Ухвала суду № 83317882, 24.07.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4847/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Данко В.Й.,

за участю секретаря судового засідання - Пассер М.І.,

прокурора - Логвін Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді клопотання заступника директора Департаменту міжнародного права та співробітництва Міністерства юстиції України - начальника Управління міжнародної правової дороги Департаменту міжнародного права ОСОБА_1 про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Запоріжжя, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, непрацюючої, розлученої, раніше не судимої, засудженої вироком Геленджикського міського суду Краснодарського краю Російської Федерації від 20.11.2017 року за п. «а» ч. 2 ст. 126, ч. 1 ст. 105 КК РФ до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років з відбуванням покарання у виправній колонії загального режиму,

В С Т А Н О В И В:

До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з Міністерства юстиції України надійшло клопотання заступника директора Департаменту міжнародного права та співробітництва Міністерства юстиції України - начальника Управління міжнародної правової дороги Департаменту міжнародного права ОСОБА_1 про приведення вироку Геленджикського міського суду Краснодарського краю Російської Федерації від 20.11.2017 року відносно засудженої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, у відповідність із законодавством України.

В обґрунтування клопотання заявник посилається на те, що 15.03.2019 року наказом Міністерства юстиції України № 793/5 прийнято рішення про прийняття в Україну засудженої вироком російського суду громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ст. 606 КПК України, ст. 3 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року та на підставі запиту Міністерства юстиції Російської Федерації від 06.02.2019 року за № 06-1048319.

ОСОБА_2 засуджено вироком Геленджикського міського суду Краснодарського краю від 20.11.2017 року до покарання у виді 10 років позбавлення волі за вчинення злочинів, передбачених п. «а» ч. 2 ст. 126 (викрадення людини групою осіб за попередньою змовою), ч. 1 ст. 105 (вбивство) Кримінального кодексу Російської Федерації, що також є караними діяннями відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність.

ОСОБА_2 знаходиться в ФКУ «Виправна колонія № 28 УФСВП Росії по Волгоградській області». Кінець відбуття строку покарання - 21.03.2027 року.

Зазначає, що останнє відоме місце проживання ОСОБА_2 в Україні: АДРЕСА_1 .

При визначенні строку покарання, який підлягатиме відбуванню у разі передачі ОСОБА_2 в Україну, просить суд враховувати вимоги ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року щодо максимального врахування покарання, визначеного вироком російського суду, з метою створення належних підстав для реалізації засудженою ОСОБА_2 права бути переданою в Україну як державу свого громадянства для подальшого відбування покарання.

При цьому звертає увагу суду на те, що відповідно до судової практики в Російській Федерації російський суд і Міністерство юстиції Російської Федерації відмовляють у передачі засуджених громадян в Україну у разі, якщо визначене в Україні покарання є меншим за визначене у вироку, вказуючи підставою для відмови ту обставину, що покарання, призначене вироком російського суду, є неспівмірним з покаранням, яке засуджений зможе відбувати в Україні у разі його передачі для подальшого відбування покарання.

З метою забезпечення виконання в Україні покарання, призначеного громадянину України російським судом, на підставі ст. 9 Конституції України, ст. ст. 9-11 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, ст. ст. 606-610 КПК України представник Міністерства юстиції України просить суд: визначити за Кримінальним кодексом України правову кваліфікацію діянь, у вчиненні яких ОСОБА_2 визнано винною вироком Геленджикського міського суду Краснодарського краю від 20.11.2017 року; визначити строк позбавлення волі, що підлягає відбуванню засудженою ОСОБА_2 згідно з Кримінальним кодексом України.

Відповідно до ч. 3 ст. 609 КПК України після надходження всіх необхідних документів Міністерство юстиції України протягом місяця розглядає надіслані матеріали та в разі прийняття рішення щодо прийняття громадянина України, засудженого судом іноземної держави, для подальшого відбування покарання на території України звертається до суду з клопотанням про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України. Якщо запит і додаткові матеріали надійшли іноземною мовою, строк розгляду продовжується до трьох місяців.

Згідно з ч. 1 ст. 610 КПК України клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України відповідно до частини третьої статті 609 цього Кодексу розглядає суд першої інстанції за останнім відомим місцем проживання засудженої особи в Україні або за місцем знаходження Міністерства юстиції України протягом одного місяця з моменту його надходження. Судовий розгляд здійснюється за участю прокурора.

Представник Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явився, при цьому згідно з поданим клопотанням просить розглянути клопотання без участі у судовому засіданні представника Міністерства юстиції України, яка згідно з ч. 1 ст. 610 КПК не є обов`язковою, а копію ухвали суду направити Міністерству юстиції України для повідомлення Міністерству юстиції Російської Федерації та організації прийняття засудженого в Україну.

Прокурор у судовому засіданні вимоги клопотання підтримав та просив задовольнити і визначити норми (статті, частини статей) КК України, якими передбачена відповідальність за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких ОСОБА_2 визнано винною, та визначити строк позбавлення волі, що підлягає відбуванню засудженою.

Вивчивши матеріали клопотання та додані до нього документи, заслухавши позицію прокурора, суд вважає за можливе клопотання задовольнити та привести у відповідність із законодавством України вирок Геленджикського міського суду Краснодарського краю від 20.11.2017 року щодо ОСОБА_2 .

Розглядаючи клопотання про приведення у відповідність із законодавством України вироку суду Російської Федерації, суд виходить із положень Конституції України, глави 46 КПК України, якими регламентовані визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передача засуджених осіб, змісту Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року та норм Кримінального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КК України громадяни України, які вчинили злочини за межами України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 602 КПК України вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 9 Конвенції про передачу засуджених осіб (Страсбург, 21 березня 1983 року), до якої Україна приєдналася на підставі Закону України «Про приєднання України до Європейської Конвенції про передачу засуджених осіб, 1983 рік» визначено, що компетентні власті держави виконання вироку: a) продовжують виконання вироку одразу або на основі судової чи адміністративної постанови згідно із положеннями статті 10; або: b) визнають вирок з використанням судової або адміністративної процедури своєї держави і таким чином замінюють міру покарання, призначену в державі винесення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями статті 11 Конвенції.

Пунктами а), с), d) статті 11 Конвенції про передачу засуджених осіб встановлено, що, замінюючи вирок, компетентний орган повинен врахувати зроблені щодо фактів висновки, які ясно викладені або припускаються в рішенні, ухвалені державою винесення вироку, повинен зарахувати у строк покарання весь період, впродовж якого засуджена особа була позбавлена волі, не повинен посилювати кримінальне покарання засудженої особи і не повинен вважати обов`язковими жодні мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачати за вчинення злочину або злочинів.

Крім того, умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання визначені у ст. 606 КПК України, а порядок розгляду судом питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України регламентований положеннями ст. 610 КПК України, відповідно до яких під час розгляду клопотання Міністерства юстиції України суд визначає статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави. При призначені строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім випадків визначених у ч. 4 ст. 610 КПК України.

Відповідно до приписів п. п. 1, 2 ч. 4 ст. 610 КПК України при визначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім таких випадків, якщо законом України про кримінальну відповідальність за кримінальне правопорушення максимальний строк позбавлення волі є меншим, ніж призначений вироком суду іноземної держави, суд визначає максимальний строк позбавлення волі, передбачений кримінальним законом України; якщо строк покарання, призначений вироком суду іноземної держави, є меншим, ніж мінімальний строк, передбачений санкцією статті Кримінального кодексу України за відповідне кримінальне правопорушення, суд дотримується строку, визначеного вироком суду іноземної держави.

При цьому суд, як визначено у ч. 3 ст. 603 КПК України, не перевіряє фактичні обставини, встановлені вироком суду іноземної держави, та не вирішує питання щодо винуватості особи.

Статтею 606 КПК України визначено умови передачі засуджених осіб для відбування покарання в Україні. Згідно з ч. 1 ст. 606 КПК України засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу, а засудженого іноземним судом громадянина України прийнято для відбування покарання в Україні тільки за умов: якщо ця особа є громадянином держави виконання вироку; якщо вирок набрав законної сили; якщо на час отримання запиту про передачу засуджений має відбувати покарання упродовж якнайменш шести місяців або якщо йому ухвалено вирок до ув`язнення на невизначений строк; якщо на передачу згоден засуджений або з урахуванням його віку або фізичного чи психічного стану на це згоден законний представник засудженого; якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або було б злочином у разі вчинення на її території, за вчинення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі; якщо відшкодовано майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, а в разі наявності - також процесуальні витрати; якщо держава ухвалення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженого.

Як встановлено судом, згідно з вироком Геленджикського міського суду Краснодарського краю Російської Федерації від 20.11.2017 року (справа № 1-442/17) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених п. «а» ч. 2 ст. 126, ч. 1 ст. 105 КК РФ, і призначено покарання: за п. «а» ч. 2 ст. 126 КК РФ у виді 6 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 105 КК РФ у виді 8 років позбавлення волі. На підставі ч. 3 ст. 69 КК РФ за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії загального режиму. Міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 у виді тримання під вартою залишено без змін. Ухвалено строк покарання обраховувати з 20.11.2017 року, зарахувати в строк відбуття покарання час тримання під вартою з 15.06.2017 року по 20.11.2017 року.

Постановою Ленінського районного суду Волгоградської області Російської Федерації від 04.09.2018 року на підставі п. «б» ч. 3.1 ст. 72 КК РФ (в редакції Федерального закону від 03.07.2018 року № 186-ФЗ) строк тримання під вартою ОСОБА_2 з 15.06.2017 року по день вступу вироку суду в законну силу 30.11.2017 року (включно) зараховано в строк позбавлення волі з розрахунку один день за півтора дня відбуття покарання у виправній колонії загального режиму, з урахуванням положень, передбачених ч. 3.3 ст. 72 КК РФ.

Постановою Геленджикського міського суду Краснодарського краю Російської Федерації від 29.11.2018 року роз`яснено незрозумілість, що виникла при виконанні вироку Геленджикського міського суду Краснодарського краю від 20.11.2017 року в частині даних про особу засудженої, а саме: замість ОСОБА_2 рахувати засудженою ОСОБА_3 .

Засуджена ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, останнє відоме місце її проживання в Україні: АДРЕСА_1 , зареєстрована за вказаною адресою 23.12.2006 року, що підтверджується відомостями, наданими Департаментом з питань громадянства, паспортизації та реєстрації, а також відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Закарпатській області.

ОСОБА_2 засуджено до остаточного покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років згідно з вироком Геленджикського міського суду Краснодарського краю Російської Федерації від 20.11.2017 року, який згідно з розпорядженням Геленджикського міського суду Краснодарського краю Російської Федерації вступив у законну силу 30.11.2017 року.

Засуджена ОСОБА_2 висловила бажання бути переданою в Україну для подальшого відбування покарання, що підтверджується її письмовою заявою, оригінал якої наявний у матеріалах клопотання.

15.03.2019 року Міністерством юстиції України згідно з наказом № 1374/5 прийнято рішення про прийняття в Україну засуджену ОСОБА_2 відповідно до ст. 606 КПК України, ст. 3 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, та на підставі запиту Міністерства юстиції Російської Федерації від 06.02.2019 року за № 06-1048319.

Матеріалами клопотання встановлено, що засуджена ОСОБА_2 відбуває покарання у ФКУ «Виправна колонія № 28 УФСВП Росії по Волгоградській області», є соматично здоровою та характеризується позитивно.

Згідно з довідками, виданими начальником відділу спеціального обліку ФКУ «Виправна колонія № 28 УФСВП Росії по Волгоградській області», початок строку відбуття покарання засудженою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : 20.11.2017 року, кінець строку відбуття покарання: 21.03.2027 року, зараховано днів тримання під вартою: з 15.06.2017 року по 20.11.2017 року. Станом на 30.11.2018 року частина відбутого покарання у виді позбавлення волі засудженій ОСОБА_6 становить 1 рік 5 місяців 15 днів. Частина невідбутого покарання у виді позбавлення волі становить 8 років 3 місяці 21 день. Акти амністії і помилування відносно засудженої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не застосовувалися.

Крім того, з довідки, виданої начальником відділу спеціального обліку ФКУ «Виправна колонія № 28 УФСВП Росії по Волгоградській області», вбачається, що на засуджену ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконавчі листи в бухгалтерію не надходили.

ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочинів, передбачених п. «а» ч. 2 ст. 126 (викрадення людини, вчинене групою осіб за попередньою змовою) та ч. 1 ст. 105 (вбивство, тобто умисне спричинення смерті іншій людині) Кримінального кодексу Російської Федерації, що також є караними діяннями відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність.

Диспозицією п. «а» ч. 2 ст. 126 КК РФ встановлено відповідальність за викрадення людини, вчинене групою осіб за попередньою змовою, санкцією якої передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з обмеженням волі на строк до двох років або без такого.

Відповідно до Кримінального кодексу України кримінальне правопорушення - незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, передбачено ч. 2 ст. 146 КК України. Санкція за цей злочин передбачає покарання у виді обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Диспозицією ч. 1 ст. 105 КК РФ встановлено відповідальність за вбивство, тобто умисне заподіяння смерті іншій людині, санкцією якої передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 15 років з обмеженням волі на строк до двох років або без такого.

Відповідно до Кримінального кодексу України кримінальне правопорушення - вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, передбачено ч. 1 ст. 115 КК України. Санкція за цей злочин передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п`ятнадцяти років.

Згідно з ч. 3 ст. 69 КК РФ якщо хоча б один із злочинів, вчинених за сукупністю, є тяжким чи особливо тяжким злочином, то остаточне покарання призначається шляхом часткового чи повного складання покарань. При цьому остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати більше чим наполовину максимальний строк покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за найбільш тяжке із вчинених злочинів.

Зазначений принцип складання покарань було застосовано судом Російської Федерації при призначенні остаточного покарання ОСОБА_2 .

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі (ч. 2 ст. 70 КК України).

Як роз`яснено у п. п. 21, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року № 7, при вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК України принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.

Суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей (санкцій частин статей) КК України. Застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинен зазначити у вироку, про яке саме покарання йдеться - основне чи додаткове.

Принцип повного або часткового складання покарань може застосовуватись у випадках призначення за окремі злочини, що входять до сукупності, як однакових, так і різних за видом покарань. При частковому складанні розмір остаточного покарання в усякому разі має бути більшим за розмір кожного з покарань, призначених за окремі злочини.

Остаточне покарання за сукупністю злочинів має визначатися за найбільш суворим видом покарання за окремі злочини, що до неї входять, і в межах санкції того закону, який передбачає більш суворе покарання. Однак якщо хоча б один зі злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для такого виду покарань у Загальній частині КК України.

Вирішуючи питання про визначення остаточного строку покарання ОСОБА_2 за вчинення нею вищевказаних злочинів, суд виходить з вимог чинного міжнародного законодавства, діючого кримінального закону України, роз`яснень Верховного Суду України, із урахуванням яких вважає за необхідне застосувати в даному випадку принцип часткового складання покарань, який було застосовано вироком суду Російської Федерації, що відповідатиме меті його призначення, вищевказаним вимогам закону та не погіршить становище засудженої ОСОБА_2 .

Разом з тим, приймаючи до уваги, що згідно з санкцією ч. 2 ст. 146 КК України передбачено покарання у виді обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на той самий строк, а вироком Геленджикського міського суду Краснодарського краю Російської Федерації від 20.11.2017 року ОСОБА_2 призначено покарання за п. «а» ч. 2 ст. 126 КК РФ у виді шести років позбавлення волі, суд вважає за необхідне, приводячи у відповідність із діючим законодавством України вказаний вирок відносно ОСОБА_2 , визначити їй покарання за вчинення злочину, передбаченого за ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі строком на п`ять років.

При цьому суд виходить з норм ст. 10 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, згідно з якою у разі продовження виконання вироку держава виконання вироку дотримується характеру і тривалості покарання, призначеного державою винесення вироку.

Однак, якщо це покарання за своєю природою або тривалістю є несумісним із законодавством держави виконання вироку або якщо її законодавство цього вимагає, ця держава може на основі судової або адміністративної постанови співвіднести призначену міру покарання з покаранням чи заходом, передбаченим її власним законодавством за вчинення аналогічного злочину. За своїм характером таке покарання або такий захід повинні у міру можливості відповідати покаранню або заходу, призначеному у вироку для виконання. Покарання чи захід за своїм характером або своєю тривалістю не може бути більш суворим, ніж міра покарання, призначена в державі винесення вироку, і не може перевищувати максимальні строки позбавлення волі, передбачені законодавством держави виконання вироку.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання Міністерства юстиції України про приведення у відповідність із законодавством України вироку суду Російської Федерації відносно ОСОБА_2 та визначити норми (статті, частини статей) КК України, якими передбачена відповідальність за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких ОСОБА_2 визнано винною вироком Геленджикського міського суду Краснодарського краю Російської Федерації від 20.11.2017 року, і визначити строк позбавлення волі, що підлягає відбуванню засудженою ОСОБА_2 на підставі вказаного вироку суду.

З урахуванням викладеного, суд визначає статті (частини статей) КК України, якими передбачена відповідальність за кримінальні правопорушення, вчинені засудженою, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку Геленджикського міського суду Краснодарського краю Російської Федерації від 20.11.2017 року: за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років; за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волів строком на 8 років; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, визначити ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі строків на 10 років.

При цьому, початок строку відбування покарання засудженій ОСОБА_2 слід рахувати з 20.11.2017 року - відповідно до дати, яка встановлена вироком Геленджикського міського суду Краснодарського краю Російської Федерації від 20.11.2017 року.

Водночас, відповідно до вироку Геленджикського міського суду Краснодарського краю Російської Федерації від 20.11.2017 року строк покарання ОСОБА_2 ухвалено обраховувати з 20.11.2017 року, зарахувавши в строк відбування покарання час тримання під вартою з 15.06.2017 року по 20.11.2017 року, а згідно з постановою Ленінського районного суду Волгоградської області Російської Федерації від 04.09.2018 року на підставі п. «б» ч. 3.1 ст. 72 КК РФ (в редакції Федерального закону від 03.07.2018 року № 186-ФЗ) строк тримання під вартою ОСОБА_2 з 15.06.2017 року по день вступу вироку суду в законну силу 30.11.2017 року (включно) зараховано в строк позбавлення волі з розрахунку один день за півтора дня відбуття покарання у виправній колонії загального режиму, з урахуванням положень, передбачених ч. 3.3 ст. 72 КК РФ.

Згідно з положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 611 КПК України виконання покарання в Україні стосовно переданої особи, засудженої вироком суду іноземної держави, здійснюється згідно з кримінально-виконавчим законодавством України. Щодо засудженого, переданого для відбування покарання в Україні, настають такі самі правові наслідки, як і щодо осіб, засуджених в Україні за вчинення такого ж кримінального правопорушення; до особи, переданої в Україну для подальшого відбування покарання, може бути застосовано умовно-дострокове звільнення, амністію або здійснено помилування у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону України від 26.11.2015 року № 838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, судом зараховується строк попереднього ув`язнення до строку відбутого покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вказані положення ч. 5 ст. 72 КК України втратили чинність 21.06.2017 року на підставі Закону України від 18.05.2017 року № 2046-VIII.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 вчинила інкриміновані їй злочини 08-09.06.2017 року, тобто в період, коли чинною була ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону України від 26.11.2015 року № 838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання», що свою чергу свідчить про те, що при вирішенні питання про зарахування засудженій строку попереднього ув`язнення в строк відбуття покарання відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України, застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України саме в редакції Закону України від 26.11.2015 року № 838-VIII, яка поліпшує становище засудженої.

Така позиція узгоджується із правовим висновком щодо застосування норми права, передбаченої ч. 5 ст. 72 КК України (зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання), викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2018 року в справі № 663/537/17 (провадження № 13-31кс18).

Відповідно до змісту ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» від 30.06.1993 року № 3352-ХІІ попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Таким чином, оскільки вирок суду іноземної держави відносно ОСОБА_2 приведений у відповідність із законодавством України, і відповідно, у строк покарання вже зарахований строк тримання засудженої під вартою з 15.06.2007 року у межах того кримінального провадження, вирок по якому і приведений у відповідність із законодавством України, а вищенаведені вимоги законів України не містять жодних обмежень щодо вирішення питання про зарахування строку попереднього ув`язнення, суд вважає за необхідне зарахувати засудженій ОСОБА_2 в строк відбуття покарання період попереднього ув`язнення, тобто з 15.06.2017 року до набрання вироком законної сили - 30.11.2017 року, включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, що не погіршуватиме становища засудженої.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 9 Конституції України, ст. ст. 9-11 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, ст. ст. 602-604, 606-611, 372, 376, 392, КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання Міністерства юстиції України про приведення у відповідність із законодавством України вироку суду Російської Федерації відносно ОСОБА_2 - задовольнити.

Привести у відповідність із законодавством України вирок Геленджикського міського суду Краснодарського краю Російської Федерації від 20 листопада 2017 року (справа № 1-442/17), згідно з яким ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених п. «а» ч. 2 ст. 126, ч. 1 ст. 105 КК РФ, і призначено покарання: за п. «а» ч. 2 ст. 126 КК РФ у виді 6 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 105 КК РФ у виді 8 років позбавлення волі. На підставі ч. 3 ст. 69 КК РФ за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії загального режиму.

Засуджену згідно з вироком Геленджикського міського суду Краснодарського краю Російської Федерації від 20 листопада 2017 року (справа № 1-442/17) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважати засудженою за:

ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років;

ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волів строком на 8 (вісім) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, визначити ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років.

Міру запобіжного заходу щодо ОСОБА_2 у виді тримання під вартою залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 рахувати з 20 листопада 2017 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону України від 26.11.2015 року № 838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» зарахувати ОСОБА_2 до строку відбутого нею покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, за період з 15 червня 2017 року до набрання вироком законної сили - 30 листопада 2017 року, включно.

Копію даної ухвали направити до Міністерства юстиції України та центрального органу виконавчої влади у сфері виконання покарань в Україні.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженою ОСОБА_2 - в той же строк з моменту отримання нею копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.Й. Данко