Рішення № 83294016, 22.07.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/1526/19

РІШЕННЯ

іменем України

22 липня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Михайлова О.О.

за участю:секретаря судового засідання Постовіт С.В. представника позивача - Бляхарського Я.С. представника відповідача - Чубко Л.В. розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стімул Плюс" до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стімул Плюс" звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Хмельницькій області, в якій просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0000461401 від 28.01.2019.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0000471401 від 28.01.2019.

3. Стягнути з Головного управління ДФС у Хмельницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стімул Плюс" усі судові витрати (в тому числі суму судового збору за подання позовної заяви та витрати на професійну правничу допомогу адвоката).

Позивач підставою позову зазначає порушення відповідачем вимог ст. ст. 14, 198, 201 Податкового кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за результатами проведеної посадовими особами відповідача перевірки, складено акт планової виїзної документальної перевірки №1734/22-01-14-01/37000603 від 29.12.2018, у якому встановлено порушення ТОВ "Стімул Плюс" вимог податкового законодавства. Не погодившись з висновками акта перевірки, ТОВ "Стімул Плюс" подало до ГУ ДФС у Хмельницькій області письмові заперечення від 15.01.2019. За наслідками розгляду заперечень ГУ ДФС у Хмельницькій області листом від 23.01.2019 №2827/10/22-01-14-03 вказало, що висновки акта перевірки є правомірними та відповідають вимогам ПК України.

Позивач вказує, що на підставі акта перевірки ГУ ДФС у Хмельницькій області винесені податкові повідомлення-рішення №0000461401, №0000471401 від 28.01.2019, якими позивачу збільшені суми за податковими зобов`язаннями та застосовані штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Вважаючи, що зазначені податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем із порушенням норм чинного законодавства, ТОВ "Стімул Плюс" подало скаргу від 08.02.2019 до Державної фіскальної служби України.

Рішенням ДФС України від 26.02.2019 №9299/6/99-99-11-04-01-25 продовжено розгляд скарги до 12.04.2019, а рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 11.04.2019 №17007/6/99-99-11-04-01-25 ДФС України залишила без змін податкові повідомлення-рішення №0000461401, №0000471401 від 28.01.2019, а скаргу - без задоволення.

Однак, позивач не погоджується з такою позицією відповідача та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх незаконними та протиправними, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.05.2019 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.05.2019 відкладено розгляд справи №560/1526/19, який призначено на 3 червня 2019 року.

Від відповідача 03.06.2019 надійшов відзив на позовну заяву у якому представник відповідача зазначає, що податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Хмельницькій області форми "Р" №0000461401 про сплату податку на прибуток в сумі 55258 грн та штрафної санкції в сумі 1026 грн, форми "Р" №0000471401 про сплату податку на додану вартість в сумі 259673 грн. та штрафної санкції в сумі 64918,25 грн винесено на підставі, у межах повноважень контролюючого органу та у спосіб, що передбачений чинним податковим законодавством України, із врахуванням всіх обставин, що мали значення для його прийняття, а тому підстави для визнання податкових повідомлень-рішень недійними і їх скасування - відсутні. Просить у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Стімул Плюс" відмовити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні підтвердив викладені в позовній заяві обставини, просив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стімул Плюс" задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву просив в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Стімул Плюс" відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку загального позовного провадження.

Суд встановив наступні обставини справи.

Посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Стімул Плюс" податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 30.06.2018.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 29.12.2018 №1734/22-01-14-01/37000603 "Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Стімул Плюс", ПН 37000603 податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 30.06.2018".

У висновках акта перевірки зафіксовано порушення позивачем:

1. п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), п. 6 ПСБО 16 "Витрати" затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 №27/4248, п. 2.1 Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" від 24.05.1995 №88 ТОВ "Стімул Плюс"

занижено податок на прибуток всього в сумі 55284 грн в т.ч. за:

- 2015 рік в сумі 51180 грн;

- 2016 рік в сумі 4104 грн.

2. пп. "а" п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 21 ПК України ТОВ "Стімул Плюс" занижено суму податку на додану вартість в сумі 283 508 грн, в.т.ч. за:

- травень 2015 в сумі 23835 грн;

- грудень 2015 в сумі 33032 грн;

- січень 2016 в сумі 4560 грн;

- грудень 2016 в сумі 128109 грн;

- грудень 2017 в сумі 93972 грн.

3. п. 54.2 ст. 54, абз. а) п. 176.2 ст. 176 та пп. 168.1.1, пп. 168.1.2, п. 168.1 ст. 168 ПК України ТОВ "Стімул Плюс" у перевіряємому періоді своєчасно не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб утриманий з авансу заробітної плати нарахованого та виплаченого за квітень 2018 на загальну суму 7998,47 грн.

4. пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, пп. "а" п. 176.2 ст. 176, пп. 1.4 , пп. 1.6 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України ТОВ "Стімул Плюс" у перевіряємому періоді своєчасно не перераховано до бюджету військовий збір утриманий з авансу заробітної плати нарахованої та виплаченої за квітень 2018 на загальну суму 666,58 грн, у т.ч. в квітні 2018 в сумі 666,58 грн.

На підставі акта перевірки ГУ ДФС у Хмельницькій області винесені податкові повідомлення-рішення форми "Р":

- №0000461401 від 28.01.2019, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 56310 грн в т.ч. за податковими зобов`язаннями - 55284 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1026 грн;

- №0000471401 від 28.01.2019, якими позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 324591,25 грн в т.ч. за податковими зобов`язаннями - 259673 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 64918,25 грн.

Вважаючи, що зазначені податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем із порушенням норм чинного законодавства, ТОВ "Стімул Плюс" подало до Державної фіскальної служби України скаргу від 08.02.2019.

Рішенням ДФС України від 26.02.2019 №9299/6/99-99-11-04-01-25 продовжено розгляд скарги до 12.04.2019, а рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 11.04.2019 №17007/6/99-99-11-04-01-25 ДФС України залишила без змін податкові повідомлення-рішення №0000461401, №0000471401 від 28.01.2019, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Хмельницькій області №0000461401, №0000471401 від 28.01.2019 протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає та враховує наступне.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом а) пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу положень пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі Закон №996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону №996-ХIV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій (видаткові накладні, акти виконаних робіт та інші). Податкова накладна не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Таким чином, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Отже, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, у позивача наявні податкові накладні, отримані від контрагентів, які є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту. Дефектність даних первинних документів в ході перевірки не виявлено.

За змістом акта перевірки не встановлено порушень реєстрації податкових накладних щодо правильності реєстрації яких були надані всі необхідні документи.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на розбіжності у податковій звітності щодо зобов`язань контрагента позивача як на підставу для висновку про неправомірність формування податкового кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Тобто такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Вказана обставина також не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таке правозастосування відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 01.06.2010 у справі №21-573во10, від 31.01.2011 у справі №21-47а10, від 31.01.2011 у справі №21-42а10, а також у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року справа №804/8627/16 (адміністративне провадження №К/9901/3247/17), які мають враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах.

Таким чином, можливі порушення, допущені одним платником податків (контрагентом позивача) у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків, у разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, як визначено ПК України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб`єктами господарювання. Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Даючи правову оцінку доводам відповідача стосовно нереальності господарських операцій через те, що у договорі поставки №13/12 від 13.12.2012 адреса постачальника ТОВ "Еталон" зазначена: м. Донецьк, вул. Сеченова, буд. 31, проте в ТТН зазначено пункт навантаження: м. Бровари, вул. Чкалова, 5 або м. Донецьк, вул. Чкалова, 5, в ТТН відсутні такі реквізити як посада, прізвища осіб та печатка ТОВ "Еталон", а також відсутні документи, що підтверджують якість та походження ТМЦ, суд зазначає наступне.

Для підтвердження господарських операцій, позивачем надано суду первинні документи, а саме:

- договір поставки №13/12 13.12.2012 укладений між ТОВ "Стімул Плюс" (покупець) та ТОВ "Еталон" (постачальник), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених цим договором;

- копії видаткових накладних: №523 від 15.05.2015, №1727 від 10.11.2015, №2066 від 21.12.2015, №2074 від 22.12.2015, №88 від 25.01.2016;

- товарно-транспортні накладні: №26-П від 15.05.2015, №112-П від 11.11.2015, №142-1-п від 21.12.2015, №142-1/1-п від 22.12.2015, №151-п від 25.01.2016;

- податкові накладні: №16 від 15.05.2015, №27 від 10.11.2015, №62 від 21.12.2015, №63 від 22.12.2015, №23 від 25.01.2016 та квитанції.

- банківські виписки з особового рахунку ТОВ "Стямул Плюс" № 26000000709823 за 18.05.2015, за 12.11.2015, за 17.11.2015, за 21.12.2015, за 24.12.2015, за 27.01.2016.

- копії журналу реєстрації довіреностей;

- договір поставки №7/04-2016 від 11.04.2016;

- видаткові накладні №630, №631 від 17.10.2016, №635 від 18.10.2016, №636 від 18.10.2016;

- товарно-транспортні накладні від 17.10.2016 №630, від 18.10.2016 №635, від 18.10.2016 №636 та інші.

Надані позивачем документи є первинними документами в розумінні вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та у своїй сукупності повністю підтверджують факт здійснення спірних господарських операцій і не дають підстав для сумніву суду у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та його основним видам.

Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДФС у Хмельницькій області посилається на податкову інформацію щодо контрагентів позивача, а саме щодо згідно "Системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" між ТОВ "Стімул Плюс" та ТОВ "ПРОФ СТІЛ" рахується розбіжність між сумами податкових зобов`язань та/або податкового кредиту.

Суд зазначає, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків, а чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушень підприємств-контрагентів.

У законодавстві України закріплено принцип персональної відповідальності, згідно якого особа має нести відповідальність за вчинені нею правопорушення, а не за правопорушення інших осіб.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту. Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17, адміністративне провадження №К/9901/1349/17.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на наявність певної аналітичної інформації з інформаційних систем податкового органу або відомості, одержані від інших підрозділів податкової служби чи інших органів державної влади, оскільки така інформація може свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів, проте не доводить того факту, що в дійсності позивач не міг отримати товар від контрагентів.

Висновки відповідача не можуть ґрунтуватися на податковій інформації по контрагентах позивача, та не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, який у подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, є факт реального здійснення операцій з придбання товару з метою його використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Щодо відсутності деяких реквізитів у ТТН, суд зауважує, що ТТН не можна вважати первинним документом, що підтверджує факт придбання товарів, оскільки вона є документом, що засвідчує факт перевезення. При цьому, ТТН не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 11.09.2018 у справі №804/4787/16, де вказано, що відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

У постанові від 27.11.2018 у справі №805/3360/17-а Верховний Суд вказав, що відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами. Разом з цим, передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується належно оформленими видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Відносно відсутності сертифікатів якості товарів суд зазначає, що сертифікати якості товарів не відносяться до первинних документів бухгалтерського обліку, не приймають участі у формуванні доходів і витрат та не є підставою для нарахування та сплати платником інших податків.

Оцінка судом обставин справи базується на наданих доказах, їх належності та переконливості, в поєднанні з принципами КАС України.

Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій надано до перевірки належно оформлені первинні документи, з яких можливо встановити суть та зміст господарських операцій, та які підтверджують фактичне отримання позивачем товару та використання для безпосередньої господарської діяльності підприємства, що були предметом вищезазначених договорів, обсяги товарів та їх безготівкову оплату.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача стосовно помилок в ТТН. Зазначені помилки є суто технічними і жодним чином не впливають на показники податкового обліку сторін, формування податкового кредиту та валових витрат.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, як то вказує відповідач. Господарська діяльність суб`єкта господарювання не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, які на момент господарських операцій між позивачем та контрагентами, були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Враховуючи, що контролюючим органом не надано належного правового обґрунтування щодо нереальності вчинення позивачем господарських операцій, суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача стосовно протиправності формування позивачем податкового кредиту по цих операціях, оскільки право позивача на такий кредит підтверджується податковими накладними та сукупністю інших наданих до перевірки первинними документами.

За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

В п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

У рішеннях від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України", від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії", від 10 березня 2010 року у справі "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії" Європейського Суду з прав людини наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.11.2015р. у справі № 2а-14377/12/2670.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Рішенням Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 року у справі № К/800/3837/16 звернуто увагу на необхідність дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, які свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Оцінивши досліджені під час судового розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0000461401, №0000471401 від 28.01.2019, а тому їх необхідно визнати протиправними та скасувати.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Стімул Плюс" в повному обсязі, з врахуванням положень ч. 1 ст. 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути 5713 грн 53 коп. судових витрат, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Хмельницькій області.

Стосовно відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає, що позивачем до позовної заяви надано лише копії договору №75 про надання правової допомоги від 29 жовтня 2018 року та додатку №1 до зазначеного договору. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Оскільки позивачем до позову не додано акти виконаних робіт, які б підтвердили виконання адвокатом своїх обов`язків, а також підтвердили б кількість витрачених годин на надання послуг та вартість цих послу, і крім того не надано доказів здійснення позивачем відповідних витрат, суд вважає за необхідне відмовити у відшкодуванні Товариству з обмеженою відповідальністю "Стімул Плюс" витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стімул Плюс" до Головного управління ДФС у Хмельницькій області задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000461401, №0000471401 від 28.01.2019.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стімул Плюс" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Хмельницькій області судові витрати в сумі 5713 (п`ять тисяч сімсот тринадцять) грн 53 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 29 липня 2019 року

Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю "Стімул Плюс" (вул. Кармелюка, 83/6, смт. Летичів, Хмельницька область, 31500 , код ЄДРПОУ - 37000603) Відповідач:Головне управління ДФС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17, м.Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 39492190)

Головуючий суддя О.О. Михайлов