Рішення № 83317197, 30.07.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єд. унік. № 243/5622/19

Провадження № 2/243/1909/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2019 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Мінаєва І.М.,

за участю секретаря судового засідання Янчевського В.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженняцивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи органу опіки та піклування Слов?янської міської ради,

вимоги позивача: про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

учасники справи: не з?явилися,

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:

І. Виклад позиції позивача.

1. ОСОБА_1 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що він є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування житлового будинку від 23.02.1996 року. В належному йому будинку зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є членами його сім`ї, однак з березня 2017 року відповідачі виїхали з вказаного житла і з того часу за місцем реєстрації не проживають, у житловому приміщенні відсутні їх особисті речі. Оскільки відповідачі не проживають в належному йому житловому будинку, але з реєстраційного обліку не знялися, це обмежує його права як власника житла. Просить суд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , такими, що втратили право користування цим житловим приміщенням.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

2. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення заперечень не має.

3. Третя особа орган опіки та піклування Слов`янської міської ради Донецької області надіслала на адресу суду заяву про розгляд справи без їх участі, в якій просила при винесенні рішення суду врахувати висновок органу опіки та піклування Слов`янської міської ради.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

4. Відповідно до ухвали судді від 10.06.2019 року прийнято до розгляду позовну заявуОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та відкрито спрощене провадження у справі, запропоновано відповідачу у п?ятнадцятиденний строк подати відзив на позов, позивачеві у п?ятнадцятиденний строк з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, по справі призначено судове засідання (а.с.23).

5. Ухвалою суду від 09.07.2019 року до участі у справі залучено, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Слов`янської міської ради (а.с.37).

6. Оскільки відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (стаття 128 Цивільно процесуального кодексу України (далі ЦПК), в судове засідання не з?явилися без поважних причин, а позивач не заперечував проти проведення заочного розгляду справи, судом було постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам статей 280-281 ЦПК.

7. Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв?язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

IV. Фактичні обставини, встановлені Судом.

8. Відповідно до договору дарування житлового будинку від 23.02.1996 року, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Панченко А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1891, ОСОБА_1 прийняв у дар будинок АДРЕСА_1 . (а.с. 6-7)

9. Відповідно до відповідей відділу з ведення реєстраційного обліку місця проживання та місця перебування фізичних осіб Слов`янської міської ради № 22-15/2677 та № 22-15/2678 від 06.06.2019 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 21-22)

10. Згідно акту № 228 від 17.05.2019 року, затвердженого керівником комітету мікрорайону «ЖЕУ № 3» м. Слов`янська Рудіч Л.Л., у присутності сусідів ОСОБА_4 , що мешкає по АДРЕСА_2 , та ОСОБА_5 , що мешкає по АДРЕСА_2 , встановлено, що ОСОБА_2 , 1966 року народження, та ОСОБА_3 , 2006 року народження, з березня 2017 року і до теперішнього часу за адресою: АДРЕСА_1 не мешкають, їх особистих речей у будинку немає. (а.с. 5)

11. Згідно висновку органу опіки та піклування Слов?янської міської ради № 29/03-1265 від 16.07.2019 року, орган опіки та піклування Слов`янської міської ради вважає недоцільним визнання ОСОБА_3 , 2006 року народження, такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.44).

V. Оцінка Суду.

А. Загальні принципи.

12. В даній ситуації Суд звертає увагу, що статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантовано кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

А, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

13. В свою чергу в силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов?язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

14. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (пункт 41 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Отже, в даній конкретній ситуації визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у їх право на повагу до свого житла, яке в свою чергу не є абсолютним.

15. Окремо Суд звертає увагу, що питання щодо позбавлення житла в багатьох випадках можуть охоплюватись і змістом статті 1 Протоколу 1 Конвенції, які стосуються захисту права власності.

Але враховуючи конкретні обставини справи, зміст позовних вимог та надані сторонами докази, Суд вважає за недоцільне розглядати питання обґрунтованості втручання у право відповідача в контексті статті 1 Протоколу 1 Конвенції.

16. Таким чином, втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (пункт 47 рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

Б. Застосування вказаних принципів в даній справі.

1). Чи здійснювалось втручання «згідно із законом».

17. Досліджуючи питання чи «передбачено втручання у право відповідачів законом» Суд враховує, що право членів сім?ї власника житла на користування цим житлом врегульовано нормами Цивільного кодексу України, а порядок збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами регламентовано нормами Житлового кодексу України.

Зокрема, відповідно до положення частини другої статті 405 ЦК України член сім?ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім?ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Так, в даній ситуації втручання у право відповідачів здійснюється на підставі статті 405 ЦК, оскільки виходячи із матеріалів справи відповідачі є членами сім?ї власника житла (позивача), а положення статті 71 ЖК регулюють правовідносини щодо збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами і стосуються наймача або членів його сім?ї.

Тому, для Суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

2). Чи відповідало втручання цілям передбаченим в пункті 2 статті 8 Конвенції.

18. Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідачів «цілям», про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров?я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) Суд приходить до переконання, що в даних правовідносинах втручання у право відповідачів здійснюється з метою захисту прав і свобод позивача (його права власності, права на житло, вільне користуванням житловим приміщенням, про що ним зазначено в позовній заяві), що підпадає під виняток, передбачений пунктом 2 статті 8 Конвенції і підтверджує наявність вимоги щодо «законної мети».

3). Чи було втручання «необхідним в демократичному суспільстві» (пропорційним).

19. Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідача, «необхідним в демократичному суспільстві», Суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.

20. Отже, Суд при співставленні «балансу інтересів» враховує, що спірний будинок має статус приватного житлового фонду, користування жилими приміщеннями, в якому регулюється главою 6 ЖК та відповідними нормами ЦК.

Відповідачі є членами сім?ї позивача і не проживали у будинку з березня 2017 року, будь-яких угод про порядок користування жилим приміщенням між сторонами не укладалось.

21. При розгляді зазначеної справи Судом береться до уваги необхідність належного захисту прав малолітньої ОСОБА_3 , про визнання якої втратившою право користування житлом просить позивач.

Так, відповідно до положень Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-X11) дитина, з огляду на її фізичну і розумову незрілість вимагає спеціального захисту і турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 частини І вищезазначеної Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

22. Відповідно до статті 14 ЦК України цивільні обов?язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Статтями 15, 16, 20 ЦК України передбачено право особи на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення.

Зі змісту частини першої статті 317 ЦК України, проживання у будинку, що є об?єктом права приватної власності, за своєю юридичною природою є складовою права користування нею як об?єктом власності.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

23. Проте, як було зазначено вище, відповідно до вимог частини другої статті 405 ЦК, член сім?ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім?ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

24. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачі не проживають в спірному домоволодінні більше одного року.

Надані позивачем докази, Суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов?язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для визнання відповідачів, такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

З іншої сторони відповідачем в судове засідання не надано доказів, що вона з дитиною проживає в спірному домоволодінні, користується ним, доказів, які б підтверджували поважність причин не проживання в спірному будинку.

25. При цьому, тривала відсутність відповідача (більше двох років) свідчить про те, що вона з дитиною має інше місце проживання, а матеріали справи свідчать проте, що відповідач не є власником житла, в якому проживає позивач, а тому визнання відповідача втратившим право на користування жилим приміщенням, не буде свідчити про втрату ним житла взагалі і, в свою чергу, буде захищати права власника такого приміщення (позивача), що в сукупності з наведеним вище є свідченням того, що «втручання у право відповідача» є співрозмірним із переслідуваною законною метою, а відповідно є «необхідним у демократичному суспільстві».

26. Відповідно до ст. 29 ч. 3 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. З огляду на вищенаведене місцем проживання ОСОБА_3 повинно бути визнано місце проживання її батьків.

Тому суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування Слов?янської міської ради щодо недоцільності визнання малолітньої ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки матір ОСОБА_3 у цьому будинку не проживає більше двох років, місцем проживання ОСОБА_3 повинно бути визнано місце проживання її батьків. Місце проживання її батька не було зареєстроване у спірному будинку. Тому суд зазначає, що у випадку задоволення позовних вимог у цій частині, фактично право дитини на житло не буде порушене, адже ОСОБА_3 протягом тривалого часу не мешкає за місцем реєстрації, а мешкає з батьками (або одним з них) в іншому житловому приміщенні.

27. Виходячи з вищевикладеного, Суд розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

28. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

29. Позивач звільнений від сплати судового збору, тому з огляду на задоволення позовних вимог з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 76-81, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 110-112 Сімейного кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи органу опіки та піклування Слов?янської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - задовольнити.

2. Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1 .

3. Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: відомості відсутні, такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1 .

4. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. на р/р 31211256026001 у ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, код банку отримувача 899998, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У відповідності до п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до /або через відповідні суди.

Суддя

Слов`янського міськрайонного суду І.М. Мінаєв