Рішення № 83350408, 31.07.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2019 р. Справа № 520/6622/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Тітова О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції ФСС України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції ФСС України в Харківській області (просп. Гагаріна, буд. 1, 3 пов.,м. Харків,61001, код ЄДРПОУ 41433726 ) в якому просить суд:

- визнати протиправними дії управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі - Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 24.05.2016 року по 30.04.2018 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) страхові виплати за період з 24.05.2016 року по 30.04.2018 року негайно після проголошення судового рішення;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати страхової виплати у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо відмови нарахувати суму невиплачених страхових виплат за період з 24.05.2016 року по 30.04.2018 року. Посилаючись на ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" стверджує, що вказана сума страхових виплат підлягає нарахуванню та виплаті позивачу без обмеження будь-яким строком.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідач на адресу суду надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Фонді соціального страхування України з 16 березня 2009 року та має зареєстрований страховий випадок трудове каліцтво, що стався 16 лютого 2009 року. За висновком МСЕК від 22 липня 2014 року серія 10 ААА №227231 позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності 70% та 2 група інвалідності, з повторним оглядом 10 липня 2016 року.

Під час повторного переогляду за висновком МСЕК від 25 квітня 2018 року серія 12 ААА №024065 позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності 70% та 2 група інвалідності, з повторним оглядом 15 квітня 2020 року.

20.06.2019 року позивач через свого представника звернувся до Відповідача щодо надання інформації про законні правові підстави не виплати йому страхових виплат з моменту взяття на облік відповідачем.

Листом від 24.06.2019 року №15.02-14/4075 відповідач надав відповідь позивачу та зазначив, що ОСОБА_1 отримував виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Харкові з 01.10.2014 по 23.05.2016 на підставі особистої заяви та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Адміністрації Дзержинського району Харківської міської ради від 24.11.2014 №6326002730 про фактичне місце проживання у м.Харкові. Також відповідач повідомив, що з 24.05.2016 виплати Відділенням у м. Харкові припинені у зв`язку з закінченням терміну дії довідки. Повторно ОСОБА_1 з заявою про продовження раніше призначених страхових виплат звернувся 15.05.2018, надавши нову довідку управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Основ"янського району Харківської міської ради від 14.05.2018 №0000535190. Виплати продовжені з місяця звернення, про що свідчать постанови Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати від 02.12.2015 року № 2011/16929/11870/69 та від 15.06.2018 року № 2051/16929/11870/70.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у виплаті йому страхових виплат за період з з 24.05.2016 року по 30.04.2018 року, позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон N 1706-VII).

Статтею першою Закону N 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього ж Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 цієї статті).

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (ч. 1 ст. 5 Закону N 1706-VII).

Як зазналося судом раніше, позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка знаходиться в матеріалах справи.

Водночас, ст. 14 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, слід дійти висновку, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами, що й інші громадяни, які постійно проживають на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

З огляду на матеріали справи, позивач у 2014 році здобув право на отримання страхових виплат по інвалідності та наразі перебуває на обліку в Харківському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, де отримує страхові виплати.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, унормовано Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон № 1105-ХІV), який із 01 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII.

Відповідно до підпункту "в" пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-ХІV (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Згідно зі статтею 28 Закону № 1105-ХІV, грошові суми, які відповідно до статті 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку, є страховими виплатами. Зазначені грошові суми складаються, зокрема, із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності.

Статтею 40 Закону № 1105-ХІV (у редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком. Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК.

З 01 січня 2015 року зазначені норми встановлені частинами першою, п`ятою та шостою статті 47 Закону № 1105-XIV (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ).

Суд також зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

За таких обставин, незважаючи на зміну місця проживання позивач має беззаперечне право на отримання страхових виплат, як особа, що втратила працездатність від професійного захворювання, з часу первинного призначення страхових виплат. Норми статті 47 Закону №1105-XIV гарантують позивачу право виплати страхової суми без обмеження протягом будь-якого строку та не ставлять в залежність від прийняття окремого порядку Кабінетом Міністрів України.

Положеннями пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції затверджено постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 № 20 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2015 за №6/26451 (далі - Порядок № 20).

Пунктом 1 Розділу 3 Порядку № 20 передбачено, що особи, які тимчасово переміщені, мають право на продовження раніше призначених та нарахованих страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) на підставі заяви, до якої додаються копії довідки про взяття на облік, паспорта або документа, що посвідчує особу, та реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи і мають відмітку у паспорті). Копії засвідчуються працівником відділення при пред`явленні оригіналів.

Суд зазначає, що окремо підстав для припинення виплат Порядком № 20 не передбачено.

Щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві на позов, що сума щомісячних страхових виплат за період з 24.05.2016 по 30.04.2018 не може вважатися заборгованістю, оскільки за відсутності правових підстав відділенням не здійснювалось їх нарахування, а тому, в розумінні п.15 Постанови № 365, не є сумою щомісячних страхових виплат, яка може обліковуватись в органі Фонду, а відтак підлягати виплаті, суд враховує таке.

Пунктом 5 розділу ІІІ Порядку № 20, на який посилається відповідач, зазначено, що щомісячні страхові виплати ВПО нараховуються з місяця подання заяви або з місяця, в якому не здійснювались страхові виплати робочим органом виконавчої дирекції Фонду, в якому зберігалася справа про страхові виплати на той час, та фінансується впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.

В розумінні норм викладених в пункті 5 розділу III Порядку № 20, щомісячні страхові виплати ВПО нараховуються з місяця подання заяви для осіб, які вперше звернулись за страховою виплатою, а для ВПО, які вже отримували страхові виплати з місяця, в якому не здійснювались страхові виплати робочим органом виконавчої дирекції Фонду.

Пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, затвердженим Постановою КМУ № 365 визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного КМУ.

Дана норма п.15 Порядку не надає підстав для нарахування або не нарахування соціальних виплат. Вона визначила лише одну підставу обліку соціальних виплат - "як/ не виплачені за минулий період".

Факт не виплати страхових виплат за період з 24.05.2016 по 30.04.2018 відповідачем фактично підтверджується, доказів того, що Фондом соціального страхування було нараховано та виплачено позивачу суму страхових виплат відповідачем не надано.

Крім того, суд зазначає, що відповідач, в спірних відносинах уособлює державу, яка взяла на себе обов`язок здійснювати соціальні страхові виплати.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності щодо ненарахування та невиплати позивачу суми страхових виплат за період з з 24.05.2016 по 30.04.2018.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що відмова Фонду соціального страхування щодо виплати позивачу страхових виплат за період з 24.05.2016 по 30.04.2018 є протиправною.

Суд критично ставиться до посилань відповідача на те, на законодавчому рівні визначено, що фінансування видатків з бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на тимчасово неконтрольованих українською владою територіях здійснюватиметься тільки після повернення цих територій під контроль органів державної влади України з урахуванням висновку Верхового Суду України, викладеного у постанові від 12 квітня 2017 року № 6-51 цс 17.

Водночас, у відповідності до Постанови Великої Палати Верховного Суду (справа 243/3505/16-ц, провадження № 14-271цс18) від 20 вересня 2018 року остання зазначила, що "у зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.

Крім того, суд відхиляє посилання позивача на постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17 оскільки правовідносини у даних справах не є аналогічними тим, що розглядаються у даній справі.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 N 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам II проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").

У даному випадку легітимні сподівання позивача на отримання допомоги передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними. Таким чином на них поширюється режим "існуючого майна".

Крім того, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 за заявою N 38667/06 у справі "Будченко проти України" наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 39).

Крім того, у Рішенні від 09.07.2007 N 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відсутність окремого порядку не може бути визнано в якості належної підстави для відмови у виплаті позивачу допомоги за минулий період.

Суд вважає, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, звернення із заявою про продовження виплати лише 15.05.2018, не прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат за спірний період з 24.05.2016 по 30.04.2018.

Отже, в силу положень частини 7 статті 47 Закону №1105-XIV, на відповідача, на обліку в якому перебуває позивач, покладено обов`язок нарахувати та виплатити позивачу раніше призначені страхові виплати за період з 24.05.2016 по 30.04.2018.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про протиправність дій Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі - Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо не нарахування та не виплати позивачу страхових виплат за період з 24.05.2016 по 30.04.2018, та як наслідок наявність підстав для зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі - Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати за період з 24.05.2016 по 30.04.2018.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносно вимоги позивача вчинити вищевказані дії негайно після проголошення судового рішення, суд зазначає, що процесуальним законодавством встановлено порядок набрання законної сили рішенням суду та порядок його виконання. Відповідно, вказана вимога є передчасною та не підлягає задоволенню.

Разом з тим, приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

З таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.246,257,258,263, 255,295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції ФСС України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі - Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) страхових виплат за період з 24.05.2016 року по 30.04.2018 року.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції ФСС України в Харківській області (пр. Гагаріна, буд. 1, 3 пов.,м. Харків,61001, код ЄДРПОУ 41433726 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) страхові виплати за період з 24.05.2016 року по 30.04.2018 року.

В частині присудження виплати страхових виплат в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов