Рішення № 83314184, 01.07.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2019 року Справа № 188/1673/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (з урахуванням уточненої позовної заяви від 28.05.2019р. вх.. №28841/19), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.05.2016 року і по теперішній час;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.05.2016 року і по теперішній час із нарахуванням компенсації згідно вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а також поновити виплату пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона є пенсіонером та користується правом на отримання пенсії за віком з 2004 року. Вказує, що пенсійні виплати отримувала до 01 червня 2014 року. З метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту на території проведення антитерористичної операції ОСОБА_1 вимушена була покинути своє місце проживання в м. Сніжне Донецької області та переміститися до смт. Петропавлівка, Петропавлівського району, Дніпропетровської області. Зазначає, що з 01.05.2016 року і по теперішній час пенсійні виплати не отримує. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16.11.2018 р. адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Петропавлівському районі про визнання дій неправомірними передано на розгляд Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

13.06.2019 р. представником відповідача подано до канцелярії суду відзив на адміністративний позов (вх..№32649/19), в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1228002629 від 05.03.2015 року. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області згідно заяви від 10.03.2015 про витребування пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України в м. Сніжному Донецької області. Вказує, що згідно п.п.5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування соціальні виплати припиняються у разі отримання інформації від Держприкордонсдужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Дерфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. З 01.04.2017 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено до з`ясування обставин за обміном інформацією з органами виконавчої влади. Зазначає, що з моменту припинення виплати пенсії, тобто з 01.04.2017 ОСОБА_1 не зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області з заявою про її поновлення. Відповідно до довідки відділу з питань виплати пенсії №16 управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області від 11.06.2019 №876/04-22/29 за період з травня 2016 р. по березень 2017 р. ОСОБА_1 була нарахована та виплачена пенсія за віком на загальну суму 14241,65 грн.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, згідно копії паспорту серії НОМЕР_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком з 2004 року.

У зв`язку з неспроможністю держави забезпечити громадський порядок, захистити права, свободи та інтереси своїх громадян на території окремих районів Луганської та Донецької областей, з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, ОСОБА_1 змушена була залишити своє місце проживання у м. Сніжне та у березні 2015 р. перемістилась до смт. Петропавлівка Дніпропетровської області.

Згідно з копією довідки від 05.03.2015р. № 1228002629 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Отримавши статус внутрішньо переміщеної особи, позивач в березні 2015 року звернулась до Пенсійного органу із заявою про запит її пенсійної справи з м. Сніжне Донецької області та постановку її на облік як отримувача пенсії.

ОСОБА_1 вказує, що починаючи з 01.05.2016 р. пенсійні виплати не отримувала.

Зазначені обставини змусили позивача звернутися до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі по тексту Закон України №1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону України № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону України № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Як вказує позивач в позові, виплату пенсії їй було призупинено з 01.05.2016 р., однак жодних доказів на підтвердження цього факту до суду не надано. Натомість, як вказує відповідач, виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено саме з 01.04.2017 р., на підтвердження чого відповідачем надано до суду копію довідки від 11.06.2019 р. №876/04-22/29 з якої видно, що з травня 2016 р. по березень 2017 р. ОСОБА_1 була нарахована та виплачена пенсія на загальну суму 14241,65 грн.

Так, судом встановлено, що призупинення виплати пенсії відбулось для з`ясування обставин за обміном інформацією з органами виконавчої влади.

Водночас, суд звертає увагу, що Закон України № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як призупинення виплати до з`ясування обставин.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Таким чином, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Отже, судом встановлено порушення прав позивача щодо припинення та неотримання пенсійних виплат саме з 01.04.2017 р., оскільки позивачем не наданого жодного доказу того, що Пенсійним органом припинено виплату пенсії з 01.05.2016р.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018р. у справі №805/402/18 (провадження № 11-644асі18), яка є зразковою справою.

Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи

Таким чином, припиняючи ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.04.2017 р., відповідач порушив право позивача на мирне володіння своїм майном.

Отже, враховуючи те, що позивачем доведено порушення відповідачем прав позивача шляхом припинення пенсійних виплат у спірний період, суд доходить висновку, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.04.2017 р. і по теперішній час є протиправною та, задля належного захисту порушених прав позивача суд вважає за потрібне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.04.2017 р.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії із нарахуванням компенсації згідно вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», суд вважає за потрібне зазначити про таке.

Згідно частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Так, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. № 2050-III (далі Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-III, передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Згідно статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом статті 4 Закону № 2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159, слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Таким чином, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.04.2017 р. може бути виплачена позивачу у тому ж місяці, у якому буде здійснюватися виплата заборгованості за відповідний період.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до органів пенсійного фонду із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії та відмови відповідача здійснити нарахування і виплату такої компенсації.

Звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що позовна вимога про виплату пенсії з компенсацією втрати частини доходів є передчасною та не підлягає задоволенню, а право позивача щодо її отримання може буде порушеним після виплати заборгованості за відповідний період, та лише за умови не виплати компенсації у тому ж місяці.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем частково доведено правомірність пред`явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви частково не були спростовані, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача понесені судові витрати в розмірі 352,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.04.2017 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 р. та виплатити заборгованість.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 352,40 грн. (триста п`ятдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.М. Олійник

Рішення не набрало законної сили

01 липня 2019 року.

Суддя В.М. Олійник

З оригіналом згідно.

Суддя В.М. Олійник