Рішення № 83287530, 26.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.07.2019Справа № 910/6711/19Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Споживчого товариства "УТФ" (04205, м.Київ, проспект Оболонський, буд.30, офіс 287, код ЄДРПОУ 30839403)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м.Київ, вул.Пожарського,3, код ЄДРПОУ 30160757)

про стягнення 7 548,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Споживче товариство "УТФ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення 7548,90 грн. штрафних санкцій по договору поставки № 158/2017/КАМ/О від 17.05.2017, а саме: 3146,43 грн. пені та 375,99 грн. 3% річних та 4026,48 грн. втраченої вигоди та покладення на відповідача 3000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за Договором поставки № 158/2017/КАМ/О від 17.05.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2019 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

20.06.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені. У відзиві на позову, відповідач зазначає, що всупереч п.4.4 договору позивачем не надано повного пакету документів на поставку, несвоєчасно зареєстровано податкові накладні та стверджує, що строк оплати у 7 календарних днів обраховується саме з 7 календарних днів саме після реєстрації податкових накладних. Щодо вимог про стягнення упущеної вимоги відповідач вказав, що позивачем не було доведено реальної можливості отримання ймовірних доходів.

25.06.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла відповідь на відзив. Заперечуючи проти доводів відповідача, позивач подав відповідь на відзив, в якому вказує, що в момент поставки товару позивачем передано усі документи, відповідач жодних зауважень щодо товару не надавав, і лише підписання видаткової накладної, а не реєстрація податкової накладної є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за товар, не погоджується із застосування позовної давності.

Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.05.2017 між Споживчим товариством "УТФ" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" в особі філії "Кагарлицький елеватор" (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки соєвих бобів №158/2017/КАМ/О (далі - договір).

Відповідно до пункту 3.1 договору постачальник взяв на себе зобов`язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, передати його у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

Предметом даного Договору є поставка соєвих бобів, що вирощуються на полях (далі - товар) (п. 3.2 Договору).

У пунктах 4.3-4.6 Договору сторони визначили, що строк поставки товару складає 2 робочих днів з моменту замовлення покупця. У момент поставки на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: сертифікат якості, товарно-транспортну накладну (ТТН), видаткову накладну, оригінал рахунку-фактури, інші супровідні документи згідно з діючим законодавством. Постачальник повинен здійснити поставку товару покупцю в календарні дні тижня з 08:00 до 20 години дня. Поставка товару після 20 години дня заборонена. Право власності на товар, що поставляється, переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі товару покупцю та підписання сторонами видаткових накладних.

Датою поставки вважається дата підписання сторонами видаткових накладних (п. 4.8. договору).

Згідно з пунктом 5.1 Договору товар, що поставляється за даним договором, повинен відповідати державним стандартам України та технічним умовам і підтверджуватися сертифікатом якості або іншими документами, які є необхідними для товару даного виду згідно з вимогами діючого законодавства України.

За умовами п.7.1 договору, вартість товару визначається у рахунку-фактурі, який виставляється постачальником за кожну окрему партію товарую

Відповідно до п.7.2 договору розрахунок за Товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого Товару на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 7 календарних днів за умови виконання наступних умов: з дати поставки товару Покупцю, за умови отримання оригіналів документів, зазначених в п.4.4 даного договору, за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2017р., але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором (п. 11.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки позивач 18.09.2017 поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв товар, вартістю 489 888,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №20 від 18.09.2017 року на суму 489 888,00 грн. та товарно - транспортними накладними №562654, № 562655, № 562656, № 562657, № 562658 від 18.09.2017 року, за вказаною поставкою зареєстрував податкову накладну № 17.

19.09.2017 позивачем здійснено поставку товару на суму 307 152,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №21 від 19.09.2017 року на суму 307 152,00 грн. та товарно - транспортними накладними №562716, № 562679, № 562677, № 562676 від 19.09.2017 року, за вказаною поставкою зареєстрував податкову накладну № 18.

25.09.2017 здійснено поставку товару на суму 60 480,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №22 від 25.09.2017 року на суму 60 480,00 грн. та товарно - транспортними накладними №562680 від 25.09.2017 року, за вказаною поставкою зареєстрував податкову накладну № 31.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару виконав, перерахувавши кошти 29.09.2017 у сумі 489 888,00 грн. по накладній № 20 від 18.09.2017, та суму 307 152,00 грн. по накладній № 21 від 19.09.2017, 30.10.2017 суму 60 480,00 грн. по накладній №22 від 25.09.2017, проте з простроченням строків оплати.

Посилаючись на прострочення відповідачем визначеного договором 7-ми денного строку оплати, позивач просить стягнути з відповідача 3146,43 грн. пені та 375,99 грн. 3% річних та 4026,48 грн. втраченої вигоди у вигляді неодержаних доходів за договором банківського вкладу.

Відповідач позов не визнає, зазначає, що строк оплати має обраховуватись з реєстрації податкових накладних , заявляє про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені.

Проаналізувавши доводи сторін, норми чинного законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, судом встановлено наступне.

Внаслідок укладення між сторонами договору поставки соєвих бобів №158/2017/КАМ/О від 17.05.2017 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не заперечує факт поставки товару за накладними № 20 від 18.09.2017, № 21 від 19.09.2017, № 22 від 25.09.2017 та оплати його вартості у повному обсязі.

Доводи відповідача щодо неотримання в момент поставки визначеного у п.4.4 договору повного переліку документів: сертифікат якості, товарно - транспортна накладна, податкову накладну, оригінал рахунку - фактури, інші супровідні документи згідно діючого законодавства не приймаються судом, оскільки підписання відповідачем накладних та здійснення оплати товару за отриманий товар, є конклюдентними діями, які підтверджують факт передачі позивачем документів, передбачених п.4.4 Договору, й виникнення у покупця обов`язку по оплаті за отриманий товар.

Відповідно до п.7.2 Договору розрахунок за Товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого Товару на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 7 календарних днів за умови виконання наступних умов: з дати поставки товару Покупцю, за умови отримання оригіналів документів, зазначених в п.4.4 даного договору, за умови реєстрації податкової накладної к єдиному реєстрі податкових накладних.

Дослідивши надані документи, суд зазначає, що строк оплати вартості отриманого товару за накладною № 20 від 18.09.2017 настав 25.09.2017, за накладною № 21 від 19.09.2017 - 26.09.2017, за накладною № 22 від 25.09.2017 - 02.10.2017.

При цьому відповідачем здійснено оплату:

по накладній № 20 - 29.09.2017, тобто прострочення складає 4 дні;

по накладній № 21 - 29.09.2017, прострочення 5 днів;

по накладній № 22 - 30.10.2017, прострочення 28 днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.3 Договору передбачено, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого товару.

Як вбачається з розрахунку позовних вимог, позивачем заявлено вимоги про стягнення по накладній № 20 суму 1 342.16 грн. пені за період з 26.09.2017 по 29.09.2017, по накладній № 21 суму 631,13 грн. пені за період з 27.09.2017 по 29.09.2017, по накладній № 22 суму 1173,14 грн. пені за період з 03.10.2017 по 30.10.2017.

Відповідачем подано до суду заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені. Розглянувши вказану заяву, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, по вказаних накладних сплинув 26.09.2018, 27.09.2018 та 03.10.2018 відповідно.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами про стягнення пені 24.05.2019, тобто з пропуском строку позовної давності за вимогами про стягнення пені по всіх накладних.

Позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності не подавалось.

Трактування позивача у відповіді на відзив пункту 11.1 договору щодо строку дії договору не є угодою сторін щодо збільшення строку позовної давності.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а відповідні позовні вимоги про стягнення пені в сумі 3 146,43 грн. задоволенню не підлягають.

Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 375,99 грн., розрахунок яких здійснено також по кожній накладній.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних за період прострочки відповідачем сплати за отриманий товар за договором за загальний період прострочки з 26.09.2017 по 30.10.2017 у розмірі 375,99 грн. вважає наданий розрахунок обґрунтованим.

У зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому в межах заявлених вимог у сумі 375,99 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 4026,48 грн. упущеної вигоди, суд зазначає.

Статтею 224 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 623 Цивільного кодексу України, передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини. Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності збитків та обов`язковою умовою відповідальності. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).

З врахуванням викладеного, оскільки упущена вигода, що є предметом позову у даній справі, є неотриманим доходом за договором банківського вкладу, то позивачу необхідно було довести те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі і за визначений ним період.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення 4026,48 упущеної вигоди. Зокрема, матеріали справи не містять доказів укладення позивачем договору банківського вкладу, який він був неспроможний виконати, а також не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму.

Відтак, позовні вимоги про стягнення упущеної вигоди в сумі 4026,48 грн. задоволенню не підлягають.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Споживчого товариства "УТФ" та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" 3 % річних в сумі 375,99 грн. В решті позову належить відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві позивачем викладено клопотання щодо розподілу судових витрат, зокрема, в частині витрат на професійну правничу допомогу та покладення на відповідача 3000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В обґрунтування розміру заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, позивач надав договір №13/03/19 про надання правничої (правової) допомоги, укладений 13.03.2019 між Споживчим товариством "УТФ" (клієнт) та адвокатом Діденком Ігорем Геннадійовичем, Акт надання послуг № 31 від 16.04.2019 та платіжне доручення №1384 від 16.05.2019 на суму 3000,00 грн., ордер серія КВ № 439263 від 24.05.2019, копію свідоцтва серія КВ № 6154 від 09.08.2018.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, критерії розумності та співрозмірності, витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 150,00 грн.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

1.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3; ідентифікаційний код 30160757) на користь Споживчого товариства "УТФ" (04205, м. Київ, пр. Оболонський, буд. 30, офіс 287; ідентифікаційний код 30839403) 375 (триста сімдесят п`ять) грн. 99 коп. 3 % річних, 95 (дев`яносто п`ять) грн. 68 коп. судового збору та 150 (сто п`ятдесят) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

2. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Суддя О.М.Ярмак