Рішення № 83298567, 29.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 липня 2019 року № 826/15107/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києві звернулись ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач 1), ОСОБА_2 (далі за текстом - позивач 2) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі за текстом - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просять: стягнути з відповідача на користь позивача 1 пенсію за травень, червень 2018 року в сумі 20419,40 грн, стягнути з відповідача на користь позивача 2 пенсію за травень, червень 2018 року в сумі 8838,88 грн, відшкодувати моральну шкоду в сумі 5000 грн кожному.

В обґрунтування позову зазначається, що позивачі є пенсіонерами, з лютого 2015 року проживають у АДРЕСА_1 , оскільки у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації та постійними обстрілами, вимушені були покинути своє попереднє місце проживання по АДРЕСА_2 . З 10.11.2017 позивач 1, а з 26.12.2017 позивач 2 взяті на облік внутрішньо-переміщених осіб. Позивачі вказують на те, що відповідач припинив їм виплату пенсії за травень, червень 2018 року, у зв`язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем 1 у сумі 20419,40 грн., позивачем 2 у сумі 8838,88 грн. відповідно.

Позивачі звернулись до відповідача з питання невиплат пенсії за вказаний період та 22.06.2018 отримали відповідь за вих.№ 26790/02/К-953/2, у якій їм було повідомлено, що виплату пенсії призупинено для проведення додаткової перевірки щодо місця проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо-переміщених осіб та після її закінчення виплату буде поновлено. Позивачі стверджують, що на момент звернення до суду з позовом розмір пенсійного забезпечення так і не було їм виплачено за травень, червень 2018 року. У зв`язку з цим позивачі вважають, що відповідачем порушено законодавством України, а тому позивачі звернулись до суду за захистом своїх порушених прав.

Відносно стягнення моральної шкоди, позивачі зазначають, що вони не отримують гарантованої державою пенсії, а по суті соціальної допомоги від держави, досить довгий період, перебувають у стресовому стані через дії державного органу, вважаючи що мають право на відшкодування моральної шкоди від державного органу через його незаконні рішення, дії та бездіяльність.

Ухвалою суду від 26 вересня 2018 року відкрито провадження, ухвалено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Ухвалою суду від 30 січня 2019 року позивача 1 зобов`язано надати суду належним чином завірену копію довідки про взяття останнього на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ч. ч. 5,6 ст. 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на момент прийняття рішення у справі, відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та не подав до суду відзив на позовну заяву.

Позивач 1 також не виконав ухвали суду та не надав суду належним чином завірену копію довідки про взяття його на облік як внутрішньо-переміщену особу.

Таким чином, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Обставини встановлені судом.

Як вбачається з позовної заяви позивач 1 посилається на те, що він згідно з довідкою від 10.11.2017 за № 5845 взятий на облік як внутрішньо-переміщена особа не отримав пенсії за травень, червень 2018 року у зв`язку з призупиненням її виплати через перевірку місця проживання.

Проте, позивачем 1 не додано доказів перебування на вказаному обліку як внутрішньо-переміщена особа, що відповідно позбавляє суд можливості встановити дійсний статус позивача 1 у відносинах з відповідачем.

При цьому, позивачем 1 не виконано вимог ухвали суду від 30 січня 2019 року, якою позивача 1 зобов`язано надати суду належним чином завірену копію довідки про взяття останнього на облік внутрішньо переміщеної особи.

Водночас як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не заперечується статус позивача 1 як , що вбачається з листа-відповіді ГУ ПФУ в м. Києві від 18.06.2018

№ 22386/02/к-953 надісланого на адресу позивача 1 (а.с. 13).

Крім того, відповідач також не надав у встановлений ухвалою суду від 26 вересня 2018 року строк будь-яких заперечень щодо повідомлених позивачами обставин з посиланням на докази, які їх обґрунтовують.

Враховуючи вказані обставини та приписи ст.ст. 77, 78 КАС України суд не може визнати встановленою належними і допустимими доказами обставину наявності у позивача 1 статусу внутрішньо-переміщеної особи, однак це не впливає жодним чином на фактично визнане відповідачем у листі ГУ ПФУ в м. Києві від 18.06.2018

№ 22386/02/к-953 право позивача 1 на отримання пенсії як внутрішньо переміщеної особи за травень, червень 2018 року у сумі 20 419,40 грн.

Оскільки предметом даного спору є саме порушене відповідачем право позивачів на отримання пенсії всупереч чинному законодавству, суд вважає за необхідне дослідити саме питання законності дій відповідача щодо припинення пенсійних виплат за травень, червень 2018 року у тому числі і щодо позивача 1.

Відповідно до довідки від 26.12.2017 N 5845 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач 2 є внутрішньо переміщеною особою (арк. 8).

В матеріалах справи наявний лист -відповідь ГУ ПФУ в м. Києві від 18.06.2018

№ 22386/02/к-953, надісланий на адресу позивача 1, у якому відповідач повідомив позивачів що виплатиа пенсій за травень, червень 2018 року буде здійснена після проведення додаткової перевірки щодо місця проживання внутрішньо переміщених осіб, а грошові кошти будуть нараховані на липень 2018 року на рахунки АТ «Ощадбанк» (а.с. 13).

Відповідно до відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 19.06.2018 № 184/К-7951 позивач 1 перетнув кордон України з поміткою «Виїзд» 18.10.2014 року (а.с. 14).

Відповідно до відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 19.06.2018 № 184/К-7971 позивач 2 перетнув кордон України з поміткою «Виїзд» 18.10.2014 року та 13.11.2014 (а.с. 15).

Вважаючи, що відповідачем було порушено чинне законодавство, а саме безпідставно припинено виплату пенсії позивачам, як внутрішньо переміщеним особам, у період травень-червень 2018 року, позивачі звернулись з позовом до суду.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та порушення прав позивачів з боку відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості.

Відповідно до ч. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 зазначено, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 28 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України" (Заява N 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У даному випадку, позивач 2, була зареєстрована на території України - в м. Маріуполь з 26.07.1996 року та знята з реєстрації 18.12.2017 року, згідно з довідкою Широкінської сільської ради № 240 від 14.12.2014 постійно проживала у с. Широкіно (а.с.9 зворот, а.с.10).

Позивач 1 був зареєстрований на території України - в м. Маріуполь з 26.11.2014 року та знятий з реєстрації 18.12.2017 року, згідно з довідкою Широкінської сільської ради № 239 від 14.12.2014 постійно проживав у с. Широкіно (а.с.11 зворот, а.с.12).

Наразі як внутрішньо переміщені особи позивачі проживають за адресою АДРЕСА_1 .

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що низка Рішень Європейського суду з прав людини вказують на недопустимість припинення виплати призначеної пенсії, як законного майна, зокрема, це Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви N 68385/10 та N 71378/10) від 26 червня 2014 року, Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви N 23759/03 та N 37943/06) від 14 жовтня 2010 року.

Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: […] кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

До внутрішніх та міжнародних норм, які забезпечують захист пенсіонерів також належать: "Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни" Організації Об`єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998))

У передмові до цього документа, яка визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено:

Для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.

Відповідно до положень статті 7 Закону України від 20 жовтня 2014 року N 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон N 1706-VII) Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам […]

Відповідними статтями Закону України від 09 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV) передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1 ст. 5).

Відповідно до ч. 2 ст. 36 цього Закону нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до ст. 49 цього Закону пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України […]

Статтею 49 цього Закону визначено випадки припинення та поновлення виплати пенсії. Так, частиною першою статті 49 Закону встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; {Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду N 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року}2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону […].

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року N 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи". Пунктом 2 передбачено, що для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року N 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати, зокрема, пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312).

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". При цьому, відповідно до п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМ України від 30.08.99 N 1596 (із змінами), для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312), уповноваженим банком є АТ "Ощадбанк". Відповідно до п. 25 останнього Порядку обмін інформацією між Мінфіном та АТ "Ощадбанк" щодо пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам проводиться на підставі укладеного між Мінфіном та АТ "Ощадбанк" договору про взаємодію.

У разі непроходження фізичної ідентифікації одержувачем соціальних виплат публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" зупиняє видаткові операції за поточним рахунком і не пізніше ніж наступного робочого дня інформує про таке рішення, зокрема, щодо одержувачів пенсій - Пенсійний фонд України та Міністерство фінансів.

Відновлення видаткових операцій проводиться публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" з дати, наступної за днем проведення фізичної ідентифікації клієнта в установах публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2016 р., N 47, ст. 1702).

У той же час, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 року у справі N 826/12123/16, відповідно до якої визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. N 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 5 листопада 2014 р. N 637, що стосуються припинення виплати пенсій у разі навіть короткострокової відсутності пенсіонера за місцем проживання, щодо необхідності проведення перевірок пенсіонерів та відновлення виплати пенсій лише за результатами перевірки. Судом було встановлено, що для ВПО встановлено ряд додаткових вимог під час проведення процедури призначення (відновлення) пенсій та запроваджено контроль за здійсненням таких виплат. Як зазначено судом апеляційної інстанції, оскаржуваними положеннями введено в дію нову підставу, крім визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV, для припинення виплати пенсії ВПО або відмови їх поновлення. Також зазначено у судовому рішенні, що Порядком N 365 встановлено, що рішення про призначення, відмову в призначенні та припиненні виплати пенсії приймається комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, що прямо суперечить Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV. Судом також зазначено, що положеннями чинного законодавства не передбачено перевірок інформації про постійне або тимчасове місце проживання пенсіонерів та отримувачів страхових виплат, які не перебувають на обліку ВПО шляхом здійснення виходу працівників державних органів за відповідною адресою. У судовому рішенні наголошується, що вказані положеннями обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такими, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений ст. 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені ст. 33 Конституції України.

В контексті наведеного слід також зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону N 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

У даному випадку, як встановлено судом позивач 2 має відповідну довідку та рахунок у банку. Як вже зазначалося раніше, хоча в матеріалах справи відсутня довідка щодо позивача 1 як внутрішньо переміщеної особи, проте відповідачем не заперечується та не спростовано вказаний статус позивача 1, і більше того, підтверджено право позивача 1 на отримання пенсії за спірний період в установі АТ «Ощадбанк» саме як внутрішньо-переміщеної особи.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом N 1058-IV.

Статтею 8 Закону N 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону N 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Беручи до уваги те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону N 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Оцінюючи доводи позивачів та ГУ ПФУ щодо припинення виплати пенсії позивачам, викладені у позові та листі відповідача, суд звертає увагу на те, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею відповідної особи та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У частині 1 статті 49 Закону N 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, про що зазначено вище.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону N 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У даному випадку, виплату пенсії припинено всупереч вимогам Закону N 1058-IV.

При цьому, Законом N 1058-IV не передбачено підстав припинення або призупинення виплати пенсії, як, наприклад, проведення перевірки особи за місцем проживання, верифікації або ж проведення ідентифікації у банку.

У вищезгаданих рішеннях Конституційного Суду України у рішенні від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 та у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини, який можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. При цьому, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

За змістом вищезгаданих конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону N 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас, не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ N 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивачів статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера, на відміну від інших громадян України, здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, перевірки місця проживання, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі/ "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачам пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивачів на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивачів на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивачів на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що припинення виплати пенсії позивачам за травень, червень 2018 року було здійснено не у спосіб та не на підставах, передбачених Законом N 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивачів і таке втручання не було законним.

Доказів виплати позивачам відповідних сум пенсії за спірний період матеріали справи не містять, і відповідачем таких доказів суду не надано.

Також, відповідач в порядку ч. 2 ст. 77 КАС України не довів законності своїх дій щодо припинення виплати пенсій позивачам.

Отже, в цій частині позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.

Що стосується стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 25 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до положень статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 23 ЦК України, положення якого застосовні до спірних відносин в аспекті вимог про стягнення моральної шкоди, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.

У даному випадку, на тверде переконання суду, позбавлення позивачів єдиного джерела існування, при цьому - систематичне, не дивлячись на вже існуючу низку судових рішень, якими неодноразово встановлювалось неправомірність дій відповідача як пенсійного органу щодо припинення виплати пенсій з підстав, не передбачених Законами України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Безперечно позбавлення пенсії позивачів у спосіб не передбачений законодавством, є знущанням над людиною похилого віку, приниженням її гідності та людської особистості, суспільної значимості людини, є дискримінацією по відношенню до інших пенсіонерів за ознакою місця проживання, що вказує на різне поводження, що у сукупності вочевидь, природно призводить до розпачу людини, душевних страждань, які пов`язані із усвідомленням доведення людини похилого віку по суті до стану жебракування, усвідомленням непотрібності людини у суспільстві, стану безвиході у взаємовідносинах з державним органом, який своїми діями не тільки усвідомлено та вочевидь порушує права позивача, але й підриває авторитет Держави, яка у Конституції України, як соціальному договорі, задекларувала те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).

Таким чином, за встановлених судом обставин, беручи також до уваги наявність очевидних порушень права позивачів на отримання пенсії, як єдиного доходу, наявну очевидну вину відповідача у позбавленні позивачів джерела існування (пенсії), суд приходить до висновку, що позивачі мають право на відшкодування їм моральної шкоди з урахуванням характеру правовідносин сторін, обставин справи та засад розумності і справедливості.

З урахуванням наведеного у сукупності суд, керуючись власним переконанням оцінки обставин завдання позивачам моральної шкоди, обсягу шкоди, принципами розумності та справедливості, вважає, що за обставин даної справи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача, становить 5 000 грн. на користь кожного позивача. Тобто, позов у цій частині також підлягає задоволенню.

В контексті наведеного слід додати, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. З наведеного вбачається, що у випадку задоволення позову, орган казначейської служби є лише виконавцем рішення суду та, враховуючи наведене, відсутні підстави для залучення зазначеного органу до участі у справі в якості учасника справи.

З огляду на необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивачів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, встановлення факту порушення відповідачем вимог чинного законодавства України, суд на підставі частини 2 статті 9 КАС України вважає за потрібне вийти за межі позовних вимог, а саме визнавши дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачам за травень, червень 2018 року протиправними.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на задоволення позовних вимог та згідно з вимогами статті 139 КАС України судові витрати, що мали понести позивачі, підлягають компенсації за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями ст. ст. 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255, 371, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за травень, червень 2018 року у сумі 20 419 (двадцять тисяч чотириста дев`ятнадцять) грн 40 коп. та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) у сумі 8838 (вісім тисяч вісімсот тридцять вісім) грн 88 коп.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) виплатити пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за травень, червень 2018 року у сумі 20 419 (двадцять тисяч чотириста дев`ятнадцять) грн 40 коп. та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) у сумі 8838 (вісім тисяч вісімсот тридцять вісім) грн 88 коп.

4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп., на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда