Ухвала суду № 83303094, 29.07.2019, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 552/7810/14-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року м.Черкаси

Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі

головуючий суддя:Казидуб О.Г.

при секретарі:Зайцевій О.І.

за участю: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Придніпровського районного суду міста Черкаси заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду по цивільній справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного комунально виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду від 04 серпня 2017 року(справа№552/7810/14,провадження №2/711/52/17)по цивільній справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного комунально виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди та скасувати судове рішення від 04.08.2017 року своєю ухвалою.

В заяві ОСОБА_1 зазначає ,що суд першої інстанції не встановив істотні обставини,які не були і не могли бути відомі йому,а саме : чи заключав договір власник квартири АДРЕСА_1 про надання послуг тепла з позивачем і чи сплачував він кошти за тепло, коли він прописався до нього,як член сім`ї без укладення з ним угоди про найм і угоди. Після винесення рішення судом про стягнення коштів,він став звертатися до власника квартири АДРЕСА_1 про укладення з ним угоди про найм,щоб потім як квартиронаймач заключити договір з позивачем на послуги за тепло. Згідно ст.29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», на укладення договору з тепло постачальником має право заключати тільки власник житла або квартиронаймач. 28.03.2019 року власник кв. АДРЕСА_1 відмовив йому в заключенні з ним договору найму. Також йому стало відомо що він не заключав договір з позивачем та не сплачував кошти. Ці обставини раніше не могли бути відомі йому. На момент винесення рішення він був прописаний в м. Черкаси,а не в Полтаві. А тому він не був і не є споживачем тепла і не мав і не має право сплачувати кошти за тепло. Згідно ст.11 ЦПК України і ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правовідносини у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється на договірних засадах. А тому він не є і не був спожичем тепла та не має і не мав права сплачувати борг позивачу за тепло.

Від позивача – Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» ,заперечення на заяву відповідача не надходило.

В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 підтримав доводи заяви (том 3 арк.спр.146) про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами та наполягав на її задоволенні.

Позивач – Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» належним чином повідомлені про час ,місце ,дату розгляду заяви про що свідчить повідомлення про вручення повістки (том.3 арк.спр.179), їх неявка не перешкоджає розгляду заяви.

Заслухавши заявника ОСОБА_2 м., дослідивши надані сторонами докази та матеріали судової справи, суд дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09.12.2014 року Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» звернулось до суду з позовом до до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання . Рішенням суду від 04.08.2017 року позовні вимоги Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання – задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» заборгованість за послуги з теплопостачання в сумі 2146 грн. 43 коп., 3% річних в сумі 136 грн. 69 коп., інфляційні в сумі 413 грн. 88 коп.В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 – відмовлено. А отже відповідач зобов`язаний відшкодувати заборгованість за послуги з теплопостачання в повному обсязі.

Ухвалення судом відповідного рішення обумовлено оцінкою наданих позивачем доказів, зокрема, «що відповідач ОСОБА_1 з 12.08.2011 року по 30.08.2013 року був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 , що стверджується довідкою ГЖЕД від 08.2011 року (а.с. 4 том 1), відомостями АДП ГУДМС України в Полтавській області від 18.12.2014 року (а.с. 13 том 1), даними паспорта відповідача ОСОБА_1 (а.с. 68 том 1). До того ж, в своєму запереченні на позовну заяву від 16.02.2016 року (а.с. 153-154 том 1) відповідач ОСОБА_1 вказує, що він дійсно був зареєстрований з 12.08.2011 року по 30.08.2013 року у вказаній квартирі, як квартирант, без укладення письмового договору з власником квартири, але з 30.08.2013 року був вимушений знятися з реєстрації місця проживання та зареєструватися в м. Черкасах. Також вказує на те, що за послуги по теплу він сплачував власнику квартири так, як не мав правовідносин з позивачем, а також на те, що з 30.08.2013 року і по даний час він не отримує від позивача послуг по теплу, тому вимоги позивача до нього вважає безпідставними.

Тобто з даних заперечень, вбачається, що ОСОБА_1 фактично визнає, що він з 12.08.2011 року по 30.08.2013 року був споживачем послуг з теплопостачання, які надавалися позивачем в квартиру АДРЕСА_2 , але вказує, що плату за них сплачував власнику квартири, однак доказів такої оплати суду не надав.

Враховуючи, що в судовому засіданні, дослідженням письмових доказів, встановлено, що вказана квартира АДРЕСА_2 не була приватизована і ні в кого у власності не перебувала та не перебуває, а також враховуючи, що єдиним споживачем послуг з теплопостачання у вказану квартиру з 12.08.2011 року по 30.08.2013 року, які надавав позивач – ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», був саме відповідач ОСОБА_1 , що також вбачається з його заперечень на позов, суд вважає, що саме останній, як споживач послуг, повинен їх оплачувати, оскільки доводи останнього про те, що він сплачував такі послуги власнику, не знайшли свого підтвердження в судовому засідані.»

29.01.2018р. відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду від 04.08.2017р., але ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 03.04.2018 року у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В ухвалі суду зазначено що» Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно взяв до уваги довідку ГЖЕД від серпня 2011 року, відомості від 18 грудня 2014 року та дані паспорта ОСОБА_1 (т.1 а.с. 4,13), з яких вбачається що відповідач з 12 серпня 2011 року по 30 серпня 2013 року був зареєстрований в кв. АДРЕСА_2 . Також, в своєму запереченні на позовну заяву від 16 лютого 2016 року ОСОБА_1 вказує, що він дійсно був зареєстрований з 12 серпня 2011 року по 30 серпня 2013 року у вказаній квартирі, як квартирант, без укладення письмового договору, але з 30 серпня 2013 року був вимушений знятися з реєстрації місця проживання та зареєструватися в м. Черкасах. (т.1 а.с. 153-154). Тобто з наданих заперечень, вбачається, що ОСОБА_1 фактично визнає, що він в даний період був споживачем послуг з теплопостачання, які надавалися позивачем.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги вірно вказав період за який виникла заборгованість за послуги з теплопостачання, а саме з 12 серпня 2011 року по 30 серпня 2013 року в загальній сумі 2146 грн. 43 коп., так як з 30.08.2013 року ОСОБА_1 знявся з реєстрації у вказаній квартирі».

Не погоджуючись з висновками суду відповідач звернувся до суду з заявою про перегляд рішення суду з підстав ,що йому власник квартири не задав згоду на заключення договору найму на житло ,про що він дізнався тільки 28.03.2019 року та він не мав права на заключення договору без згоди власника,він не є споживачем тепла кв.№ АДРЕСА_1 та не мав права заключати договір,а тому, на думку відповідача це є підставою для перегляду рішення суду від 04.08.2017р. за нововиявленими обставинами на підставі п.1 ч.2 ст.423 ЦПК України.

Надаючи оцінку доводам сторони відповідача суд звертає увагу, що відповідно до положень п.1 ч.2 ст.423 ЦПК України підставою для перегляду рішення суду є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст.423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи, а також докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Системний аналіз змісту зазначених норм закону свідчить, що необхідними ознаками існування нововиявлених обставин, як підстави для перегляду рішення суду, є одночасна наявність трьох умов: 1) їх існування на час розгляду справи; 2) ці обставини не були та не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; 3) істотність даних обставин для розгляду справи, тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. При цьому потрібно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту), оскільки не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу нові документи, які за своєю правовою природою є саме новими доказами.

Таким чином і з огляду на вищевикладене не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами, оскільки до нововиявлених обставин можуть бути віднесені матеріально-правові факти, що були наявні на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомими заявнику, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін або які мають значення для правильного вирішення спору.

Слід звернути увагу, що ухвалення судом рішення без урахування доказів, які суд не міг врахувати через їх відсутність, не є недоліком роботи суду, особливо з огляду на принцип диспозитивності, встановлений ст.13 ЦПК України, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, і не може з власної ініціативи здійснювати пошук та збирання доказів.

У свою чергу особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов`язані подати усі наявні у них докази або повідомити про них суд (ч.3 ст.10, ч.2 ст.27, ст.ст.60, 131 ЦПК України в редакції, що діяла на момент вирішення спору між сторонами).

В цьому контексті слід звернути увагу на практику Європейського Суду з прав людини, який у п.42 рішення від 09.06.2011р. по справі «Желтяков проти України» (заява № 4994/04) вказує, що "право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, інтер аліа (inter alia), вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії», №28342/95, п.61, ECHR1999-VII)".

Більше того, як зазначив Європейський суд з прав людини - повага до принципу верховенства права та поняття справедливого судового розгляду вимагає, щоб усі підстави застосування зворотної сили закону аналізувалися з особливою пильністю (справа «Зелінський і Прадель та Гонсалес і інші проти Франції», рішення від 28.10.1999р., заява №591).

В той же час ЄСПЛ у справі «Правєдная проти Росії» (заява № 69529/01, рішення від 18.11.2004р., пп. 27-28) та у справі «Попов проти Молдови» № 2 (заява № 19960/04, рішення від 06.12.2005р., п. 46) зауважив, що процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний для учасників справи, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.

У своїй заяві відповідач посилається,що власник квартири АДРЕСА_1 не давав згоду йому на заключення договору найму на житло ,але судом в судовому засіданні було встановлено ,що в своєму запереченні на позовну заяву від 16 лютого 2016 року ОСОБА_1 вказував, що він дійсно був зареєстрований з 12 серпня 2011 року по 30 серпня 2013 року у вказаній квартирі, як квартирант, без укладення письмового договору, але з 30 серпня 2013 року був вимушений знятися з реєстрації місця проживання та зареєструватися в м. Черкасах. З даних заперечень, вбачається, що ОСОБА_1 фактично визнає, що він з 12.08.2011 року по 30.08.2013 року був споживачем послуг з теплопостачання, які надавалися позивачем в квартиру АДРЕСА_2 , але вказує, що плату за них сплачував власнику квартири, однак доказів такої оплати суду не надав.

Відповідно ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно, відповідно до умов договору.

За положеннями ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються на договірних засадах. При цьому, п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону передбачено, що споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Вказана норма закріплена і у ст. 24 Закону України «Про теплопостачання», в якій зазначено, що основним обов`язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Однак відсутність договірних відносин не звільняє споживача від оплати фактично отриманих ним послуг, оскільки саме на споживача покладено обов`язок по укладенню договору на надання житлово-комунальних послуг, в тому числі і послуг з теплопостачання.

Таким чином, доводи сторони відповідача про наявність нововиявлених обставин, які мають істотне значення для вирішення спору між сторонами і дають підстави для зміни чи скасування рішення суду від 04 серпня 2017 року , є надуманими та необґрунтованими, а тому заява про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами не підлягає до задоволення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.258-261, 423, 429 Цивільно-процесуального кодексу України, суд-,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду від 04 серпня 2017 року(справа№552/7810/14,провадження №2/711/52/17)по цивільній справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного комунально виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 29 липня 2019 року.

Головуючий: О. Г. Казидуб