Рішення № 83343005, 22.07.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2019 справа №914/550/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Сало О.А., розглянувши справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго»

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»

про: стягнення 532293,38грн.,

Представники:

позивача: не з`явився;

відповідача: Іващук О.В. (довіреність б/н від 21.02.2019р.),

ВСТАНОВИВ:

27.03.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення 532293,38грн.

01.04.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти справу до розгляду; розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 22.04.2019р.

Протокольною ухвалою від 22.04.2019р. підготовче засідання відкладено на 22.05.2019р.

Крім того, ухвалою від 22.04.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача та повідомив про дату, час і місце підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні 22.05.2019р. оголошено перерву до 30.05.2019р.

Після завершення перерви, у підготовчому засіданні 30.05.2019р. Господарський суд Львівської області ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів. При цьому, у підготовчому засіданні 30.05.2019р. оголошено перерву до 20.06.2019р.

Після завершення перерви, 20.06.2019р. Господарський суд Львівської області ухвалив: закрити підготовче провадження у справі; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 17.07.2019р.

У судовому засіданні 17.07.2019р. з розгляду спору по суті оголошено перерву до 22.07.2019р.

Після завершення перерви, у судове засідання 22.07.2019р. з розгляду спору по суті з`явився представник відповідача. При цьому, позивач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні не забезпечив.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

Позивач з підстав прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань щодо оплати вартості спожитої в період з червня по грудень 2018р. електричної енергії, що виникли на підставі укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії №90581 від 19.10.2010р., просить суд стягнути з відповідача нараховані у зв`язку із таким простроченням 406948,23грн. пені, 34560,73грн. трьох процентів річних та 90784,42грн. інфляційних втрат.

Позиція відповідача:

Відповідач не заперечив факт порушення строків оплати вартості спожитої електричної енергії за спірний період, проте не погоджується з нарахуванням штрафних санкцій та просить зменшити розмір таких.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін, суд встановив таке:

19.10.2010р. між Відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго», найменування якого було змінено на Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго» (надалі по тексту – «позивач», «Постачальник»), та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (надалі по тексту – «відповідач», «Споживач») укладено договір про постачання електричної енергії №90581 (надалі по тексту – «Договір»), відповідно до п.1.1. якого, Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем у період з червня 2018р. по грудень 2018р., у відповідності до умов Договору, поставлено електричну енергію, про що відповідачу були виставлено відповідні рахунки на оплату за активну спожиту електричну енергію, а саме: №300506/130696-1 від 04.07.2018р. за червень 2018р. на суму 3036725,60грн. з ПДВ (рахунок отримано 04.07.2018р., термін оплати – до 11.07.2018р.), №300507/132482-1 від 02.08.2018р. за липень 2018р. на суму 8610398,18грн. з ПДВ (рахунок отримано 02.08.2018р., термін оплати – до 09.08.2018р.), №300508/134773-1 від 05.09.2018р. за серпень 2018р. на суму 9740616,11грн. з ПДВ (рахунок отримано 05.09.2018р., термін оплати – до 12.09.2018р.), №300509/136578-1 від 03.10.2018р. за вересень 2018р. на суму 1666222,15грн. з ПДВ (рахунок отримано 03.10.2018р., термін оплати – до 10.10.2018р.), №300510/138799-1 за жовтень 2018р. на суму 434197,44грн. з ПДВ (рахунок отримано 06.11.2018р., термін оплати – до 13.11.2018р.), №300511/140746-1 від 04.12.22018р. за листопад 2018р. на суму 553454,97грн. з ПДВ (рахунок отримано 04.12.2018р., термін оплати – до 11.12.2018р.), №300512/143416-1 від 03.01.2019р. за грудень 2018р. на суму 818861,22грн. з ПДВ (рахунок отримано 03.01.2019р., термін оплати – до 11.01.2019р.).

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, відповідач, в порушення умов Договору, оплати за поставлену йому електричну енергію здійснював з порушенням встановлених Договором строків, зокрема, здійснивши оплати у розмірі 96795,10грн. 07.06.2018р., 3323761,47грн. – 27.06.2018р., 821356,23грн. – 01.08.2018р., 15695,86грн. – 10.08.2018р., 2171820,50грн. – 30.08.2018р., 9740616,11грн. – 21.09.2018р., 2092814,43грн. – 28.09.2018р., 702295,48грн. – 01.10.2018р., 240690,31грн. – 03.10.2018р., 723236,36грн. та 5396493,37грн. – 30.10.2018р., 8368069,79грн. – 29.11.2018р., 553454,97грн. – 26.12.2018р.

Враховуючи вищевказане, за порушення відповідачем встановлених Договором строків оплати, позивачем нараховано 406948,23грн. пені, 34560,73грн. трьох процентів річних та 90784,42грн. інфляційних втрат, з позовом про стягнення яких, звернувся позивач.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання; до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, 19.10.2010р. між сторонами укладено Договір, відповідно до п.1.1. якого, позивач, як Постачальник, продає електричну енергію відповідачу, як Споживачу, для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п.9.4. Договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2010р.; договір вважається щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

В матеріалах справи відсутні докази та сторонами не заперечується факт відсутності повідомлень однієї із сторін про припинення дії Договору або перегляд його умов.

На виконання умов Договору, позивачем в період з червня по грудень 2018р. поставлено електричну енергію, про що відповідачу були виставлені відповідні рахунки на оплату за активну спожиту електричну енергію, а саме: №300506/130696-1 від 04.07.2018р. за червень 2018р. на суму 3036725,60грн. з ПДВ (рахунок отримано 04.07.2018р., термін оплати – до 11.07.2018р.), №300507/132482-1 від 02.08.2018р. за липень 2018р. на суму 8610398,18грн. з ПДВ (рахунок отримано 02.08.2018р., термін оплати – до 09.08.2018р.), №300508/134773-1 від 05.09.2018р. за серпень 2018р. на суму 9740616,11грн. з ПДВ (рахунок отримано 05.09.2018р., термін оплати – до 12.09.2018р.), №300509/136578-1 від 03.10.2018р. за вересень 2018р. на суму 1666222,15грн. з ПДВ (рахунок отримано 03.10.2018р., термін оплати – до 10.10.2018р.), №300510/138799-1 за жовтень 2018р. на суму 434197,44грн. з ПДВ (рахунок отримано 06.11.2018р., термін оплати – до 13.11.2018р.), №300511/140746-1 від 04.12.22018р. за листопад 2018р. на суму 553454,97грн. з ПДВ (рахунок отримано 04.12.2018р., термін оплати – до 11.12.2018р.), №300512/143416-1 від 03.01.2019р. за грудень 2018р. на суму 818861,22грн. з ПДВ (рахунок отримано 03.01.2019р., термін оплати – до 11.01.2019р.).

Частиною 1 ст.691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2 ст.692 ЦК України).

Частина 1 ст.530 ЦК передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно умов п.9.1. Договору, додатки до цього Договору, в тому числі і додаток №2 «Порядок розрахунків» від 19.10.2010р. (надалі по тексту «Додаток №2»), є невід`ємними частинами цього Договору.

Відповідно до п.5 Додатку №2, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ; під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахунковому періодах оплати споживання електроенергії за поточний розрахунковий період.

Згідно з п.7 Додатку №2, рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються Постачальником електричної енергії та надаються Споживачу; тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку; дата оплати розрахунку (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом,

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Проте, всупереч умовам Договору, відповідачем виконано зобов`язань щодо оплати вартості вищевказаної електричної енергії з простроченням, зокрема, відповідачем сплачено 96795,10грн. 07.06.2018р., 3323761,47грн. – 27.06.2018р., 821356,23грн. – 01.08.2018р., 15695,86грн. – 10.08.2018р., 2171820,50грн. – 30.08.2018р., 9740616,11грн. – 21.09.2018р., 2092814,43грн. – 28.09.2018р., 702295,48грн. – 01.10.2018р., 240690,31грн. – 03.10.2018р., 723236,36грн. та 5396493,37грн. – 30.10.2018р., 8368069,79грн. – 29.11.2018р., 553454,97грн. – 26.12.2018р.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Зазначений вище факт прострочення виконання передбачених Договором зобов`язань щодо оплати вартості електричної енергії не заперечив та не спростував відповідач.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору, а саме зобов`язання щодо оплати поставленої у спірний період електричної енергії, позивачем нараховано 406948,23грн. пені.

Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.8 Додатку №2, у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених даним договором, Постачальник електричної енергії проводить Споживачу нарахування пені, суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних від простроченої суми.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що такий здійснено позивачем вірно, а тому заявлені позовні вимоги про стягнення 406948,23грн. пені є підставними та обґрунтованими.

При цьому суд, розглянувши клопотання про зменшення суми нарахованих позивачем штрафних санкцій, викладене у відзиві на позовну заяву (вх.№16730/19 від 22.04.2019р.) та додаткових поясненнях (вх.№22421/19 від 30.05.2019р.), зазначає наступне:

подане клопотання відповідач, зокрема, обґрунтовує: 1) недофінансуванням пільг і субсидій населення; 2) перебуванням у скрутному матеріальному становищі, що зумовлене збитковістю затвердженого тарифу на теплопостачання та низьким рівнем розрахунку населення за надані послуги; 3) відсутністю передоплати споживачами за надані послуги з теплопостачання (оплата за відповідні послуги здійснюється впродовж місяця після надання таких); 4) утворення заборгованості, на яку позивачем здійснено нарахування пені, зокрема, у зв`язку із несплатою населенням та бюджетними установами вартості наданих відповідачем послуг з теплопостачання; 5) важким фінансовим становищем відповідача, що склалося зокрема через те, що у зв`язку з вступом в дію Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», процедура прийняття рішення НКРЕКП щодо встановлення (коригування) тарифів на теплову енергію триває не менше 70 днів, а отже відповідач не може своєчасно відкоригувати тарифи у зв`язку з зміною цін на енергоносії тощо і несе великі збитки, механізм відшкодування яких не передбачено. Враховуючи наведене, відповідач просить зменшити суму нарахованих позивачем штрафних санкцій на 90%.

Представник позивача проти зменшення розміру штрафних санкцій заперечила повністю, зокрема, з підстав, зазначених у відповіді на відзив (вх.№18335/19 від 07.05.2019р.) та письмових запереченнях (вх.№25004/19 від 18.06.2019р.).

Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч.3 ст.551 ЦК України.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. З огляду на наведене, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (дискреційні повноваження суду) (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 15.05.2019р. у справі №905/2009/17, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/74025218).

Суд також враховає правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р. про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Як встановлено судом, в даному випадку виконання грошового зобов`язання відбулося у повному обсязі, але з незначним простроченням. Таким чином, неустойка значною мірою втратила своє призначення саме як вид забезпечення у зв`язку з виконанням основного зобов`язання (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 20.07.2019р. у справі №902/125/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83150439).

Також, судом взято до уваги нестабільність надходжень коштів від побутових споживачів, внаслідок чого відповідач не мав змоги своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за отриману електричну енергію (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 20.07.2019р. у справі №902/125/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83150439). При цьому, судом враховано інформацію про наявність заборгованості перед відповідачем, що міститься в наданих відповідачем актах звіряння розрахунків за надані населенню субсидії для відшкодування витрат на оплату житло-комунальних послуг .

Окрім зазначеного, під час вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, на підставі наданих відповідачем доказів, зокрема, звіту про фінансові результати (звіту про сукупних дохід) за 2018р., згідно якого, розмір збитків відповідача за звітний період є значним, судом враховано важкий майновий стан відповідача. При цьому, судом взято до уваги соціально значимий статус відповідача, збитковість та економічну нерентабельність затвердженого тарифу та несвоєчасністю розрахунку споживачів за послуги з опалення та гарячого водопостачання, про які наголошує Західний апеляційний господарський суд у постанові від 28.01.2019р. у справі №914/472/18 (текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79655628).

З огляду на вищезазначене та враховуючи повне виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої електричної енергії за спірним Договором до звернення з даним позовом, а також незначне прострочення оплати вартості електричної енергії, при цьому відсутність в матеріалах справи доказів спричинення збитків позивачу простроченням такої сплати, врахувавши баланс інтересів сторін, суд дійшов висновку про те, що наявні правові підстави, передбачені ч.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України, для зменшення на 50% розміру заявленої до стягнення пені.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача 406948,23грн. пені підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 203474,12грн. (406948,23-406948,23/100*50=203474,115?203474,12).

Також, позивач, просив стягнути з відповідача на його користь 34560,73грн. трьох процентів річних та 90784,42грн. інфляційних втрат.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат за заявлені періоди суд встановив, що такий здійснено вірно, а тому заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 34560,73грн. трьох процентів річних та 90784,42грн. інфляційних втрат є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, в тому числі відсутність заперечень відповідача як проти самого факту поставки електричної енергії у відповідності до умов Договору, так і щодо факту порушення відповідачем встановленого Договором строку оплати вартості такої, перевіривши правильність проведених розрахунків, заявлені позовні вимоги, враховуючи наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, підлягають до задоволення частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 203474,12грн. пені, 34560,73грн. трьох процентів річних, 90784,42грн. інфляційних нарахувань

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судового збору позивач подав платіжне доручення №5252 від 01.03.2019р. про сплату 7984,41грн. судового збору.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з ч.2 ст.123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи наведене, а також те, що ціна позову становить 532293,38грн., розмір судового збору, який позивач повинен був сплатити за подання цього позову, становить 7984,40грн. (532293,38/100*1,5=7984,4007?7984,40).

Крім того, відповідно до ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, то наявні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат в частині витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.4.1. укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднання «Юріс Консультус» договору про надання правничої допомоги №19/2-4 від 18.02.2019р., вартість правничої допомоги становить: авансова вартість – 9800,00грн.

В матеріалах справи міститься копія рахунку на оплату №19/008 від 17.04.2019р., сформованого Адвокатським об`єднання «Юріс Консультус» на підставі вищевказаного договору про надання правничої допомоги, на суму 9800,00грн.

Як доказ сплати визначеної у відповідності до умов договору про надання правничої допомоги №19/2-4 від 18.02.2019р. вартості правничої допомоги, позивач подав платіжне доручення №10018 від 26.04.2019р. про сплату 9800,00грн. на підставі рахунку №19/008 від 17.04.2019р.

Враховуючи наведене, на підставі поданих позивачем доказів, що містяться в матеріалах справи, сума понесених позивачем судових витрат, пов`язаних із наданням йому професійної правничої допомоги у цій справи, становить 9800,00грн.

Відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, суд звертає увагу на те, що розмір судових витрат позивача відповідачем не заперечено, клопотання про зменшення розміру таких відповідачем не подано. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, підтверджуючі неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Отже, сума судових витрат позивача, пов`язаних з розглядом справи, докази понесення яких містяться в матеріалах справи, становить 17784,40грн. (7984,40+9800,00=17784,40).

При цьому, враховуючи те, що спір виник у зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе у відповідності до умов Договору грошових зобов`язань, вищевказані судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (місцезнаходження: 79040, Львівська обл., місто Львів, вул. Данила Апостола, будинок 1; ідентифікаційний код: 05506460) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (місцезнаходження: 79026, Львівська обл., місто Львів, вул. Козельницька, будинок 3; ідентифікаційний код: 00131587) 203474,12грн. пені, 34560,73грн. трьох процентів річних, 90784,42грн. інфляційних нарахувань та 17784,40грн. судових витрат.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2019р.

Суддя Король М.Р.