Рішення № 83335343, 15.07.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2019 року Справа № 804/16489/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, треті особи без самостійних вимог: Міністерство внутрішніх справ України, Олександрівський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді, -

ВСТАНОВИВ:

22.12.2015 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС України в Донецькій області, відповідач-1), Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУ НП в Донецькій області, відповідач-2), треті особи: Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС України, третя особа-1), Олександрівський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - Олександрівський РВ ГУ МВС України в Донецькій області, третя особа-2), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- визнати протиправними дії Управління міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області щодо видання наказу №369 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-199154) з посади слідчого слідчого відділення Олександрівського РВ ГУ МВС України в Донецькій області з 06.11.2015 року;

- визнати звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-199154) з органів внутрішніх справ, з 06.11.2015 року по наказу №369 о/с від 06.11.2015 року Управління міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області - незаконним;

- скасувати наказ №369 о/с від 06.11.2015 року Управління міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-199154) слідчого слідчого відділення Олександрійського районного відділу ГУ МВС України в Донецькій області з 06.11.2015 року;

- поновити ОСОБА_1 (М-199154) на посаді слідчого слідчого відділення Олександрійського районного відділу ГУ МВС України в Донецькій області з 06.11.2015 року, у разі якщо це можливо у зв`язку з відсутністю цієї посади, то зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області поновити ОСОБА_1 (М-199154) на посаді слідчого слідчого відділення Олександрівського відділу поліції Краматорського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області або надати ОСОБА_1 (М-199154) іншу рівнозначну посаду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що з 29.05.2012 року вона проходила службу в органах внутрішніх справ та займала посаду слідчого слідчого відділення Олександрівського РВ ГУ МВС України в Донецькій області, маючи спеціальне звання старший лейтенант міліції. Однак, 06.11.2015 року ГУ МВС України в Донецькій області видано наказ № 369 о/с, яким її визнано такою, що приступила до виконання службових обов`язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною та з 06.11.2015 року звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 (через скорочення штатів). Зазначала, що ГУ МВС України в Донецькій області, звільняючи її за скороченням штатів, не вчинило заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з`ясувало намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не запропонувало, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій вона проходила службу. Також зазначала, що ГУ МВС України в Донецькій області порушено вимоги ч.3 ст. 184 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки на момент звільнення вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, про що відповідач був обізнаний. Рапорт про вихід з відпустки по догляду за дитиною з 06.11.2015 року вона не подавала. Вважаючи дії ГУ МВС України в Донецькій області незаконними та з метою захисту своїх прав, звернулася до суду даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2016 року залучено в якості третьої особи Олександрівський районний відділ ГУ МВС України в Донецькій області.

15.04.2016 року позивач вчергове уточнила позовні вимоги, проте, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2016 року судом відмовлено у її прийнятті.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено (т. 1 а.с. 224-229).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи наказ про звільнення позивача з посади та з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, ГУ МВС України в Донецькій області діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією України та Законом України «Про Національну поліцію», оскільки визначальною обставиною можливого проходження служби в поліції, працівниками органів внутрішніх справ, було виявлення бажання проходити службу в поліції шляхом надання відповідного рапорта. Так, Закон України «Про Національну поліцію» №580 було опубліковано 06.08.2015 року в газеті «Голос України», відповідно 3-х місячний термін з дня опублікування закінчується 06.11.2015 року. Однак, станом на 06.11.2015 року, ОСОБА_1 не зверталася з рапортом щодо призначення її на відповідну посаду в ГУ Національної поліції в Донецькій області та з рапортом щодо звільнення її з ОВС за п.64 «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2016 року (т. 2 а.с. 3-7).

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, постанова суду першої інстанції від 15.04.2016 року скасована та прийнята нова постанова, якою визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року № 369 о/с «По особовому складу», в якому зазначено «вважати такими, що приступили до виконання службових обов`язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , слідчого слідчого відділення Олександрівського районного відділу, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог в частині зазначив, що ОСОБА_1 не виходила з відпустки на службу, а відповідно, пункт 1 наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року №369 о/с «По особовому складу» щодо визнання позивача такою, що приступила до виконання службових обов`язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною, є незаконним.

Не погоджуючись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду, у якій просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1 а.с. 97-102).

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

На підставі викладеного ухвалою Верховного Суду від 01.02.2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 133).

Постановою Верховного Суду від 14.02.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2 а.с. 139-143).

Причиною скасування рішень стало те, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій не звернули уваги на норми КЗпП України та Положення № 114, не надали оцінку твердженням позивача про розповсюдження на неї норм КЗпП України.

10.05.2019 року адміністративна справа №804/16489/15 повернулась на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, передана судді Лозицькій І.О. (т. 2 а.с. 155, 156).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 року адміністративну справу №804/16489/15 суддею Лозицькою І.О. прийнято до свого провадження, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 17.06.2019 року, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування (т. 2 а.с. 157).

У встановлений судом строк, відповідач-1 заперечуючи проти позову, надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач-1 посилається на те, що відповідно до положень Закону України «Про Національну поліцію» всі працівники міліції вважаються такими, що попереджені про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, та перебування працівника міліції у відпустці не є перешкодою його звільнення. Крім того відповідач зазначає, що будь-якої заяви щодо прийняття на службу до національної поліції від позивача не надходило. Законом України «Про національну поліцію» обмежень щодо звільнення вагітних жінок, жінок, які перебувають у відпустках для догляду за дитиною, не встановлено. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ. Звертав увагу суду, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом, перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Отже, при прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ були застосовані норми спеціального законодавства, відповідно до яких позивач завчасно повідомлена про майбутнє звільнення, бажання проходити службу в поліції не виявила, а перебування у відпустці не є перешкодою для звільнення в силу положень Закону України «Про національну поліцію». На підставі викладеного у задоволенні позову просили відмовити у повному обсязі.

Відповідач-2 заперечуючи проти позову, надав свій відзив на позов від 10.06.2019 року, який долучений до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач-2 посилається на те, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді слідчого слідчого відділення Олександрівського районного відділу ГУ МВС України в Донецькій області. Оскаржуваним наказом звільнена через скорочення штатів. Національна поліція України за своїм статусом є новоствореним органом державної влади та не є правонаступником органів внутрішніх справ, що діяли на підставі положень Закону України «Про міліцію». Законом України «Про Національну поліцію» не передбачено автоматичного перепризначення колишніх працівників міліції, у зв`язку з чим вважає, що поновлення на службі працівника, який не проходив у ній службу, буде суперечити законодавству. Більш того, докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 була ініційована згода на проходження служби в поліції відсутні, тобто не дотримана умова, яка є обов`язковою для подальшого прийняття на службу до поліції. На підставі викладеного у задоволенні позову просили відмовити у повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Міністерство внутрішніх справ України надало письмові пояснення від 24.06.2019 року, у яких проти позову заперечувало, посилаючись на те, що позивач не перебувала у трудових (службових) відносинах з Міністерством внутрішніх справ України, Міністерство ніяких управлінських рішень відносно неї не приймало та прав чи інтересів не порушувало. Відповідно, МВС України не наділене повноваженнями щодо призначення осіб на посади в структурі Національної поліції, а також щодо допуску осіб до участі у конкурсі на заміщення позивачем посад поліцейських.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Олександрівський райвідділ ГУ МВС України в Донецькій області письмових пояснення на адміністративний позов не надав.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 з 29.05.2012 року проходила службу в органах внутрішніх справ, займаючи посаду слідчого слідчого відділення Олександрівського РВ ГУ МВС України в Донецькій області та маючи спеціальне звання старший лейтенант міліції.

12.08.2014 року ГУ МВС України в Донецькій області видано наказ № 310 о/с, яким позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак, наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2015 року №369 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 (через скорочення штатів) (далі - Положення № 114).

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України від 20.12.1990 року № 565-XII «Про міліцію», в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з п. 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 «г» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, на момент розгляду даної справи Закон України від 20.12.1990 року №565-ХІІ «Про міліцію» втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02.07.2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію».

Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 01.01.2017 року.

Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в газеті «Голос України» від 06.08.2015 року за № 141-142, набрав чинності 07.11.2015 року.

Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону набирають чинності з 07.08.2015 року.

Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді слідчого слідчого відділення Олександрівського РВ ГУ МВС України в Донецькій області.

Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України від 06.11.2015 року №1388 «Про організаційно-штатні питання» скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Донецькій області.

Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв`язку зі скороченням штатів.

В той же час, за змістом пункту 64 «г» Положення № 114 звільнення у зв`язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

З матеріалів справи вбачається, що довідка № 1210001482 від 19.06.2015 р. про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення свідчить про те, що ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживали с. Очеретине Олександрівського району Донецької області, перемістилися з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в Кривий Ріг, вул. Панкеєва, 8/87 26.07.2014 року.

Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 12.06.2014 р. підтверджує факт народження ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 сина ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що позивач разом з малолітньою дитиною проживають в АДРЕСА_1 .

Крім того, довідка Центру первинної медико-санітарної допомоги № 3 Криворізької міської ради від 15.12.2015 року підтверджує, що малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до дати її видачі знаходився на грудному вигодовуванні.

Згідно акту Олександрівського РВ ГУ МВС України в Донецькій області від 07.09.2015 року, складеного заступником начальника райвідділу - начальником кримінальної міліції Олександрівського МВ ГУ МВС Україхни в Донецькій області підполковником міліції Іващенко О.М. , начальником штабу майором міліції Сорочин А.М., старшим інспектором СКЗ Олександрівського РВ ГУМВС України в Донецькій області капітаном міліціх Булоусом О.О., та заступником начальника слідчого відділення Олександрівського РВ ГУ МВС України в Донецькій області капітаном міліції Козієвим А.А. встановлено, що з метою повідомлення про те, що в зв`язку з прийняттям Закону Україхни «Про Національну поліцію», де зазначено, щдо з дня опублікування Закону всі працівники міліції, які перебувають на штатних посадах в підрозділах, у тому числі ті, які перебувають у відпустках по догляду за дитиною, вважаються попередженими у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, у зв`язку з ліквідацією підрозділу, 07.09.2015 року здійснено телефонні дзвінки працівникам Олександрівського РВ ГУ МВС України в Донецькій області, які перебувають у відпустці по доргляду за дитиною, в тому числі на телефон, який належить слідчому слідчого відділення Олександрівського РВ ГУ МВС Україхни в Донецькій області старшому лейтенанту міліції Кудіновій Ю.О. Старший лейтенант міліції Кудінова Ю.О. відповідала на телефонний дзвінок й, вислухавши інформацію, прийняла до уваги дане попередження про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, у зв`язку з ліквідацією підрозділу 07.11.2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що листом № 4678 від 14.09.2015 року Олександрівський РВ ГУ МВС України в Дорнецькій області повідомив, що 07.11.2015 року запланована кінцева дата вивільнення працівників Олександрівського РВ в зв`язку з ліквідацією підрозділу, в т.ч. тих, хто перебуває у відпустці по догляду за дитиною.

Рапортом від 06.11.2015 року ОСОБА_1 начальника ГУ МВС України в Донецькій області просила вважати її такою, що приступила до виконання службових обов`язків з 05.11.2015 року.

Наказом ГУ МВС України в Донецькій області № 369 о/с від 06.11.2015 року визнано старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , слідчого слідчого відділення Олександрівського районного відділу такою, що приступила до виконання службових обов`язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною, з 06.11.2015 року (підстава: рапорт ОСОБА_1 від 06.11.2015 року). Також, згідно з п.п.10 та 11 родзділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС звільнено з ОВС у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) за п.64 «г» (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , слідчого слідчого відділення Олександрівського районного відділу з 06.11.2015 року.

Згідно листа Управління кадрового забезпечення ГУ Національної поліції в Донецькій області № 10/370 від 25.12.2015 року встановлено, що, оскільки листом № 4678 від 14.09.2015 року ОСОБА_1 було повідомлено про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, та враховуючи той факт, що ОСОБА_1 не прибула до Олександорівського РВ і не приступила до виконання службових обов`язків, на підставі наказу ГУ МВС України в Донецькій області № 369 о/с від 06.11.2015 р., її було звільнено з ОВС за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС у запас, а рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за переводом до Національної поліції, що надійшов, лише, 22.12.2015 року - залишено без розгляду.

Таким чином, під час судового розгляду справи знайшло своє підтвердження, що позивач не відмовлялась від проходження служби в поліції, а навпаки, виявила бажання проходити службу в поліції, подавши відповідний рапорт.

З огляду на вказані положення Закону №580-VІІІ, відповідач мав право на звільнення через скорочення штатів працівників міліції, відносно яких, до 06.11.2015 року, не було вирішено питання щодо подальшого проходження служби в поліції.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 на час звільнення мала дитину віком менше трьох років, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 12.06.2014 року. Зазначені обставини не є спірними між сторонами.

Пунктом 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України РСР від 29.07.1991 №114 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Тобто, вказаною нормою права визначено, що на вагітних жінок і матерів з числа осіб рядового і начальницького складу розповсюджуються гарантії, які визначені, в тому числі, і іншим законодавством України.

Частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України визначено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Отже, звільнення працівника, який відноситься до категорії осіб, наведених у вказаній нормі права, у разі ліквідації підприємства, установи, організації, допускається лише з обов`язковим працевлаштуванням.

Таким чином, оскільки, відповідачем-1 не дотримано приписів вказаної норми права в частині обов`язкового працевлаштування, суд приходить до висновку щодо неправомірності оскарженого наказу ГУ МВС України в Донецькій області №369о/с від 06.11.2015 року та його скасування в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ.

Посилання відповідачів на те, що звільнення ОСОБА_1 відбулось у відповідності з вимогами Закону України «Про Національну поліцію», яким визначено порядок та підстави звільнення колишніх працівників органів внутрішніх справ, суд вважає безпідставними, оскільки положення вказаного Закону мають застосовуватись з урахуванням положень іншого законодавства України, при цьому, застосування зазначеного Закону не може нівелювати державні гарантії трудових прав, які, зокрема, визначені ч.3 ст.184 КЗпП України.

Крім того, відповідачі також вказують на те, що на них відповідно до приписів Закону України «Про Національну поліцію» не покладено обов`язок щодо працевлаштування працівника після звільнення.

З приводу наданих відповідачами доводів суд вважає необхідним зазначити.

Так, у відповідності з вимогами ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Таким чином, приписи вказаної норми права свідчить про те, що звільнення може мати місце лише у випадку обов`язкового працевлаштування. Тобто, вирішенню питання щодо звільнення особи має передувати вирішення питання щодо працевлаштування цієї особи. При цьому, положення вказаної норми права не дають підстав вважати, що таке працевлаштування особи може мати місце в майбутньому, оскільки таке тлумачення норми права фактично нівелює закладені в ній гарантії трудових прав певної категорії осіб.

Про обов`язок працевлаштування працівника саме роботодавцем, свідчать і роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, які викладені в п.9 Постанови Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р., із змінами та доповненнями, «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Суд враховує, що пп. 1 п. 7 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIІ, Кабінету Міністрів України доручено в місячний строк забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року №641 «Про утворення Національної поліції України» утворена Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Відповідно до п. 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема ГУНП в області.

Цією ж постановою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2, в тому числі ГУМВС в області.

Аналіз положень Закону № 580, постанов Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641, від 28 жовтня 2015 року № 877, від 16 вересня 2015 року № 730 зумовлює висновок, що новоутворені територіальні органи Національної поліції не є правонаступниками територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

Територіальні органи Міністерства внутрішніх справ припиняються як юридичні особи шляхом їх ліквідації. При цьому, в силу положень ст. 104 Цивільного кодексу України така форма припинення юридичної особи як ліквідація за своєю сутністю не передбачає правонаступництва.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 року № 1388 скорочено всі штати і посади, згідно з переліком змін у штатах Міністерства внутрішніх справ України.

У постанові від 19.01.2016 року у справі № 21-2225а15 Верховний Суд України висловив позицію, що можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

У рішенні Європеського Суду з прав людини у справі «Konstantin Markin v. Russia» № 30078/06 від 22 березня 2012 року Європейський Суд з прав людини відзначив, що відпустка по догляду за дитиною сприяє сімейному життю і неодмінно впливає на його організацію, а тому, підпадає під дію ст. 8 Конвенції.

Як вже зазначалось судом, позивач проходила службу в відділенні Олександрівського РВ ГУ МВС України в Донецькій області на посаді слідчого слідчого відділення.

Відповідно до п. 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обовязків, але не більш як за один рік.

Суд бере до уваги ту обставину, що всі штати та посади ГУ МВС в Донецькій області скасовані, а тому вимоги позивача про поновлення її на попередній посаді з 06.11.2015 року задоволенню не підлягають.

Таким чином, належним способом захисту порушених прав позивача в силу приписів ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України є покладення на ГУ МВС в Донецькій області обов`язку вжити заходи щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 .

Також, суд зазначає, що внаслідок ненадходження від ОСОБА_1 до Національної поліції України заяви про прийняття її на службу, позовні вимоги про зобов`язання ГУ НП в Донецькій області поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення Олександрівського відділу поліції Краматорського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області або надати іншу рівнозначну посаду не підлягають задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що прийняття осіб на службу до поліції є дискреційними повноваженнями ГУ НП в Донецькій області, а тому задоволення вказаних позовних вимог фактично є формою втручання в дискреційні повноваження державного органу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі (ст. 9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Приймаючи до уваги викладене вище, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково.

У зв`язку з розглядом позовної заяви, яка стосується трудових спорів, відповідно до вимог КАС України, позивач звільнена від сплати судового збору, у зв`язку з чим, питання розподілу судових витрат, відповідно до вимог ст. 139 КАС України, не здійснювалось.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, треті особи без самостійних вимог: Міністерство внутрішніх справ України, Олександрівський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області щодо видання наказу № 369 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 з посади слідчого слідчого відділення Олександрівського РВ ГУ МВС України в Донецькій області з 06.11.2015 року.

Визнати незаконним та скасувати наказ Управління міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області №369 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 слідчого слідчого відділення Олександрійського районного відділу ГУ МВС України в Донецькій області з 06.11.2015 року.

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області вжити заходи щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Текст рішення у повному обсязі складений 15.07.2019 року.

Суддя І.О. Лозицька