Рішення № 83349925, 31.07.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2019 р. справа № 400/1815/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, Миколаїв,54034

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі-відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача у неприйнятті рішення у формі наказу за результатами розгляду заяв про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельної ділянки площею 1,6 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Діброва); зобов`язати відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельної ділянки площею 1,6 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Діброва).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач за результатами розгляду її клопотання від 18.04.2019 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельної ділянки площею 1,6 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Діброва) листом повідомив про неможливість надання дозволу, у зв`язку тим, що земельна ділянка передбачена для передачі учасникам антитерористичної операції (далі учасники АТО), хоча при вирішені питань щодо безоплатної приватизації земельної ділянки учасники АТО не мають жодних переваг поряд з іншими громадянами України і така відмова суперечить нормам Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки бажана земельна ділянка, входить до складу земель, які передбачені передачі учасникам АТО, підставою для відмови стало невідповідність місця розташування об`єктам вимогам закону. Крім того, відповідач зазначив, що вимога про зобов`язання відповідача надати дозвіл не підлягає задоволенню, оскільки передача земельної ділянки у власність є виключною компетенцією відповідача, а суд не може підміняти компетенцію відповідача.

На підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заяв і клопотань учасники справи суду не подавали.

Процесуальних дій у справі судом не вчинялось.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

18.04.2019 р. позивач звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,65 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, що розташована в межах території Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Діброва).

Відповідач листом від 29.05.2019 року №Н-3435/1-2487/0/20-19-СГ відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки за результатами розгляду наданих матеріалів було встановлено, що на бажану позивачем земельну ділянку відведено для передачі у власність учасникам АТО у межах норм безоплатної приватизації.

Відповідно до ч.1-3 ст.123 Земельного Кодексу України, Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою стало, те що на бажана земельна ділянка входить до складу земель, які підлягають передачі у власність учасникам АТО.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про неможливість надання дозволу позивачу через те, що бажана земельна ділянка передбачена для передачі учасникам АТО, оскільки відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

-затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 19.06.2018 в справі 750/8511/17.

Під час розгляду клопотання позивача спірна земельна ділянка не перебувала у власності або користуванні фізичних чи юридичних осіб, у тому числі учасників АТО. Більш того, законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані "відведення" та не передбачає відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку із наданням такого дозволу іншій особі.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Посилання відповідача на те, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є дискреційними повноваження відповідача, як на підставу для відмови у задоволенні вимоги щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, не приймається судом до уваги з оглядом на нижченаведене.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 806/2687/17.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 року по справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню.

Як визначено ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судовий збір позивачем сплачено в розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1374439363.1 від 07.06.2019 р. (а. с. 4) і з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, судові витрати присуджуються позивачу в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) у наданні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельної ділянки площею 1,6 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Діброва).

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) прийняти рішення про надання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельної ділянки площею 1,6 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в межах території Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Діброва).

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 768,40 грн.

5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є. В. Марич