Рішення № 83336015, 02.07.2019, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 209/969/19

Провадження 2/206/807/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року в залі суду в м. Дніпрі Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючий суддя Сухоруков А.О.,

при секретарі Панюшкіній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за участі представника відповідача Маркело В.О.,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 19 січня 2016 року ОСОБА_1 подав до ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» заяву про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг №5461016878, на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР». Відповідно до умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР», умови разом із заявою про приєднання і заявою на отримання кредиту становлять кредитний договір

30.07.2018 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська Агенція з повернення боргів», укладеного договір відступлення прав вимоги №20180730 відповідно до якого, ТОВ «ФК «ЦФР» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

Відповідно до реєстру боржників за кредитним договором, укладеним між позичальником та ТОВ «ФК «ЦФР» відступлення прав вимоги, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідача у суму 65941,67 грн., з яких: 24491,41грн. - сума заборгованості за основою сумою боргу, 6129,76 грн. - сума заборгованості за відсотками, 20415,92 грн. - сума заборгованості за платою за управлінням кредитом, 14904,58 грн. - сума заборгованості за пенею. Таким чином відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем за кредитним договором №5461016878 від 19 січня 2016 року в сумі 65941,67 грн.

Взяті на себе зобов`язання позичальник не виконує, тому позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором, а також сплачені судові витрати.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надіслав на адресу клопотання в якій зазначив що прохає розглядати справу без його участі позовні вимоги визнає у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засідання просив позов задовольнити частково, надала на адресу суду відзив на позов в якому зазначила, що відсотки по кредиту підлягають стягненню у розмірі . грн., оскільки нарахування процентів припиняється після спливу строків дії договору. Окрім цього, зазначила, що до пені застосується строк позовної давності в один рік, однак відповідач розрахував пеню станом на 25 січня 2018 року, а звернувся з позовом в березні 2019 року тобто с пропуском строку позовної давності, тому пеня не підлягає стягненню. У зв`язку з чим вважала, що підлягає стягненню сума заборгованості в сумі 25054,17 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач звернувся до ТОВ «ФК «ЦФР» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № 5461016878 від 19 січня 2016 року, згідно якого отримав кредит у розмірі 30171,12 гривень (а.с.7).

Фінансова компанія виконала свої зобов`язання за договором у повному обсязі, а саме надала відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого ліміту. У свою чергу відповідач не надав своєчасно фінансовій компанії грошові кошти для погашення заборгованості за борговим зобов`язанням.

Відповідно до п. 3.2 Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» передбачено, що за надання кредиту позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю проценти.

Згідно п.4 Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» вбачається, що за прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю пеню у розмірі 0,3% від суми прострочення за кожний день прострочення.

30 липня 2018 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» був укладений договір відступлення прав вимоги №20180730, відповідно до якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло право вимоги за кредитним договором № 5461016878 від 19.01.2016 року (а.с.21-24).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, відбулася заміна кредитора у зобов`язаннях.

Дотепер відповідач ОСОБА_1 не виконує свої зобов`язання з повернення кредиту та сплаті відсотків за ним, в результаті чого заборгованість позичальника перед банком становить 65941,67 гривень, яка складається з: 24491,41грн. - суми заборгованості за основою сумою боргу, 6129,76 грн. - суми заборгованості за відсотками, 20415,92 грн. - суми заборгованості за платою за управлінням кредитом, 14904,58 грн. - суми заборгованості за пенею.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За кредитним договором позивач передав відповідачу певні грошові кошти, про що свідчать матеріали справи, отже, вказаний правочин, у розумінні ст. 1054 ЦК України, було укладено.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи той факт, що позичальник дотепер неналежно виконує свої обов`язки з повернення кредиту та відсотків за ним, таке невиконання (неналежне виконання) є порушенням його зобов`язань у розумінні наведеної норми.

В силу ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 передбачено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

У зв`язку з чим суд вважає, що підлягає стягненню проценти за період з 19 січня 2016 року до 26 грудня 2017 року в розмірі 4620,71 гривень, оскільки кредитний договір в 19 січня 2018 року припинив свою дію.

Пунктом 2 заяви № 5461016878 від 19.01.2016 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» передбачено щомісячні проценти в розмірі 2,69 від суми кредиту, що складає 811,61 грн. і фактично є платою за управління кредитом.

Оскільки відповідно до умов вказаного кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями ч. 5 ст.11, ст..18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6- 1746цс16 вказується, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях зазначав, що надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RHO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 визначено, що положення пп. 22, 23 ст. і, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 (далі Правил), які діяли на час укладення даного договору, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Згідно з п. 3.4 даних Правил банк зобов`язаний в кредитному договорі зазначати, в тому числі, вид і перелік кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

З кредитного договору, укладеного між сторонами, неможливо встановити, за які саме послуги фінансової установи встановлена плата за управління кредитом.

Крім того, позивач взагалі неправомірно нарахував плату за управління кредитом за період з січня по липень 2018 року, оскільки дія кредитного договору припинилося 19 січня 2018 року.

Положеннями ст.ст. 204. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Аналогічна думка щодо нікчемності кредитного договору в частині плати за управління кредитом висловив Верховний Суд в своїй постанові № №61-24098св18 від 13.06.2018 року.

Таким чином, п. 2 кредитного договору у вигляді заяви №5461016878 від 19.01.2016 року щодо щомісячних процентів, які фактично є платою за управління кредитом, є нікчемним і таким, що суперечить ст. ст. 203, 215 ЦК України. Постанові Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 та Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до абзацу другого ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч.1). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вбачається з розрахунку заборгованості, позивач розрахував пеню відповідачу за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором станом на 25 січня 2018 року у розмірі 14904,58 грн.

Позивач звернувся до суду в березні 2019 року з пропуском строку позовної давності, у зв`язку з чим суд, вважає, що пеня стягненню не підлягає.

Оскільки плата за управління кредитом стягненню не підлягає, тому сплачена відповідачем сума за управління кредитом в січні, лютому, березні, травні, червні в розмірі 4058,05 грн., повинна бути зарахована в рахунок заборгованості за кредитом.

Отже, суд вважає що заборгованість за відсотками складає 562,66 гривень, оскільки за рік підлягало стягненню 4620,71 гривень, з врахуванням того, що відповідачем була зарахована сума за управління кредитом в розмірі 4058,05 грн., отже 4620,71 грн. - 4058,05 грн. =562,66 грн.

Таким чином, суд вважає, що заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню у розмірі 25054,07 гривень, з яких 24491,41 гривень - заборгованість за кредитним договором, 562,66 гривень - заборгованість за відсотками, у зв`язку з чим, суд вважає позов задовольнити часткове.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (р. н .о.к.п.п. НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ35625014, юридична адреса: 010321, м. Київ, вул.. Симона Петлюри, 30, р/р НОМЕР_2 в ПАТ «ТАС Комбач», МФО 339500) заборгованість за кредитним договором у розмірі 25054,07 гривень, з яких 24491,41 гривень - заборгованість за кредитним договором, 562,66 гривень - заборгованість за відсотками та судових витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921,00грн., а загалом 26975 (двадцять шість тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять) грн. 17 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 липня 2019 року.

Суддя А.О. Сухоруков