Рішення № 83305023, 17.07.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1276/19

Справа №754/4895/18

РІШЕННЯ

Іменем України

17 липня 2019 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Таран Н.Г.,

секретаря судового засідання: Ковтуненка В.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської Ради, про визнання права власності в порядку набувальної давності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом доКиївської міської Ради, про визнання права власності в порядку набувальної давності, мотивуючи свої вимоги наступним. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка - ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 позивач отримав спадщину за заповітом у вигляді 36/100 часток у кв. АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право на спадщину за заповітом було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анісковою Н.А. по спадковій справі №1/2018; зареєстровано в реєстрі за № 41. 36/100 часток являють собою одну кімнату, жилою площею - 11,5 кв.м., загальною площею 18,60 кв. м. з відповідною частиною підсобних приміщень. Вказана кімната, право власності на яку позивач отримав в порядку спадкування, являється частиною 2-х кімнатної квартири. Квартира комунальна згідно технічного паспорту. Власником іншої частки в розмірі 64/100 часток являлась ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право власності на житло. ОСОБА_4 , при житті користувалася кімнатою площею 19,1 кв. м. з відповідною часткою підсобних приміщень. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . У померлої ОСОБА_4 спадкоємців за заповітом і за законом немає. Після смерті ОСОБА_4 її спадщину ніхто не прийняв. Заяву про прийняття її спадкового майна ніяка особа не подавала. Заява про визнання спадщини відумерлою не подавалася. Спадковим майном у вигляді 64/100 часток кв. АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 постійно користувалася, володіла тітка позивача - ОСОБА_3 Вона володіла цим майном відкрито, не приховуючи даний факт. Цим майном вона користувалася більше 10-ти років до ІНФОРМАЦІЯ_1 , коли померла. Таким чином, у відповідності до ст. 344 ЦК України тітка позивача - ОСОБА_3 набула право власності на 64/100 часток вказаної квартири в порядку набувальної власності. Вона і поховала за свій рахунок ОСОБА_4 . Після смерті тітки позивач продовжував володіти та користуватися вказаною часткою в квартирі, тобто у відповідності до чинного законодавства України набув право власності на 64/100 часток вказаної вище квартири в порядку набувальної давності.

Ухвалою суду від 27.04.2018 року відкрито провадження у вищевказаній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представником позивача подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого вбачається, що відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та слухати справу у відсутність представника Київської міської ради. Вказану позицію представник відповідача обґрунтував тим, що умову щодо добросовісності володіння позивачем не доведено. Не можна погодитися з тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 добросовісно та правомірно заволоділи майном на законних підставах, оскільки останнім було відомо, що спірна квартира належить на праві власності іншим особам. Також, оскільки спадщина після смерті ОСОБА_4 ніким не була прийнята, Київською міською радою здійснюється відповідна робота по підготовки до суду заяви про визнання спадщини відумерлою.

У відповіді на відзив позивач просить задовольнити заявлені позовні вимоги, оскільки належних правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частку в квартирі відзив Київської міської ради не містить.

У зв`язку з вищевикладеним представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, відповідно до змісту якого вбачається, що Київська міська рада просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, вказуючи на обставини вказані у відзиві на позов.

Представником позивача у свою чергу подано до суду відповідь за заперечення, де останній просить суд задовольнити позовні вимоги позивача. Крім того, на підтвердження позовних вимог до відповіді на заперечення долучено: копію паспорта позивача, копію довіреності ОСОБА_3 на позивача, копію листа з Відділу реєстрації до приватного нотаріуса.

Представник позивача - ОСОБА_1 , в судовому засіданні на позовних вимогах наполягав та просив задовольнити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи таку свою позицію посиланням на вимоги ст. 344 ЦК України.

Представник відповідача - Київської міської ради в судове засідання не з`явився, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи.

Вислухавши представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить наступного до висновку.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Даний спір виник у сфері цивільних відносин, позивач просить суд визнати за ним право власності на частину нерухомого майна за набувальною давністю.

Судом встановлено, що 30.01.2018 року позивачу приватним нотаріусом КМНО Анісковим Н.А. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відносно майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадщина на яке видане свідоцтво складається з: 36/100 часток у квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 51,50 кв.м, житловою площею - 30,60 кв.м., яка складається з двох кімнат, з відповідною частиною підсобних приміщень.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 26.02.1997 року, виданого Відділом приватизації державного житлофонду Ватутінської районної Ради, ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належало 64/100 часток квартири АДРЕСА_1 .

Копією свідоцтва про смерть від 07.05.2007 року підтверджено те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 .

Відповідно до паспортних даних позивача, останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно копії довіреності від 19.07.2017 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 представляти її інтереси в компаніях ПАТ «Київенерго», «Київгаз», Сервісних центрах, ЖЕК в м. Києва, щодо вирішення питань експлуатації та сплати комунальних послуг по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

З копії довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб від 29.03.2018 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 станом на 29.03.2018 року зареєстрована одна особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є власник майна. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Згідно п.п. 9, 11, 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України).

Так за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

Така позиція викладена у постанові Верховного суду від 24.01.2019 року у справі №775/16913/16-ц.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

За результатом аналізу наведених норм законодавства суд прийшов до висновку, що для визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю необхідно довести одночасну наявність всіх визначених законом елементів, а саме: добросовісність заволодіння; відкритість та безперервність володіння протягом 10 років; відсутність власника у майна або такий невідомий, або він відмовився від права власності. Крім цього, добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном.

При розгляді даної справи суд враховує те, що позивач посилаючись на те, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 не мала спадкоємців за законом та за заповітом, однак жодних доказів на підтвердження таких обставин суду не надає.

Крім того, посилаючись на ту обставину, що ОСОБА_4 на момент смерті проживала та була зареєстрована за адресою спірного житла - доказів суду також не надано.

Київська міська рада як власник майна заперечує проти визнання права власності на 64/100 часток квартири за позивачем за набувальною давністю, оскільки ОСОБА_3 була обізнана про те, що власницею 64/100 часток квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_5 , а тому, не можна вважати, що володіння ОСОБА_3 є добросовісним. Крім того, відповідач не відмовляється від свого права на майно і такого наміру не має.

Право власності є непорушним і підлягає захисту з боку держави, що гарантується Конституцією України, а також на міжнародному рівні, зокрема ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В даному випадку визнання права власності за набувальною давністю саме по собі призведе до порушення права відповідача як правомірного та законного власника нерухомого майна.

З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Як вбачається з матеріалів справи та знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду, позивач та померла ОСОБА_3 достеменно знали, що частина квартири, на яку позивач просить визнати право власності за набувальною давністю, перебувало у власності ОСОБА_4 .

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, як на підставу набуття ним права власності за набувальною давністю посилався на те, що він добросовісно заволодів вказаним вище нерухомим майном, відкрито та безперервно користується ним після смерті ОСОБА_4 , однак, жодних доказів, підтверджуючих зазначену обставину, зокрема і документів, що свідчать про оплату ним необхідних комунальних платежів, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що підстав для задоволення вимог позивача немає.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 335, 344 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Київської міської Ради, про визнання права власності в порядку набувальної давності - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 29.07.2019 року.

Суддя: Н.Г. Таран