Рішення № 83286984, 29.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.07.2019Справа № 915/913/18Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІГ-НАФТА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Євро-Трейд"

про стягнення 19 641,92 грн.

Представники сторін:

не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МІГ-НАФТА" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Євро-Трейд" про стягнення 19641,92 грн., з яких 17 566,66 грн. - попередньої оплати, 1778,80 грн. - пені, 155,93 грн. - 3% річних, 140,53 грн. - інфляційних втрат (виправлена позовна заява від 07.09.2018).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів № 146 від 27.09.2017 в частині повної поставки оплачених позивачем нафтопродуктів.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.12.2018 у справі № 915/913/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МІГ-НАФТА" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Євро-Трейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІГ-НАФТА" грошові кошти в розмірі 17 566,66 грн., у задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.12.2018 у справі № 915/913/18 скасовано та направлено справу для розгляду за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.

17.04.2019 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №915/913/18.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №915/913/18 передано для розгляду судді Турчин С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 прийнято справу №915/913/18 до провадження, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 21.05.2019.

02.05.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову та просить суд повернути позовну заяву ТОВ "МІГ-НАФТА".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 розгляд справи №915/913/18 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі 915/913/18 призначено на 06.06.2019.

У підготовче засідання 06.06.2019 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Представник позивача у підготовчому засіданні надав відповідь на відзив, у якій не погоджується з доводами, викладеними відповідачем у відзиві. Також представник позивача заявив клопотання про витребування у відповідача видаткової накладної № 035 від 13.10.2017.

Судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів, відкладено підготовче засідання на 18.06.2019 та викликано відповідача в підготовче судове засідання на 18.06.2019.

В підготовче засідання 18.06.2019 з`явився представник позивача та надав письмові пояснення по справі для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 18.06.2019 не з`явились, про дане судове засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу №915/913/18 до судового розгляду по суті на 18.07.2019.

18.06.2019 позивач подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

В судове засідання 18.07.2019 представники сторін не з`явились.

Відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд дійшов висновку, що неявка представників сторін у судове засідання 18.07.2019 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Євро-Трейд" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МІГ-НАФТА" (далі - покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 146 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених договором, постачальник зобов`язується передати нафтопродукти у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та повстю оплатити його ціну (вартість).

Відповідно до п. 2.1, п. 2.3 договору, поставка товару здійснюється погодженими партіями автомобільним транспортом. Кількість товару (партії товару) зазначається сторонами у відповідній видатковій накладній або у відповідному акті приймання передачі товару.

Згідно з п. 2.4 договору факт поставки (передачі у власність) товару в рамках цього договору може підтверджуватись або актами приймання-передачі або видатковими накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що ціна (вартість) кожної окремої партії товару узгоджується сторонами та визначається у відповідних видаткових накладних (актах приймання-передачі) на переданий товар.

Сплата вартості пального здійснюється на умовах 100% авансової оплати нафтопродуктів (тобто до моменту їх фактичного отримання) (п. 3.6 договору).

Відповідно до п. 3.8 договору, сплата вартості пального здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника або шляхом внесення готівкових коштів до каси постачальника на підставі наданого постачальником рахунку на оплату, який сплачується протягом одного робочого дня з моменту надання рахунку покупцеві.

Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання та скріплення печатками) сторонами і до 31.12.2017. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежне виконання), яке мало місце під час дії цього договору (п.п. 8.1, 8.4 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, відповідно до умов договору № 146 від 27.09.2017, виставив позивачу рахунки-фактури № 399 від 27.09.2017 на суму 1 442 280,00 грн., № 524 від 04.12.2017 на суму 919 920,00 грн., № 560 від 27.12.2017 на суму 903 840,00 грн.

На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 3 262 200,00 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 124 від 27.09.2017 на суму 1 442 280,00 грн., № 178 від 04.12.2017 на суму 919 920,00 грн., № 196 від 27.12.2017 на суму 800 000,00 грн., № 1 від 28.12.2017 на суму 100 000,00 грн.

Відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, поставку оплаченого позивачем товару здійснив частково на суму 3 218 730,25 грн., відповідно до наступних видаткових накладних: № 022 від 06.10.2017 на суму 213 869,52 грн., № 029 від 10.10.2017 на суму 233 690,57 грн., № 054 від 20.10.2017 на суму 213 869,52 грн., № 073 від 27.10.2017 на суму 213 869,52 грн., № 006 від 02.11.2017 на суму 340 625,33 грн., № 055 від 05.12.2017 на суму 903 263,45 грн., № 087 від 29.12.2017 на суму 885 672,82 грн., а також № 035 від 13.10.2017 на суму 213 869,52 грн. (позивачем накладна не надана, однак постачання за нею визнається стороною).

02.07.2018 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою вих. № 35, у якій просив в триденний термін повернути залишок коштів в сумі 17 566,66 грн. по договору поставки нафтопродуктів № 146 від 27.09.2017 у зв`язку з не поставкою товару.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що станом на момент звернення з даним позовом до суду, відповідач не повернув на користь позивача грошові кошти у розмірі 17 566,66 грн., які були сплачені позивачем за поставку товару згідно договору поставки нафтопродуктів № 146 від 27.09.2017. Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача 17 566,66 грн. - попередньої оплати, 1778,80 грн. - пені, 155,93 грн. - 3% річних, 140,53 грн. - інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 3 262 200,00 грн. При цьому, судом встановлено, що у платіжних дорученнях № 196 від 27.12.2017 та № 1 від 28.12.2017 позивачем допущено помилку в призначенні платежу, оскільки невірно вказано номер та дату рахунку. В той же час, позивач пояснив, що у спірний період між сторонами не існувало жодних інших договорів, крім договору поставки нафтопродуктів № 146 від 27.09.2017, а тому всі кошти перераховані на виконання вказаного договору. Відповідачем вказаних обставин не спростовано, грошові кошти від позивача прийнято.

Умовами п. 2.2 договору сторони погодили, що товар передається покупцеві окремими партіями. Кожна окрема партія товару передається в рамках договору лише після попереднього усного узгодження сторонами умов та строків поставки.

Оскільки сторони перебачили строк дії вказаного договору - до 31.12.2017, суд дійшов висновку, що весь оплачений позивачем товар мав бути поставлений відповідачем до 31.12.2017.

Після закінчення строку дії договору, тобто після 31.12.2017, договір діяв лише в часині відповідальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем поставлено товар на загальну суму 3 218 730,25 грн.

Таким чином, відповідачем недопоставлено оплаченого позивачем товару на суму 43 469,75 грн. (3 262 200,00 грн. - 3 218 730,25 грн. = 43469,75 грн.)

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач зазначив, що у позивача існувала заборгованість перед відповідачем за іншим укладеним між сторонами договором у розмірі 25 903,09 грн., а тому позивач зарахував частину суми попередньої оплати в рахунок погашення своє заборгованості за іншим укладеним між сторонами договором у розмірі 25 903,09 грн. З урахуванням викладеного, позивач просить стягнути суму попередньої оплати у розмірі 17 566,66 грн. (43 469,75 грн. - 25 903,09 грн. = 17 566,66 грн.).

Статтею 601 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Суд зазначає, що матеріли справи не містять заяви позивача до відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому у суду відсутні правові підстави для визнання факту проведення зарахування між сторонами.

Таким чином, за розрахунком суду, сума невикористаної попередньої оплати за договором поставки нафтопродуктів № 146 від 27.09.2017 становить 43 469,75 грн.

Однак, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума попередньої оплати у заявленому позивачем розмірі - 17 566,66 грн.

Враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 17 566,66 грн. є правомірною, оскільки факт перерахування грошових коштів на користь відповідача у рахунок оплати товару та факт порушення відповідачем зобов`язань з передачі позивачу такого товару позивачем належним чином доведено, а відповідачем належним чином не спростований, а тому позовні вимоги про повернення суми попередньої оплати у розмірі 17 566,66 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, то суд зазначає, що підстави для повернення позовної заяви відсутні, оскільки за підсудністю направлено не позовну заяву, а справу № 915/913/18. Крім того, суд зазначає, що позивачем не були порушені правила об`єднання позовних вимог, оскільки відповідно до позовної заяви в новій редакції (а.с. 94), позивачем заявлені вимоги лише на підставі одного договору - поставки нафтопродуктів № 146 від 27.09.2017. Щодо посилання відповідача на надання позивачем неналежним чином засвідчених копій доказів, то суд зазначає, що оригінали усіх доказів, крім видаткової накладної № 35 від 13.10.2017, оглядались судом в судових засіданнях. Обставин, наведених позивачем в позовній заяві відповідачем не спростовано.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення 1778,80 грн. - пені, 155,93 грн. - 3% річних, 140,53 грн. - інфляційних втрат.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Судом встановлено, що відповідальність відповідача за порушення строків повернення попередньої оплати, у вигляді пені, не передбачена договором.

При цьому, з огляду на характер правовідносин, які склались між сторонами, відповідальність у вигляді пені за порушення строків повернення попередньої оплати не передбачена певними законодавчими актами.

Оскільки, сторони укладаючи договір не погодили відповідальність відповідача за порушення строків повернення попередньої оплати, у вигляді пені, то вимоги про стягнення пені у сумі 1778,80 грн., задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму попередньої оплати, то суд зазначає наступне.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то застосування позивачем частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних є помилковим.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 21.06.2019 у справі № 910/9288/18.

Частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, а також у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17.

Як встановлено судом, договором поставки нафтопродуктів № 146 від 27.09.2017 розмір таких процентів встановлено не було.

З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення 155,93 грн. 3% річних та 140,53 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні Товариства з обмеженою відповідальністю "МІГ-НАФТА" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Євро-Трейд" (54017, Миколаївська обл., м. Миколаїв, проспект Центральний, буд. 67, офіс 424, ідентифікаційний код 40199246) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІГ-НАФТА" (55401, Миколаївська обл., Братський район, смт. Братське, вул. Вороніна, буд. 1, корпус 2, ідентифікаційний код 40778316) 17 566,66 грн. попередньої оплати та 1575,84 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.07.2019.

Суддя С.О. Турчин