Рішення № 83318140, 30.07.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

30 липня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2719/19

Головуючий суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 26 червня 2019 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Старобільське ОУПФУ Луганської області) з такими вимогами:

1) визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови врахування періоду роботи з 23.01.1984 по 30.10.1987 в КПС ім. 22 з`їзду КПРС до страхового стажу;

2) зобов`язати відповідача врахувати архівну довідку від 26.06.2018 підтверджуючу період роботи з 23.01.1984 по 30.10.1987 в КПС ім. 22 з`їзду КПРС, який знаходиться в смт. Раздольне Раздольненського району республіки Крим з моменту звернення.

В обґрунтування вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою, щодо врахування періоду роботи з 23.01.1984 по 30.10.1987 в КПС ім. 22 з`їзду КПРС до страхового стажу, надавши архівну довідку від 26.06.2018, що підтверджує періоди роботи з 23.01.1984 по 30.10.1987 в КПС ім. 22 з`їзду КПСС, який знаходиться в смт. Раздольне, Раздольненського району, республіки Крим.

Відповідач відмовився врахувати періоди роботи з 23.01.1984 по 30.10.1987 в КПС ім. 22 з`їзду КПРС до страхового стажу посилаючись на те, що архівна довідка надана установою, яка не підконтрольна українській владі.

З посиланням на положення статті 62 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач вважає дій відповідача такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Ухвалою суду від 01 липня 2019 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 17-18).

На виконання вимог ухвали суду від 01 липня 2019 року позивачем 09 липня 2019 року за вх. № 35969/2019 надано адміністративний позов, приведений у відповідність з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України (арк. спр. 20-24).

Ухвалою суду від 11 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (арк. спр. 1-2).

Від представника Старобільського ОУПФУ Луганської області 26 липня 2019 року за вх. № 39579 надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 74-75).

Позивачу не зарахований до стажу, що дає право на призначення пенсії, період з 04.07.1981 по 08.08.1981 та з 23.01.1984 по 30.10.1987.

Трудовий зазначений стаж не зарахований позивачу, оскільки у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 відсутні відомості про встановлений обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві у періоди роботи з 04.07.1981 по 08.08.1981 та з 23.01.1984 по 30.10.1987, та, як наслідок, відсутнє і виконання такого мінімуму, тому позивач має подати підтверджуючу довідку, що міститиме відомості про встановлений обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві у відповідні періоди та про його виконання.

З метою підтвердження факту роботи у колгоспі «им. ХХІІ Съезда КПСС» позивачем подано до управління архівну довідку, видану Архівним сектором, що розташований в смт Роздольне, Роздольненського району, республіки Крим. Оскільки відповідна архівна довідка видана установою, яка знаходиться на підконтрольній українській владі території, вона не може бути прийнята управлінням до роботи, а відповідно і зарахувати такий стаж роботи позивача до загального стажу позивача немає жодних правових підстав.

Крім того, зазначена довідка не містить інформації про встановлений обов`язковий мінімум трудової участі позивача у відповідному громадському господарстві.

Таким чином, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

З копії паспорта громадянина України, картки платника податків встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк. спр. 28-29).

З матеріалів пенсійної справи позивача, копію якої відповідачем надано до матеріалів справи, судом встановлено таке.

Позивач 25 жовтня 2018 року звернувся до Старобільського ОУПФУ Луганської області із заявою про призначення/перерахунок пенсії (арк. спр. 41), до якої згідно з розпискою-повідомленням надав: довідку про присвоєння ідентифікаційного номера; документи про місце проживання (реєстрації) особи; паспорт; трудову книжку; військовий квиток; диплом (свідоцтво, атестат) про навчання; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637; заяву про спосіб виплати пенсії; свідоцтво про народження; фотокартку (арк. спр. 44-60).

Згідно з протоколом Старобільського ОУПФУ Луганської області від 12.02.2019 позивачу призначена пенсія за віком з 25.11.2018 у розмірі 1493,97 грн (арк. спр. 39-40).

Дослідженням розрахунку стажу позивача встановлено, що відповідачем до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, зарахований такий стаж: з 29.09.1976 по 26.04.1977 (0 років 6 місяців 28 днів), з 25.05.1977 по 15.06.1979 (2 роки 0 місяців 21 день), з 01.09.1979 по 03.09.1980 (1 рік 0 місяців 3 днів), з 30.09.1980 по 19.01.1981 (0 років 3 місяці 20 днів), з 02.02.1981 по 06.06.1981 (0 років 4 місяці 5 днів), з 03.09.1981 по 23.11.1981 (0 років 2 місяці 21 день), з 19.12.1981 по 15.01.1984 (2 роки 0 місяців 27 днів), з 02.12.1987 по 26.02.1991 (3 роки 2 місяці 25 днів), з 12.03.1991 по 22.01.1992 (0 років 10 місяців 11 днів), з 23.01.1992 по 08.10.1993 (1 рік 8 місяців 16 днів), з 16.12.1996 по 16.06.1997 (0 років 6 місяців 1 день), з 18.07.1998 по 29.12.1999 (1 рік 5 місяців 12 днів), з 22.02.2000 по 29.06.2000 (0 років 4 місяці 8 днів), з 10.07.2000 по 10.10.2000 (0 років 3 місяці 1 день), з 16.10.2000 по 31.12.2003 (3 роки 2 місяці 16 днів), з 01.01.2004 по 31.03.2016 (11 років 3 місяці 0 днів), з 01.10.2015 по 30.09.2018 (3 роки 0 місяців 0 днів), всього 32 роки 5 місяців 5 днів (арк. спр. 43).

З вищевикладеного судом встановлено, що період роботи позивача з 23.01.1984 по 30.10.1987 в КПС ім. 22 з`їзду КПРС до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії не включений.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу довідки з відмовою по архівній довідці, виданій в АРК (арк. спр. 70), на яку отримав лист Старобільського ОУПФУ Луганської області від 28.05.2019 № 8674/02-01, в якому повідомлено, що надана позивачем архівна довідка, що підтверджує період роботи в з 23.01.1984 по 30.10.1987 в КПС ім. 22 з`їзду КПРС, видана установою, яка знаходиться на непідконтрольній українській владі території, тому врахувати її в роботі не має правових підстав (арк. спр. 71).

Дослідженням копії трудової книжки позивача від 10.02.1977 НОМЕР_3 встановлено відсутність у ній записів про роботу позивача у період з 23.01.1984 по 30.10.1987 в колгоспі ім. 22 з`їзду КПРС (арк. спр. 44-53).

Дослідженням трудової книжки колгоспника від 17.07.1981 НОМЕР_4 (арк. спр. 54-56) встановлено, що за спірний період у ній наявні такі записи:

у розділі «членство в колгоспі»

23.01.1984 прийнятий у члени колгоспу ім. 22 з`їзду КПСС, підстава: наказ від 06.02.1984 № 2;

30.10.1987 вибув з членів колгоспу ім. 22 з`їзду КПСС за сімейними обставинами, підстава: наказ від 30.10.1987 № 8;

у розділі «відомості про роботу»

23.01.1984 призначений електрогазозварювальником, підстава: наказ від 06.02.1984 № 2;

25.09.1985 переведений будівельником, підстава: наказ від 04.11.1985 № 8;

30.10.1987 припинив роботу у зв`язку з вибуттям, підстава: наказ від 30.10.1987 № 8.

У трудовій книжці колгоспника відомості про трудову участь позивача відсутні.

Дослідженням копії архівної довідки від 26.06.2018 № 20д, виданої архівним сектором (муніципальним архівом) адміністрації Роздільнянського району (арк. спр. 26), встановлено, що в архівному фонді № 57 КСП ім. 22 з`їзду КПРС Роздільнянського району наявні відомості:

рішення правління колгоспу ім. 22 з`їзду КПРС від 06.02.1984 (протокол засідання правління № 2) про прийняття у члени колгоспу ОСОБА_1 з 23.01.1984, газоелектрозварювальником;

рішення правління колгоспу ім. 22 з`їзду КПРС від 05.11.1987 (протокол засідання правління № 8) про виключення з членів колгоспу ОСОБА_1 з 30.10.1987 за сімейними обставинами.

В особовій карточці ф.Т-2 ОСОБА_1 в графі «рік народження» значиться «24.11.1958».

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 1 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;

страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;

страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).

Статтею 44 Закону № 1058-IV визначено, що:

- заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (частина перша);

- заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (частина друга);

- органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя).

Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно з частинами першою та другою статті 56 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1.1 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), визначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до пункту 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.[…].

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Згідно з пунктом 23 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів (пункт 24 Порядку № 637).

Загальні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників врегульовані постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 «Про трудові книжки колгоспників», якою, зокрема, передбачено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту прийняття їх в члени колгоспу. В трудову книжку колгоспника вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство у колгоспі: прийом у члени колгоспу, припинення членства; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання.

Як вже вищевказано трудова книжка колгоспника позивача від 17.07.1981 УКР № НОМЕР_1 не містить записів про трудову участь позивача: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання позивачем.

Проте, законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV, було визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв (частина перша статті 56 Закону № 1788-ХІІ).

З огляду на викладене, суд вважає, що достатньою підставою для зарахування роботи до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, є наявність записів про членство та період роботи у колгоспі.

Крім того, судом встановлено, що на підтвердження стажу роботи позивача у період з 23.01.1984 по 30.10.1987 в колгоспі ім. 22 з`їзду КПРС відповідачу надано архівну довідку від 26.06.2018 № 20д, видану архівним сектором (муніципальним архівом) адміністрації Роздільнянського району, яку не враховано відповідачем під час обчислення стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, з підстав її видачі на тимчасово неконтрольованій території України.

Проте, з такою відмовою суд погодитися не може з огляду на таке.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді Європейського суду з прав людини, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач під час обчислення страхового стажу позивача має враховувати записи, наявні у його трудовій книжці колгоспника від 17.07.1981 НОМЕР_4 , достовірність яких підтверджена архівною довідкою від 26.06.2018 № 20д, виданою архівним сектором (муніципальним архівом) адміністрації Роздільнянського району, під час обчислення стажу позивача.

Таким чином суд погоджується з твердженням позивача, що дії відповідача щодо обчислення страхового стажу позивача без врахування періоду роботи з 23.01.1984 по 30.10.1987 в колгоспі ім. 22 з`їзду КПРС є протиправними.

Що стосується обраного способу захисту порушених прав позивача, в частині зобов`язання відповідача врахувати довідку, що підтверджує період роботи з 23.01.1984 по 30.10.1987 суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 58 № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.

Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, обчисленні страхового стажу, необхідного для призначення пенсії тощо.

Таким чином, з огляду на обставини справи, а також дискреційні повноваження Пенсійного фонду у питаннях призначення пенсії, суд дійшов висновку, що, оскільки порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної відмови відповідача у врахуванні архівної довідки про роботу позивача з 23.01.1984 по 30.10.1987 в колгоспі ім. 22 з`їзду КПРС під час обрахунку страхового стажу позивача, відповідно, ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання відповідача вирішити питання щодо повторного обчислення страхового стажу позивача з врахуванням такої довідки та вищевикладених висновків суду.

Що стосується тверджень відповідача, що зазначена архівна довідка не містить інформації про встановлений обов`язковий мінімум трудової участі у відповідному громадському господарстві, суд відхиляє їх як необґрунтовані, оскільки така підстава на момент обчислення страхового стажу позивача відповідачем не враховувалася та не покладена в основу вчинених відповідачем дій.

Так, суд надає оцінку рішенням, діям (бездіяльності) на відповідність критеріям правомірності, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, виходячи з обставин, які покладені суб`єктом владних повноважень в основу прийнятих рішень чи вчинених дій, а не на обставини, вказані у відзиві на позов.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач звертався до відповідача із заявою від 16.05.2019 щодо повідомлення причин неврахування Старобільським ОУПФУ Луганської області архівної довідки, виданої на території Автономної Республіки Крим, на яку одержав лист Старобільського ОУПФУ Луганської області від 28.05.2019 № 8674/02-01.

Дослідженням листа встановлено, що єдиною підставою для неврахування цієї довідки стало те, що її видано установою, яка знаходиться на непідконтрольній українській владі території. Будь які відомості про те, що вказана довідка жодним чином не уточнює записи у трудовій книжці колгоспника позивача, у листі відсутні.

Таким чином відсутність у листі Старобільського ОУПФУ Луганської області від 28.05.2019 № 8674/02-01 вищевказаної причини неврахування відповідачем при обчисленні страхового стажу позивача архівної довідки, свідчить про те, що така обставина відповідачем не врахована при обчисленні страхового стажу позивача за заявою про призначення пенсії.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з обранням судом належного способу захисту порушених прав позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем за звернення до суду з даним позовом сплачений судовий збір у розмірі 1921,00 грн, що підтверджено квитанцією від 24.06.2019 (арк. спр. 3).

Проте, згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 768,40 грн.

Відповідно, позивачем за подання до суду адміністративного позову сплачений судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Зважаючи, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Суд зазначає, що сплачений судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місцезнаходження: 92704, Луганська область, Старобільський район, місто Старобільськ, квартал Дружби, будинок 1А, код за ЄДРПОУ 41246506) про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо обчислення страхового стажу ОСОБА_1 за заявою від 25 жовтня 2018 року про призначення/перерахунок пенсії без врахування періоду роботи з 23.01.1984 по 30.10.1987 в колгоспі ім. 22 з`їзду КПРС.

Зобов`язати Старобільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області вирішити питання щодо повторного обчислення страхового стажу ОСОБА_1 за заявою від 25 жовтня 2018 року про призначення/перерахунок пенсії з урахуванням архівної довідки від 26.06.2018 № 20д, виданої архівним сектором (муніципальним архівом) адміністрації Роздільнянського району, та правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова