Рішення № 83290980, 29.07.2019, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер судової справи: 225/8078/18

Номер провадження: 2/225/319/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

24 липня 2019 року м. Торецьк

Дзержинськийміський суд Донецькоїобласті в складі:

головуючого судді Нємиш Н.В.,

за участю

секретаря судового засідання Андрієвої Т.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою представника позивача - ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

Представника позивача - ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 10 травня 1987 року по 03 жовтня 2018 року позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , який за рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 03 вересня 2018 року розірвано. Колишнім подружжям ОСОБА_4 за час шлюбу був придбаний транспортний засіб типу - легковий універсал, марки - SSANG YONG, модель - KYRON M 230, чорного кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак - НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 . На теперішній час середня ринкова вартість спірного майна складає 280000,00 грн. Визначити дійсну вартість транспортного засобу не є можливим, так як відповідач покинувши родину, забрав спірний транспортний засіб, заявивши, що автомобіль є виключно його власністю, якою він буде розпоряджатися одноособово, а для визначення вартості транспортного засобу і складання відповідного звіту експерту необхідно оглянути транспортний засіб та зафіксувати його технічний стан на момент огляду. Будь-які намагання з боку ОСОБА_3 вирішити питання щодо спільного використання спірного майна виявились марними і позивачка з колишнім чоловіком не досягли згоди ані поділу майна в добровільному порядку, ані спільного його використання. В зв`язку з викладеним, іншим чином, крім як в судовому порядку розділити майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 можливості не має. Тому просить суд поділити між сторонами по справі майно, що є їх спільною сумісною власністю, а саме транспортний засіб типу - легковий універсал, марки - SSANG YONG, модель - KYRON M 230, чорного кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак - НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 , визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину транспортного засобу, припинити за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину транспортного засобу. Також просить судові витрати покласти на відповідача.

05.04.2019 року представником відповідача було надано відзив на позовну заяву з якого вбачається, що сторона відповідача позов не визнала, з наступних підстав: з 10.05.1987 року по 03.09.2018 року сторони по справі перебувала у шлюбі, що підтверджується рішенням Дзержинського міського суду Донецької області. Позивач в своїй заяві не визначила обсяг спільного майна, набутого з 10.05.1987 року та наявного на час розірвання шлюбу - 03.09.2018 року, не вказала джерело і час його надбання. Зазначений у позові транспортний засіб за визначенням є неподільною річчю, однак сторона позивача не визначилась щодо компенсації. Підставою для звернення з позовною заявою про поділ майна позивачка зазначає порушення її права на користування оспорюваним транспортним засобом, разом з тим доказів на підтвердження цього факту не надано. Більш того, в долучених до позовної заяви документах - технічному паспорті автомобіля зазначено, що ОСОБА_3 має право користування, сам технічний паспорт на час складання позовної заяви (січень 2019р.) перебував у позивачки, що свідчить про відсутність перешкод з боку відповідача користуватись автомобілем. Між сторонами була досягнута усна домовленість про порядок користування спільним сумісним майном - квартирою ( АДРЕСА_1 ), гаражем та оспорюваним транспортним засобом. Цей порядок відповідач не порушував, транспортний засіб не переховував, не відчужував, змін до технічного паспорту не вносив. Таким чином, вважають що у позивачки відсутні підстави для звернення з вказаною позовною заявою. Виходячи з наведеного просили в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні. Зазначив, що позивач згодна сплатити відповідачу компенсацію за автомобіль в розмірі 140000 грн., які саме меблі та речі знаходяться в квартирі подружжя, йому не відомо.

В судовому засіданні представник відповідача - ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав викладених у відзові на позовну заяву.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, судом встановлені наступні обставини та відповідні правовідносини.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 з 03.10.1987 року перебували у шлюбі, зареєстрованому у сільській Раді Садово Каларашського району МССР, актовий запис №14, який рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 03.09.2018 року розірвано, що не оспорюється сторонами.

Під час перебування у шлюбі, 20.09.2011 року подружжям ОСОБА_4 був придбаний транспортний засіб типу - легковий універсал, марки - SSANG YONG, модель - KYRON M 230, чорного кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак - НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 , що також не оспорюється сторонами.

Як вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 видане ВРЕР м.Костянтинівки при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області, транспортний типу - легковий універсал, марки - SSANG YONG, модель - KYRON M 230, чорного кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак - НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 зареєстрований на ОСОБА_4 , з відміткою - має право користування ОСОБА_3 .

В позові ставиться питання про здійснення поділу спірного рухомого майна та виділення у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/2 частині вказаного вище транспортного засобу.

З огляду на це суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Так, в судовому засіданні сторона відповідача не заперечувала факт того, що спірний автомобіль придбаний за спільні кошти з позивачем. Відтак, суд вважає, що сторони придбали вказане майно за спільні кошти подружжя.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 -72 СК України та ст. 372 ЦК України.

У відповідності до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі (частина 1 статті 71 СК України), а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки (частини 4,5 ст.71 .СК України).

У разі недосягнення такої згоди між подружжям може застосовуватися стаття 365 ЦК України за наявності для цього відповідних підстав і суд може присудити одному з подружжя річ у натурі, а іншому - грошову компенсацію з підстав, передбачених цією статтею.

За частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Оскільки спірний транспортний засіб - автомобіль типу - легковий універсал, марки - SSANG YONG, модель - KYRON M 230, чорного кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак - НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 є об`єктом спільної сумісної власності сторін, неподільним, який не можуть бути реально поділений між сторонами справи, суд приходить до висновку про їх поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем та відповідачем право власності на 1/2 частку автомобіля.

Таким чином позовні вимоги є цілком обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що позов задоволено в повному обсязі та при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1400 грн., що підтверджується квитанцією №34 від 13.09.2018 року (а.с. 2), суд вважає, за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89,141, 259, 263, 265 ЦПК України, ст.ст.365, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 57,60,61,69,70,71,163 СК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву представника позивача - ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину транспортного засобу типу - легковий універсал, марки - SSANG YONG, модель - KYRON M 230, чорного кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак - НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 .

Припинити за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину транспортного засобу типу - легковий універсал, марки - SSANG YONG, модель - KYRON M 230, чорного кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак - НОМЕР_1 , номер шасі - НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , суму сплаченого судового збору в розмірі 1400 (одна тисяча чотириста) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: