Рішення № 83322268, 30.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 липня 2019 року № 640/10345/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

прийняв до уваги таке:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату недоїмки № Ф-170766 від 13.05.2019 року в сумі 2 754,18 грн. зі сплати Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від14.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він являється працівником, з доходу якого підприємством як податковим агентом сплачується до бюджету ЄСВ, а відтак, він не зобов`язаний сплачувати за відповідний період даний податок, як адвокат.

Відповідач подав відзив на позовну заяву якому зазначив, що оскаржувана податкова вимога прийнята відповідно до норм чинного законодавства.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 , (далі - Позивач), відповідно до наявної в матеріалах справи довідки НАК «Нафтогаз України» (№77 від 03.06.2019) з 01.10.2012 року і по час звернення до суду працює на посаді головного юрисконсульта Відділу судової роботи Юридичного департаменту.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доходи № 9-937-Д від 04.06.2019 загальний розмір заробітної плати ОСОБА_1 як працівника АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за період січень-травень становив 440 209,50 грн.

Разом з тим, 28.03.2017 року ОСОБА_1 було отримано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1659(копія свідоцтва наявна в матеріалах справи).

28.05.2019 позивачем отримано податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-170766-17 від 13 травня 2019 року про сплату 2 754,18 грн. зі сплати Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Вважаючи вказану вимогу протиправною Позивач звернувся до суду за з0ахистом своїх законних прав та інтересів.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон).

Відповідно до п.12 ст.1 Закону основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Відповідно до пп. 14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування - п.2 ч.1 ст.1 Закону.

Згідно п. 3 ч.1 ст.1 Закону застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до ч.2, 3 ст.9 Закону обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Суд звертає увагу, що єдиними виплатами (доходом) в розумінні ч.2, 3 ст.9 Закону у 2019 році є заробітна плата, з якої було сплачено ЄСВ у розмірі 22%.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у п. 4 і 5 ч.1 ст.4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до платників єдиного внеску.

Тобто, законодавець у поняття «платник єдиного внеску» у контексті п.5 ч.1 ст.4 Закону встановив дві обов`язкові умови: провадження незалежної професійної діяльності та отримання доходу від цієї діяльності.

Норма, передбачена п.5 ч.1 ст.4 Закону, є спеціальною стосовно осіб, що провадять незалежну професійну діяльність та має переважне застосування.

Як вказує у позовній заяві позивач та не спростовано відповідачем, єдиним джерелом його доходу у 2019 році являлася отримана заробітна плата на НАК «Нафтогаз України».

Приписами пп.2 п.1 ст. 7 Закону передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страховою внеску.

Згідно ч.5 ст.8 Закону Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

З аналізу пп.14.1.226 п.14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України та п.5 ч.1 ст.4. 7, ч.2. З ст.9 Закону випливає, що особа, що провадить незалежну професійну діяльність, у тому числі адвокатську, є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише в разі, якщо така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Разом з тим, відповідно до гі.1 ч.1 ст.4 Закону, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно- правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно- правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.

Із системного аналізу норм цього Закону вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

У 2019 році мінімальний страховий внесок складає 22% від мінімальної зарплати - 4173 грн: 22% * 4173 грн = 918,06 грн.

Отримана позивачем вимога зі сплати ЄСВ у розмірі 2 754,18 грн. складається з розміру мінімального квартального внеску.

Як було зазначено вище, у 2019 році з отриманого мною доходу за основним місцем роботи в АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Державного бюджету було перераховано 22 % від розміру заробітної плати, що значно перевищує мінімальний страховий внесок.

Таким чином, суд дійшов висновку у випадку сплати нарахованих Відповідачем сум відбудеться фактичне подвійне оподаткування одного і того ж доходу, що є неприпустимим.

Таким чином, в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ОСОБА_1 є застрахованою особою, єдиний соціальний внесок за яку регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті ЄСВ як особи, що має право проводити адвокатську діяльність та не отримала дохід від даного виду діяльності. Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Верховним Судом вже було надано правову оцінку питанням сплати ЄСВ адвокатами.

Так, у постанові від 28 березня 2019 року по справі № 820/6324/17 суд зазначив наступне:

«Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.»

Аналогічний висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 05.11.2018 по справі №820/1538/17 - призупинення адвокатської діяльності адвокатом та не отримання ним доходу від такої діяльності свідчить про відсутність обов`язку сплачувати ЄСВ.

У постанові Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 року по справі №817/505/18 суд зазначив, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

За змістом частини 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, суд дійшов висновку що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-170766-17 від 13 травня 2019 року про сплату 2 754,18 грн. є такою, що суперечить вимогам діючого законодавства, а отже є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату недоїмки № Ф-170766 від 13.05.2019 року в сумі 2 754,18 грн. зі сплати Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНП: НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Р.О. Арсірій