Рішення № 83287576, 15.07.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2019 р. Справа № 911/1061/19

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвест 3000»

до Приватного підприємства «УКРЗІЗ»

про стягнення 166004,40 грн.

за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінвест 3000» (далі - позивач) з позовом до Приватного підприємства «УКРЗІЗ» (далі - відповідач) про стягнення 166004,40 грн. заборгованості, яка складається з 125650,98 грн. основного боргу, 27613,28 грн. пені, 3160,59 грн. 3% річних та 9579,55 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки № 25 від 03.02.2014.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.05.2019 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи по суті призначено на 24.06.2019.

Ухвалою суду від 24.06.2019 розгляд справи по суті відкладено на 08.07.2019.

08.07.2019 позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи копій видаткової накладної № Укр2540 від 05.10.2018, листа ПП «УКРЗІЗ» за вих. № 21/12-01 від 05.10.2018, а також оригіналу банківської виписки про рух коштів за період з 01.01.218 по 04.07.2019. Крім того позивач просив суд розгляд справи проводити за відсутності його представника за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

За приписами ч. 4, 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з обєктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Обгрунтовуючи клопотання про долучення до матеріалів додаткових доказів, позивач посилається на відсутність у нього оригіналів документів з підписом представника ПП «УКРЗІЗ» станом на день подачі позову до суду. Крім того, за доводами позивача, вказані докази є необхідними для обґрунтування розрахунків сум пені, інфляційних втрат та відсотків річних.

Розглянувши подане клопотання, суд визнав його обґрунтованим і з метою всебічного та об`єктивного вирішення спору по суті, вирішив клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів задовольнити.

Ухвалою суду від 08.07.2019 розгляд справи по суті відкладено на 15.07.2019.

Відповідач участі уповноваженого представника в судових засіданнях не забезпечив, причин неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав. Ухвала про відкриття провадження у справі надсилалась судом на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 08131, Київська обл., Києво-Святошинський р- н , с. Софіївська Борщагівка, вул. Боголюбова, буд. 7, кв. 29 . Однак відділення поштового зв`язку відповідну ухвалу повернуло на адресу суду у зв`язку із закінченням терміну зберігання поштового відправлення.

З цього приводу, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16, суд зазначає, що сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною неявки в судові засідання, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

З урахуванням наведеного, оскільки судом було вчинено усі дії для належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадках розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

03.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвест 3000» (постачальник) та Приватним підприємством «УКРЗІЗ» (покупець) укладено договір поставки № 25 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця товар - текстильну продукцію (надалі іменується «Товар»), а покупець зобов`язався прийняти та оплати його.

Пунктом 4.1. Договору обумовлено, що асортимент, кількість, ціна погоджуються сторонами на кожну партію товару та фіксуються в рахунках-фактурах і видаткових накладних.

Згідно з п. 4.3. Договору умови оплати кожної окремої партії товару визначаються індивідуально та фіксуються у видаткових накладних.

У пункті 8.1. Договору погоджено, що останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього Договору та закінчується 31.12.2015, а у відношенні взаємних розрахунків - до повного виконання обов`язків. Якщо жодна зі сторін за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії Договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про його розірвання, то строк дії Договору продовжується на кожний наступний рік (п. п. 8.2., 8.3. Договору).

Матеріали справи не містять письмових заяв сторін про розірвання Договору, відповідно, останній є таким, що продовжує діяти на тих самих умовах.

На виконання умов договору постачальник передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 376562,87 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими видатковими накладними: № Укр2540 від 05.10.2018 на суму 110914,99 грн. та № Укр2685 від 22.10.2018 на суму 265647,88 грн.

Вказані видаткові накладні містять посилання на рахунки-фактури і терміни оплати, а саме: за накладною № Укр2540 від 05.10.2018 термін оплати 05.10.2018, рахунок-фактура № Укр02649 від 04.10.2018; за накладною № Укр2685 від 22.10.2018 термін оплати 06.11.2018, рахунок-фактура № Укр02779 від 22.10.2018.

Відповідно до виписок ПАТ «Креді Агріколь Банк» про рух коштів по рахунку ТОВ «Укрінвест 3000» за період з 01.01.2018 по 04.07.2019 та за період з 01.11.2018 по 15.04.2019 відповідачем вартість поставленого позивачем товару оплачена на загальну суму 250914,99 грн. В призначеннях платежу містяться посилання на рахунки-фактури № Укр02649 від 04.10.2018 та № Укр02779 від 22.10.2018.

Згідно рахунку-фактури № Укр02649 від 04.10.2018 відповідачем проведено оплати наступним чином: 16.10.2018 - 50000,00 грн.; 11.01.2019 - 35000,00 грн.; 16.01.2019 - 74,97 грн. та 25840,02 грн.

Згідно рахунку-фактури № Укр02779 від 22.10.2018 відповідачем проведено оплати наступним чином: 18.01.2019 - 10000,00 грн.; 22.01.2019 - 5000,00 грн.; 25.01.2019 - 5000,00 грн.; 28.01.2019 - 5000,00 грн.; 30.01.2019 - 5000,00 грн.; 04.02.2019 - 5000,00 грн.; 05.02.2019 - 5000,00 грн.; 13.02.2019 - 10000,00 грн.; 18.02.2019 - 10000,00 грн.; 20.02.2019 - 10000,00 грн.; 25.02.2019 - 10000,00 грн.; 27.02.2019 - 10000,00 грн.; 01.03.2019 - 5000,00 грн.; 06.03.2019 - 15000,00 грн.; 11.03.2019 - 5000,00 грн.; 15.03.2019 - 8000,00 грн.; 20.03.2019 - 7000,00 грн.; 29.03.2019 - 10000,00 грн.;

У зв`язку з тим, що відповідач в повному обсязі за отриманий товар не розрахувався, позивач, з метою досудового врегулювання спору, звернувся до відповідача з претензією за вих. № 11 від 26.02.2019, у якій вимагав оплатити суму заборгованості в розмірі 185650,97 грн. в семиденний строк з моменту отримання даної претензії. Зазначену претензію направлено на адресу ПП «УКРЗІЗ» 06.03.2019, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями опису вкладення та накладної № 6107208131983.

Позивач стверджує, що залишок заборгованості відповідача за поставлений товар станом на 15.04.2019 складає 125650,98 грн., яка відповідачем не сплачена, що і стало підставою для звернення позивачем з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З наявних у матеріалах справи письмових доказів вбачається наявність у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем, строк виконання якого настав і яке відповідачем у повному обсязі не виконане. Відповідачем доказів оплати спірної заборгованості суду не надано.

Судом перевірено правильність розрахунку заборгованості на підставі наявних у матеріалах справи видаткових накладних і банківських виписок, та встановлено, що залишок заборгованість відповідача перед позивачем, з урахуванням часткових оплат, за поставлений товар станом на 15.04.2019 складала 125647,88 грн.

Таким чином суд прийшов до висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення основного боргу у розмірі 125650,98 грн. підлягає задоволенню частково у розмірі 125647,88 грн.

Оскільки відповідач допустив порушення строків оплати товару позивач на підставі п. 6.3 Договору нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 27613,28 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.3. Договору обумовлено, що за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми, за кожен день прострочення, а також індекс інфляції та річні відсотки.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, позивачем нарахування пені здійснено за загальний період з 06.11.2018 по 05.04.2019 виходячи з суми заборгованості 326565,97 грн. та з подальшим зменшенням такої суми, враховуючи здійснені відповідачем часткові сплати.

Суд встановив, що, здійснюючи розрахунок пені, позивачем не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення, зокрема, пені.

Суд, здійснивши перерахунок пені в межах періоду, визначеного позивачем, за виключенням днів фактичної оплати заборгованості, від кожної видаткової накладної окремо із застосуванням подвійної ставки НБУ та з урахуванням встановлених у накладних термінів оплати, встановив, що загальна сума пені за спірний період складає 33808,03 грн., яка перевищує розмір заявленої позивачем до стягнення.

Враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, вимога про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню повністю в розмірі 27613,28 грн., визначеному позивачем.

Крім того позивач заявив до стягнення з відповідача 3160,59 грн. 3% річних за розрахунком, аналогічним розрахунку пені, а також 9579,55 грн. інфляційних втрат, розрахованих наступним чином: за період 06.11.2018 по 10.01.2019 на суму 326656,97 грн. інфляційні втрати склали 7223,04 грн.; за період з 11.01.2019 по 31.01.2019 на суму 235650,98 грн. - 2356,51 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Суд здійснив перерахунок 3% річних від кожної накладної окремо, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду прострочення та за виключенням днів фактичних сплат відповідачем боргу. За розрахунком суду обґрунтованими до стягнення 3% річних становлять 2817,32 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

З урахуванням викладеного, суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за кожною поставкою окремо, в межах визначених позивачем періодів, встановив, що сума інфляційних втрат складає 9936,17 грн., що перевищує розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат позивачем. Оскільки в силу приписів ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення 9579,55 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Враховуючи те, що відповідач, в порушення статей 525-526 Цивільного кодексу України, взяті на себе зобов`язання з оплати за отриманий товар в повному обсязі та вчасно не виконав, доказів протилежного суду не надав, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах доказами, відтак, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, підлягають задоволенню частково.

Судовий збір на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «УКРЗІЗ» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Боголюбова, буд. 7, квартира 29, код ЄДРПОУ 39032930) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвест 3000» (61157, Харківська обл., м. Харків, вул. Москалівська, буд. 167, код ЄДРПОУ 35971841) 125647 (сто двадцять п`ять тисяч шістсот сорок сім) грн. 88 коп. основного боргу, 27613 (двадцять сім тисяч шістсот тринадцять) грн. 28 коп. пені, 2817 (дві тисячі вісімсот сімнадцять) грн. 32 коп. 3% річних, 9579 (дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 55 коп. інфляційних втрат та 2484 (дві тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 87 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 26.07.2019.

Суддя О.В. Щоткін