Рішення № 83349040, 31.07.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року Справа № 160/4965/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

30 травня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, адреса: 49094, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро) в припиненні/призупиненні виплати пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) - у період з 13 січня 2018 року по 30 квітня 2018 року - протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, адреса: 49094, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро) виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати пенсії у сумі 8655,79 (вісім тисяч шістсот п`ятдесят п`ять грн. 79 коп.) гривень;

- в частині присуджених виплат пенсії в межах суми стягнення за один місяць, а саме 2395,80 гривень, рішення суду виконати негайно.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем на його звернення надано відповідь про те, що заборгованість з призначеної пенсії за період 13.01.2018 року по 30.04.2018 року у сумі 8655,79 гривень буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який наразі відсутній. Підставою зазначено постанову Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року про «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» якою передбачено, що припинення та поновлення виплат пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування. Вказані дії відповідача з невиплати позивачу пенсії за період з 13.01.2018 року по 30.04.2018 року порушують право позивача на отримання законної пенсії в належному розмірі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено розглядати вказану справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні згідно ч.2 ст. 257 та ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення учасників справи.

26.06.2019 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з позовними вимогами та просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування відзиву повідомив, що суб`єкт владних повноважень діяв відповідно до норм чинного законодавства та на звернення позивача надав відповідь, якою роз`яснив, що наразі не має правових підстав для виплати заборгованості з призначеної позивачу пенсії за період з 13.01.2018 року по 30.04.2018 року у сумі 8655,79 грн. Зазначив, що позивачу щомісячно, починаючи з травня місяця, виплачується пенсія у розмірі 2395,80 грн. Сума пенсії з 13.01.2018 року по 30.04.2018 року у сумі 8655,79 грн. нарахована та обліковується в обліковується в органі Пенсійного фонду України, буде виплачена за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого нормативно-правового акту.

Суд, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, з огляду на наступне.

Відповідно до довідки від 01.06.2018 року №1214-1855 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначена пенсія за віком з 13.01.2018 року, проте із зменшенням пенсійного віку згідно абз. 6 п. 3 розділу ХV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Розмір пенсійного віку позивач вважає меншим ніж повинен бути, через що звернувся до відповідача із зверненням з питання виплати пенсії за січень-квітень 2018 року.

Листом від 02.07.2018р. № Д9707-18УКЦ відповідач надав відповідь, в якій зазначив, що ОСОБА_1 призначено пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку.

Також, в зазначеному листі було зазначено наступне: за документами пенсійної справи позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа. Загальний розмір пенсійної виплати з 13.01.2018 складає 2395,80 грн. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 питання призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам проводиться тільки після надходження рішень відповідних комісій. Виходячи з вищезазначеного, пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 було призначено після надходження витягу з Протоколу № 8 від 12.04.2018, в якому зазначено, що комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийнято рішення про призначення позивачу соціальних виплат. В травні 2018 року позивач отримав пенсію за травень 2018 в сумі 2395,80 грн., в червні 2018 за червень 2018 в сумі 2395,80 грн., в липні 2018 року позивач отримає пенсію за липень в сумі 2395,80 грн. Сума боргу за період з 13.01.2018 по 30.04.2018 складає 8655,79 гри., яка буде виплачена згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365", в якій зазначено, що суми доплат за минулий період обліковуються та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на сьогодні відсутній.

Вважаючи неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припиненні/призупиненні виплати пенсії з 13 січня 2018 року по 30 квітня 2018 року, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, який набрав чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність за фактичним місцем проживання.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини.

Будь-які мотиви прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати позивачу пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії відповідачем не зазначено.

Також суд зазначає, що посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України Кабміну від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України Кабміну від 25.04.2018 №335 є безпідставним, оскільки постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, у зв`язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу, у цьому випадку - Законом №1058-IV.

У цьому випадку, наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, які припинені Пенсійним фондом без законних на те підстав.

Таким чином, припиняючи нарахування та виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на її отримання.

Вказана правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

Відповідно до абз.2 ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Крім того, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 219104277, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26) виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати пенсії у сумі 8655,79 (вісім тисяч шістсот п`ятдесят п`ять грн. 79 коп.) гривень суд зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших передбачених джерел визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159 (далі Порядок).

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. До таких належать, зокрема, пенсії.

З наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації усіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018рокуу справі № 522/5664/17, № 336/4675/17 та від 21.02.2018року у справі № 569/7903/16-ц.

Згідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов`язку щодо доказування правомірності своїх дій щодо припинення виплати пенсії позивача з 13 січня 2018 року по 30 квітня 2018 року.

Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов`язку щодо доказування правомірності своїх дій щодо припинення виплати пенсії позивачу.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 78, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Наб. Перемоги, 26, Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, адреса: 49094, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро) в припиненні/призупиненні виплати пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) - у період з 13 січня 2018 року по 30 квітня 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, адреса: 49094, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро) виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати пенсії у сумі 8655,79 (вісім тисяч шістсот п`ятдесят п`ять грн. 79 коп.) гривень.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присуджених виплат пенсії в межах суми стягнення за один місяць, а саме 2395,80 (дві тисячі триста дев`яносто п`ять грн. 80 коп.) гривень.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2019 року.

Суддя О.М. Неклеса