Рішення № 83342627, 23.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.07.2019Справа № 910/17307/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна Транспортна Компанія в Україні"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАРЯГ"

про стягнення 610708,03 російських рублів, що станом на дату подання позову становить еквівалент 249981,12 грн.

за участю представників:

від позивача: Письмак О.Є.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальна Транспортна Компанія в Україні" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ВАРЯГ" про стягнення заборгованості у розмірі 610708,03 російських рублів, що станом на дату подання позову становить еквівалент 249981,12 грн.

Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором № 29-05/18 транспортно-експедиторського обслуговування від 29.05.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17307/18, розгляд справи постановлено здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 16.04.2019, зобов`язано позивача в строк до 10.01.2019 подати до суду належним чином нотаріально завірені копії перекладу ухвали про відкриття провадження у справі від 26.12.2018 на російську мову у двох примірниках, направлено копію ухвали Господарського суду міста Києва від 26.12.2018 про відкриття провадження у справі №910/17307/18, перекладену на російську мову для вручення відповідачу в порядку, передбаченому Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності через Арбітражний суд міста Москви та зупинено провадження у справі № 910/17307/18.

10.01.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшли нотаріально завірені копії перекладу ухвали суду від 26.12.2019.

10.01.2019 Господарський суд міста Києва направив до Арбітражного суду міста Москви доручення про вручення документів.

15.04.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла копія відзиву відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 поновлено провадження у справі № 910/17307/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 закрито підготовче провадження, призначено справу № 910/17307/18 до судового розгляду по суті на 23.07.2019, зобов`язано позивача в строк до 16.05.2019 подати до суду належним чином нотаріально завірені копії перекладу на російську мову даної ухвали для вручення відповідачу в порядку, передбаченому Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності через Арбітражний Бєлгородської області.

03.05.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав позовні вимоги у повному обсязі.

Судом враховано, що відзив на позов поданий відповідачем до суду після закриття підготовчого провадження, однак враховуючи те, що у суду відсутні докази отримання відповідачем ухвали суду від 26.12.2018, приймаючи до уваги те, що відповідач є іноземною особою, суд прийшов до висновку про прийняття до розгляду поданого відповідачем відзиву на позов.

16.05.2019 Господарський суд міста Києва направив до Арбітражного суду Бєлгородської області доручення про вручення документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 поновлено провадження у справі №910/17307/18.

Представник позивача в судовому засіданні 23.07.2019 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 23.07.2019 не з`явився. Судом враховано, що від Арбітражного суду Бєлгородської області не надходило відомостей про виконання доручення про вручення документів, однак, від відповідач повідомлений про розгляд даної справи, про що свідчить поданий 03.05.2019 відповідачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні 23.07.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальна Транспортна Компанія в Україні" (позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАРЯГ" (відповідач, клієнт) укладено договір № 29-05/18 транспортно-експедиторського обслуговування (далі - договір), відповідно до якого позивач зобов`язався надавати відповідачу транспортно-експедиторські послуги з організації та перевезенні вантажів залізницею України та країн СНД у власних (орендованих) вагонах.

Згідно із пунктом 9.1 договору, сторони встановили строк дії договору з моменту підписання до 31.12.2018, а в частині розрахунків до повного їх виконання. У випадку, якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить про його припинення, договір вважається продовженим на наступний рік з обов`язковим підписанням додаткової угоди (п. 9.3 договору.).

Відповідно до пункту 1.4 договору вартість послуг узгоджується сторонами в окремих додаткових угодах, які є невід`ємною частиною договору. Загальна сума договору визначається як загальна вартість послуг, наданих відповідачу згідно актів виконаних робіт/наданих послуг.

Пунктами 2.14, 5.1. договору передбачено, що підтверджуючим фактом надання позивачем транспортно-експедиторських послуг згідно заявок відповідача є акти виконаних робіт/наданих послуг, які підписуються повноважними представниками сторін. Акти виконаних робіт/наданих послуг оформляються сторонами до 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги.

Згідно пункту 4.4 договору оплата послуг здійснюється відповідачем в розмірі 100 % передплати, виходячи з планового обсягу перевезення, не пізніше ніж за два календарних дні до початку відправлення порожніх вагонів на станцію навантаження, на підставі виставленого позивачем рахунку, якщо інші умови не погоджено сторонами в додаткових угодах.

Відповідно до п. 2.15, п. 5.2 договору на підставі актів виконаних робіт/наданих послуг, рахунків позивача та документів, які підтверджують його витрати, пов`язані з виконанням договору, відповідач здійснює остаточний розрахунок у повному обсязі за надані послуги за звітний місяць.

На виконання умов договору позивачем надані відповідачу транспортно-експедиторські послуги на загальну суму 504 000,00 російських рублів, що підтверджується підписаним між сторонами актом надання послуг № 138 від 30.06.2018.

Позивачем виставлено рахунок на попередню оплату № 404 від 01.06.2018 на суму 504 000,00 російських рублів.

Оскільки відповідач оплати наданих позивачем послуг не здійснив, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 610708,03 російських рублів, що станом на дату подання позову еквівалентно 249981,12 грн., з яких: основний борг у сумі 504 000,00 російських рублів, що станом на дату подання позову еквівалентно 206 302,32 грн.; пеня у сумі 34184,01 грн.; 3% річних у сумі 1284,16 російських рублів, що станом на дату подання позову еквівалентно 525,65 грн.; інфляційні втрати у сумі 8969,14 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 316 Господарського кодексу України та статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як підтверджено наявним в матеріалах справи актом надання послуг № 138 від 30.06.2018 позивач надав відповідачу транспортно-експедиторські послуги на загальну суму 504 000,00 російських рублів.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується невиконане зобов`язання за договором № 29-05/18 транспортно-експедиторського обслуговування від 29.05.2018 у сумі 504 000,00 російських рублів, заборгованість за договором визнана відповідачем у повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Водночас, згідно з частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

З урахуванням вище встановлених судом обставин, враховуючи, що заборгованість відповідача за договором № 29-05/18 транспортно-експедиторського обслуговування від 29.05.2018 у сумі 504 000,00 російських рублів визнана відповідачем, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.

У зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховані: пеня у сумі 34184,01 грн. (за період з 05.07.2018 по 21.12.2018), 3% річних у сумі 1284,16 російських рублів, що станом на дату подання позову еквівалентно 525,65 грн. та інфляційні втрати у сумі 8969,14 грн.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за транспортно-експедиторські послуги передбачена у п. 6.4. договору, відповідно до якого сторони погодили, що за порушення відповідачем зобов`язань, відповідач сплачує позивачу пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Суд зазначає, що 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для виконання, до дня ухвалення рішення, помноженої на 3, поділеної на 100 і поділеної на 365 (днів у році).

При цьому, під час розрахунку 3 % річних має застосовуватися прострочена сума, визначена в договорі, а не її еквівалент у національній валюті. Наведена позиція викладена у постанові Верховного Суду по справі № 373/2054/16-ц.

Оскільки розрахунки пені та 3% річних є арифметично вірними, заявлені вимоги відповідають обставинам справи, суд задовольняє вимоги про стягнення пені у сумі 34184,01 грн. та 3% річних у сумі 1284,16 російських рублів, що еквівалентно 525,65 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у сумі 8969,14 грн., то суд прийшов до висновку про наступне.

При цьому, судом враховано, що відповідач визнав позовні вимоги, в том числі про стягнення інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 4. ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Однак, судом встановлено, що визнання відповідачем позову у зазначеній частині вимог суперечить закону з огляду на наступні обставини.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 524 зазначеного Кодексу зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України визначає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 8969,14 грн.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини справи, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна Транспортна Компанія в Україні" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАРЯГ" (308001, Росія, м. Бєлгород, вул. Миколи Чумичова, буд. 122, офіс 128, ОДРН 1133123016619, ІПН 3123328083 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна Транспортна Компанія в Україні" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 69, ідентифікаційний код 41148559) заборгованість у розмірі 504 000,00 російських рублів, що еквівалентно 206 302,32 грн., пеню у сумі 34184,01 грн., 3% річних у сумі 1284,16 російських рублів, що еквівалентно 525,65 грн. та судовий збір у розмірі 3615,18 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 31.07.2019.

Суддя О.В. Гулевець