Ухвала суду № 83295380, 24.07.2019, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа №523/5721/15-к

Провадження №1-кп/523/61/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2019 р. Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Лупенка А.В.,

за участю секретаря Соболенко І.О.,

прокурора Кулаги І.В.,

захисника обвинуваченого - адвоката Олейниченко О.М.

в присутності обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15, ч.2 ст.185, ч.2 ст.15, ч.2 ст.186, ч.2 ст.186, ч.1 ст.187 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Суворовського районного суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні вищевказаних кримінальних правопорушеннях.

В попередньому судовому засіданні, відносно обвинуваченого ОСОБА_1 за клопотанням прокурора був продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ОСІ УДПтС України в Одеській області.

Відповідно до ст.331 КПК України при судовому розгляді незалежно від наявності клопотань, суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання, суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

В судовому засіданні, прокурором заявлено усне клопотання про необхідність продовження щодо ОСОБА_1 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обґрунтовуючи клопотання тим, що обвинувачений скоїв тяжкий злочин, санкція статті якої передбачає позбавлення волі, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений перебуваючи на свободі може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, потерпілих, вчиняти інші кримінальні правопорушення, більш м`які запобіжні заходи, на думку прокурора, не можуть забезпечити належної поведінки обвинуваченого,

захисником обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокатом Олейниченко О.М. на адресу суду надано клопотання про зміну запобіжного заходу відносно підзахисного обґрунтовуючи клопотання тим, що останній знаходиться під вартою тривалий час, тобто ОСОБА_1 фактично відбуває покарання, крім того має міцні соціальні зв`язки - має постійне місце реєстрації та проживання, де мешкає разом із батьками, братом та бабусею, тому відпала необхідність у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; обвинувачений ОСОБА_1 підтримав позицію захисника та просив відмовити в клопотанні прокурора.

Суд, вислухавши думку учасників судового засідання, прийшов до наступних висновків.

Під час судового засідання, суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.ст.177, 183 зазначеного Кодексу, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який може бути застосований лише до підозрюваного чи обвинуваченого у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний чи обвинувачений не виконає покладені на нього процесуальні обов`язки, а також для запобігання його спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно зі ст.ст. 2,9 наведеного Кодексу, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності і в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, а кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Статтями 22, 26 означеного Кодексу регламентовано, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позиції, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, а сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, та сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

За ч.3 ст.194 вказаного Кодексу, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри, але не доведе існування ризиків та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.

Крім того, строки застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачено у ст.197 КПК України, з огляду на що й дотримуючись положень ст.28 цього ж Кодексу, під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, суд повинен дотримуватись вимог розумності такого строку.

В силу ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на право на свободу та особисту недоторканість.

Частиною 1 ст.12 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

За ст.8 КПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року встановлюють, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерел права.

Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, а тому суд у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Разом із тим, за п.196 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», Суд наголосив на тому, що для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати не свавільним у розумінні п.1 ст.5 Конвенції, відповідності цього заходу вимогам національного закону недостатньо та застосування такого заходу має також бути необхідним за конкретних обставин, а за п.39 рішення у справі «Хайредінов проти України», існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект п.3 ст.5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк і тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання від вартою перестає бути обґрунтованим.

Опріч викладене, згідно з п.п.61, 62 рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України», Суд визнає, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою. Але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою, а у практиці ЄСПЛ існує презумпція на користь звільнення особи з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.

Як слідує з п.37 рішення ЄСПЛ у справі «Волосюк проти України», подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов`язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою.

Наряду з наведеним, за п.21 рішення ЄСПЛ у справі «Подвезько проти України», Суд встановлює, що п.3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.

Слід також зауважити на тому, що згідно рішення Конституційного суду України №14-рн/2003 від 08.07.2003 року у справі про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу, тяжкість злочину не визначається законом як підстава для застосування запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою.

Отже, виходячи з наведених принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, вимог КПК України, Конвенції та практики ЄСПЛ, судом при вирішенні питання щодо доцільності продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , приймається до уваги тривалість строку перебування останнього під вартою, наявність у нього місця реєстрації та постійного проживання на території України, сімейний стан (проживає з батьками) та недоведеність стороною обвинувачення існування відповідних ризиків і недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Так, прокурором в судовому засіданні взагалі не доведено недостатність застосування інших більш м`яких запобіжних заходів, а також актуальності існування в теперішній час ризиків, передбачених ст.177 КПК України (зокрема, переховування від органів досудового розслідування та-або суду, незаконного впливу на свідків та потерпілих в цьому кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення), що у своєї сукупності унеможливлює задоволення клопотання сторони обвинувачення у запропонованому вигляді.

Зважаючи на недоведеність стороною обвинувачення доводів усного клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , судом при прийнятті відповідного рішення щодо зміни запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 враховуються наступні обставини, встановлені під час судового засідання та, які випливають з матеріалів судового провадження, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_1 є особою раніше судимою, має місце постійного проживання та реєстрації в м. Одесі, мешкає разом із батьками та бабусею, і братом, тривале знаходження ОСОБА_1 під вартою.

Згідно зі ст.ст. 179, 181 КПК України, особисте зобов`язання полягає у покладенні на обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього судом обов`язки, передбачені ст.194 цього Кодексу, а домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Опріч наведене, оцінюючи наведені прокурором ризики можливого переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілих, суд виходить із неодноразово застосованої практики Європейського суду з прав людини, за якою попереднє засудження особи, відсутність місця проживання, роботи, родини, внаслідок чого зроблені припущення щодо вчинення нових злочинів або втечі від правосуддя, за відсутності яких-небудь більш переконливих підстав, які б виправдовували тривале тримання особи під вартою, не є ризиком утечі від правосуддя (п.64 рішення ЄСПЛ від 15.02.2005 року у справі «Сулаоя проти Естонії»).

Крім того, судом відхилено означений прокурором ризик вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 іншого кримінального правопорушення, оскільки за вищенаведеним рішенням ЄСПЛ у справі «Сулаоя проти Естонії», при оцінці ризику повторного вчинення злочину, посилання на минуле особи не може бути достатнім для виправдання відмови у задоволенні клопотання про звільнення, а згідно з п.66 рішення ЄСПЛ від 07.03.2013 року у справі «Остендорф проти Німеччини», п.1 ст.5 Конвенції не дозволяє політики загальної превенції стосовно конкретного індивіда або групи індивідів, які вважаються органами влади (обґрунтовано чи необґрунтовано) як такі, що є небезпечними або мають схильність до вчинення правопорушень.

Підсумовуючи викладене, суд з дотриманням принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, права особи на свободу і особисту недоторканність, оцінивши в сукупності наведені законодавчі вимоги та практику ЄСПЛ, приймає до уваги встановлені під час судового розгляду особисті та інші дані про особу ОСОБА_1 , його особу та тривалість терміну перебування під вартою останнього, у взаємозв`язку із тим, що прокурором ані в судовому засіданні, ані розглядуваним усним клопотанням актуальність існування в теперішній час ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та недостатність застосування відносно обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів не доведені.

Наряду з наведеним, незважаючи на тяжкість кримінального правопорушення у конкретному випадку і у контексті ч.ч.4, 5 ст.194 КПК України, суд доходить висновку про застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу, із залишенням усного клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого без задоволення, та із задоволенням клопотання сторони захисту.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.132, 176-178, 183, 194, 196, 197, 331, 369-372, 392 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В клопотанні прокурора про продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою - відмовити.

Клопотання захисника Олейниченко О.М. про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 з тримання під вартою на домашній арешт - задовольнити частково.

Змінити щодо обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, звільнивши його з-під варти в залі суду.

Протягом строку застосування домашнього арешту заборонити ОСОБА_1 в період часу з 22:00год. до 07:00год. наступної доби залишати місце свого фактичного проживання: АДРЕСА_1 .

Покласти на ОСОБА_1 такі обов`язки: у встановлений час не відлучатися з місця проживання без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання або місця роботи, утримуватися від спілкування із іншими особами в даному кримінальному провадженні, прибувати в суд за викликом суду.

В разі невиконання вищевказаних зобов`язань може бути застосований більш жорстокий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

Роз`яснити обвинуваченому, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань, використовувати електронні засоби контролю.

Виконання ухвали в частині застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту доручити Суворовському ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області.

Ухвала підлягає негайному виконанню органом Національної поліції.

Контроль за виконанням покласти на прокурора Одеської місцевої прокуратури №4.

Строк дії ухвали складає два місяці з дня її проголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: А.В.Лупенко