Рішення № 83310530, 29.07.2019, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
29.07.2019
Номер справи
910/5541/19
Номер документу
83310530
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.07.2019Справа № 910/5541/19Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурно-будівельна компанія "Градобудівник"

2. ОСОБА_1

про стягнення 105376,50 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурно - Будівельна компанія "Градобудівник" та ОСОБА_1 про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості в сумі 105376,50 грн., а саме 74057,55 грн. заборгованості за кредитом, 8105,16 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 12000,00 грн. заборгованості за щомісячною комісією та 11213,79 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язань.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання ТОВ "Архітектурно - Будівельна компанія "Градобудівник" як позичальником своїх зобов`язань за укладеним між ним та позивачем як позикодавцем Кредитним договором б/н від 01 лютого 2018 року, виконання відповідачем 1 якого забезпечене Договором поруки від 01 лютого 2018 року № POR1517492462026, відповідно укладеним позивачем зі ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду від позивача 23.05.2019 року надійшла заява б/н від 17.05.2019 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/5541/19 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду та клопотань будь - якої із сторін про інше, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/5541/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З метою повідомлення відповідача 1 про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 року про відкриття провадження у справі № 910/5541/19 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та які співпадає з місцезнаходженням відповідача 1 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: вул. вул. І.Франка, 18А, м. Київ, 01030, та була повернута поштовим відділенням на адресу суду неврученою з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що про відкриття провадження у справі № 910/5541/19 відповідач 1 повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідачем 2 у даній справі є фізична особа, що не є підприємцем, ОСОБА_1 , зареєстрованим місцем проживання якого згідно даних позивача є м. Луганськ.

За інформацією, розміщеною на офіційному сайті ПАТ "Укрпошта", відповідно до Указу Президента України від 14 листопада 2014 року №875/2014 "Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях" та розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р (зі змінами, внесеними згідно з Розпорядженням КМУ №128-р від 18.02.2015 року) "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження", ПАТ "Укрпошта" не здійснюється пересилання пошти у Донецькій і Луганських областях до/з міст обласного значення, зокрема, м. Луганськ.

На виконання вимог частини 6 статті 176 Господарського процесуального кодексу України судом направлялись запити до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання відповідача 2 - ОСОБА_1 щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) вказаної особи.

Проте за даними органів реєстрації інформація про місце проживання (перебування) відсутня.

Згідно ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене, з метою повідомлення відповідача 2 про розгляд справи № 910/5541/19 судом та про його право подати відзив на позовну заяву, фізична особа ОСОБА_1 як відповідач 2 у справі повідомлена 31.05.2019 року через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 28.05.2019 року, відповідачі мали подати відзив на позовну заяву до 18.06.2019 року включно.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі 1, 2 не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду у справі № 910/5541/19 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Як свідчать матеріали справи, відповідачі 1, 2 не скористались наданим їм процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідачів 1, 2 на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Архітектурно-будівельна компанія "Градобудівник" та ОСОБА_1 не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачами не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно до ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Судом встановлено за матеріалами справи, що 01.08.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Архітектурно-будівельна компанія "Градобудівник" через систему інтернет-клієнт-банкінгу підписано Анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуги «КУБ», згідно якої відповідач приєднався до розділу 3.2.8 Умов та правил надання послуги «КУБ (далі - Умови), що розміщені на сайті Приватбанку pb.ua та разом із заявою складають Кредитний договір б/н від 01.02.2018 року.

Банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати клієнту строковий "Кредит КУБ" для фінансування поточної діяльності клієнта в обмін на зобов`язання клієнта з повернення кредиту, сплати процентів в обумовлені цим договором терміни. Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, порядок їх сплати) вказуються в заяві про приєднання до Умов та правил надання послуг "КУБ", а також в системі Приват24. Клієнт приєднується до послуги шляхом підписання електронно-цифровим підписом заяви в системі Приват 24 або у сервісі "Paperless" або іншим шляхом, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору (пункт 3.2.8.1 Умов).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Оскільки зміст правочину між сторонами зафіксований у вищеперерахованих документах, доказів існування якихось інших «Умов та правил надання банківських послуг», крім тих, що розміщені на сайті позивача, на які позивач посилається в позові, і згоду на використання яких власноручно надав відповідач, суду не подано, відповідно сторони не порушили вимог ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України щодо письмової форми укладання правочинів між юридичними особами, та у відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України досягли домовленості з усіх його істотних умов.

Як встановлено судом за матеріалами справи, Анкета - заява від 01.02.2018 року підписана ТОВ "Архітектурно-будівельна компанія "Градобудівник" шляхом накладання електронно-цифрового підпису у системі інтернет-клієнт-банк Приват-24, про що зазначено в тексті самої Анкети - заяви .

Правовий статус електронного цифрового підпису врегульований Законом України "Про електронний цифровий підпис".

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів врегульовано Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувала; накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Одним із елементів обов`язкового реквізиту є електронний підпис, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник з електронним цифровим підписом автора.

Накладання електронного цифрового підпису завершує утворення електронного документа, надаючи йому юридичної сили. Юридична сила електронного документа з нанесеними одним або множинними електронними цифровими підписами та допустимість такого документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

В силу ч. 2 ст. 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно ст. 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Згідно з вимогами статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

За таких обставин судом встановлено, що шляхом підписання Анкети - заяви від 01.02.2018 року, згідно ст. 634 Цивільного кодексу України, враховуючи положення вищезазначених норм закону між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «ПриватБанк» (позивач у справі, банк за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Архітектурно-будівельна компанія "Градобудівник" (відповідач у справі, клієнт за договором) укладено Кредитний договір б/н від 01.02.2018 року (далі - Кредитний договір).

Строк дії договору відповідно до п. 3.2.8.11 Умов сторони погодили з моменту підписання відповідачем 1 заяви про приєднання та перерахування позивачем кредитних коштів на рахунок відповідача до повного виконання сторонами зобов`язань за договором.

При цьому судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, який регулюється приписами глави 72 Цивільного кодексу України та § 1 глави 35 Господарського кодексу України.

Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 ЦК України і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Умовами Анкети - заяви від 01.02.2018 року сторони визначили істотні умови кредитування.

Зокрема, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Анкети - заяви вид кредиту: строковий, розмір кредиту визначається Приватбанком, вказується у про файлі позичальника та на сайті kub.pb.ua.

Згідно п. 1.3 Анкети-заяви, строк кредиту - 12 місяців з моменту видачі коштів.

Проценти (комісія) за користування кредитом: 2 % в місяць від початкового розміру кредиту (п. 1.4 Анкети-заяви).

Пунктом 1.5 Анкети-заяви передбачений порядок погашення заборгованості за кредитом: щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в якому було здійснено видачу коштів.

У випадку порушення строку погашення заборгованості за кредитом, що зазначений в пункті 1.5 цієї заяви, проценти за користування кредитом становлять розмір 4 % на місяць від суми заборгованості. При цьому сплачується неустойка в розмірі і згідно розділу 3.2.8. Умов (п. 1.6 Анкети-заяви).

Відповідно до п. 3.2.8.2 Умов розмір кредиту, який може бути наданий в рамках послуг, складає від 50 000,00 грн. до 1 000 000,00 грн.

Як свідчать наявні матеріали справи, свої зобов`язання за Кредитним договором позивач виконав належним чином, надавши 02.02.2018 року відповідачу 1 кредит у розмірі 300 000,00 грн., що підтверджується випискою про рух коштів на рахунку № НОМЕР_1 , копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Факт отримання та розмір наданих позивачем кредитних коштів відповідачем 1 не заперечувався.

Як вбачається із матеріалів справи будь-які заперечення щодо повного та належного надання банківських послуг відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем 1 претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання кредитних послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем положень Кредитного договору та Умов з боку відповідача 1 відсутні.

Згідно положень ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У відповідності до пункту 3.2.8.9.1 Умов за користування кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дат погашення кредиту згідно пунктів 3.2.8.1 та 3.2.8.3 цього договору клієнт сплачує проценти в розмірі, зазначеному в пункті 3.2.8.3.2 Умов.

Відповідно до розділу 3.2.8.5 Умов відповідач 1 зобов`язався оплатити щомісячні проценти за користування кредитом згідно з пунктом 3.2.8.3.2; повернути кредит та здійснити інші платежі, передбачені договором у терміни і в сумах, як встановлено в пунктах 3.2.8.3.1, 3.2.8.3.2, 3.2.8.5.14, 3.2.8.6.2, а також зазначені в заяві, шляхом розміщення необхідних для планового погашення внеску коштів на своєму поточному рахунку.

Так, відповідно до пункту 3.2.8.3.2 Умов за користування послугою відповідач 1 сплачує щомісячно на протязі всього терміну кредиту проценти за користування кредитом в розмірі та згідно графіку, визначених в заяві та тарифах. При несплаті процентів у строк, визначений графіком, вони вважаються простроченими.

Пунктом 3.2.8.3.3 Умов передбачено, що при порушенні клієнтом будь-якого грошового зобов`язання клієнт сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі, встановленому у заяві.

Нарахування прострочених процентів здійснюється щодня, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів у році. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не враховується (п. 3.2.8.9.2 Умов).

Згідно п.3.2.8.9.3 Умов сплата процентів за користування кредитом здійснюється в дати платежів, зазначені у Анкеті - заяві.

Відповідно до п. 3.2.8.9.7 Умов розрахунок і нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у терміни, вказані в заяві, кожного місяця, на наступний день після дня отримання клієнтом кредиту або дня погашення чергової частини боргу і проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом на первісну суму кредиту.

Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому згідно пункту 3.2.8.3.1 Умов повернення кредиту здійснюється щомісячно шляхом забезпечення клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених в Заяві.

Клієнт доручає банку щомісячно у строки, зазначені в Заяві, здійснювати договірне списання з його рахунків, відкритих у Банку, на погашення заборгованості за послугою у кількості та розмірі, зазначеному в кредитному договорі. Остаточним терміном погашення заборгованості за кредитом є дата повернення кредиту (п.п.3.2.8.3.1.3 Умов).

При цьому, на підтвердження факту здійснення позичальником оплат за Кредитним договором позивачем надано виписку по рахунку № НОМЕР_2 , через який здійснювались всі погашення за спірним Кредитним договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також положенням Кредитного договору та Умов відповідач 1 свої зобов`язання щодо повернення кредиту своєчасно та в повному обсязі, а також сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 10.04.2019 року за відповідачем 1 рахується заборгованість за кредитом в сумі 74057,55 грн., по процентам за користування кредитом за період з 02.12.2018 року по 02.02.2019 року в сумі 12000,00 грн. та заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за період з 04.12.2018 року по 31.03.2019 року, в сумі 8105,16 грн., що підтверджується наявними у справі доказами, та яку позивач просив суд стягнути в поданій позовній заяві.

Окрім цього, у зв`язку з простроченням відповідачем 1 виконання зобов`язання з погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитом у строки, визначені Кредитним договором та Умовами, позивачем нараховано пеню в сумі 11213,79 грн. за період з 04.03.2018 року по 10.04.2019 року.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Водночас згідно пункту 3.2.8.8.2 Умов забезпечення виконання зобов`язань клієнтом - юридичною особою за цим Договором є укладення договору поруки.

Судом встановлено за матеріалами справи, що в якості забезпечення за послугою "Кредит Куб" відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, між ПАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» (кредитор за договором, позивач у справі) та ОСОБА_1 (поручитель за договором, відповідач 2 у справі) був укладений Договір поруки № POR1517492462026 від 01.02.2018 року (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Архітектурно-будівельна компанія «Градобудівник» (боржник за договором, відповідач 1 у справі) зобов`язань за угодою-приєднанням до розділу 3.2.8 Умов «кредит Куб » (далі - Угода).

Так, зі змісту пункту 1.1.1 Договору поруки вбачається, що поручитель відповідає за зобов`язаннями відповідача 1 по сплаті, зокрема, кредиту, що вказаний в Договорі кредиту, процентної ставки за користування кредитом у розмірі 2 % від суми кредиту щомісяця, а також за період користування кредитом згідно з п. 3.2.8.5.3 угоди - 4 % від суми кредиту щомісяця.

Водночас цим же пунктом визначено - якщо під час виконання угоди зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується і обсяг відповідальності поручителя, то поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за угодою в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні (п. 1.1.1 Договору поруки).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поруки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 49 Цивільного кодексу України.

В статті 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Окрім того, виходячи зі змісту положень вказаної статті Цивільного кодексу України суд зазначає, що метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання зобов`язання за основним договором, оскільки у випадку невиконання основного зобов`язання боржником вказане зобов`язання підлягає виконанню поручителем.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Таким чином, обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель, а саме Кредитного договору б/н від 01.02.2018 року.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналогічне положення міститься в п.1.2 Договору поруки, а саме сторони погодили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за угодою в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів та інших платежів, всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Згідно п.1.5 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Так, за умовами п.2.1.2 Договору поруки у випадку невиконання боржником якого - небудь зобов`язання, передбаченого умовами п.1.1 цього Договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного зобов`язання. Ненаправлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою, незалежно від факту направлення чи не направлення кредитором поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

Оскільки всупереч досягнутим між сторонами домовленостям своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом за Кредитним договором та Умовами, виконання яких було забезпечено Договором поруки, відповідачі не виконали, позивач звернувся до відповідачів із повідомленням від 29.03.2019 року № 30.1.0.0/2-IG3KIKUB0IK05 про виконання обов`язків боржника та поручителя щодо погашення заборгованості та санкцій за Кредитним договором, проте відповідачами зазначена вимога залишена без відповіді та задоволення.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Кредитного договору б/н від 01.02.2018 року, Умов та правил надання банківських послуг, Договору поруки та/або їх окремих положень суду не надано.

Частинами 1 і 2 статті 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч. 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

При цьому судом встановлено, що порука не є припиненою, зважаючи на факт встановлення сторонами строку припинення поруки - 15 років після укладення цього договору поруки, тобто порука є дійсною до 01.02.2033 року (п. 4.1 Договору поруки).

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем 1 зобов`язань за Кредитним договором б/н від 01.02.2018 року та Умовами у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач 1 суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 74057,55 грн. заборгованості за кредитом, 8105,16 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 12000,00 грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії за вказаним Кредитним договором підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями пункту 3.2.8.10.1 Умов передбачено, що у разі порушення відповідачем 1 будь-якого із зобов`язань щодо сплати процентів за користування кредитом та термінів повернення кредиту відповідач 1 сплачує позивачу за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак, пунктом 3.2.8.10.3 Умов сторони погодили, що нарахування неустойки за кожний випадок порушень зобов`язання здійснюється на протязі 15 років, починаючи з дня, коли таке зобов`язання мало бути виконане клієнтом.

За висновками суду, положення пункту 3.2.8.10.3 Умов щодо нарахування пені обумовлює інше (більше) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України, а тому нарахування пені за Кредитним договором повинно здійснюватись у визначеному правочином порядку.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем 1 виконання зобов`язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом у строки, визначені Кредитним договором та Умовами, позивачем за Кредитним договором нараховано пеню в сумі 11213,79 грн. за період з 04.03.2018 року по 10.04.2019 року.

Господарський суд зазначає про обов`язок з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачами не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення за період з 04.03.2018 року по 10.04.2019 року розмір пені в сумі 11213,79 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, Кредитного договору та Умовам і є арифметично вірним, а тому вказана вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів пені в розмірі 11213,79 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідачів в рівних частинах.

При цьому судом враховано, що згідно з абз. 3 п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7 у разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурно-будівельна компанія "Градобудівник" (01030, м. Київ, вул. І.Франка, 18А; код ЄДРПОУ 39024170) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, місто Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) 74057,55 грн. (сімдесят чотири тисячі п`ятдесят сім грн. 55 коп.) заборгованості за кредитом, 8105,16 грн. (вісім тисяч сто п`ять грн. 16 коп.) заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 12000,00 грн. (дванадцять тисяч грн. 00 коп.) заборгованості за щомісячною комісією, 11213,79 грн. (одинадцять тисяч двісті тринадцять грн. 79 коп.) пені за несвоєчасне виконання зобов`язань.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурно-будівельна компанія "Градобудівник" (01030, м. Київ, вул. І.Франка, 18А; код ЄДРПОУ 39024170) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, місто Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) 960,50 грн. (дев`ятсот шістдесят грн. 50 коп.) судового збору.

4. Стягнути зі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, місто Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) 960,50 грн. (дев`ятсот шістдесят грн. 50 коп.) судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 29.07.2019.

Суддя А.М.Селівон

Попередній документ : 83310529
Наступний документ : 83310531