Рішення № 83314536, 24.07.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 липня 2019 року м. Ужгород№ 260/552/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калинич Я. М.

при секретарі Попович М.М.

за участю:

позивача: Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів - представник - не з`явився,

відповідача: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичнаої особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 24 липня 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 29 липня 2019 року.

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , якою просить стягнути з ФОП ОСОБА_1 57659, 44 грн. адміністративно-господарських санкцій та 103,77 грн. пені за невиконання нормативу робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не сплатив адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2018 році у розмірі 57659, 44 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарський санкцій у розмірі 103,77 грн., у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Ухвалою від 08 травня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак надав суду заяву, якою підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить розглянути справу без його участі.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлоштовувати таких осіб на створені робочі місця. Також відповідач наголошує, що ним виконано всі вимоги законодоваства , створені робочі місця та проінформовано органи працевлоштування, тобто вжито усі належні заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідач в судове засідання не з`явився, однак теж надав суду заяву, в якій просить розглянути дану справу без його участі. Позовні вимоги заперечує, з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву. Згідно відзиву на позовну заяву

Згідно із частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, а також зважаючи на неявку осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вирішив розглядати справу без участі учасників справи.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 29 березня 2019 року ФОП ОСОБА_1 подав до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік. Згідно рядка 03 звіту, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 0,3 особа., в той же час, згідно рядка 02 звіту на підприємстві протягом 2018 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб (а.с.7).

В ході судового розгляду, відповідачем було подано уточнений звіт за формою № 10-ПІ річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2018 рік, в якому відкориговані дані у відповідності до вимог законодавства, а саме в рядку 3 округлено значення 0,3 до 1.

Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

На підставі викладеного, позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.За розрахунком позивача розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з ФОП ОСОБА_1 становить 57659, 44 грн. та пеня 103, 77 грн. ( а.с.8).

Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875 ) визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закон № 875 забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно із ч. 3 ст. 18 Закону № 875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Закону № 875особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (ч. 3 ст. 18 1 Закону № 875).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ч.5 ст. 19 Закону № 875 виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення", N5067-VI від 05.07.2012 роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" (далі - Порядок № 316).

Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.

Відповідно до п. 3 Порядку № 316 Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (п. 5 Порядку № 316).

Суд зазначає, що чинним законодавством не встановлено періодичність подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Судом встановлено, що починаючи з грудня 2017 року відповідачем активно вживаються заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується, як Довідкою центру зайнятості так і листом виконавчого комітету Вільховецької сільської ради, що входить до складу ОТГ ( а.с. 42-43).

Зі змісту долучених доказів встановлено, що за період з 01 січня 2018 року до 01 червня 2018 року до Тячівського районного центру зайнятості особи з інвалідністю, що могли зайняти вакантну посаду у ФОП ОСОБА_1 не зверталися, що підтверджується листом від 17.07.2018 року № 974.

Так, у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів та відсутності попиту на робочі місця, якщо при цьому цей суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватись.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що протягом 2018 року відповідачем подавалась необхідна звітність, у зв`язку з чим адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватись.

Суд відхиляє посилання позивача на обов`язковість сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій за те, що середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, оскільки статтею 20 частиною 1 Закону України № 875-XII встановлено, що такі санкції сплачуються не тільки за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, але за призначене і не зайняте інвалідом. Тобто, суб`єкт стягнення за цією нормою повинен був надати докази, що інваліди зверталися до підприємства з пропозицією укласти трудові договори, однак їм було відмовлено, тобто такі працівники не зайняли робочі місця.

У зв`язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або за відмову направлених інвалідів працевлаштуватися.

Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2018 рік не встановлено.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що відповідач вжив достатніх передбачених чинним законодавством заходів, направлених на забезпечення працевлаштування інвалідів, а саме: у відповідності до норм чинного законодавства створив робочі місця для інвалідів та надав інформацію до місцевого центру зайнятості, приймав участь у масових заходах для незайнятого та зайнятого населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Аналіз вищезазначених норм Закону № 875 дає підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2018 року справа №п/811/693/17, від 13 червня у справі № 819/639/17, від 28 травня 2019 року у справі № 820/2287/17.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону № 875 порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, законом передбачена відповідальність підприємств, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом.

Згідно із ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає, що проголошене частиною першою статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов`язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів частини третьої статті 18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як випливає з приписів частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 825/695/17 (№К/9901/15376/18).

Також, Верховний Суд 11 липня 2019 року розглянув аналогічну справу за № 804/7412/15, про що викладена правова позиція, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, адже такий обов`язок покладався на органи працевлаштування.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративного-господарських санкцій та пені, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги чинного законодавства, передбачені статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідачем виконані в повному обсязі, оскільки відповідачем забезпечено створення спеціальних робочих місць для інвалідів з належними умовами праці та належним чином забезпечено інформування державної служби зайнятості і подання звітності до Фонду соціального захисту інвалідів у порядок та спосіб, передбачені чинним законодавством, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог та застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за несвоєчасну сплату санкцій у загальному розмірі 57659,44 грн. та 103, 77 грн. пені.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

СуддяЯ.М. Калинич