам підприємцям, використовуючи для поставки напівпричіп-паливоцистерну держ.номер ВО НОМЕР_2 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ Головного Управління ДФС від 17.05.2016 №0018421302 підлягає до скасування в частині збільшення суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість в сумі 103 457 грн. та 51 728 грн 50 коп. штрафних (фінансових санкцій).

До такого висновку, суд прийшов на підставі того, що в судовому засіданні встановлено, що збільшення суми грошового зобов`язання податку на додану вартість, по операції із придбання напівпричіпа-цистерни, що оспорюється позивачем, згідно розрахунку штрафних (фінансових) санкцій за результатами розгляду акту перевірки ФО-підприємця ОСОБА_2 від 29.04.2016 №1679/19-15-13-02/ НОМЕР_1 відбулося: за січень 2015 року - 47903 грн., лютий 2015 року - 38887 грн., за квітень 2015 року - 16667 грн. за податковим зобов`язанням та штрафні (фінансові санкції) за січень 2015 року - 23951,50 грн., за лютий 2015 року - 19443,50 грн. та за квітень 2015 року - 16667 грн. Інша частина суми основного зобов`язання та штрафних санкцій визначених оскаржуваним ППР не відноситься до предмета спору в даній адміністративній справі, а тому позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте, відповідачем не доведено обґрунтованості сум податку, визначених у оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, то суд приходить до висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області в користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 1862 грн 33 коп.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області від 17.05.2016 №0018421302 в частині збільшення суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість в сумі 103 457 грн. та 51 728 грн 50 коп. штрафних (фінансових санкцій).

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області в користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 1862 грн 33 коп.

Реквізити сторін: позивач - ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - Головне управління ДФС у Тернопільській області: 46021, м.тернопіль, вул.Білецька, 1, код ЄДРПОУ 39403535.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 липня 2019 року.

Головуючий суддя Осташ А.В.

копія вірна

Суддя Осташ А.В.