Рішення № 83287093, 29.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.07.2019Справа № 910/5711/19Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина"

до акціонерного товариство "Українська залізниця"

про стягнення 83 511,78 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" до акціонерного товариство "Українська залізниця" про стягнення 83 511,78 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки № ПЗ/П-181515/НЮ від 01.10.2018 року належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання по сплаті поставлено товару, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 43 936,87 грн., три проценти річних в розмірі 7 322,81 грн., інфляційні нарахування в розмірі 32 252,10 грн.

Позивачем подано клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.05.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

30.05.2019 р. до канцелярії суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якій просив суд відмовити в задоволенні вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних витрат по договору поставки №ПЗ/П181515/НЮ від 01.10.2018 р. повністю.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

01.10.2018 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (постачальник) та публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (покупець) укладено договір поставки № ПЗ/П-181515/НЮ.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується у 2018 році поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю причепи, надалі товар, відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Згідно з п. 12.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2018 року (включно), а в частині розрахунків до повного виконання.

Відповідно до 1.2 договору найменування товару: причепи (2018 р. випуску).

Згідно з п. 1.5 договору кількість та асортимент товару визначений у специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною даного договору (додаток № 1).

Відповідно до п. 3.1 договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації № 1 (додаток № 1).

Загальна сума договору складає 1 781 884,80 грн., у тому числі ПДВ 20% 296 980,80 грн. ( п. 3.3.).

Пунктом 5.1. договору визначено, що товар повинен бути поставлений постачальником у строк до 30 листопада 2018 року (включно).

Умовами п. 5.2. сторони передбачили, що товар постачається за рахунок та транспортом постачальника на склад покупця на умовах DDP (пункт призначення: Україна, 11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Героїв небесної сотні, 24. Виробничий підрозділ Коростенська дистанція колії) у відповідності до Офіційних правил тлумачення торгівельних термінів - ІНКОТЕРМС (у ред. 2010 р.).

Уповноважений представник підрозділу покупця (вантажоодержувача товару) при прийнятті товару зобов`язаний звірити відповідність кількості товару, вказаному в рахунку-фактурі і накладній, розписатись за отримання товару та видати представнику постачальника довіреність на отримання даної партії товару (п. 5.3 договору).

Згідно з п. 5.6 договору у випадку наявності претензії по кількості, якості та асортименту товару, викликається представник постачальника для участі у прийманні продукції є обов`язковим. У такому разі товар не підлягає використанню до взаємного врегулювання питань.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 781 884,80 грн., що підтверджується актом приймання-передачі № 1-1119 від 30.11.2018 р.

Також, в матеріалах справи наявні рахунки на оплату № ДМССчт-35701 від 30.11.2018 р. та податкова накладна № 15751 від 30.11.2018 р.

Частинами 1-3 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 4.2 договору покупець здійснює оплату поставленого товару на підставі виставлених рахунків, протягом 20 банківських днів з дня отримання товару та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або уповноваженими представниками акту приймання-передачі товару.

Таким чином, під час приймання товару (проставляння підпису на вказаному вище акті приймання-передачі товару) відповідач (уповноважена особа відповідача) засвідчили факт отримання товару.

Враховуючи вищезазначене, першим днем прострочення за актом приймання-передачі товару від 30.11.2018 р. є 02.01.2019 р.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем здійснено оплату із простроченням, а саме 15.02.2019 р., що підтверджується платіжним дорученням № 1439866.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 6.1.1 договору покупець взяв на себе зобов`язання своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату товару не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У зв`язку з простроченням оплати позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 43 936,87 грн., інфляційні втрати у розмірі 7 322,81 грн. та 3% річних у розмірі 32 252,10 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.3. договору, у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

З огляду на доведеність факту порушенням відповідачем умов договору поставки № ПЗ/П-181515/НЮ від 01.10.2018 р. в частині своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування відповідальності, передбаченої пунктом 7.3 договору.

Проте, під час розгляду справи, відповідачем зауважив, що позивачем неправомірно встановлені календарні дати початку та закінчення нарахування пені та 3 % річних.

Згідно з п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Також, судом враховано, що відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань 3% річних та пені (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 по справі № 922/1008/16) та із врахуванням святкових та вихідних днів 2018 року, затверджених Кабміном.

Розрахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення1781844.8002.01.2019 - 31.01.20194418.0000 %0.099 %*38664,09Вимога позивача щодо стягнення пені в розмірі 5 272,78 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок трьох процентів річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів1 781 844.8002.01.2019 - 14.02.2019443 %6 443.93Вимоги позивача в частині стягнення трьох процентів річних в розмірі 878,88 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розрахунок індексу інфляції:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІ02.01.2019 - 14.02.20191781844.801.01017 818,45Вимоги позивача в частині стягнення індексу інфляції в розмірі 14 433,65 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.. 129, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03105, м. Київ, вул. Єжи Гедройця (колишня Тверська), будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (02088, м. Київ, вул. Першого Травня, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 30722204) пеню в розмірі 38 664 (тридцять вісім тисяч шістсот шістдесят чотири) грн. 09 коп., 3% річних в сумі 6 443 (шість тисяч чотириста сорок три) грн. 93 коп., індекс інфляції в розмірі 17 818 (сімнадцять вісімсот вісімнадцять) грн. 45 коп. та судовий збір в розмірі 1 447 (одна тисяча чотириста сорок сім) грн. 47 коп.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий