Рішення № 83348918, 31.07.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року Справа № 160/4951/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначення йому з 02 квітня 2019 року пенсії згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити йому пенсію згідно із ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 02 квітня 2019 року, виходячи із розрахунку 90% від розміру заробітної плати відповідно до довідок про складові заробітної плати, виданих Прокуратурою Дніпропетровської області від 06.05.2019 р. №18-5 вих.19 відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993 року, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111 та довічно здійснювати належні йому виплати пенсії за вислугу років щомісячно;

- стягнути з Державного бюджету України на його користь сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що його безперервний стаж роботи станом на дату звернення до Управління у тому числі на посадах прокурора складає 20 років 1 місяць 27 днів, в т.ч. на посадах прокурорів 17 років 8 місяців 28 днів. Частиною 5 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлювалося, що до 20 річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, у тому числі стажистами та слідчими, на виборних посадах у державних органах, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися у прокуратуру, половина навчання у вищих навчальних закладах. Отже вважає необґрунтованим розрахунок половини навчання у вищому навчальному закладі з 01.09.1996 р. по 29.06.2001 рік. Зауважив, що його право на пенсійне забезпечення врегульовано як ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. №1789- XII (що втратив чинність з 15.07.2015р.), так і збережено у ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року№1697-УІІ. Вважає, що має право на призначення пенсії на умовах, визначених у ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001 р. №2663-111), оскільки Законом України № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011р., яким внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права, а також Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року №76-УІІІ, суттєво звужене його право на пенсію за вислугу років. Зауважив, що оскільки постійно сплачував та на даний час продовжує сплачувати передбачені чинним законодавством страхові внески до Пенсійного фонду, дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії є втручанням у його право на мирне володіння майном - пенсією.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

13.06.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується з позовними вимогами, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року 3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, ч. 1 ст. 50-1 замінено двома частинами за якою, прокурори і слідчі мають право в пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: 24 роки з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2018 року, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років. 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, відповідно до пп. 1 п. 3 розділу XII «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (крім п. 8 ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 16, абз. 1 ч. 2 ст. 46-2, ст. 47, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 50. ч. З, 4, 6 та 11 ст. 50-1, ч. 3 ст.51-2, ст. 53 щодо класних чинів). Відповідно до положень ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення (з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2018 року) вислуги років не менше 24 років, у тому числі, стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років. Відповідно до розрахунку стажу станом на 31.03.2019 загальний стаж ОСОБА_1 становить 22 роки 1 місяць 23 дні, стаж роботи на посадах прокурорів - 17 років 8 місяців 28 днів, вислуга років, з урахуванням половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання -19 років 11 місяців. На момент звернення позивача до ГУПФУ в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років, вислуга років (з урахуванням половини строку навчання у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого) складала менше 24 років, що є недостатнім для призначення пенсії згідно Закону №1697-VII. У період дії ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, у редакції від 26 липня 2001 року, що діяла до 30 вересня 2011 року, пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Проте, станом на 30 вересня 2011 року у позивача був відсутній стаж роботи 20 років, а тому, у період дії ст.50-1 Закону № 1789-ХІІ, у редакції від 26 липня 2001 року, ОСОБА_1 не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим при прийнятті Закону № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працює в органах прокуратури з 04.07.2001 року до теперішнього часу, що підтверджується копією трудової книжки.

02.04.2019 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно статті 50-1 Закону України „Про прокуратуру"(в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України „Про прокуратуру" від 12.07.2001 року №2663-III).

Листом Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №18 Управління застосування пенсій ного законодавства ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 10.04.2019 року №77/03.22-20 позивача було повідомлено про відсутність підстав призначити йому пенсію за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України „Про прокуратуру"(в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України „Про прокуратуру" від 12.07.2001 року №2663-III), оскільки наведена норма втратила чинність на підставі Закону №1694-VII від 14.10.2014 року. Зауважено, що загальний стаж ОСОБА_1 становить 22 роки 1 місяць 23 дні, стаж роботи на посадах прокурорів - 17 років 8 місяців 28 днів, вислуга років, з урахуванням половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання -19 років 11 місяців, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років.

Предметом спору в даній справі є відмова ГУ ПФУ в Дніпропетровській області в призначенні позивачу пенсії за вислугою років, відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII, в редакції Закону України №2663- III від 12.07.2001 року на підставі заяви, що була надана 02.04.2019 року.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

З 01.12.1991 року умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України було визначено статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ).

Відповідно до вимог ст.50-1 Закону №1789-ХІІ прокурори та слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

З 1 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» 08 липня 2011 року №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), п.п.4 п.6 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення якого внесено зміни до ст.50-1 Закону №1789-ХІІ.

Враховуючи наведені зміни, з 1 жовтня 2011 року пенсія призначалась в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, з 1 жовтня 2011 року положення частини першої ст.50-1 Закону №1789-ХІІ щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90% від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв`язку з внесенням змін до редакції цієї статі Законом № 3668-VІ.

При цьому, з 1 жовтня 2011 року відповідно до ст.50-1 Закону №1789-ХІІ прокурори і слідчі мали право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон № 1697-VII, відповідно до пп. 1 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон 1789-ХІІ (крім п. 8 ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 16, абз. 1 ч. 2 ст. 46-2, ст. 47, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 50, ч. 3, 4, 6 та 11 ст. 50-1, ч. 3 ст. 51-2, ст. 53 щодо класних чинів).

Отже, з 15.07.2015 року відсутні підстави для призначення пенсії згідно з статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року.

Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії, визначено спеціальний вид пенсійного забезпечення для працівників прокуратури України.

Відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII (в редакцій чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії), прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема: з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років.

Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до Рішення Конституційного Суу України від 09.02.1999 року N 1-рп/99 (щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України - справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, вислуга років позивача на момент звернення за призначенням пенсії (02.04.2018 року) мала складати 24 роки, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів не менше 14 років.

На момент звернення позивача до ГУПФУ в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років, його вислуга років складала менше 24 років, що не заперечується позивачем в позовній заяві, отже наявний стаж його роботи на час звернення до органу Пенсійного фонду є недостатнім для призначення пенсії згідно з Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII.

Слід зазначити, що у період дії ст.50-1 Закону № 1789-ХІІ, у редакції від 26 липня 2001 року, що діяла до 30 вересня 2011 року, пенсії призначалися прокурорам і слідчим зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

Проте, станом на 30 вересня 2011 року у позивача був відсутній стаж роботи 20 років, а тому, у період дії ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, у редакції від 26 липня 2001 року, ОСОБА_1 не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим при прийнятті Закону № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.

Отже, посилання позивача в позовній заяві на те, що зміни в законодавстві звужують зміст та обсяг його прав є безпідставними.

Щодо твердження ОСОБА_1 про те, що він був впевненим у своїх законних очікуваннях, що набуте ним на підставі чинного законодавства право на пенсію за вислугу років в розмірі 90% від суми місячного заробітку буде реалізовано і це право відповідно до ст.22 Конституції України не буде скасовано, зменшено або звужено, а також, непризначення та невиплата пенсії є втручанням у його право на мирне володіння майном, слід зазначити наступне.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 7 та 11 до Конвенції» Україна визнала обов`язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський Суд з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26 червня 2014 року, п.35) зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» може захищатися ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 у справі «Великода проти України» Суд розглянув скаргу за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів. Суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

В позовній заяві ОСОБА_1 посилається на судову практику, що склалась на користь позивачів у подібних справах, а саме на рішення судів першої інстанції, проте відповідно до ч.5 ст.242 КАС України висновки цих судів, висловлені у судових рішеннях щодо застосування норм матеріального права, не створюють обов`язку для врахування їх судами при вирішенні інших подібних справ.

Натомість, висновки про відсутність порушення права на пенсію працівників прокуратури, у зв`язку з недостатньою вислугою років відповідно до Закону №1697-VII, у справах з подібними до розглянутих у цій справі правовідносинами, викладена в постановах Верховного Суду від 11.01.2019 року по справі №357/4059/17 та від 11.01.2019 року по справі № 348/245/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Частиною 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень дії якого оскаржуються, належним чином доведено правомірність відмови у призначення позивачу з 02 квітня 2019 року пенсії згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 31 липня 2019 року.

Суддя О.М. Неклеса