Рішення № 83311039, 17.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.07.2019Справа № 910/4737/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест"доАкціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця"простягнення 313761,41 грн

Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників справи:

від позивачаКовальчук М.Г., директор;від відповідачаКомпанець Н.М., довіреність №637 від 17.04.2019;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 313761,41 грн, з яких: 162081,60 грн пені, 124666,21 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 27013,60 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №ЦЗВ-03-03418-01 від 16.07.2018 в частині своєчасного здійснення оплати товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2019, після усунення позивачем обставин, що стали підставою для залишення позовної заяви без руху, судом відкрито провадження у справі №910/4737/19; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 23.05.2019; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

23.05.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив, надав суду контррозрахунок ціни позову, просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки з огляду на те, що строк прострочки оплати був незначним, така оплата здійснена Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" добровільно, а позивачем не надано жодних доказів спричинення йому матеріальної шкоди або будь-якої іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань по оплаті поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2019 відкладено підготовче засідання у справі на 19.06.2019; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - до 05.06.2019; встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив - до 18.06.2019.

05.06.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній визнав аргументи відповідача щодо розрахунку ціни позову обґрунтованими, однак проти зменшення розміру штрафних санкцій заперечив.

06.06.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив.

18.06.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній надав додаткові письмові заперечення по суті заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.07.2019.

Представник позивача в судовому засіданні 17.07.2019 заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.07.2019 проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 17.07.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

16.07.2018 між Філією "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (найменування змінене на Філію "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця") (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" (далі - постачальник, позивач) укладено договір поставки №ЦЗВ-03-03418-01 (далі - договір).

У відповідності до умов договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі (п.1.1), найменування продукції: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу, обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до пасажирських вагонів) (п.1.2), виробник продукції: Фірма "Mk Holding Doo Beograd Ogranak Podeda Petrovaradin", м.Нові Сад-град, Сербія (п.1.3).

Ціна визначається даним договором і приймається сторонами в національній валюті України - гривні, на умовах СРТ (перевезення оплачено до…) пункт призначення відділ матеріальних ресурсів м.Фастів філії "ЦЗВ" ПАТ "Українська залізниця", Київська обл., м.Фастів, вул.Шевченко, 48. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації до даного договору. Ціна продукції, узгоджена у специфікації до даного договору, включає вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно п.5.1 договору. Загальна сума даного договору на момент його підписання складає 11333292,00 грн у т.ч. ПДВ (п.п.4.1, 4.3 договору).

Відповідно до п.п.5.1, 5.2, 5.3, 5.4 договору постачальник здійснює поставку продукції автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення оплачено до…) пункт призначення відділ матеріальних ресурсів м.Фастів філії "ЦЗВ" ПАТ "Українська залізниця", Київська обл., м.Фастів, вул.Шевченко, 48 (відповідно до вимог "Інкотермс" 2010), вантажовідправником продукції може бути третя особа, зазначена постачальником, поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору, тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції, відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник, рознарядка надається постачальнику в оригіналі шляхом направлення засобами поштового зв`язку (Укрпошта) цінного листа з описом вкладення та/або направлення сканкопії рознарядки електронним листом із застосуванням електронної пошти (e-mail), сторони погоджують, що рознарядка вважається отриманою постачальником з дня її відправлення замовником засобами поштового зв`язку (Укрпошта) та/або електронною поштою (e-mail), кожна партія продукції постачається протягом 30-ти календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці, датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції замовником у відділі матеріальних ресурсів м.Фастів філії "ЦЗВ" ПАТ "Українська залізниця", Київська обл., м.Фастів, вул.Шевченко, 48, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною, довіреністю або актом прийому - передачі, після готовності продукції до відвантаження постачальник направляє замовнику факсом наступні документи: рахунок-фактуру; видаткову накладну або акт прийому-передачі; документи, що підтверджують якість продукції, зазначені у п.2.2 даного договору.

Оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10 банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно з п.5.2, датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника, у разі прострочення постачальником термінів постачання продукції, термін оплати за дану продукцію збільшується за кожний календарний день прострочення постачання продукції на 1 банківський день відповідно, термін прострочення є різниця календарних днів між датою планового прибуття на умовах згідно п.5.2 та датою фактичної поставки продукції (п.п.6.1, 6.2, 6.5 договору).

Відповідно до п.7.1 договору приймання продукції замовником здійснюється на підставі підтвердження наступних документів: рахунку - фактури; видаткової накладної або акту прийому - передачі, підписаного представником постачальника, який замовник повинен підписати після прийняття продукції; податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України; товаро - транспортної накладної або накладної (залізничної); документів, що підтверджують якість продукції, зазначених у п.2.2 договору; пакувальних аркушів (при наявності), відвантажувальні і платіжні документи повинні надаватись замовнику протягом 5 днів з моменту відвантаження продукції, але не пізніше другого числа місяця, наступного за місяцем в якому проводилось відвантаження продукції, постачальник відшкодовує замовнику всі збитки, понесені останнім у зв`язку з несвоєчасним представленням вищеназваних документів, або з приводу їх неправильного оформлення.

В разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. При розрахунку пені постачальник враховує умови п.6.5 даного договору, якщо випадки несвоєчасного постачання продукції мали місце (п.10.6 договору).

Термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2018. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов`язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника, - до повного виконання (п.13.7 договору).

Відповідно до специфікації №1 до договору сторони погодили поставку товару на суму 11333292,00 грн з урахуванням ПДВ 20%.

Згідно додаткової угоди №1 від 28.12.2018 до договору сторони дійшли згоди включити та підписати специфікацію №2 до договору на суму 1381836,00 грн з ПДВ, загальна сума даного договору становить 12715128,00 грн, термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.03.2019.

Відповідно до специфікації №2 до договору сторони погодили поставку товару на суму 1381836,00 грн з урахуванням ПДВ 20%.

14.09.2018 відповідачем було надіслано на адресу позивача рознарядку на поставку продукції №ЦЗВ-20/3389 від 13.09.2018 на загальну суму 3622680,00 грн, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист відділення зв`язку від 14.09.2018.

05.10.2018 відповідачем було надіслано на адресу позивача рознарядку на поставку продукції №ЦЗВ-20/3662 від 05.10.2018 на загальну суму 7710612,00 грн, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист відділення зв`язку від 05.10.2018 відповідно.

На виконання умов укладеного договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується видатковою накладною №173 від 19.10.2018 на суму 11333292,00 грн, товарно-транспортною накладною №Р173 від 19.10.2018 на вказану суму та довіреністю відповідача №Ф-606 від 19.10.2018, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, податкову накладну від 19.10.2018 на поставку товару за видатковою накладною №173 від 19.10.2018 було зареєстровано постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.11.2018.

19.12.2018 відповідач оплатив поставлений позивачем товар на загальну суму 11333292,00 грн., однак, як стверджує позивач, така оплата здійснена відповідачем несвоєчасно.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вже зазначалось судом, відповідно до п.п.5.2, 5.3 договору сторони погодили, що рознарядка вважається отриманою постачальником з дня її відправлення замовником засобами поштового зв`язку (Укрпошта) та/або електронною поштою (e-mail), кожна партія продукції постачається протягом 30-ти календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці, датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції замовником у відділі матеріальних ресурсів м.Фастів філії "ЦЗВ" ПАТ "Українська залізниця", Київська обл., м.Фастів, вул.Шевченко, 48, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною, довіреністю або актом прийому - передачі.

Матеріалами справи підтверджується надсилання відповідачем на адресу позивача рознарядок на поставку продукції 14.09.2018 - №ЦЗВ-20/3389 від 13.09.2018 на загальну суму 3622680,00 грн та 05.10.2018 - №ЦЗВ-20/3662 від 05.10.2018 на загальну суму 7710612,00 грн, а всього на суму 11333292,00 грн.

Відповідно до ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України).

Отже з урахуванням вищенаведених умов укладеного між контрагентами правочину та норм чинного законодавства України, позивач повинен був поставити товар за рознарядкою відповідача №ЦЗВ-20/3389 від 13.09.2018 на загальну суму 3622680,00 грн у строк до 16.10.2018 включно, а за рознарядкою на поставку продукції №ЦЗВ-20/3662 від 05.10.2018 на загальну суму 7710612,00 грн - у строк до 05.11.2018 включно.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару виконав 19.10.2018, тобто із прострочкою передачі товару за рознарядкою відповідача №ЦЗВ-20/3389 від 13.09.2018 на загальну суму 3622680,00 грн на 2 календарні дні.

Відповідач, в свою чергу, всупереч п.6.1 укладеного між контрагентами правочину, враховуючи те, що податкову накладну від 19.10.2018 на поставку товару за видатковою накладною №173 від 19.10.2018 було зареєстровано постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.11.2018, за поставлений позивачем товар оплатив із затримкою.

Як вже зазначалось судом, відповідно до п.п.6.1, 6.2, 6.5 договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10 банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно з п.5.2, датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника, у разі прострочення постачальником термінів постачання продукції, термін оплати за дану продукцію збільшується за кожний календарний день прострочення постачання продукції на 1 банківський день відповідно, термін прострочення є різниця календарних днів між датою планового прибуття на умовах згідно п.5.2 та датою фактичної поставки продукції.

З урахуванням умов наведених вище положень договору, відповідач повинен був оплатити товар, поставлений за видатковою накладною №173 від 19.10.2018 за рознарядкою №ЦЗВ-20/3389 від 13.09.2018 на загальну суму 3622680,00 грн у строк до 21.11.2018 включно, а за рознарядкою №ЦЗВ-20/3662 від 05.10.2018 на загальну суму 7710612,00 грн - у строк до 19.11.2018 включно.

Однак, в порушення умов укладеного між сторонами правочину відповідач оплатив поставлений позивачем товар 19.12.2018, що підтверджується випискою банку з рахунку позивача від відповідної дати та платіжним дорученням відповідача №194 від 19.12.2018.

За прострочення виконання зобов`язання по оплаті поставленого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 124666,21 грн інфляційних втрат за період з листопада по грудень місяць 2018 року та 3% річних у розмірі 27013,60 грн за період з 20.11.2018 по 18.12.2018.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то вимоги останнього про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 3% річних є законними та обґрунтованими.

Однак, з урахуванням наведеного вище, суд, перевіривши розрахунок 3% річних, який наведений позивачем у позовній заяві, не погоджується з періодом нарахування 3% річних.

За висновками суду, оскільки відповідач повинен був оплатити товар, поставлений за видатковою накладною №173 від 19.10.2018 за рознарядкою №ЦЗВ-20/3389 від 13.09.2018 на загальну суму 3622680,00 грн у строк до 21.11.2018 включно, а за рознарядкою №ЦЗВ-20/3662 від 05.10.2018 на загальну суму 7710612,00 грн у строк до 19.11.2018 включно, то 3% річних підлягають нарахуванню з 22.11.2018 та 20.11.2018 відповідно.

Враховуючи вищенаведене, здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 26418,09 грн, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 124666,21 грн інфляційних втрат за період з листопада по грудень місяць 2018 року.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, а також постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем товару за видатковою накладною видатковою накладною №173 від 19.10.2018, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат, так як знецінення грошових коштів не відбулось. Тому суд відмовляє у позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" в частині позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 124666,21 грн інфляційних втрат.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 162081,60 грн за період прострочки з 20.11.2018 по 18.12.2018, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як вже зазначалось судом, згідно п.10.6 договору в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. При розрахунку пені постачальник враховує умови п.6.5 даного договору, якщо випадки несвоєчасного постачання продукції мали місце.

Враховуючи вищенаведене, здійснивши власний перерахунок пені за період прострочення за видатковою накладною №173 від 19.10.2018 за рознарядкою №ЦЗВ-20/3389 від 13.09.2018 на загальну суму 3622680,00 грн з 22.11.2018 по 18.12.2018, а за рознарядкою №ЦЗВ-20/3662 від 05.10.2018 на загальну суму 7710612,00 грн з 20.11.2018 по 18.12.2018, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 158508,54 грн пені, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

У відзиві на позов відповідач просив суд зменшити належний до сплати розмір неустойки, зокрема, з огляду на те, що строк прострочки оплати був незначним, така оплата здійснена Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" добровільно, а позивачем не надано жодних доказів спричинення йому матеріальної шкоди або будь-якої іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань по оплаті поставленого товару.

Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесені до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Як вже вказувалось судом, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов`язання та надавши належну оцінку обставинам такого невиконання, врахувавши розмір несвоєчасно виконаного зобов`язання та розмір нарахованої пені, майновий стан позивача та відповідача, суд не знаходить підстав для зменшення суми нарахованої пені.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, зокрема, тяжкого фінансового становища відповідача, завдання збитків, на підставі яких суд би міг дійти висновку щодо наявності підстав з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення.

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягають задоволенню частково.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.74, 129, 231, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул.Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, м.Київ, проспект Повітрофлотський, 11/15, ідентифікаційний код 40081347) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" (04114, м.Київ, вул.Пріорська, 21, ідентифікаційний код 39270330) пеню в сумі 158508 (сто п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот вісім) грн 54 коп, 3% річних на суму 26418 (двадцять шість тисяч чотириста вісімнадцять) 09 коп та 2773 (дві тисячі сімсот сімдесят три) грн 90 коп. судового збору.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 29.07.2019

Суддя Ю.М. Смирнова